Той перший чортовий раз…

Для Юнгі це все почалося того дня, коли він хотів зрозуміти чи підійде ця юбка його старшій сестрі. Бачте, вони з Мінджи були одного зросту, та й ширина тазу не багато в чому відрізнялась. Тому він міг з точністю перевірити: чи не будуть виглядати коліна його сестри з під юбки, чи не буде вона їй замала, чи якісна тканина. Проста братерська турбота. 

Звичайно, для Хосока, це почалось декількома тижнями пізніше, і Юнгі досі мудрує над тим, як йому вдалось так довго зберігати за собою цей секрет. А Хосок буде жаліти, що так довго не помічав очевидного поруч з собою.

Пальці Юнгі почервоніли від вуличної прохолоди. Нести важку коробку довелось не менше десяти хвилин та й скорочений шлях, від пошти до гуртожитку через парк зовсім,  не рятував ситуацію. Роздягнувшись, Мін швидко тер долоні одна об одну, щоб зігрітися. В пальцях відчувалися легкі поколювання він переохолодження. Тим часом на вулиці був розпал грудня. 

Важка коробка, покинута на полиці кімнати, тихо чекала свого часу. Юнгі забіг на кухню щоб приготовити травʼяний чай і взяти з собою декілька смаколиків.

На одній з полиць завалялось печиво з шоколадною крихтою. Тиждень тому Хосок приніс його з магазину але так ні разу не доторкнувся, бо взагалі-то шоколад він не любить. Але це улюблене печиво Юнгі, тому той не відмовляє собі в смаколику. За кипʼятком з чайника слідує один пакетик травʼянистого чаю, одна ложка цукру, потім невеличка миска з прянощами і канцелярський ніж. По кімнаті роздався тихий шурхіт домашніх капців Міна та посьорбування ще гарячого напою. 

Річ у тім, що сестра робила собі подарунок на найближчі свята і виявилось, що доставка в місто де навчається юнгі, обходиться набагато дешевше. Тому методом математичних вирахувань та логічних роздумів Мінджи вирішила, що замовить подарунки на адресу Юнгі, а пересилка пакунку їй обійдеться вдвічі дешевше, ніж якби вона замовляла одразу на себе. Тим паче таким чином можна переслати подарунки своєму брату не витрачаючись додатково.

«Забереш мою посилку з пошти, юнііі?» якось подзвонила Мінджи посеред білого робочого дня. Юнгі довелось ховатись в туалеті, щоб відповісти своїй старомодній сестрі, бо користуватись меседжером їй заважає, здається, сам сатана.

«Ага, вже біжу на пошту зашпортуючись. Як я можу бути таким добрим до тебе, коли ти мене відриваєш від навчання?» він би і сам не проти відволіктись від навчання, проте не поважна причина прогулу гризла б йому совість, а тут сестра. 

«Ти не хочеш поступитись старшій, га? Тц от завжди таким був, те він не хоче для сестри зробити бо важко, те він не буде бо зайнятий. Я тебе навіть більше пів року як не бачила! Яка ж це повага до родичів Юнгі?».

І Юнгі хотів сказати, що він приїхав б, хотів запевнити сестру що він теж сумує але ж..

«Гаразд братику, я тебе добре розумію,- у відповідь Юнгі пирхнув в телефон,- проте я тебе не просто так прошу. Там буде і гостинець для тебе. Вигідний обмін виходить, чи не так?». 

І не те щоб юнгі відмовив сестрі без цього факту, проте стає тепліше на душі коли знаєш, що про тебе думають. Тому він легко погодився на цю угоду.

Пройшов десь місяць по тому, як вони розмовляли по телефону.

Канцелярський ніж швидко пройшовся по упакуванню коробки і вже можна було розглядати її нутрощі. Вся радість була у тому, що сам Юнгі не знав до останнього – який подарунок чекає на нього. Та сестра запевнила в тому, що він як відкриє – все сам зрозуміє. І Юнгі зрозумів би, бо очевидно, що сестра не фанатіє по ван пісу і не збирає колекцію з статуеток героїв з цього аніме, він би все зрозумів якби не одне але. Юбка. З першої секунди відкривши коробку він її помітив, а потім, наче побачивши прокляту річ, відводив погляд і намагався не торкатись. Він навіть став подалі від коробки, щоб розпакувати пакунки з аніме героями. Він навіть зрадів новому образу Луфі, який вийшов на екрани ще зовсім недавно. Який тепер буде красуватись у його колекції. Певне сестра витратила чималі гроші на цей подарунок. Юнгі би закрив коробку, склеїв скотчем і поставив на полицю, щоб та чекала на відправку сестрі. 

Проте та юбка. 

Вона була чорною і з жорстким шкіряним ременем. У ній не було нічого особливого, проста трапеція за формою, не набагато вища за коліна, та й тканина певне приємна на дотик. Юнгі пробігся очима по кімнаті і знайшов поглядом настільний годинник. 

«16:40. добре. час ще є».

Він швидко зняв свої сірі спортивки, мало не зашпортуючись, добіг до коробки, щоб цього відразу різко і без ножа здерти скотч та знайти потрібну йому упаковку. Юбка знаходилась у прозорому фірмовому пакеті, який Юнгі без роздумів розірвав. На секунду від подумав, що буде казати сестрі, якщо та спитає за упакування і він обов’язково придумає як себе виправдати в цій ситуації але зараз це не на часі. У скронях сильно пульсувало і він відчував, що почервонів на кінчиках вух. Через нервозність в нього злегка тряслись руки, а серце билось так ніби він чинив якийсь злочин. По тілу пробігли мурахи. Він намагався одягнути її через плечі але ті виявились занадто широкими. Мін вже думав, що дарма так швидко накинувся на цю річ і майже засміявся від своєї витівки. Проте згадав, що жіноче тіло за своєю структурою в плечах вужче ніж чоловіче. «Через ноги», подумав Мін і в ту ж секунду почав діяти. 

«Чудово, –  прозвучало у нього в голові коли застібка застіблась до кінця, – розмір що треба, сестричко». Тканина дійсно виявилась приємною на дотик і чудово прилягала до тіла. довжина дозволяла побачити худі коліна Юнгі, на яких він умудрився поставити собі декілька синців. 

«Довжина наче теж непогана», в голові виникало все більше думок з приводу якості речі. Мін думав чи підійде ця річ сестрі, і подумки хвалив себе за те, що все таки вирішив перевірити на якість цю юбку самостійно. По тілу розійшлась хвиля приємного відчуття, зайве нервування спало і він міг спокійно крутитись перед дзеркалом для того щоб розглянути себе повністю.

І Юнгі навіть не задумувався над тим фактом, що насправді він радіє відображенню у дзеркалі, а не тому що його сестра залишиться задоволена своєю покупкою. 

Залишилось зробити декілька фото на пам’ять і можна буде відправити юбку у щасливу подорож до сестри. Юнгі взяв телефон та навівши ракурс почав фотографувати.

У дверях почувся звук клацання замку.  «Хосок повернувся з занять»- блискавкою в голові прозвучала ця думка.

“Чорт”,- процідив Юнгі через зуби.

“Юнгі хьон я вдома!”

У Міна затряслись руки, застібка по зрадницькому не хотіла розстібатися, і вже надірвалось декілька швів від намагань зняти річ. Телефон полетів в дальній куток ліжка.

“Я поставлю чай, ти не проти?” – почулось з кухні.

У Хосока явно були руки зайняті пакетами, тому він відразу попрямував до кухні, не зазираючи до кімнати.

“Ні, дякую. Постав тільки собі.”

Юнгі намагався тримати свій голос в спокої. Проте тремтливі нотки все таки проскочили в кінці слів.

“Оке”, – спокійно донеслось з сусідньої кімнати. Хосок навіть не розумів, які кадри він зараз втрачає зі своїм чаєм. 

Тим часом у Мін Юнгі вдалось лише криво стягнути з себе юбку, порвати ще декілька швів на застібці, та закинути її зімʼятою в далекий куток полиці в шафі. 

“Який же це пиздець Мін Юнгі.”

Через декілька днів, після того як він вдруге склеїть скотчем коробку та віднесе її на пошту, він згадає за ту юбку в шафі. Згадає та запізно. А потім буде переконувати сестру в тому, що це недобросовісний продавець не запакував річ, в тому, що це перевізники втратили товар, та в тому, що це хтось її забрав на якомусь етапі перевозки. І це справді спрацює, деякий час Мінджи дійсно боролася з нечесними продавцями, пакувальниками та перевізниками, а потім покинула цю думку на користь важливіших справ. Проте ця зловісна чорна юбка залишилась в шафі в дальньому кутку полиці, очікуючи свого часу.

Після цього Юнгі поклявся собі «більше ніколи» не робити речей які схожі на психологічні диверсії. Більше ніколи не чекати поки Хосок залишить кімнату у справах. Нізаяких обставин не витягати цю річ з полиці шафи і ніколи в житті не стояти перед дзеркалом розглядаючи свій образ. 

Якось ввечері Хосоку написав його старий знайомий, як потім дізнався Юнгі, то був Намджун. Друг дитинства, який обожнював холодне пиво і Месників. А також він «до смерті» заскучав за своїм другом, який вже місяць не може домовитись з ним на зустріч. Тому Хосок накидує легке худі на чорну футболку, в якій він спить, і зі словами «я до друга, буду не скоро» йде. Живуть вони в одному гуртожитку, тому не було сенсу одягатись потепліше та яскравіше. Темному нефільтрованому все одно в якому одязі ти дивишся черговий хоррор, який викликає лише сміх. Юнгі не знав, що це таке «буду не скоро» від Хосока. Тому він припустив, що має менше двох годин. На що він їх захоче використати? Звісна річ, на кухні стоїть готова їжа яку потрібно розігріти, а в закладках вже давно висить фільм, який він побачив колись у рекомендаціях тіктоку. Десь там навіть теплий чай, який гріє руки та улюблений світшот Хосока, який з часом став власністю Юнгі. 

Звісно, це все. Але…

Юнгі стягує з себе старі спортивні шорти, які розтягнулися на два розміри за весь час носіння. Вони обережно летять на ліжко, поки що вони втратили свою актуальність. Руки Юнгі шарудять по полиці намагаючись знайти потрібну річ, тому що увімкнути світло, щоб було простіше – для слабаків. Нарешті коли руки знаходять те що потрібно, Мін дивиться на себе в дзеркало коротко оцінюючи як він зараз виглядає. Чудернацько. Першого разу все було якось? Поспішно та тривожно. Він навіть не встиг сфокусуватись на собі та повністю зрозуміти, що відчуває. Цього разу він не спішить коли одягає спідницю. Він насолоджується моментами, в яких тканина ніжно огортає голі ноги. Застібка так само вільно піднімається по блискавці. Хлопець весь цей час дивився на себе, запамʼятовуючи кожен момент. Було приємно бачити як одяг спочатку плотно огортає талію, роблячи кожен вигин тазу чітким та окресленим, потім розширюється, від чого образ виглядає легко та красиво. 

У голові виникла така думка, яку навіть озвучувати не хотілось. «Це красиво… Навіть звабливо? Збудливо?». На останньому слові в думках Юнгі себе зупинив, хоча чи можливо якось остаточно зупинитись, коли бачиш таке перед дзеркалом? Він все ще був у комфортному великому світшоті свого друга, який різко контрастував з низом. Думки про верхній одяг привели Юнгі до Хосока. І тут по хорошому потрібно було б вже зупинитись. Проте руки направлялись до колін і, ніжно погладжуючи їх, намірювались підняти підняти краї спідниці догори. 

«Для чого? Хіба мене збуджує мій вигляд у дзеркалі?»

Відповідь прийшла моментально. Ні, проте його рука у тебе на бедрах – ще й як збудливо. Одяг Хосока допомагав мозку уявляти, що це не кістлява бліда рука Юнгі, а широкі долоні Чон Хосока. Рука поповзла все вище підіймаючи разом із собою тканину і від ніжного дотику з Юнгі видався тихий стон який можна було сплутати із видихом. 

«Яка ж хуйня», – Юнгі зупинив себе відвернувшись від дзеркала, – «я реально настільки противний та мерзотний?» 

Проте бажання уявляти свого друга в себе між ніг – сильніше аніж будь який совісний докір. Тому Мін знову повернувся до зеркала обличчям, цього разу присівши навколішки перед своїм образом. 

«Якби мене побачив Хосок, що б він подумав? Гидота? Відстій?»

Хріна два. Нахуй ці думки.

«Він би подумав… Я б хотів аби він думав про мене як про збудливого. Я б хотів аби він торкався моїх ніг своїми довгими пальцями..,- Юнгі провів своєю рукою по литкам закриваючи очі аби не збити пелену уяви, – він би точно подивився мені в очі і попросив не відводити погляд.»

Він продовжив рухатись однією рукою вздовж довжини ніг, а іншою заліз собі під світшот. Від одного дотику до чутливої шкіри поповзли мурахи по тілу. На секунду він дійсно повірив, що це не його руки блукають по ньому, а Хосокові. Пальці знову зачепили край спідниці але цього разу він не зупинився. Юнгі розсунув ноги перед дзеркалом і з певного ракурсу можна було побачити його боксери, а от що можна було побачити без будь яких проблем так це його збудження. Поки ще напів твердий член кожного разу смикався від кожної думки про голос Хосока який нашіптує йому свої бажання. Від того, що це Хосок зараз проводить пушечками пальців по соскам, ніжно пестячи їх. 

«Білизна явно зараз зайва», – Юнгі проговорив у себе в голові голосом Хосока. Він відволікся на декілька секунд, для того щоб стягнути боксери. Коли ті полетіли кудись на задній план то було відчутно передеякулят на ляшці. Жива плоть пульсувала в бажанні отримати задоволення. У вічках віддавало пульсом, здавалось, що від свого збудження він зараз оглохне. Рука обхватила головку члена, ніжно розмазуючи природню змазку. Юнгі все ще не міг відірвати свій погляд від відображення в дзеркалі, розтягнутих ніг, юбки, що піднялась через його маніпуляції, світшот, край якого сповз на ліве плече і оголив ключицю. І обличчя самого Міна. Настільна лампа не сильно освітлювала кімнату проте він бачив достатньо. Свій член не у своїй руці, яка рухалась вниз вверх. Спочатку він проводив рукою зовсім повільно, граючись з своїм збудженням.

«Хочеш більшого Юнгі? Я знаю, що хочеш, потрібно лише попросити про це», – Юнгі здалось, що саме це і мав сказати Хосок в цей момент. 

Він закинув голову назад, пришвидшивши темп. Чорт забирай, це діло зводить його з розуму. Хосокова рука працювала якраз в тому темпі який обожнює Юнгі. 

«Юнгі я тебе хочу. Всього», – мало б прозвучати в цей момент з вуст Хосока. 

Проте натомість Юнгі сидів сам, в кімнаті, і дрочив собі перед дзеркалом. Його пальці на ногах піджались в очікуванні близького оргазму.

Сам?

У вхідному тамбурі кімнати почувся гучний стукіт дверима. Не сам. Хтось прийшов.

Скільки часу вже пройшло? Чому Хосок повернувся так швидко? 

Спочатку Юнгі, знаходячись в розгубленості, просто залишався завмерши в цій позиції. Йому здавалось, якщо він перестане рухатись, то його не помітять. Коли з кухні позвали, голосом Хосока, справжнім голосом, він підірвався на ноги як ошпарений. 

«Юнгі в нас залишилась ще мівіна? Нам до пива не вистачає», – прозвучало звідти.

Проте Юнгі не зміг видавити з себе жодного слова. Він швидко влігся на ліжко, вкриваючись ковдрою з головою. Здавалось якщо він перестане видавати будь які звуки, навіть якщо це звуки дихання, то Хосок його просто омине. Так і сталось. Чон зайшов в кімнату аби перепитати ще раз але побачивши, що Мін «певно спить», просто вимкнувши настільну лампу вийшов. 

«Це було близько. Знову. Третього разу так сильно проєбатись не можна буде. Третій раз так не пощастить»,- промайнуло в думках Юнгі, – «третій раз?». Він посміхнувся в усвідомленні того, що йому подобається ця практика. Гидке каченя, як називає себе Юнгі, намагається розправити крила. 

У Хосока було два хобі. Перше – він обожнював працювати над своїм тілом. Він вважав, що будь яке тіло – це глина, над якою працює творець, і те якою ця глина буде в кінцевому результаті залежить лише від творця. Тому він знайшов свій спосіб творити в танцях. 

“Хосок хьон, погляньте будь ласка, що я знайшла”- низенька білявка підбігла з телефоном в руках.

На екрані висвітлилось відео, записане в якійсь черговій студії Америки. 

“Ці дівчата – топ сьогодення! Я вам кажу, ось скільки підписників, майже сто тисяч!” – Юна з блискучими очима дивилась як невеличка компанія з дівчат танцювали під музику. 

Хоча Хосок не любив аналізувати контент конкурентів, проте все таки знати чим заповнений ринок – важливо. Юна ж вважає, що у Хосока застарілі погляди на світ каверденсу та денсу загалом. Тому вона кожного вечора сповіщає його новими відео з різними танцювальними практиками. Для неї важливо не відставати від сучасності і знаходитись в тренді для збільшення аудиторії. 

Чон уважно переглядав денспрактику відмічаючи для себе важливі деталі щодо рухів, їх поєднання та доцільність використання під музику. 

“Не погано, але це жахливе відпрацювання хвилястих рухів змушує моє око сіпатись”.

“Ага, я теж помітила проблему з цим, проте акцент все таки на синхронізації та використанні певних рухових прийомів у цьому”,- вона перемотала відео на потрібний час,- “та цьому моментах. “

Хосок ще раз переглянув відмічені таймкоди і схвально кивнув. Вона відмічала дійсно важливі моменти, які Чон побачив і з першого разу. Проте для Юни цей контент-аналіз покищо дається важче. Його учениця навчається дуже швидко і це не може не тішити. 

“Пропонуєш повторити?”

“Я вже почала вивчати хорео, тому тобі доведеться доганяти мене.”

Милий сміх Юни змусив Хосока посміхнутись у відповідь. Йому подобалась ця дівчина. 

Теплий світшот Хосока полетів у дальній кут аудиторії. Ставши по центру перед дзеркалом він зачекав поки інші учасники їхнього гурту зберуться на свої місця.

“Гаразд почнемо!”

Він поплескав у долоні декілька раз – репетиція почалась. 

Отже майже кожного дня Чон проводив свій час за «формуванням» свого тіла. Він мріяв якось стати головним денсером Кореї, а потім і підкорити весь світ. Кожен, хто хоч раз спостерігав за його практикою, розумів, що цілі поставлені ним рано чи пізно будуть здійснені. А поки він танцює з групою юнаків та юнок, що прийшли до нього навчатись ремеслу, у підвалі дальніх районів Пусану і мріє знає, що добʼється свого.

Щодо другого хобі тут не все так просто. Це єдина річ, яка відділяє його від зовнішнього світу і змінює не тільки його тіло, а й його мозок. Занурюючись у світ, який Хосок сам створив для себе, він ніби відкриває інші сторони своєї особистості. Можливо подекуди він стає іншою особистістю. Задумуючись над тим, яким шляхом він дійшов до такого хобі він згадує декілька історій. Перша – дуже дитяча та наївна історія зі школи. Та сама історія про хрінь,  яку вчинить девʼяносто відсотків хлопців, але ніколи не зізнається в цьому.  Тоді він перебував у стосунках з дівчиною зі своєї паралелі. Хлопець жадав дорослих взаємодій, хотів похизуватись перед однокласниками своєю сміливістю. Думав, що чинить як всі дорослі скидаючи фотографію свого члена в дірект. (Дійсно хто з дорослих так не робить ну) Дівчина звичайно що думала інакше але її реакція і стала тією відправною точкою.

“Хосок ти що прикалуєшся?”

“В сенсі?”

Чон ще раз переглянув на свою фотку, яку він відправив миттю раніше, і не міг зрозуміти де на його члені написаний прикол. 

“Нахуя ти скидуєш фотку члена? Ще й так сильно палишся що вона скачана з інтернету.”

У Хосока округлились очі.

“Яка нахрін фотка з інтернету блять, це мій член Нінін.- у його голові явно виник error. – В сенсі нахуя я кидаю фотку свого члена? Я думав коли ти в повідомленні прямим текстом пишеш, що хочеш сісти на нього то це і означає що ти хочеш сісти, сука, на член. “

Його збудження, яке він отримав від інтимної переписки раніше, явно почало спадати.  

“Ти думаєш я не викуплю де інтернет фото, а де зроблене тобою? Камон, якщо соромишся свого тіла то так краще і сказати. “

Через деякий час від неї прийшло ще одне повідомлення.

“В будь якому випадку краще не намагайся обманним чином продовжити нашу розмову.”

У Хосока полізли очі на лоба. Про що вона торочить?

“Хобі, сам подумай. Якщо ти кидаєш мені дікпік завантажений з інтернету з розрахунком на хорошу реакцію, то як тобі буде, коли ми реально дійдем до сексу, а в тебе блять хуй не як з картинки?”

Його це реально почало дратувати. Ніби йому зайнятись немає чим щоб шукати фотографії чужих прутнів з інтернету, завантажувати собі та ще й відправляти своїй дівчині під час інтимної переписки. Він затиснув кнопку запису відео повідомлення, спочатку направив на своє лице «Якщо ти блять після цього ще раз якусь хуйню скажеш про мій член то ніколи на нього не сядеш», потім спустив об’єктив донизу і пальцями відтягнув резинку трусів. Відповідь він отримав явно через якихось хвилин пʼять, і спочатку навіть подумав, що його дівчина заблокувала в чаті тому не відповідає. Але потім отримав наступне повідомлення:

“Бляха вибач, ти ахуєний. Я просто подумала, що ти просто скачав фотографію якогось порно актора щоб виєбнутись. 

«Сука.»

«Вибач.»

«Це дійсно гарно.»

«Блять, я тебе ще більше хочу.”

Десь в той момент самооцінка Хосока змусила його задуматись про те що він на рівні хлопців з порнхабу, проте він ще не знав куди ці думки його приведуть в майбутньому.

У Хосока було два хобі. Перше – він обожнював працювати над своїм тілом. Друге – він ненавидів Кім Техьона і те до чого він його привів. Проте до того моменту поки він це зрозумів – було вже занадто пізно.