Тобі так треба?

Я все ще це абсурдом називаю,
Повіриш? Це інакше й не назвеш.
Невже оце і є твоє кохання?
Заради нього ти весь час живеш?!

Скажи чому, чому так по дурному,
Поводився зі мною кожен раз?
Немов побачив у мені заміну
Колишньому, в яке плюєш щораз.

Ти граєш у всі ігри одночасно,
І вже заплутався в своїх ходах.
Твоя невинність зіграна жахливо,
Більш як вагання і відчутний страх.

Прекрасно знаєш, що не ідеальний,
Прекрасно знаєш, що пропав давно.
Але уперто робиш дивний вигляд,
Немовби граєш у дешевому кіно.

Обман обманом – твоя панацея,
Рятуєш нею совість на межі.
Немов залежним є від мазахізму,
Щоденно репресуєш свої дні.

Навіщо ці скандали безсердечні?
І рівне місце назване кривим?
Навіщо егоїзм і таємничість?
Цей холод і стояння на своїм?!

Та ти не знаєш як відповідати,
На шахівниці вже нема фігур.
Нечесно звинувачуєш лиш інших,
У тебе винуватий лиш Амур.

Як симулянт сердечної хвороби,
Як божевільний, що начхав на все!
Зізнайся, що неправий, та й по всьому,
Та ні! Ти добиватимеш своє!

Занадто вже багато ти поставив,
Немов в останній спробі щось лишить,
Ти рвався до солодкої неправди,
Хапався за усе в останню мить!

Уже пора з безумством закінчити,
Порвати на шматки безглуздий вальс,
Спалити вже спаплюжений сценарій,
Поставить крапку і розбігтися за раз!

Прощай! Прощай і не згадай ні разу!
Хай лишиться усе в прекраснім сні.
Твоя душа шляхетною здавалась,
У цій холодній та абсурдній грі…