Ти

Від стакану з холодною кавою зводить пальці, але це приємне відчуття. Втягнути айс-лате губами через трубочку, закотити очі, притиснутись на додаток щокою до пластика, відчуваючи, як холодні краплі течуть по щоці. Бабуля, що сидить навпроти в тролейбусі, зиркає на мене спідлоба підозріло: вже чую, як в неї на язику крутиться щось пестливе на кшталт «шльондра малолітня»; але, здається, спека, що раптом встановилась в останній день тижня, виснажила вже навіть літню скандалістку.

Та похєр, якщо чесно. В навушниках все одно не почую, а корпус новенького траліка розпечений настільки, що хочеться це лате просто на себе вилити. Щоб хоч на хвилинку стало прохолодніше.

(Бабця, напевно, не оцінить каплі молочного напою на обличчі.
Добре, що дома чекає людина, яка б точно не відмовилась від такої картини.)

— … Сонце? — сьорбаючи останні ковтки, кидаю ключі назад в рюкзак і роззуваюсь однією рукою. — Я вдома!

Піт котиться з лоба, змиваючи тональний крем, очі сльозяться від підводки і туші, а від помади губи наче пече. Дякувати богу, що вранці забула зачинити вікно: в кімнаті хоч трохи прохолодніше, протяги гуляють вільно й весело. Поспіхом підставляю їм голі ключиці — стягнувши з себе майку, кидаю її на вже завалений речами стілець. Доведеться ввечері влаштовувати «велику пральню».

Небо, як же добре.

Завмираю, прикривши очі і просто дихаючи. Повільно знімаю сережки, кільця, браслети, наосліп відставляючи їх на край столу; зав’язую волосся у хвіст, витираючи долонею мокру шию.

Перший день +40, а вже заїбало.

Кроки за спиною майже безшумні, невагомі, легкі, але вибач — я вже звикла їх чути, звикла на них чекати. Чекаю і зараз, не маючи сил поворухнутись, обернутись чи навіть розплющити очі.

— Привіт, — легкий видих торкається палаючого вуха.

І я знаю цей тон.
І мені соромно заздалегідь.
Але водночас… заздалегідь приємно.

Коли тонкі пальці легко справляються з застібкою ліфчика, майже не торкаючись тіла; коли обережно тягнуть шлейки з плечей і відкидають так само на стілець.

Коли долоні повільно і вагомо лягають на оголені груди.
Тендітно-сильні, моторошно-крижані долоні.

Здається, скрикую несвідомо; задихаюсь, ніби пірнувши в гірське озеро, де температура води ніколи не піднімається вище +10°С. Мимоволі втягую живіт, відчуваючи, як шкірою збігають мурашки, а соски загострюються і твердішають. Від цього майже боляче.

Але як же добре.

— Ти… — видихаю нарешті, коли вдається хоч щось видавити з себе. Не те щоб насправді докоряю; скоріше… щиро благоговію.

Мене плавить, коли ти хіхікаєш мені в шию; коли м’яко цілуєш над лопаткою і зачіпляєш губами мочку вуха. Мене плавить від кожного дотику — ти торкаєшся так… несамовито. Гладиш, стискаєш, щипаєш, викручуєш. Ти тримаєш мене — не просто руками. Я в тебе на короткому поводку. Трохи смикни — і приповзу на колінах, лише щоб дати тобі можливість ласкаво потріпати свою дівчинку по макітрі… І найгірше і найпрекрасніше в тому — ще мене особисто такий стан речей повністю влаштовує.

Адже я точно знаю, що ти ніколи не завдаси мені шкоди. Можливо, лише трохи болю. Такого, від якого солодко тягне внизу живота. Як зараз.

— Яка ж ти, — шепочеш, стискаючи в останній раз міцно. Соски стирчать між пальцями — відверто, вульгарно, нахабно, особливо з урахуванням досі відкритого навстіж вікна. Навпроти якого ти мене як раз і спіймала, кохане чудовисько.

Пальці стискаються щільніш, ніби помстою. Вигинаюсь з мовчазною насмішкою: ну чудовисько ж справжнісіньке, як воно є…

— То яка? — цікавлюсь без особливого ентузіазму, швидко прокручуючись в обіймах, коли хватка слабшає. — Дуже мокра? — відповідаю сама собі, вішаючись на шию і притискаючись ближче, стукаючись носом о ніс. — Ледь не зварилась там, — жаліюсь, мружачи очі, які насправді вже болять від сонця.

Ти усміхаєшся мені в губи. Обожнюю, коли так робиш. Обожнюю, коли цілуєш повільно і глибоко, заражаючи своїм сміхом, ніби роняючи свої іскорки просто вглиб мене. Вони так гріють зсередини — сьогодні і без них надто тепло, але це вже зовсім інше тепло.

Мені подобається.

— Все можна виправити, — вигинаєш куточок губ.

Неймовірна, ну — як проковзуєш своїми вічно холодними долонями по спині, боках, талії, стегнах — я не знаходжу сил жити. Але в твоїх очах вже вирують багатообіцяючі чортенята, коли рука — лише на хвильку! — раптом переміщується нижче і притирається через джинси.

— Ще не всюди мокра, — резюмуєш, ображено надуваючи губки.

Знову, ніби сердячись, двома руками стискаєш груди. Качаєш їх на долонях, ніби зважуючи; і швидко нахиляєшся, втягуючи в рота твердий правий сосок. Смокчеш неочікувано сильно, прикусуєш і відпускаєш, солодко прицмокуючи.

— Не розумію, — підводиш затьмарений погляд. Мутні очі виблискують полум’ям. — Вони таки гарні… — в мене перехоплює подих від того, як твої пальці задумливо кружать чутливою шкірою. — … Нащо ти ховаєш їх від усіх? Тим більше в таку спеку?.. Дай хоч мені помилуватись. Ну ж бо, похизуйся, сонечко, ну будь ласочка, не соромся…

Ти граєшся, не даючи пощади. Торкаєшся, торкаєшся, торкаєшся, цілуєш, прикушуєш, обводиш язиком і швидко-швидко кінчиком дражниш тверді горошинки сосків… Я не можу витримувати довго твої знущання. Я відчуваю все надто сильно.

— Ти!.. — хникаю, чіпляючись за вузькі плечі. Дихаю так часто, що здається, ніби тремчу; скиглю, притискаючись всім тілом. — Чудовисько, — бурмочу крізь зуби.

Горю.
А все ти.

Ти все ж даєш мені коротенький перепочинок. Посміхаєшся м’яко, зверхньо, повільно водячи долонями по спині і нашіптуючи у вухо якісь речі, які зводять мене з розуму.

Про те, як сильно мене любить твоє серце.
І про те, як сильно мене можуть любити твої руки, губи і язик. Можуть і будуть. Просто зараз.

Господи, так, будь ласка, моя кохана пані…

— Вже вся, — перебиваю різко, ще свідомо притираючись стегнами і коротко цілуючи гостре плече. Хочеться торкатись тебе більше. Хочеться стиснути сідниці і так само, як ти, зім’яти груди. Я дозволю собі те за хвильку. Помучу себе ще трохи…

— М? — ти лише вигинаєш брову. Пекельно гаряче.

— Я вже вся мокра, — вимовляю важко, смикаючи ґудзик на своїх джинсах, і одночасно притискаю твою долоню до свого живота.

І власноруч направляю вниз, зриваючись на стогін наступної миті.