Ти ще мені потрібна живою

Я стояла на краю скелі. Вітер обдував мене. Тут,нарешті я відчула свободу. За спиною почувся голос,його голос.

– Що ти тут робиш?

– Вдихаю свободу.

‐ Багато ще вдихів залишилось?

Я обернулась і вигнула брову,не стривожена його сарказмом. Я вирішила промовчати і подивилась на давній сніг,що місивом розпластався долиною під моїми ногами.

– Скажеш щось?

Я зробила глибокий вдих і закрила очі,хоча це було зовсім не на знак довіри.

– Чому ти тут? Чому ти переслідуєш мене?

– Це моя єдина мета в житті – знайти тебе і повернути до Сефії.

Я випустила короткий смішок.

– Я не зацікавлена в тому,щоб туди повернутись. Я ледве втекла з місця жаху і терору. Він підійшов злегка ближче і нахилився,дихаючи мені у шию.

– Я Хранитель і ти це чудово знаєш. Я маю повернути тебе туди,хочеш ти цього чи ні. Я похитала головою.

– Спіймай мене.

З цими словами я опустила ногу у прірву і почала падати з вітром,ніби розправивши крила,коли відчула міцну хватку на своєму зап’ясті. Його глибокий голос пролунав зверху.

– Не смій. Ти ще мені потрібна живою. Його голос був грубий,власний,але це не звучало як наказ,але скоріше як..прохання?В наступну секунду я вже стояла на землі,осторонь від прірви поки він міцно тримав мене за зап’ястя і пропалював в мені дірки своїм темним поглядом.

– Відпусти мене. Я не стрибатиму.

У його очах проскочила веселість і він усміхнувся.

– Я тобі не вірю, Аліенор.

– Ти вперше назвав мене за ім’ям,- іронізую я.

Він тихо засміявся,похитав головою і його волосся розсипалось,відкривши рівний поділ. – А якщо я скажу іншу фразу з твоїм ім’ям?

Я усміхаюсь і впевнено кажу:

– Яку?

– Ну,наприклад..Я люблю тебе,Аліенор. Він сказав це так твердо і ніжно водночас,що я відчула метеликів,літаючих десьу районі грудної клітки. Над нами було сіре небо,навколо нас – пустота,під нами лиш прірва,але я відчувала себе скутою міцними ланцюгами.

– Я правильно почула? Скажи,що ти жартуєш,- мій голос тремтів і його тембр мінявся з кожним словом.

– Ні,я не жартую. Я абсолютно серйозний,- на його обличчі досі буду слід від посмішки,але він став більш серйозним.

– Чого ти хочеш від мене?,- мій голос набув серйозності і твердості.

– Повернись зі мною до Сефії. Я захищу тебе. Ти потрібна імперії. Ти потрібна там.

– Невже ти не розумієш? Усі в імперії відносяться до мене як до предмету для досягнення мети,не більше,- мій голос був просякнутий гіркотою,ніби на язиці був несмачний льодяник з дешевими замінниками смаку.

– Я бачу в тобі тільки жінку. Жінку,яку кохаю від Сефії і до Кліри. Жінку,яка в майбутньому,сподіваюсь, стане моєю дружиною.

Мої щоки спалахнули рум’янцем,ніби ружа ранньої осені. Я була обурена його словами.

– Прибережи ці обіцянки собі,будь ласка. Я взагалі не розумію чому ти вирішив сказати це саме зараз.

– Я думав,що якщо ти все ж вирішиш стрибнути,то перед смертю хоча б дізнаєшся про мою любов до тебе і зрозумієш кого втратила,- на його обличчі розпливлась нахабна і зарозуміла усмішка.

– Теж мені принц,- я закотила очі.

– Для тебе – хто завгодно,- він очевидно фліртував. Я розсміялась,скоріш саркастично і подивилась на вічно сіре небо.

– Ти взагалі не схожий на Хранителя.

– А ти взагалі не схожа на ту,якій судилось померти.

#aesthetic/ perfect – ed sheeran / another love – tom odell / sad girl – lana del rey