Ти сяяла

Перша наша зустріч була в кав’ярні на розі. Я тоді працювала недалеко. То ж коли була перерва бігала за кавою. Це була пізна осінь, листя вже немає на деревах, а на заміну тренчу приходить пуховик. Я добре пам’ятаю, як забігла до кав’ярні, підійшла до стійки та замовила лате. Часу було обмаль, бо перерва тривала лише 10 хвилин. Як тільки бариста поставив стаканчик на стійку, я швиденько схопила його, поклала гроші без сдачі та хотіла вже попрямувати до виход, як неочікувано пролила каву на когось. Спочатку мій погляд був спрямований на підлогу залиту лате, але потім я підняла голову. Переді мною стояла висока жінка, з темними очима, в чорному пальто, і як їй не холодно в ньому було. На її пальцях були помітні татуювання, які дуже личили статурі в цілому. Тоді вона перша заговорила:

 

–Ви не попеклися?

 

–Ні, я в нормі. Господи, вибачте…

 

Я схопила серветки зі стійки та почала нервово витирати каву з пальта незнайомки, щоб хоч якось виправити ситуацію. Вона ніжно взяла мене за зап’ястя та опустила руку, де була купа серветок.

 

–Я думаю, що пальто вже врятує хімчистка. Тому не слід,–спокійно мовила незнайомка.

 

–Дайте свій номер телефону, я заплачу!

 

–У мене є пропозиція зустрітися. Коли ви сьогодні закінчуєте?–трохи нахилившись до мене запитала жінка.

 

–О шостій.

 

–Чудово. Зустрінемося тут.

 

Потім незнайомка взяла папірець, щось написала на ньому, віддала мені та покинула приміщення. Я спрямувала погляд на акуратно виведенні цифри та ім’я в кінці номеру телефону. Едіта. Її звали Едіта.

 

***

 

Вона таки чекала на мене біля кав’ярні. Уже не пам’ятаю як Едіта була вдягнена, але її темне волосся, майже чорне, спадало на широкі плечі, а руки ховалися в карманах. Тоді дуже цікаво падало світло від ліхтаря на її бліде обличчя. Очі сяяли чимось таким загадковим. Вони були зелені. Досі пам’ятаю. Я підійшла, вона привіталася зі мною, взяла обережно мою руку та поцілувала, наче ми герої з рицарських часів. Я зашарілася тоді. Звичайно, хто так ще вітається. Особливо коли ми жінки. Едіта загадково посміхнулася.

 

–Що ж, не хочете прогулятися?–запитала жінка.

 

–Так, залюбки.

 

Вона підхопила мою руку та поклала собі на передпліччя. Ми ходили та розмовляли про все. Роботу, друзів, гоббі. Виявилося, що Едіта працює тату-майстринею, окрім цього вона іноді грала на бас-гітарі у гурті знайомого. Вона любила мистецтво.Здавалося, що Едіта вміє все. Малювати, грати на музичних інструментах, танцювати. Я все слухала та слухала про її улюблених художників, виконавців. Едіта надихала.

 

–А як щодо тебе?–неочікувано жінка запитала.

 

Я не знала, що відповісти. Моє життя крутилося навколо роботи, дому  та й все. Декілька секунд я мовчала. І мене це справді злякало, бо Едіта пильно дивилася на мене та чекала на відповідь, якої і я не знала.

 

–Я маю досі нудне життя. Але раніше займалася професійно танцями. То ж доводиться досі звикати до роботи в офісі.

 

–Чому ти вирішила закінчити танцювати?–поцікавилася Едіта.

 

–Через травму. Ми їхали на змагання. Це був вечір та зима, дорога слизька. Водій не справився з кермом і машина впала в кювет. Мій хребет збирали по кісточках.

 

–Напевно я навіяла старі спогади. Вибач.

 

–Та нічого, зараз це згадувати не так болісно.

 

Декілька хвилин ми ходили мовчки. Але потім знову почалася жвава розмовах та Едіта проводила мене додому. Не знаю, що зі мною тоді сталося, але на прощання я залишила легкий поцілунок на щоці та зникла за дверима під’їзду.

 

***

 

Ми спілкувалися з Едітою майже два місяці. Ми тоді домовилися піти разом на виставу в театр. То ж мене очікувала підготовка до зустрічі. Я хотіла їй подобатися. Навіть покликала подругу для допомоги. На все це витратила три години. Едіта мала заїхати за мною. То ж коли залишалося десять хвилин до її прибуття, моє серце шалено билося. Я все поправляла волосся, дивилася на сукню, яку підібрала подруга.

 

–Не хвилюйся! Ти виглядаєш чудово. Едіта не зможе відвести від тебе очей. До речі, у цій сукні твоя дупця виглядає дуже привабливо,–посміхаючись сказала подруга.

 

–Не знущайся з мене!

 

–Добре. Але ти справді чудово виглядаєш. Скажи їй про свої почуття.

 

–Про що ти? Ми хороші друзі.

 

–Та невже. Перед зустріччю зі мною ти також три години збираєшся та трясешся, наче лист на дереві від вітру? Очевидно, що у тебе до неї зовсім не дружні почуття. І вона з самого початку не на дружбу від тебе очікувала!

 

–Може я краще знаю, чого вона очікує?

 

–Тоді поясни, хто з друзів кожної зустрічі цілує руку? Хто на прощання торкається губами теплої щоки?

 

На мій телефон пройшло повідомлення від Едіти. Вона вже приїхала та чекала. Я швидко пішла до коридору. Подруга подола мені верхній одяг. Коли я виходила, то вона кинула мені в слід:

 

–Гарного перегляду та сексу!

 

Я глянула на неї та побігла до Едіти. Перед моїм під’їздом стояла чорна машина. Жінка вийшла з машини та відчинила мені двері. Я сіла. Едіта виглядала чудово. Чорний смокінг підкреслював її атлетичну статуру, татуювання виглядали ефектно та навіть дуже доречно. Я дивилася як Едіта стискає кермо. Тільки зараз помітила, що її руки насправді дуже сильні.

 

–Ти виглядаєш чудово,–мовила Едіта.

 

–Дякую, ти також. Мені дуже подобається твій смокінг.

 

Едіта на це посміхнулася. Через десять хвилин ми прибули до театру. Едіта відчинила мені двері та подала руку. Вона завжди була ніжною зі мною.

 

Усе сяяло всередині театру. Едіта розповіла, що це ексклюзивний показ нової вистави, то ж дістати сюди квитки було складно. Наші місця було в ложі. Едіта сказала, що знайома з автором п’єси, то ж він дістав найкращі місця, де вони зможуть спокійно побути вдвох. Мої щоки спалахнули рум’янцем. Лише вдвох. Не те щоб ми не залишалися наодинці, але тоді це приголомшило.

 

Нас провели до ложі та залишили самих. Вистава повинна була почалися за десять хвилин, то ж був час поговорити. Тільки-но ми сіли, Едіта повернулася до мене та пильно дивилася. Мені стало ніяково.

 

–Щось не так? Мені треба поправити волосся?–запитала я.

 

–Ох, ні, ти просто неймовірно виглядаєш. Хочу намилуватися. Світло особливо падає на тебе, я б це намалювала,–з легкою посмішкою говорила жінка.

 

–Дякую…

 

–Тобі не слід сумніватися в своїй привабливості. Ти завжди виглядаєш чудово. Навіть коли заклопотана біжиш до кав’ярні. Сьогодні твій час сяяти, я тобі допоможу,–промовила Едіта та доторкнулася до мого волосся.

 

Вистава почалася та я із захопленням дивилася. Дистанція між мною та Едітою ставала все меншою. Під кінець першого акту ми сиділи майже притиснуті одна до одної. Я тоді не могла зупинитися говорити, бо виставауі справді вражала. Едіта спиралася рукою на підставку та слухала мене. Її очі сяяли радістю. Потім вона запропонувала випити трохи шампанського. Я взяла її під руку та ми пішли до буфету. Виявилося, що тоді безліч знайомих Едіти прийшли дивитися виставу. Вона показувала мене всім. До нас люди все підходили і підходили. Пізніше Едіта побачила автора п’єси, який тихенько стояв у куточку та слідкував за глядачами. Ми підійшли до нього та привіталися.

 

–Що ти думаєш Едіта?–запитав чоловік.

 

–Думаю, що моя …(я досі намагаюся згадати, як вона тоді мене назвала) зможе краще тобі розповісти.

 

Дві пари очей дивилися на мене. Я зробила вдох та видих і заговорила:

 

–Це неймовірна вистава! Мені подобаються персонажі, вони дуже реальні! Історія захоплива, я і справді не можу до кінця зрозуміти, кого все ж таки обере головна героїня.

 

–Кого Ви б обрали?–запитав автор.

 

–На місці головної героїні я б обрала себе.

 

Настала тиша. Я спочатку злякалася, але потім автор захоплено промовив:

 

–Едіта ти знайшла скарб!

 

А потім чоловік пішов кудись і просто зник. Ми з Едітою повернулися до ложі. Я тихенько розпитувала про автора, як вони познайомилися. І тут неочікувано Едіта нахилилася до мого вуха та шепнула: “Ти сьогодні і справді сяєш”. Я повернулася до неї, дивилася прямо в очі. Едіта почала нахилятися все ближче. Наші вуста потроху замикалися і потім я відчула гарячий подих Едіти. Це був наш перший поцілунок. Ми не могли відірватися одна від одної. Едіта поклала руку мені на талію та притиснула до себе. Серце шалено билося в грудях. Я обійняла Едіту за шию та наче розчинилася в ній. Почався другий акт, а ми не могли закінчити відчувати цю шалену енергію. Після декількох хвилин, ми таки відірвалися одна від одної. На обличчі Едіти була моя помада, я взяла серветку та почала витирати, жінка взяла мене за зап’ястя та поцілувала, а потім допомагла мені витерти з обличчя розмазану помаду. Після цього ми сиділи тихо та дивилися виставу. Але я вже не могла зосередитися на ній. Мій погляд все скакав від сцени до Едіти.

 

У кінці п’єси головна героїня вбиває себе.Я не емоційна людина,але тоді з очей полилися сльози. Едіта взяла моє обличчя в свої руки та ніжно цілувала солоні краплини на щоках. Потім ми вийшли та сіли в машину. Едіта задумалася, в потім промовила:

 

–Не хочеш переночувати в мене?

 

–Хочу,–впевнено відповіла.

 

Так я вперше побувала в неї вдома. Едіта жила в новій багатоповерхівці. Коли я зайшла до квартири, то відчула легкий аромат трав. Едіта проводила мене до ванної, дала все необхідне та сказала,щоб я почувалася як вдома. Я хотіла швидко забігти в душ, але сукню розтібнути сама не змогла, то ж покликала Едіту:

 

–Вибач, що відволікаю, але можеш, будь ласка, допомогти?

 

–Так, звичайно.

 

Едіта зайшла за спину та обережно почала розтібати сукню. Я вже думала йти до ванни, але жінка повільно провела вказівним пальцем по шраму вздовж хребта. По шкірі пройшлися равлики.

 

–Це залишилося після аварії?

 

–Так, вічне нагадування…

 

Едіта почала повільно цілувати мою спину вздовж шраму, я здивувалася та відійшла.

 

–Вибач, напевно я не так тебе зрозуміла,–сказала Едіта.

 

–Я…Ти мені подобаєшся, Едіта. Ні, я думаю, що закохана в тебе. Просто, ти така…ти здаєшся ідеальною, а я зламана танцівниця в минулому, яка соромиться своїх шрамів та намагається їх заховати.

 

Мій погляд був спрямований на підлогу. Сором і біль. От що я відчувала тоді. Едіта підійшла до мене обійняла та поклала поклала голову на мою.

 

–Ти не зламана…я вважаю тебе найсильнішою людиною. Будь ласка, дозволь мені любити тебе,–тихо попросила Едіта.

 

З моїх очей впали перші сльози. Едіт подивилася на мене.Я зробила крок першою та поцілувала її. Едіта відповіла та повільно почала наближати нас до ліжка. Я обережно сіла, сперлася ліктями на м’яку поверхню. Едіта у той час знімала з себе смокінг. Так ми залишилися лише в білизні. Довгі поцілунки, дотики. Потім Едіта розтібнула мій ліфчик, я за звичкою одразу ж прикрилася, але потім прибрала руки, бо Едіта дивилася з такою любов’ю на мене, що я готова була хоч їй свою душу віддати. Жінка поцілунками спускалася до моїх стегон. На той момент ми вже були абсолютно голі, з вивернутими душами на показ, але такі закохані. Тоді я відчула теплий язик Едіти поміж моїх ніг. Я стисла простирадло та закинула голову. Це було неймовірно приємно. Пізніше ми з Едітою торкалися одна одної, зливалися в одне ціле. Я хотіла потонути в ній.

 

Едіта прокинулася раніше за мене. Пішла щось готувати на сніданок. Я відкрила очі та побачила як сонячні промені падали на підлогу. Хотілося пити. З одягу я знайшла сорочку Едіт, то ж вдягала її та попрямувала на кухню, де вже чекав сніданок.

 

–Доброго ранку, зірочко!–весело мовила Едіта.

 

–Доброго ранку, можна, будь ласка, склянку води?

 

Едіта налила мені та дала. Я випила все до останньої краплини. Мені хотілося знати, що далі. Чи значить ця ніч щось для Едіти? Які тепер наші стосунки?

 

–Що тепер?–запитала я.

 

–Що ти маєш на увазі?

 

–Що буде після того, як я поїм, вдягнуся та вийду цієї квартири?

–А далі я запрошу тебе на побачення,–відповла Едіта та чмокнула мене.

 

Я посміхнулася, перехилилася через стіл, взялася Едіту за комірець футболки та поцілувала. Едіта обійшла стіл та ми продовжили цілувалися. Ранок і справді був чудовим.

 

***

 

Наступне побачення таки було і багато інших. Ми зустрічалися майже три роки, але в останні місяці все було по-іншому. Ми більше не розмовляли довго, майже нікуди не ходили. На той момент я перебралася жити до Едіти. То ж у ті останні місяці місцем зустрічі була квартира на 17 поверсі. Я добре запам’ятала. І це міг бути звичайний вечір. Едіта приходить, ми їмо та йдемо спати. Без розмов, у повній тиші. Але в цей раз Едіта прийшла не сама. Правильніше сказати, що ця людина залишила свій шлейф парфумів на  одязі, щоб бути присутньою у свою відсутність.

 

Едіта сіла за стіл на кухні, я тоді чекала поки говтовим буде суп та читала книгу. Мій погляд впав на дещо розпатлане волосся Едіти та її важкий подих.

 

–Така голодна, що готуєш? –запитала жінка.

 

–Гречаний суп. Він майже готовий. Як справи на роботі?

 

–Як завжди, багато народу та мало перерв. Що в тебе?

 

–Я звільнилася.

 

Едіта подивилася на мене величезними очима.

 

–Знайшла краще місце. Я буду працювати тренеркою з танців у студії.

 

–Але є твоя травма?

 

–Я спілкувалася з лікарем, він сказав, що це ніяк не нашкодить.

 

–Вітаю, це чудово!–весело мовила Едіта.

 

Її посмішка мене тоді дещо розчулила. Вона вміла підтримати. Мені завжди це подобалося. Але тоді лише це залишилося від Едіти, яку я кохала. Вона була наче як зазвичай, але ця третя людина стояла десь неподалеку, очікуючи чогось. Я поклала книгу на стіл та пильно подивилася на Едіту, яка стояла поруч з плитою та слідкувала за супом.

 

–Майже гото…

 

–Хто вона?–перебила я Едіту.

 

–Що ти маєш на увазі?–здивовано запитала Едіта.

 

–Я відчуваю шлейф незнайомих парфумів. Хто вона? Клієнтка? Колега?

 

–Я хотіла тобі розплавісти…Ти помітила, що наші стосунки стали нудними. Більше немає тієї шаленої пристрасті…Я з іншою жінкою майже місяць, але це лише секс!–Едіта підійшла до мене,–Це лише людські втіхи! Зірочка то в мене одна.

 

Я встала та відійшла від неї. Мене сповнювали злість, сум та розчарування. Я справді кохала Едіту. Віддала серце, а вона його кинула наче непотріб. Знайшлося краще. Може та інша була вищою, чарвнішою, не мала шрамів глибоких, а може вона сяяла яскравіше. Не знаю. Тоді я вийшла з кухні, а Едіта щось намагалася пояснити, все навколо мене бігала, поки я збирала речі. Тільки-но підійшла до дверей, Едіта стала переді мною.

 

–Послухай мене, зіронько! Прошу тебе.Я розумію, що ти відчуваєш. Я так добре тебе знаю, я все бачу. Люди помиляються, губляться. От і я. Дай мені шанс…я люблю тебе,–промовила Едіта та стала на коліна.

 

Я вагалася, думала кинутися та обійняти, але щось зупиняло, думаю шлейф парфумів. Едіта встала з колін та без слів усе зрозуміла. Я відчинила двері, хотіла вже вийти, але Едіта доторкнулася до моєї руки. Я залишила на вустах прощальний поцілунок та покинула квартиру.

 

***

Ми вже рік не бачилися. Мені подобається працювати тренеркою, я справді щаслива. Тільки одне іноді хвилює моє серце. Чому? Коли ми не туди звернули? Іноді мені так хочеться просто в її обійми. Але я вже навчилася жити без них. Навчилася не чути її загадковий сміх. Але найголовніше, що я навчилася не ховати ті шрами, а гордо носити, щоб бути найяскравішою зіркою.