Ти помиляєшся

Люцифе/Сем

Люцифер не обмане, не нашкодить, але й не відпустить.

Крики, вони шкрябають душу, потроху забираючи здоровий глузд. Пекло – це там де пече, випалює усе людське, насміхається над тими крихтами чистого розуму які силою волі вдається зберегти. А ще тут ніколи не вкриє землю сать*, лиш хвости ватри лоскотатимуть п’яти.
‒ Семі, я ніколи не завдам тобі шкоди. Ніколи не брехатиму та ніколи не зраджу, – повільно, намагаючись не сполохати, пригортає до себе. – Прошу, залишся.
Той лиш гнівно позирає, не реагує зовсім, не має сил. Ці “прохання” просто дивацтва Люцифера, він все одно не відпустить, зв’яже золотими нитками, прикує до себе кайданами. Скільки років вже минуло, а Сем ні на секунду не постарів, навіть маючи своє, все ще людське, крихке тіло. Злий вогонь його очей згасає, з кожним доторком янгола стає все тьмянішим, з ним згасає і воля.
А Люциферу це не важливо, навіть якщо його Семі вже зламаний.
Сем відчайдушно роками намагався втекти, опиратися, ненавидіти, зужив* усе що тільки міг. Але все на що тепер здатен, це безсилий яр*. Зараз вже розуміє, у той день коли він офірував* собою заради брата, тоді й закінчилось його життя, а свобода розсипалась у руках.
Люцифер терплячий, прощає людині все, вбивство його підлеглих, спроби втечі. На жаль це не було звичайнісіньким фавором*, а скоріше болючим, душогубним, хворим почуттям.
Янгол допомагає Сему підвестись та веде до їх кімнат, де прохолодно, де нечутно криків. Садить на постіль та як завжди, мовить до нього тихо, очима пускаючи бісиків, усміхаючись весело та пропонує демонічну кров.
Чоловік трохи повільно реагує, приймаючи келих та спрагло притискаючись до нього устами. Люцифер, ніжно пестить Семове волосся, гладить по маківці, пальцями прочісує пасма.
Келих обережно забирають з рук, безшумно ставлять на м’який килим. Янгол присідає перед Семі на коліна, а той тремтить, його обіймають за міцний стан. Пальці окреслюють кожний хребець, спливають до “обрубів крил” та спускаються піддіваючи тонку футболку. Різко знімаючи. Сем так само нічого не говорить, напружується кожним м’язом, відчуває швидкі поцілунки, що сиплються від пупка до сонячного сплетення, плечей, шиї, вуст.
Люцифер не спішить, смакуючи, у них по переду ціла вічність, а це не перший та не останній раз прояву їх “кохання”.
‒ Семі, ти сьогодні знову намагався утекти, – цілує у скроню. – Я думав ти припинив спроби, ще 20 років тому, – тихо сміється, валить чоловіка у м’яку постіль, знімаючи з себе сорочку.
Роздягає Сема, повільно стягуючи спортивки разом зі спіднім, все це звісно можна було зробити клацанням пальця, але так не цікаво. Люцифер знову цілує його, цього разу повністю оголяючи себе.
‒ Семі, ти сьогодні доволі пасивний, – пускає смішинку від власного каламбуру. – Ти сьогодні не хочеш? – відсовується сідаючи, зовсім не соромлячись оголеності.
Той мовчить щось обдумуючи, заривається пальцями у волосся та різко піднімається. Цілує, пристрасно, обіймаючи янгола за міцну шию, кусає й тихо ричить. А Люцифер задоволений відповіддю садить Сема собі на коліна, масажними рухами спускаючись до сідниць, злегка стискає, шепоче щось заспокійливе, якісь дурні компліменти.
Його голова опадає на рам’я* диявола, а тіло та останні крихти свідомості визнають поразку, отримуючи насолоду від впевнених рухів коханця. Пестощі поступово стають більш грубими, навіть трохи болючими.
У Сема проникає перший палець вже змащений, відчутно аромат апельсинових квітів*, що розтікається по кімнаті та змішується з запахом поту та збудження. Тіло трохи напружується, а з уст чутно лиш незадоволене шипіння. Люцифер задоволено посміхається, розтягує, п’є кожну емоцію, що тільки може помітити на обличчі коханого.
Сем у відповідь кусається, залишає відбитки своїх зубів, маленькими півмісяцями на м’язистих рам’ях, шиї, грудях. А Диявол вдоволено сміється, вводячи вже четвертий палець, не відстає ловить моменти, виціловує обличчя. Витягує з Семі пальці та мовить:
‒ Ти готовий? – обхоплює його обличчя долонями, провидить носом по вилицях. – Ми може зупинитись у будь-який момент.
‒ Готовий – ледь чутно відповідає.
І Люцифер входить, обережно майже ніжно, штовхається на пробу, чує стогін. Дивовижа одразу попав, повільно набирає темп. Притягує до себе, цілує, відчуває вібрації на устах від кожного стогону й сам ричить, поштовхи стають все жорсткішими та швидшими. Сем заривається волосся коханця, відчутно відтягує. Відкидається гучно стогне, відкриває доступ до шиї на якій вже розпливаються суцвіття, піддається бердами на зустріч. Йому рукою допомагають дійти до піка, забути про все, хоч на мізерні секунди. Люцифер закінчує всього трохи відставши від нього.
Тишу розрізає ледь чутне дихання та шепіт:
‒ Можливо колись ти покохаєш мене, – проводить по відмітинах від його поцілунків.
‒ Ти помиляєшся…

Примітка:

Зужив – використав.
Яр – гнів, лютість.
Офірував – пожертвував.
Фавор – прихильність, симпатія.
Сать – іней.
Рам’я – плече.
Апельсинові квіти у біблійному значені є символом цноти.