Ти мій слуга!

– Ти мій слуга, а не друг!

Мерлін намагався не брати Артурові слова близько до серця. Бо це ж правда, Мерлін – слуга принца. Хто б що не казав, нічого не зміниться. Мерлін якось звик чути від усіх, що він слуга. Ґвен це казала з якимось співчуттям, Морґана завжди підбадьорливо посміхалася. Ґаус розмовляв про обов’язки підопічного спокійно, а Утер – зневажливо. Лицарі ж ставилися до чарівника дружньо, могли часом пожартувати, посміятися.

Але тільки не Артур.

Добре, він міг би промовчати у відповідь на слова Мерліна про те, що вони друзі. Ні, треба вказати юнаку, де його місце тим сердитим, самовпевненим, погордливим тоном. Оце й зачепило чарівника. Зачепило набагато більше, ніж він очікував. Мерлін відчув, як щось ніби розсипалося в душі. Певно, надії про хороші стосунки з принцом. Бо що й казати, Артур не завжди поводився, як зарозуміла дупа. І в ті рідкісні миті Мерлін дійсно бачив майбутнього короля Камелоту – мудрого, виваженого, людяного, справедливого.

Він виконував обов’язки – якось аж занадто старанно, бо був занурений у переживання. Мерлін щиро намагався викинути з голови слова Артура, бути собою – веселим, трошки незграбним хлопчиною, дружнім та доброзичливим. Виходило погано. Чарівник не вмів приховувати почуттів. Аби уникнути зайвих питань, знаходив безліч справ, щоб побути наодинці й розібратися. Та в чому тут розбиратися? Мало того, що Артур бовдур, так ще й пихатий вискочка. Оце так доля…

Мерлін просто хотів, аби молодий принц йому довіряв. І чарівник у відповідь міг довіритися.

Зажурений і виснажений від всіх емоцій, що гризли зсередини, Мерлін неохоче повечеряв під пильним поглядом Ґауса. Придворний лікар помітив зміну настрою підопічного і спробував розпитати.

– Щось сталося, Мерліне? – спитав Ґаус, підсунувши юнаку тарілку з овочами. Чарівник ліниво колупав кашу ложкою і дивився кудись в куток.

– Нічого, – відповів хлопець те, що говорив лікарю безліч разів. Безглуздо тривожити чоловіка такою дрібницею, як слова Артура. Ніби він не знає, який характер у сина Утера.

– Виглядаєш зажуреним, – зауважив Ґаус, – а ще ти нічого не їси. На жаль, я не можу запропонувати кращої страви…

– Все гаразд, Ґаусе, – Мерлін підвівся і пішов до себе. Старий чоловік похитав головою, сподіваючись, що з хлопцем дійсно все добре і він не вплутався в чергову пригоду.

***

Мерлін застеляв ліжко, поки Артур надягав бордовий камзол і віддавав розпорядження.

– Почистиш мої обладунки, випереш плащ і туніку, нагостриш меча, вичистиш стайню, прибереш у кімнаті…

– Добре, – відповів чарівник.

– Але спочатку приготуєш сніданок.

– Буде зроблено, – мовив Мерлін підбиваючи подушки і вкладаючи біля узголів’я. Артур замовк і сконфужено подивився на Мерліна. Зазвичай слуга був багатослівним і міг весь ранок сперечатися.

– Мерліне, тебе не впізнати, – зауважив принц, – поводишся, як справжній слуга.

– Бо я і є ваш слуга, – кинув чарівник Артурові слова, з викликом глянувши на співрозмовника. – Тож вибачте, не маю часу на балачки. Мушу приготувати сніданок.

Коли Мерлін дратувався, в голосі з’являлися бунтарські нотки. Хтозна чому, та Артурові це подобалося. Хотілося більше дражнити слугу, бо ніхто більше так з принцом не розмовляв.

Зараз голос Мерліна тремтів від образи, і принц замислився. Проте спритно схопив слугу за руку, коли той спробував вислизнути з покоїв.

– Стояти, Мерліне, – сказав Артур, – ми ще не закінчили розмову.

– Я гадаю, що закінчили, – відказав чарівник, висмикнувши долоню, бо стало якось ніяково, – вам краще спілкуватися з рівними собі за статусом особами, а не…

Артур безцеремонно приклав вказівного пальця до губ Мерліна, і юнак різко замовк, бо такого він явно не очікував.

– Мерліне, ти коли-небудь можеш мене послухати? – спитав принц, наблизившись до чарівника.
Дивлячись у сині очі з розширеними від здивування чи страху зіницями, продовжив: – Можливо, вчора я був неправий. Ти… багато для мене значиш, Мерліне, навіть якщо ти лиш слуга. Я не мав так категорично висловлюватися… напевно.

Кутики губ чарівника поповзли вгору, хоч він і намагався незворушно слухати Артура.

– Але це не означає, що я звільняю тебе від обов’язків, – завершив принц, втішений, що побачив посмішку Мерліна. Тоді не втримався і скуйовдив чорне волосся слуги.