Ти – моя квітуча весна

Світ-то, у дійсності, однаковий: все можна анулювати по клацанню пальців. Дорога до досконалості може бути гладкою, а може бути безкінечною, чимось недосяжним.

Шлях Санзу ж викладений з уламків, які завдають болю з кожним разом все сильніше і сильніше, залишаючи нестерпні мітки. Він відданий своїй справі, і я знаю це. Знаю, що він досягне своєї мети будь-якими засобами, навіть найнелюднішими і найжорстокішими. Часом, Харучійо дійсно безжальний. Я розуміла це, але завжди залишалася поряд. Він пішов звірячим і кровожерливим шляхом прямо у кримінальний світ. Він поглинув його.

Минуло багато часу, але його подоба все ще з’являється в моїй голові. Обриси чіткі, все ще не стерті й не забуті. Все минуле висувається на поверхню без жодного приводу, змушуючи солоні сльози повільно спускатися по моїх щоках.

Я пам’ятаю, як ми познайомилися навесні: у самий розпал цвітіння сакури. Харучійо виник з нізвідки й зміцнився у свідомості. Його довге рожеве волосся збігалося з пелюстками, а трохи тьмяні блакитні очі були порівняні з небом. Розірвані куточки рота говорили про сумне минуле, а забої та синці на тілі про непросте сьогодення.

Раніше весняна пора завжди була ненависна мені. Щороку вона завдавала нестерпного болю, якого мені вдавалося позбутися лише крізь гіркі сльози і довгий, болісний час. Щоразу ця пора року дарувала мені жахливі спогади та почуття.

Весна – час для нового початку та відродження чогось старого всередині. Того, що було на межі зникнення. Ланцюг нових подій цього разу доторкнувся і до мене. Коли Харучійо з’явився в моєму житті, то весняна пора почала здаватися мені не такою вже й поганою. Я зазнала багато різних і нових для себе відчуттів, за що навіть вдячна цьому часу.

Як і очікувалося, Санзу виявився важкою людиною зі своїми тарганами та брудними думками в голові. Іноді, мені було дуже важко зрозуміти його. Такий потайливий і таємничий, але часом дуже гучний і ексцентричний, що змушувало здивуватися таким несумісним рисам. Він уявляв собою, здебільшого, грубу особистість, але зі мною був ніжним. Коли Харучійо був поруч зі мною, то ставав маленькою дитиною, яка, здавалося б, і мухи не образить. Цю сторону він показував тільки мені, але палицю не перегинав, завжди залишався настороженим, ніби не до кінця довіряв мені. Були часи, коли він зовсім не розповідав про себе, тим самим стаючи холоднішим.

На той момент, я не розуміла як поводитися. Мені не хотілося бути наполегливою та набридливою. Я боялася, що Хару залишить мене.

Я завжди заплющувала очі на сплески негативних емоцій у свій бік, бо розуміла, як йому буває сумно і важко впоратися з усім вантажем. Мій розум був затуманений повністю через сильні почуття до нього. Мені було нестерпно боляче, коли він раптово віддалявся та ігнорував тижнями. На жаль, мені залишалося тільки чекати, коли Санзу прийде в норму та знову почне ласкаво посміхатися, обіймаючи за плечі і вдавати, ніби нічого до цього не сталося та між нами немає величезної прірви. Я завжди була готова протягнути руку допомоги, але він всіляко відмовлявся і казав, що його життя мене не стосується. Чути це було неприємно. Щось усередині мене кричало бігти, але я залишалася, намагаючись зберегти у себе в голові все більше і більше спільних моментів.

Я все ще пам’ятаю, як Санзу щоразу чуттєво впивався в мої вуста, потім дбайливо гладив по голові. Він робив так кожного разу, коли ми були на побаченні. Я все ще пам’ятаю всі періоди та звички, які робили мене хоч на мить щасливішою та залишали приємний осад у душі. У голові щоразу виразно спливає зосереджений поглиблений погляд, довгі вії та білосніжні пальці, які колись торкалися моєї спини та ключиць. Я все ще пам’ятаю його ніжні дотики до щік. Мені подобалися наші прогулянки в нічний час та тримати його холодну руку. Подобалося, коли він на прощання залишав вологий поцілунок на кісточках моїх пальців. Я любила спостерігати за тим, як вітер часто ворушив його довге волосся.

Жаль, що кінець дістався і до нас. Наше кохання вичерпалося.

Ми попрощалися наступної весни під покровом квітучої сакури. Востаннє подивилися один одному в очі там, де вперше зустрілися наші погляди. Наше з Харучійо кохання було настільки ж скороминуче, як цвітіння цього дерева. Іноді, почуття були подібні до пелюсток: ухильними і зів’ялими. Наша весняна пора підійшла до кінця, до свого довгоочікуваного піку. У моїй пам’яті назавжди залишиться вигляд квітучої сакури, яка ховалась за його пронизливою усмішкою. Не дивлячись на такий сумний результат подій, мені все ще подобається весна.
Я полюбила її завдяки тобі.
Ми зустрілися і поклали всьому кінець саме в цю пору.