Ти мене хочеш?

Феодосія володарювала цим місцем із покон віків. Церква була великою, поважною серед місцевих. Її зали часто були переповнені людьми, стіни відбивали сотні голосів за добу, а ліхтарі освітлювали зацікавлені обличчя. Деякі з них були спокійними — тому що уже вірили.

Горіння церков — звичайна справа.

Якась дитина забіжить поставити свічку за матір, виявиться занизькою, перечепиться, і необроблена належним чином деревина загориться. Зазвичай, це стається через недбалих власників, що не переймались подальшим життям будівлі, поклавши усю надію на добросовісність відвідувачів.

От тільки навіть якщо Феодосія не була достатньо порядною, — а вона була, перебуваючи у церкві день і ніч — то однаково не змогла би передбачити те, що сталося того дня. Справа в тому, що відвідувачів тоді взагалі не було. Чи то через ранню годину, чи то через те, що був понеділок. Ніхто не міг потрапити сюди, доки я була відсутня, думала вона, коли шукала, чим прикрити рот.

А тоді вона все зрозуміла.

Це дівча. Це прокляте дівча, Тамара.

Одного дня вона прийшла до Феодосії під предлогом того, що їй потрібна допомога на шляху до правди. Зізналася, що не вірить, що має сумніви, але відчуває провину. Жінка погодилась, згодом вони стали проводити разом більше часу, хай і почалося це з простих лекцій під вікном головної зали. Тамара заохочувала її гуляти все далі і далі: у садах, біля моря, що було отут, під рукою. Феодосія почала забувати про свій обов’язок перед Богом, не вважаючи це лихом, тому що думала, що повернеться одразу, щойно дівчинка встане на ноги. Їй жилось важко, Феодосія бачила це по її очах, хоч вона про це ні слова не проронила.

У день перед тим, як полум’я перехопило у неї владу над церквою, Тамара прийшла до неї у легкому платті з мережива. На той час вона вже затвердилась, як віруюча, тож Феодосія повернулась до свого звичного графіку, прийшовши о шостій ранку. Тамара одягла хустку навкіс, і її хотілося поправити. Сказала, що святкувала чиєсь весілля, й вдома залишилось багато тістечок. Феодосія вирішила востаннє піддатися, бо ж вона вже повернулася.

Вона не могла заперечити, що дівчина її зацікавила. Слухати її із заплющеними очима відчувалось так, наче Феодосія говорила з людиною значно старшою й мудрішою. І коли вона якимось чином опинилась у жінки на колінах, влаштувавши цупкі руки на своїй талії, Феодосія відчула себе правильно. Так, як ніколи не відчувала за все своє життя. Тамара заговорила ніжним голосом:

— Я знаю, що ти не така, як усі вони.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, ти, звісно, віддана церкві, і я це підтримую. Але ж ти не ведешся на усі ці байки про те, що саме дихання є грішним, вірно? Твоя віра справжня, не спаплюжена дурними уявленнями про Бога.

— Тамаро… — дівчина змусила її відчути те, якою привабливою була м’якість її внутрішньої сторони стегон. Небезпечна м’якість, ладна зайняти вогнем усе приміщення, ніби Феодосія мала руки із сухого дерева.

— Що? Ти про наряд?

— По-перше, так. Ти вже забруднила його кремом, все стане тільки гірше, якщо ми…

— Хіба ти вважаєш, я вдягла його заради цього? — вона натягнула низ плаття, аби довести це. Вона була без білизни, і Феодосії здалося, що це найбільше диво, з тих, що вона зустрічала.

— Тамаро, я не знаю що робити.

— Це гаразд. Просто відпусти себе, — сказала вона, — Ти мене хочеш?

Феодосія не відповіла, але інстинктивно увібрала побільше повітря.

На момент пожежі вона якраз закінчувала портрет Тамари. Вона ніколи не думала про те, що це може розгнівати вищі сили. Дівча саме запросило її до себе, вршеті-решт. Господь знав, що вона не залишить малюнок ніде, де би його можна було без перешкод спалити, тож їй довелось поплатитися власним життям. Вона могла врятуватися, але повільною ходою повернулась до зали, всілася під вікном і чекала.