Ти Даміано, чи не так?

У квартирі пахло олійними фарбами та розчинником. По середині світлої вітальні стояв мольберт, а навколо були розкидані пензлики, палітри, тюбики з фарбою і купа серветок. Поруч стояла дівчина середнього зросту, на вигляд їй було приблизно 20. На її світло-коричневе волосся падали промені сонця, від чого вона здавалася білявкою. Вона була одягнена у широку, чорну футболку з незрозумілим принтом та короткі джинсові шорти, яких не було видно. То була Еллісон. Це трохи не стандартне ім’я для Італії, оскільки вона родом із США, а Рим приїхала вчитися. Щоправда, вона вже не студентка одного з найкращих художніх коледжів світу, бо випустилася від туди рік тому. Зараз вона має свій бренд одягу, який швидко набирає популярність, купа грошей, дорога машина, величезна квартира в самому центрі Риму з шикарним видом на місто. У дівчини гарний статус та її знають майже по всій Італії. І це все у 20 років (майже у 21 рік). Звичайно ім’я Еллісон це повна форма і так її називають лише на роботі чи клієнти. Друзі та близькі дівчину звуть Елліс або просто Елл, просто Елл…

Вона припинила возитися з усіма замовленнями і вирішила зробити щось для себе. Так, звичайно, раніше малювати маслом було її заробітком, але тоді вона навчалася в коледжі. Зараз же Еллісон просто малює або для себе, або щоб подарувати комусь. Тому цілі купи картин валяються в її кабінеті. Можливо, вона їх колись віддасть, але швидше за все вони пролежать там все життя.

У кімнаті панувала повна ідилія і це був би спокійний день, що помірно переходить у вечір, якби не пролунав дверний дзвоник.

– Та блять! Кому закортіло прийти? – говорила дівчина прямуючи до вхідних дверей. Вона не любила, коли її відволікали, тому сильно бісилася.

Відчинивши двері вона побачила високого хлопця, що стоїть на порозі її квартири. То був Макс. Він був одягнений у чорну сорочку і світлий смокінг, а ще у нього було довге волосся, яке було також майже чорного кольору.

– О, це ти. Ну, проходь давай – Елліс відійшла, щоб хлопець зміг пройти. Якби це був хтось інший, вона вже його вбила б. Але оскільки вони товаришували ще зі школи, дівчина цього не зробила.

– Ну то навіщо прийшов? – Запитала Еллісон, вона знала, що Макс ніколи не приходить просто так.

– Ну, ми тут з моїми друзями вирішили прогулятися, ти підеш зі мною за компанію… – він не встиг доказати, як Ел його перебила:

– Гуляти парком і нюхати квіточки або піти в клуб і напитися до втрати пульсу?

– Другий варіант – випалив швидко шатен – Ну то що? Ти йдеш?

Еллісон зітхнула, вона звичайно полюбляла “прогулянки” такого типу, але це не входило до планів на сьогодні.

– Гаразд, чекай на мене – після цих слів вона пішла збиратися. Один із її плюсів був у тому, що вона могла робити все швидко, цьому вона навчилася знову ж таки у коледжі.         І за 20 хвилин дівчина була вже повністю готова. Елліс вийшла і стала перед Максом. Він оглянув її з ніг до голови. На ній була коротка чорна сукня, високі чорні туфлі на підборах і невеликий чокер на шиї. Її волосся було трохи завите, а очі підведені чорним олівцем. Звичайно ж, на плечі була маленька, але містка сумочка, в якій зазвичай зберігалися сигарети, телефон, помада, гроші та кілька карток.

– Не ну, ти як звичайно охуєна! – це все, що міг сказати Макс.

– А чого це ми тут стоїмо, нумо пішли – промовила дівчина. Після чого вони вийшли з квартири, а потім із дому і попрямували у бік парку. Звичайно пити вони збиралися не там, просто це було місце зустрічі від котрого вони повинні були піти гуляти хрін знає куди.

Не минуло й півгодини, як вони вже підійшли до місця призначення. Там уже стояла компанія і, мабуть, це були друзі Макса. Ел з ними ніколи не тусувалася і навіть не була знайома, тому трохи нервувала, але не подавала виду.

– О, привіт, братан! – вимовив якийсь хлопець із компанії – а це я так розумію, та сама подруга, про яку ти нам так багато розповідав.

У Макса з’явилася на обличчі невелика усмішка – так, це Еллісон, або просто Елліс.

Після цього він представив тобі всіх, хто був у їхній компанії. Як виявилося, деякі його друзі прийшли до своїх дівчат.

– А ми ще когось чекаємо? – Запитала дівчина, так як вони стояли вже 5 хвилин нічого не роблячи.

– Так, зараз має підійти ще один наш спільний друг, просто він трохи затримується – сказав хлопець із компанії.

Так ви простояли в очікуванні ще 10 хвилин, поки ззаду не підійшов чоловік, якому років так 30 і не стукнув одного з хлопців по плечу.

– Ооо, Даміано, ну нарешті! Ми вже зачекалися! – промовив той самий хлопець ззаду якого він стояв.

– Знайомся, це – Еллісон, моя подруга – Макс показав на неї.

Даміано оглянув її і на його обличчі з’явилася маленька усмішка.

– Ну, а тепер гайда до  клубу чи що – запропонував він.

Всі з ним погодилися і пішли в один з найкращих клубів Риму. Дорогою туди Елліс розглядала Даміано. Не тому, що він прийшов пізніше за всіх, і не тому, що вона його бачила по телевізору на Євробаченні, а тому що він виділявся серед інших. У нього було довге волосся, дуже гострі вилиці і засмагла шкіра. На ньому було все чорне: чорні штани, чорна сорочка, чорні черевики на масивних  підборах. На його шиї красувався золотий ланцюг, а на пальцях було багато кілець. Його очі також були підведені чорним, як і в Елліс, що робило їх трохи схожими. Він був ідеальним по всіх параметрах, починаючи від очей і закінчуючи його ходою.

– Так! Стоп! Досить про нього думати! Ти з ним навіть можна сказати незнайома! Якщо ти в нього закохаєшся, то будеш ідіоткою віку! – повторювала в голові Елліс, поки вони йшли до клубу.

І ось через деякий час компанія стояла біля величезної будівлі, з якої на вулицю долинала гучна музика. Щойно вони туди увійшли, всі одразу ж розпалися і загубилися в юрбі людей. Елліс була тут не вперше, тому як звичайно, насамперед, вона попрямувала до барної стійки.

– Мені одна склянка віскі з льодом – звернулася та до бармена.

Після того як він поставив склянку перед нею, вона випила залпом весь вміст. Так повторювалося кілька разів.

Усі танцювали, все окрім неї. Елл було не дуже весело, здається вона мало випила… Дівчина не збирається сидіти на місці, вона встає зі стільця і ​​йде до сходів, які ведуть на другий поверх. Коли вона піднялася, робить ще поворот і виходить на балкон. Надворі вже темно і дме вітер, але їй не холодно, їй спекотно. Алкоголь уже діє, але Елл ще тримається на ногах і навіть не хитається. Молода пані дістає з сумочки пачку цигарок та запальничку. Вона підпалює одну сигарету, затискаючи її між тонкими і витонченими пальцями, а пачку кладе назад. Вона робить затягування, слідом у небо летять кільця диму. Еллісон палить вже давно і легко може викурити пачку за день.

Дівчина сперлася на перегородку і милувалася нічним небом. Ззаду почувся стукіт важких черевиків, а потім у проході з’явився знайомий силует, це був Даміано. Елл навіть не обернулася, щоб подивитися, вона просто продовжила спокійно курити. Хлопець встав поруч із нею і теж дістав цигарку. Через лічені секунди в небо вже піднімалося вдвічі більше кілець диму. Між ними панувала гробова тиша, яку наважився перервати Даміано:

– Ти ж ніби Еллісон – запитав хлопець, роблячи чергову затяжку.

– Хах, ну так, а ти Даміано Давид – відповіла йому дівчина з глузуванням. – Слухай, а скільки тобі років? Бо виглядаєш ти на всі 30 з хвостиком.

– Ахгр… знаєш, мені тільки 22, але якщо вже на те пішло, то ти виглядаєш на16 років, максимум на 18 – мало не прошипів Даміано.

– Я вважатиму це за комплімент – відповіла Елліс – а так мені 20.

Після цих слів хлопець розплився усмішкою. Дівчина ж не звернула на це уваги і знову затягнулася, випускаючи в повітря дим. Так вони простояли ще кілька хвилин.

– Слухай, Даміано, а ти не хочеш випити? – запитала дівчина, на таке запитання відповідь завжди була очевидною, тим паче такій красуні ніхто не відмовить.

– А знаєш, що? Я не проти – на його обличчі з’явилася підступна усмішка – тільки я маю ідею краще, ніж просто пити віскі.

Після цих слів Даміано міцно схопив Елліс за руку і потяг за собою.