Ти гарно танцюєш (РG-13)

Чатик This is СПАРЖА, я вас люблю)

Головним помічником виступала Вікіпедія, тому всі претензії до неї, бо автор в танцях взагалі не бум-бум!)

Гарного читання, сонечки<3

Спартак давно вже не танцював. Закинув це діло десь через декілька місяців після того, як вони розлучилися з колишньою дружиною. Він кинув не через неї, ні. Просто набридло. Бо цей час, виявилося, можна витратити на щось інше. На роботу, спортзал, книги, ігри, а тепер і на Женю.

Вони сидять в Субботи на кухні, п’ють чай з кардамоном і обговорюють буденні питання. Спартак вмикає щось на Ютубі. Хлопці мостяться на дивані, Женя бере подушку, обіймає її та сидить так, майже не ворушиться. Телефон в кишені вібрує, подаючи сигнал про повідомлення. Янович витягує його, коротко відповідає на якесь організаційне питання й автоматично заходить в ТікТок. Гортає декілька відео і натрапляє на едіт зі Спартаком. Там він танцює. Танцює так, як, схоже, вміє тільки він. Спартак, як завжди в чорному, а дівчина навпроти в гарній білій сукні, що додає контрасту в їхню пару. Вони танцюють і зливаються в якийсь прекрасний потік пристрасті і ніжності. І щось колить Женьку в серце (ревнощі, трясця твоїй матері, ревнощі), коли він бачить погляд Спартака на відео. Той з вогнем в очах окреслює поглядом тіло дівчини, її рухи, і Женя на секунду стискає телефон в долоні сильніше. Вдихає, видихає і обертає екран до Спартака.

– Диви, – Суббота обертає голову і трохи звужує очі, дивлячись на екран, – гарно танцюєш.

– Дякую, Жень, – усміхається хлопець.

Женя мовчить хвилинку, кусає щоку зсередини і дивиться на Спартака, що знову зосередився на телевізорі.

– Навчиш?

– Що? Танцювати? – він вигинає брову в запитанні.

– Ну так. Ти гарно танцюєш, – повторює Женя. – Навчи. Будь ласка, – додає жалісним тоном.

– Хочеш студію пораджу? Ну який з мене вчитель, Жень? – він дивиться в горіхові очі навпроти. Женя схилив голову, як кіт зі Шрека. І погляд у нього такий самий.

– Ні, ти навчи, – Янович робить наголос на другому слові.

Спартак мовчить і дивиться в очі навпроти. Кутики губ ледь повзуть вгору. Женя все так само обіймає подушку, сильно стискає її посередині. Для Жені його мовчання здається вічністю і лиш те, як змінюється Спартакове обличчя заспокоює, бо він бачить усмішку.

– Добре. Ну хіба можу я сказати “ні”, коли ти так дивишся? – награно бурчить Суббота.

Він простягає руку, торкається Женіного волосся і звихрює його. Той сміється і прикриває від задоволення очі, як тільки пальці починають рухатися повільніше, погладжуючи і пестячи.

– Ти залишишся без ніг… – майже шепоче Янович.

– Що? – Спартак підводиться з дивану.

– Кажу, що ти не знаєш на що погодився, – хихотить Женя.

– Ну от зараз і перевіримо, чи справді ти настільки дерев’яний, як ходять легенди, – Спартак стає навпроти Жені, простягає долоню і як тільки в неї лягають чужі пальці, стискає і тягне. Женя підскакує, ледь встигнувши прибрати подушку.

Між ними відстань в декілька сантиметрів. Янович завмер, схиливши голову, і сверлячи поглядом їхні долоні. Спартак дихає так глибоко і видихає так сильно, що подих обпалює руки, стиснуті між ними. Це триває декілька секунд, а тоді Спартак промовляє:

– Ти ж вмієш хоча б вальс танцювати?

– В одинадцятому класі вчив, – відповідає Женька і трохи винувато усміхається. Спартак ступає крок назад, але рук не розриває. – Але я ще колись на зйомках серіалу вчився, так що ази я знаю, – гордо додає Янович.

– Добре, – схвально протягує Спартак. – Тоді почнемо з базових рухів?

Женя киває головою, проковтує слину і дивиться в блакитні очі. Суббота витягує з кишені телефон, швидко набирає щось в рядку пошуку на Ютубі і кімнатою починає линути мелодія. Спочатку доволі спокійна, мовою, яку Женя не може розпізнати, але схоже на іспанську. Хлопець кладе телефон на стільницю і повертається назад. Знову бере Женіну руку у свою і дивиться прямо в очі. Той має такий розгублений і одночасно зосереджений вигляд, що це майже смішно. Спартак стає ближче, майже впритул, так, що якщо вони обидва вдихнуть на повні груди, то торкнуться один одного.

– Це головний елемент танцю, – пояснює Спартак, – партнери мають стояти якомога ближче, навіть торкатися тілами… Ось так, – рука лягає на талію до Жені і трохи тисне змушуючи піддатися стегнами вперед. Янович слухається кожного руху, кожного слова. І Спартак продовжує: – Бачату взагалі легко танцювати, – він підносить їхні скріплені долоні вгору, на рівень плечей, – особливо, якщо розумієшся з партнером.

В Жені біжать мурахи від кожного слова, бо Спартак так близько, бо він нижчий і коли говорить, то Янович відчуває його подих прямо на шиї, бо його рука в Жені на талії, бо в нього хрипкий і, здається, збуджений голос.

– Просто ловите ритм і робите чотири кроки. Можна назад, вперед, або в сторону, – Суббота чекає мить і ступає назад крок, веде за собою Женю. Ще один, тоді ще і завмирає. Янович не очікує зупинки, тож перечіпляється за ногу Спартака і вдаряється щелепою об його плече. Чує смішок над вухом і відчуває, як сильні руки підводять його в попереднє положення. – Акуратно, Жень, – Спартак проводить рукою від талії до ребер, ніби заспокоює.

– Добре, дякую, – сміється Женя і знову готується слухати.

– Головне – рухати стегнами. Кожен крок чи поворот потрібно виділяти рухом стегон. От так, – Спартак кладе руку трохи нижче Женіного боку, великим пальцем торкається випираючої кісточки і направляє, також рухаючи стегнами, для прикладу. – Молодець. Тепер ти роби крок.

Женя слухається, ступає крок назад, ще один, старається не забувати про стегна, дивитися вниз, на те як рухається Спартак. Той робить все легко і невимушено, але повільно, для Жені, аби навчити. В Яновича ж виходить гірше, він знає це, але чує, як у саме вухо линуть похвала і підтримка після кожного кроку, після кожного руху. І він тане в тих сильних руках, що так надійно тримають його в цій реальності. Янович робить ще крок назад і Спартак закладає ногу йому на стегно, ледь прогинається в спині, майже висне на Жені. Але той втримує, хоч і трохи похитується. Мить і нога Спартака знову на землі.

– Розумничок, – каже він так тихо, ніби шепоче. – Кожен четвертий крок також виділяється. Можна отак, закинувши ногу на партнера, або поворотом. Ти, певно, ж бачив. Це дуже популярний рух, – він підносить їхні руки над головою Жені, змушуючи того розвернутися. Він піддається, розвертається спиною до Спартака… І стає йому на пальці.

– Ой! Вибач, Спартачку! Я випадково, чесно.

– Все добре, – заспокоює його хлопець. Женя все так само стоїть спиною, але тепер Суббота прибрав уражену ногу назад. Мить і він одним рухом повертає Женю обличчям до себе, усміхається, вкладаючи в це весь спектр позитивних емоцій, що зараз відчуває.

Спартак говорить, аби вони повторили все знову і Женя знову слухається. Суббота направляє їхні рухи, рукою, яка досі по-власницьки лежить у Жені на стегні, він вказує йому як рухатися.

Спартак веде їх і розповідає, шепоче на вухо для Жені, що так покірно піддається кожній його вказівці:

– Цей танець зародився у Домініканській Республіці. Трактують його по-різному. Десь слово “Бачата” перекладають як “забави та веселощі”, а десь його трактують як “музика гіркоти”, – рухи поступово ставали більш впевненими, Женя вже деколи самостійно вів танець. Спартак продовжував говорити, доки мелодія змінювалася з одної на іншу. – Говорять, що в цьому танці передається вся трагедія утрати кохання, його нещастя, невзаємність. А як на мене, він доволі пристрасний і більш веселий. У тебе гарно виходить, – знову повторює Спартак. Женя червоніє і кладе ногу на стегно партнера, так, як той зробив на початку їх “уроку”. Суббота підхоплює її під коліном і сміється Жені в плече. – Швидко ти вчишся.

– Бо в мене найкращий вчитель, Містер-ходяча-вікіпедія, – Женя заходиться сміхом, і коли ставить ногу на підлогу, то знов попадає по пальцях Спартаку. – Спартачку, господи, вибач! – винуватим голосом говорить Женя.

– Ай! Блі-ін, – стогне Спартак. – Ти безнадійний, Женька.

Суббота тулиться лобом в плече до Жені, доки розминає пальці на лівій нозі, бо на цей раз Янович ступив на них доволі сильно.

– Я знаю, – відповідає Женя, пестячи пальцями короткострижену потилицю. Дихання збивається, коли Спартак притискається ближче. Скріпляє руки в Яновича на талії і трохи змінює положення голови, аби Женя міг покласти на неї підборіддя.

Вони стоять так, ще хвилину, може дві. Женя відчуває, як Спартак прибирає голову, дивиться на нього згори донизу і бачить гарні блакитні очі, в яких горять вогні, ще яскравіші ніж на відео. Суббота тане в усмішці, бо як тут не усміхатися, коли ти стоїш в обіймах Женьки? І Женя накриває його губи своїми в цнотливому поцілунку. Торкається зовсім трохи, зовсім мало. Так, аби просто дізнатися, які вони і що буде. Віддаляється, дивиться на реакцію Субботи. Той кліпає декілька разів, ніби перевіряє чи не спить, і цілує у відповідь. Мить хлопці знаходяться так близько, що буквально дихають одним повітрям, дихають один одним. Вони стоять так, обіймаючись, не промовляють ні слова. Бо що тут говорити? Хто ж знав, що танці так зближують. І Женя знає – він ще не раз буде просити Спартака станцювати.

Для тих хто любить щось більше ніж поцілунки, ласкаво прошу до альтернативної кінцівки))