Тиша

З такими настроєм у Жені пройшов ранок, і збираючись в ЦУМ, де вони зі Спартаком короткою смс-кою домовилися зустрітися, йому подзвонив друг.

‌—Жека, то тебе чекати? Ми ж домовлялися минулого тижня про запис нового шоу, ти мав зранку мені подзвонити.

– Блять,- пронеслося у чоловіка в голові,- точно, вибач. Я зовсім забув,- він знав, наскільки це важливо для друга, тому вирішив не переносити зустріч.

 А от Спартаку написав про скасування обіду і вибачився.

Хоч перед товаришем було незручно, але з іншого боку Женя зрадів. Він уникнув розмови, до якої зовсім був не готовий. Йдучи в навушниках на студію до друга, він усміхнувся сам собі. Яка б срань в житті не була, Євген занадто сильний, щоб їй поступатися. Так, можливо він поводив себе трохи як дитина, але краще упорядкувати свої думки, а тобі заводити розмову з винуватцем, причиною цих думок. Потік свідомості перервало повідомлення від Антона.

– Я сподіваюся, ти пам’ятаєш, про те що завтра зранку ми виїжджаємо з Києва до Львова?

– Так, звісно, мам. Завтра, о 10 ранку)

– Розумничок

Звісно, що Женя пам’ятав про тур з подкаст-терапією. Речі зібрані, хоча їх не так вже й багато. А сьогодні він завершує останні справи, щоб зі спокійною душею віддатися подорожі. І не думати про те, що прийдеться ночувати зі Спартаком. Трясця, тепер думати. Стоп. Зйомка, ось, що зараз важливо.

Спартаку не сподобалося смс від Жені. Він спеціально його уникав? Хіба не легше особисто поговорити, перед тим як провести у машині більше 7 годин у ніяковості. Звісно, Спартаку буде комфортно, а от Жені можливо й ні. Хоча, це його рішення, і було б добре, щоб не сказалося на подкастах, бо аудиторія легко це відчує.

Ранок суботи:

– Антон, ти не міг взяти машину ще менше? А то у мене занадто мале відчуття єдності.- Спартак впився в Антона, висмоктуючи з нього всі соки.

– Спартак, сонце, наступного разу я з радістю передам вибір авто на твою відповідальність.

– Е, ні. У мене достатньо своїх справ, ти ж не просто так тут працюєш.

Бульмобіль працював у всій красі. Євген з посмішкою спостерігав за пересмикуванями друзів поруч, інколи вклинюючись, то добиваючи Антона, то просто посміюючись з реплік Спартака. Зазвичай, цим займався він, але зараз віддавши всі “бразди правління”, він просто насолоджувався поїздкою. Йому не вистачало цього. Він всім серденьком полюбив Київ за час проживання там, але перебуваючи в машині. У такій компанії, він зробив би все, лиш би пам’ять зберігала як найдовше спогади про поїздки Україною. Хоча й думки, про розмову зі Спартаком його не відпускали.

Він не насмілився запитати у Колі, як саме вони будуть жити у Львові, тому вже по трохи почав думати, що сказати товаришу. У думках—тотальна пустота…

Яким щастям були для Жені відчувати у руках ключі від власного, одномісного номеру.

-Що ж, все-таки я не готовий до розмови.

Ввечері хлопці всією командою сиділи у кутку затишної кав’ярні десь у центрі Львова, Антон з Миколою продумували деталі організації завтрашніх зйомок, Спартак обговорював щось у навушниках зі своєю помічницею, паралельно похльобуючи каву, а сам Женя шукав нові теми для подкасту. Звісно, більшість питань будуть озвучені із зали, але перестраховка не завадить.

Йому було тепло. І не через львівське опалення. Це тепло йшло з середини. Воно застрягло десь всередині грудей і розливалося потічками по всьому тілу. Комфорт людей навколо, улюбленої справи і легкого мандражу перед завтрашнім записом подкасту. У цей момент прийшло розуміння— він на своєму місці, і можливо, з часом, це місце змінить своє розташування, але зараз йому максимально добре, тому в пизду роздуми.

—Вибачте сонечка за затримку,  15 хвилин і будемо починати.- записав і виклав сторіс Женя.

Вона вже були за кулісами і до них долинав шум людей за стінами.

Коментарі від авторки:

Знаю, глава вийшла скучною. Але це було підготовкою до наступної глави;)

Ви не пошкодуєте, якщо почекаєте на неї. Сьогодні на першій главі фф зібралося 5000 переглядів, дякую Вам. Дуже.

Можливо, наступна глава буде останньою…

Постараюся зробити її максимально цікавою)