Тиша

Тихий вечір, вечірні проміні досягають просторої кімнати. Саме в ній пан Притула записує всі важливі відео-звернення з організацією та закриттям зборів. Сьогодні не виключення. Це знов був той один з великих спільних зборів зі Стерненко. За цей невеличкий час вони встигли познайомитися і дещо стати ближче.

— Українці, ви неймовірні! Ми закриваємо збір набагато раніше ніж очікувалося! — з захватом промовляє старший з Сергіїв в камеру, і блакитні очі на секунду дивляться поза кадр — на Стерненка, і знов повертається до своєї промови наче нічого і не трапилось.

Подібне прийнято святкувати в Благодійному Фонді Сергія Притули, тож всі після зйомки відео зіставили столи, для більшої зручності, та зробили невеличкий фуршет. Бокали сухого червоного вина, м’ясна та сирна нарізки, тиха музика. В такі моменти і справді хочеться жити та йти вперед не дивлячись ні на що, відчуття, що ти зі всім впораєшся наповнювало кімнато стрімголов і всі п’яніли не стільки від алкоголю, що стояв на столі, або лежав у руках, скільки від емоцій та почуттів.

Гомін в невеличкій штаб квартирі лиш посилювався, всі розслаблені, веселі та щасливі. Зазвичай після таких тяжких буднів розмови ні про що — це й не дивно, ти хочеш відволіктись від того, що відбувається навколо і, на жаль, таке почуття пронизає всіх, від мала до велика. І цей відпочинок також потрібен всім. Так кімната стала порожньою на одну людину. Мало хто помітив, а ті хто навіть це зробили, просто запитали куди саме Стерненко йде, на що чули відповідь «у вбиральню». Одним із тих хто помітив був і Притула. Молодий хлопак іноді не давав спокою і заставляв переживати, але той розумів, що всім треба час. Так кімната стала порожньою на двох людей.

Це вже був початок грудня, невеличкий сніг летів з неба, прикрашаючи все навкруги. Ввечері тут завжди спокійно. Але одне, що тут було не як завжди — Стерненко, що сидів і просто дивився далеко за горизонт.

— Будеш? — старший Сергій протягує молодшому сигарету, думаючи можливо це йому теж потрібно, але натрапляє на відмову. Натомість ця сама цигарка опиняється у нього поміж зубів, — Щось сталось, Сергію?

— Ні, все добре, не хвилюйся — хоч вони і були дещо близькими, але звертатися на «ти» досі було якось неприродньо. Він робить глибокий вдих та видих — просто багато всього трапляється останнім часом, навіть не знаю, що й робити.

— Якщо ти хочеш, ми могли б про це поговорити після цієї «вечірки»

Це стало наче невеличкою обіцянкою, що після веселощів вони поговорять.

Ця вечірка і справді не могла продовжуватися довго, на годиннику вже було за десяту вечора, а отже всім треба збиратись додому, хто відпочивати, хто до свого партнера або партнерки, а хто і далі піде розважатися цілу ніч.

Всередині було неспокійно, долоні починали пітніти, кожен раз як хтось прощався, але молодший Сергій не звик показувати такі емоції людям, тож доводилося кожен раз непримітно витирати руки та посміхаючись прощатись з товаришами. Дехто допоміг привести місце в порядок, так, наче ніяких вечорниць і не було. І ось нарешті вони лишились одні, в великій кімнаті.

— Тож, тебе щось хвилює, Сергію? — вони вдвох присіли на диван, взявши банки пива з невеличкого мінібару.

— Не зовсім, насправді, мені здається я дещо стомився від, — він переводить переводить очі кудись в бік, потирає загривок та видихає, — від всього цього — закінчує хлопець, дивлячись на підлогу, — А є і ті речі, які я змінити не можу, як би я не намагався.

Якусь хвилину тиша заповнює діалог між ними. Наче сама тиша пронизує їх самих і в цій тиші вони знаходять відповіді для себе самостійно.

— Я тебе розумію, — все ж таки зривається з вуст Притули, — у мене теж є таке відчуття, але ти не можеш зупинятися, зроби перерву, а потім, з вільною головою, можна вирушати далі — вільною рукою, він сягає спини, ніжно та тепло проводячи по ній, ніби втішаючи.

Стерненко більше і чути нічого не потрібно, він просто головою повертається до Сергія, дивлячись в його очі. В кімнаті вже темно і лиш вуличні ліхтарі дають невелике світло в кімнаті. Його достатньо аби вони могли розглядати очі одне одного. Вони роблять декілька ковтків пива в тиші, та молодший випрямляється, наче збирається дещо сказати.

— Знаєш, я давно хотів дещо зробити, — Стерненко кладе банку пива на підлогу, не поспішаючи. А його голос поступово стає шепотом, — і це не тільки закрити такий величезний збір, дякую тобі, я не знаю, що робив би без тебе, — він відчутливо п’яний, але здається частинки свідомості досі при ньому.

Притула лиш киває, приймаючи подяку. Він і сам дуже вдячний Сергію, бо він так само зробив не мало для перемоги, і це заставляло пишатися ним.

Молодший обережно підповзає ближче до обличчя, дивлячись на чужі губи, саме це й хотів він давно зробити, але все не наважувався, сам хлопець відчував деякі натяки від пана Притули. Але сьогодні, прямо зараз він повинен.

Губи обережно доторкнулися до чужих, легко та обережно, наче вперше. Почуття ніжності та ласки заповнювали меншого, момент наче плинув цілу вічність і він сам міг лишатися в цій вічності до кінця життя.

— У Вас неймовірно гарні очі, — шепотом промовив Стерненко в чужі губи.