Тиша перед бурею.

До гомосексуалізму постійних відвідувачів притулку Габріель і Джесіка ставилися з розумінням, але коли мова зайшла про їхню доньку, їхню маленьку принцесу вони висловили свою незгоду. Це гріх, який після смерті Сем не вимолить перед Богом.

    Картина над столиком із незрозумілими плямами вдало вписувалася в обстановку кабінету Беделії. Лікар обставила свій кабінет усіма можливими предметами мистецтва, і все одно кабінет був затишний настільки, щоб пацієнти не забували де знаходяться. Сама Беделія перекинула струнку ніжку на іншу і поклала руки на колінах. Її помада підкреслювала пухові губи, а ідеально укладена зачіска говорила про перфекціонізм господині. Лікар не висловлювала абсолютно ніяких емоцій і слухала потік думок Ганнібала, що ллється, — єдиного її пацієнта.

   Сьогодні як не дивно йдеться про іншого пацієнта і Беделії так і хоче позіхнути. Нічого нового у його історії немає. Лікар Лектор ледве посміхався, розповідаючи про прохання дружби цього товстуна. Начебто йдеться про солодко сплячих кошенят у кошику, а не про психологічні проблеми. Здається Ганнібал витав у своїх думках і тому ця посмішка не в’язалася з розповіддю.

— Чому Ви посміхаєтесь, Лікарю? Невже Вас так бавить Ваш пацієнт? — Нарешті не витримує Беделія і питає в лоба. Їй здається відповідь лежить на поверхні, вона теж була запрошена до опери і іноді поглядала за поведінкою Ганнібала.

— Гадаю, ви здогадалися. — Ганнібал піднімає підборіддя і вже не намагається приховати посмішку.

— Справа в тій молодій особі? Здається, вона допомагала слідству розкрити один із злочинів? — Лектор киває та психіатр продовжує — У перші ви так не обережно видали свою зацікавленість до іншої особи.

– може й так. У першу нашу зустріч я був не такий вражений нею. – Погоджується Ганнібал, та з посмішкою потирає щоку.

– Звичайно, адже у Вас з’явився Вілл. — Лікар Дюмор’є думала, що Лектор закохався у Грема, але тепер вона в цьому не впевнена. Хоча й цю зачарованість навряд чи можна зрозуміти. Що приваблює Ганнібала в людях велика таємниця, іноді Беделії здається, що вона вже ось-ось і розгадає його, але він знаходить Грема і треба починати спочатку.

– Ні, справа не в цьому. Ми раніше зустрічалися із Сем. Вона тоді була ще зовсім молода і її роботи тільки-но отримували популярність. – Беделія не перебивала. Рідко коли Ганнібал був настільки балакучий. — Не вихована, марнославна грубіянка. Зараз це зовсім інша дівчина і… у неї є секрети.

— Її історію знають усі та делікатно замовчують. — Беделія невиразно згадувала газетні вирізки, що не зовсім збігаються з тією дівчиною, що вона бачила в опері. — гадаю, Вам цікава вона з професійного боку? Її подолання залежностей та становлення особистості?

– Почасти так. — Беделія випрямила спину і тепер її голова трохи повернута в бік. Той самий погляд був у Лектора після знайомства з нею, а потім з Віллом.

— Колись я сказала це про Грема, і Ви не послухали мене. Тепер я повторюся щодо Сем Паркер. Вам краще дати їй спокій.

– про що ви? — Наче образився, але він чудово все розуміє.

– Не грайтеся з нею, у Вас вже є Вілл. – Беделія знає на що здатний Лектор. І вона бачила це джерело молодості та краси, таке привабливе своїм талантом до прекрасного. Ганнібал може це знищити в ній, як колись у самій Беделії. — їй ледь за двадцять, Сем може в майбутньому захоче повернутися до мистецтва або виростить серед студентів новий талант.

— Після такого я почуваюся… монстром. – З блиском в очах Ганнібал промовив це, та Беделія не думала відступати.

— Ви не монстр, ви хижак, який вистежує свою здобич.

— Вона не така проста, як могла Вам здатися. Не думав, що вона піде так далеко, але мабуть дівчинка любить ризикувати.

– Що ви маєте на увазі? — І він знову почав йти у свої роздуми і не хоч відповідати. Щось мабуть справді зачепило його у цій дівчині.

— Повернення до публіки, звісно.

— Мені не хотілося б бачити як ще один талант паде під Вашим гнітом.

– А хто був до цього? — Ганнібал хмуриться, і вже передчує кінець сеансу.

– Вілл Грем. Ви самі сказали, що з кожним днем йому все гірше і гірше.

– Це не моя заслуга, а Джека Кроуфорда. Я б не дозволив робити так з Віллом, на місці Джека.

— У Вас, Лікаре Лекторе, є другий шанс. Зупиніться.

— з пані Паркер буде все гаразд, і я сподіваюся, ми станемо друзями. — Начебто придумавши план, Лектор різко підвівся з місця і попрямував до виходу, не забувши попрощатися зі своїм психіатром.

Молодь потихеньку заповнювала аудиторію, включаючи планшети та перешіптуючись один з одним. Неквапом я ввімкнула Проектор і попрямувала до стійки з мікрофоном. На жаль, Сем на день відкритих двері не підготувала жодної лекції і на своїх вихідних я довго і ретельно писала текст, а після репетирувала. Моя мета – донести до можливих студентів, що таке мистецтво. Зазвичай цим займався Ректор, але цього року вирішили заманити молоді обдарування моїм ім’ям і мені нічого не залишалося як погодиться. Натиснувши на потрібний слайд, я піднімаю голову до підлітків. Всі посідали на вільні місця і двері тихенько зачинив один із абітурієнтів, а потім погасив світло.

— Вітаю, сьогодні я намагатимусь розповісти Вам, що таке мистецтво, і наскільки сильно воно впливає на наш світ. — перешіптування змовкли і навіть батьки, що прийшли, блискаючи очима дивилися на картину. — Здавалося б, тут зображено Марію Антуанетту. Прекрасна королева ще не знає своєї долі, але художник, який писав її в той час, ніби пророкує швидку загибель, зобразивши петлю на задньому плані і такі деталі проскакує не тільки на цьому полотні.

Далі йде низка картин, і я ретельно розставляю акценти у своїй лекції. Тут серед підлітків, що ще не визначилися, набагато легше розповідати теорію. Адже ті, що вже є студентами, мають звичку перебивати і ставити питання в самий не зручний момент і ти щоразу на взводі, раптом це питання, на яке у тебе немає відповіді? Або це заучка що вважає свою думку понад інші. Тут же я Бог, гуру якому вони довіряють на сто відсотків.

— Мистецтво переплітається із важливими подіями, тим самим зберігаючи історію до наших днів. Воно так само вічне як і релігія, так само потрібно як закони для людини і нарешті не кожному дано розуміти мистецтво, але мистецтво відкрите для кожного. Дякую за увагу.

Моя лекція зайняла тридцять хвилин, залишивши час для екскурсії по університету. Світло ввімкнулося і зал заповнив звук оплесків, викликавши усмішку на моєму обличчі. Ця усмішка була надто самозадоволеною доки мій погляд не зустрівся з холодними, пронизливими очима Вілла Грема. Нервово ковтнувши, я помітила Лікаря Лектора, а між ними дівчинку. Аж надто знайоме обличчя… І тут у голові з’являється стаття Фреді Лаунс про Сорокопута з Мінесстоти з милою сімейною фотографією канібала. Що ж забула тут донька Джейкоба Хобса? Здається, її підозрюють у допомозі батькові. Це не моя справа, яка цікава настільки, що я відводжу погляд і чекаю, коли аудиторія спорожніє, а я зможу зібрати речі спокійно покинути роботу.

Доктор Лектор спускається першим з легкою усмішкою, і я усміхаюся у відповідь. Нещодавно ми зустрілися з ним у міській філармонії. На банкеті після виступу його оточували не менше людей, ніж тенора та дережера. Обмінявшись люб’язностями, ми опинилися в різних компаніях, але краєм вуха я почула, що місцеве суспільство жадає його званих обідів і це більше шоу, ніж вечеря. Того ж вечора я познайомилася з Томасом — господарем лавки музичних інструментів та вчителем музики. Цікавий чоловік з приставучим другом, спочатку я думала що вони пара, але після півгодини уваги з боку Томаса їхня дружба здалася мені абсурдною. До кінця вечора окрилена місцевим товариством і таким теплим прийомом, я була запрошена на побачення тим самим Томасом.

Мене дратував його гордовитий погляд, напів фрази, яких він не домовляв і повна відсутність гумору. Ніколи в житті ніхто не кликав мене на романтичну вечерю, окрім Сем, без можливості відмови. Погодилася я лише, щоб дізнатися, що це таке: бачити на собі побожний погляд чоловіка і дозволяти за собою доглядати.

– Дякую за цікаву лекцію Міс Паркер. — Лектор виводить мене зі спогадів і легенько тисне долоню. Вілл похмуро киває та даже не хоче підходити ближче, а Ебігейл дивиться знизу вгору, чекаючи якоїсь реакції. У неї великі очі, аж надто схожа на батька.

– Рада що вам сподобалось. Що вашу компанію привело сюди? — Я намагаюся не думати про те, що хочу піти і скільки часу витрачу на них ще.

— Цього року я вступаю до університету і зараз шукаю відповідний. — Люба усмішка не сповзає з моїх червоних губ, коли Ебігейл відкриває рота. Я бачу її на крізь, бачу, що вона елозить слова, ніби чекає мого схвалення. Голову чомусь у бік нахилила…

— І чим вас, юна леді привабив цей факультет? Наскільки я пам’ятаю Ви захоплюєтеся полюванням? — Хобс мружить погляд, і її рот відкривається і відразу закривається. Грем, який з самого початку не бажав зі мною спілкуватися відразу насупився, займає оборонну позу. Що ж я вспіла йому зробити, що він з самого початку так зі мною поводиться?

— Статті Фреді Лаунс таке ненадійне джерело, Пані Паркер. — повторює Вілл вдруге за наше знайомство.

— Це я прочитала у Вашингтон пост, мені й цю газету не читати, агенте Грем? – Перекладаю погляд на розлюченого Вілла і тріумфую, помічаючи як його виводить моя посмішка. Що ж в цю гру можна грати у двох.

— після смерті моїх батьків я зайнялася живописом і Лікар Лектор вважає, що маю талант. — встряє Ебігейл, яка нарешті знайшла слова. Ганнібал кивнув – найбільше мені подобається писати лісові краєвиди. З південної околиці міста ліс такий густий і зелений. Мені хотілося б написати з тієї місцевості картину. – Складається відчуття що вона щось очікує від мене.

— Думаю, Ебігейл буде добре навчатися у такого викладача як Ви. — Вілл усміхається, але я веду розмову не з ним і тому пропускаю повз вуха цю витівку.

– Так, я хочу зупинитися на цьому місці. — І дивиться просто у вічі, маленька погань. Маніпуляції і лише, брехлива як Фреді Лаунс. Якщо вона сподівається на мою поблажливість до неї, то дарма. Поблажок не буде.

– сюди проводиться суворий відбір, але я впевнена Ви впораєтеся.

– Як Ви можете бути в цьому впевнені? – Яка ж вона… Так швидко вивести мене з себе не кожен здатний.

— це була проста ввічливість. Прийдется докласти максимум зусиль, щоб зайняти місце серед талановитих та працьовитих студентів. — Відповідаю вже без посмішки, і вона жмурить очі.

– Думаю нам час. До побачення – Сухо закінчив Грем і рушив на вихід тягнучи Ебігейл за собою.

— я хотів би запросити Вас на вечерю в п’ятницю. Це маленький шабаш моїх знайомих з дуже смачною вечерею. — Ганнібала ніби не збентежило, що відбувалося хвилину тому. Він стоїть сховавши руки в кишені штанів, посміхається, здається, він народився з цією впевненістю, яка супроводжує його всюди.

— я вже чула про Ваші таланти. Скажете час та місце, я із задоволенням прийду.

Я посміхнулася у відповідь, Лектор легенько стиснув мою руку на прощання, але розтиснув не відразу.

– Побачите знову одні з перших своїх творів. — Погляд, те як він це казав та усмішка,  я відчула загрозу своїй свободі.