Тисяча пам‘ятних поцілунків

– Ти ревнуєш?

– Ні.

– Звісно, але якщо я зараз піду і поцілую її знову, то ти вирвеш усе волосся нам обом.

Якщо не зможемо іти 

одним шляхом удвох,

Землі залишим одну тінь

на крилах чотирьох.

  Напередодні новорічних свят завжди була купа справ – зйомки спецвипусків, корпоративи, концерти, планування відпустки. У цьому році ніхто не сподівався й на 10% усього, що, здавалось, залишилось в минулому. Та, незважаючи на усі складнощі організації, мене запросили вести спеціальне новорічне шоу, яке створили у якості хоч якоїсь емоційної підтримки та ментального відпочинку, як раніше, для наших людей. Я знала напевне, що туди була запрошена Полякова, але я не очікувала, що в ньому буде ледь не весь український шоу-бізнес. 

Я не буду розказувати детально про зустріч з усіма та всі тонкощі шоу, але про дещо згадаю. По-перше, половина випуску знімалася у Франції (так співпало, що більшість наших артистів у цей час опинилися саме там). По-друге, я вперше за період повномасштабної війни побачилась зі своїми хорошими подружками – Дашею Астаф‘євою та Сонею Плакідюк. По-третє, наша четверта спільна подружка знову запізнюється і затримує увесь знімальний процес. 

– Я вже скоро перетворюсь на сніговика чи на борульку, – Даша переступала з ноги на ногу, тримаючи в руках гарячу каву. – Усі ж знають, що Оліни «півгодинки» – це, мінімум, півтори. Чого ми взагалі її стоїмо чекаємо, а не можемо піти в павільйон чи, хоча б, у кав‘ярню? 

– Бо в неї купа речей і вона не хоче волочитися з ними усіма сама та шукати нас кафешками, – наш із Олею діалог в телеграмі наразі складався лише зі слів «Вихідний виклик», на який ніхто не відповідав, а моя права рука вже стала червоною від морозу, але в рукавицях сенсор не працював. Павільйон знаходився у закуточку міста на вузькій вулиці, тож йти до нього потрібно пішки та за навігатором – жодна машина туди не заїде.

– Треба було нам їхати до неї самим і забирати на таксі особисто, бо, враховуючи той факт, що Оля сьогодні без Тьоми, вона вже доїхала до кордону Франції і сидить там псіхує, не знаючи, що робити, – Соня викинула свій крафтовий стаканчик. – Гидота, – вона скривила обличчя. – Не знаю, хто готував це какао, але на смак воно справжнє лайно. 

– Дівчата, йдіть шукайте потрібну будівлю і заходьте, не мерзніть тут. Я сама її почекаю, – я написала вже десяте повідомлення «Де ти?», але у відповідь отримала лише ігнор.

– Не вигадуй. Якщо всі разом, то вже всі разом, – Даша пригорнула мене до себе і забрала айфон з моїх рук, бо бачила, що я замерзла найбільше з усіх.

Ще хвилин 10-ть ми стояли і обговорювали, які у кого плани на новорічні свята, а я в цей час ще й намагалася дмухати на свої долоні, щоб хоч трішки відігріти їх.

– Ну нарешті! – я закотила очі і видихнула, коли побачила, як біля нас відчинились двері таксі та з автомобіля вийшла Оля з декількома вже попрасованиии сукнями. Але як же ми здивувалися, коли з іншого боку з‘явилася Ніка. 

– Мої хороші, – Оля віддала костюми Ніці (хоча те вже й так була з декількома іншими сумками) і спочатку обійнялася та цьомнула в щічку Соню, потім – Дашу і наостанок – мене, найміцніше. – Боже, яка ти холодна, – Оля взяла мої щоки у свої долоні, стиснувши їх, і цьомнула мої губи та ніс.

– Привіт, – Ніка привіталась із нами, але я проігнорувала це (я просто не почула, чесно кажучи, бо була дуже злою).

– Ми чекали тебе майже годину на цьому морозі, бо ти сказала, що тобі треба буде допомога, але у тебе, я бачу, все під контролем, – я кинула погляд на Ніку та малу кількість речей. – То, скажи, якого ми, блять, дідька тут мерзли всі?

– Ніка в останній момент запропонувала поїхать зі мною, а мій телефон розрядився. Пробач…те, – додала Оля, коли побачила ще й невдоволений погляд дівчат. 

– Я занадто добре тебе знаю, щоб вбити. Привіт, приємно познайомитися особисто, – я, нарешті, підйшла до Ніки і взяла у неї одну з сумок.

– Взаємно, – вона усміхнулась, потім познайомилась із Дашею (з Сонею вони вже бачились) і ми увімкнули навігатор, щоб дійти до вказаного місця.

– Що взагалі за організація? Чому ніхто не зустрічає? Де всі наші менеджери? – Соня тягнула свою валізу бруківкою і розглядала будівлі, щоб знайти потрібну. 

– Моя Оля вже там, бо допомагає з усім, – я йшла, тримаючи Полякову під руку, бо вчора була злива, сьогодні – ожеледиця, а мої чобітки були створені, мабуть, для ковзанки. 

– Взагалі, дівчата, я так рада усіх вас бачити. Коли крайній раз ми зустрічались такою компанією, у тебе на Дні народженні? – запитала Даша у Олі.

– Так. Боже, вже майже рік минув. Тримайся, – Оля трохи призупинилась, притримуючи мене, бо йти бруківкою , вкритою кригою, було ще тим випробуванням і я сковзала майже на кожному кроці. 

– Хоч би камеру не впустити, – Соня сьогодні була не лише у ролі учасниці шоу, але й фотографувала увесь захід.

Нарешті, ми дійшли до місця призначення, і спіймали на собі невдоволені погляди усхі присутніх, адже зйомка починалася за півтори години, а ми – без гриму та з червоними обличчями.

– Усі питання до Ольги Юріївни, – нас зустріла моя Оля і зітхнула з полегшенням.

– Я вже думала не чекати вас всіх, привіт, – обійнялася з усіма. – Я тобі телефонувала.

– Увесь заряд акумулятора витратила, пишучи декому повідомлення із купою знаків запитання, – я знімала пуховик і паралельно витягувала телефон, – поставиш на зарядку? 

– І мій, – Оля забрала наші з Поляковою айфони і віднесла їх кудись подалі.

Даша та Соня вже сиділи біля батареї, гріючи свої руки. Одночасно з цим їхні обличчя готували до макіяжу, а Ніка щось із цікавістю розповідала. 

– Вибач, – Оля порушила тишу. 

– Все нормально.

– Ніка залишила телефон вдома, бо ми, чесно, поспішали, і тому я не змогла сказати, що вона мені допоможе, – я мовчала. – Дуже замерзла?

– Достатньо, щоб не відчувати кінчіків своїх пальців на ногах, – я зняла своє взуття і видихнула з полегшенням, відкинувшись на спинку канапи.

– Зараз, – після цього слова Оля кудись одразу відлучилась, а я не встигнула нічого запитати, бо від переохолодження мені було важко ворушити губами.

За декілька хвилин вона повернулася із ковдрою в руках і гарячою кавою.

– Нічого собі, – вона вкрила мої ноги, віддала стаканчик і сіла поруч. Мене здивував її вчинок, а це говорило про одне – вона щиро відчуває сором.

– А чого у наші послуги не входить те, що ти приносиш каву? – запитала Соня, яка сиділа неподалік.

– Це була одноразова акція, – усі засміялись. – Але ми з Нікою вирішили, що у якості вибачення запрошуємо вас усіх до неї – хтозна, коли побачимося наступного разу.

– Оо, хто кого і куди запрошує? – Оля підійшла із ноутбуком в руках.

– Сьогодні на вечір нічого не плануй, ми всі до Ніки, – відповіла їй Полякова.

– Не маю жодних заперечень. До речі, приємно познайомитися, я Оля, найкраща подружка Маші.

– І за сумісництвом my partner in a crime вже більше 20-ти років.

– Багато про тебе чула, рада особистій зустрічі, – Ніка посміхнулась. 

– Допивайте свою каву і швиденько на грим.

Зйомки не затягнулися до пізньої ночі, що дуже тішило. Не скажу, що ми були втомлені, навпаки – побачивши стільки рідних облич енергія била шаленим струменем із кожного, хто знаходився зараз тут. 

Ми нафотографувалися, назнімали сторіз і, переодягнувшись у більш зручний одяг викликали таксі. Вийти з цієї вулиці було ще тим випробуванням на ваші здібності у фігурному катанні, адже все замерзло ще більше і легше було повзти, аніж йти ногами. 

Я так само йшла під руку з Поляковою, бо ми ідеально сходилися у зрості. 

– А якщо я буду падати, то ти мене відпустиш чи впадемо разом?

– Ти так вчепилася в мене, що у мене не залишиться вибору. Обережно, – я знову підсковзнулася.

– Хто робить павільйони в такому кварталі. Наче у кінець світу завели.

– Якщо навіть Балабасік псіхує, то це дійсно повна лажа.

– Локація – лажа, але шоу мені сподобалось, – відповіла Соня.

– Так скучила за усім цим, – додала Астаф‘єва.

Ніка йшла поруч з Сонею, розповідаючи нам про Францію та говорячи, що треба обов‘язково заїхати за шампанським. 

– Чого ми не можемо жодного разу не пити? Ми – наче клуб анонімних алкоголіків, але не тих, хто хоче вилікуватися, а навпаки – в кого немає собутильника.

– Маруся, не чуди, ми не щоразу п‘ємо, – іноді дивно чути це від Полякової. – Але заїхати за продуктами треба, бо у нас вдома закінчилось, мабуть, все, – на цьому моменті я послизнулася прям на повороті і потягнула за собою Олю.

– Блять, – вона впала на мене і ми розсміялись.

– Забились? – Оля допомогла нам обом підійнятись. 

– Сідниці тепер болять, – я доторкнулася до них і до спини. – Ще й Полякова зверху навалилась.

– Ну от йди сама тепер і падай теж сама.

– Бу-бу-бу, – я взяла назад її руку, а вона зробила вигляд, що образилась. 

До Ніки ми приїхали о 9-ій годині вечора, закупившись на місяць, а не на один день. Будинок у неї був великим, тож ні в кого не залишилось сумнівів, що наш дівич-вечір затягнеться до ранку, адже ліжок вистачить на всіх. Дівчата швидко розклали куплені продукти і замовили ще деякі страви – ми майже нічого не їли цілий день, а одними фруктами з вином (чи шампанським, чи що ми там купили) не вдовільнишся. Готувати ні в кого, звісно ж, бажання не було. 

За дві години ми були ситими та трішки п‘яними і чи то Олі, чи то Даші прийшла у голову думка подивитися другу частину «Свінгерів», де вони обидві знімались. Тож Ніка увімкнула плазмовий телевізор, вбивши у строку пошуку назву фільма. Ми із обома моїми Олями та Дашею сиділи на канапі, а Соня з Нікою – на зручних кріслах поблизу нього.

Я ніколи не дивилась жодної частини, але, звісно, бачила не одну світлини звідти. 

– Ого-ого-ого, – прокоментувала Соня, коли почалася сцена поцілунку героїнь Даші та Олі.

– А то, – Оля відпила шампанського з келиху і з гордістю підійняла брови, що чогось засмутило мене.

– Я не думала, що ви там прям так цілувались, – я зробила вигляд, що засміялась, але мені не дуже приємно було спостерігати за цим. 

– Ти не дивилась взагалі жоден з фільмів? – запитала мене Полякова.

– Нєа.

– Оце так подружка.

– Яка є, – я розвела руками.

– А в мене ідея. Нік, зупини, – значок «паузи» на екрані.

– Яка? – запитала моя Оля.

– Давайте пограємо в пляшечку.

– Ти шо, вже настільки п‘яна? – Соня здивувалась.

– Може, трохи.

– Так і скажи, що збуджена після того, як згадала знімальний процес, – Даша вже теж була достатньо п‘яною. Як і ми всі.

– Може, – Оля грайливо підійняла брови.

– А давайте! – я не дуже хотіла підтримувати цю ідею, але моїм мозком тоді керувало бажання поцілуватися з будь-ким іншим на очах у Полякової. 

– Маш…

– Балабасік, все окей, не хочеш – не треба. Це ж дівич-вечір, всі жінки таким займаються.

– Я не за це, я хвилююсь за тебе. Ти не перепила?

– Ні, все просто прекрасно, – я усміхнулась.

– То, може, ще й хлопців покличемо? – запропонувала Ніка.

– До чого нам тут зайві очі, вуха та губи, – відповіла Полякова.

– Треба допити цю пляшку тоді, – Даша розлила залишки у келих кожної. 

– Вечір набирає цікавих обертів, – промовила Ніка і ми всі цокнулись.

Я впевнена, що всі дівчата цілуються, коли п‘яні. Навіть заміжні. Не знаю, чи було це нормальним фактом, але наші чоловіки ніколи не сприймали це за зраду. Але зовсім іншою справою було те, що зараз в одній компанії була моя найкраща подруга, моя улюблена доросла дівчинка, мої дві інші хороші подружки та людина, з якою я бачуся вперше, хоч багато знаю про неї заочно. І найголовніше, що, скоріш за все, мені доведеться поцілувати кожну. 

– Вибачте, дівчатка, але я пас, – сказала Оля після того, як прочитала сповіщення на екрані.

– Балабасік, ти чого? – вона пояснила, що із відзнятим матеріалом не все окей і треба терміново їхати вирішувати цю проблему.

– Дякую усім за вечір, сильно не пийте. Було приємно познайомитися, – вона обійняла Ніку.

– Бувай, – дівчата попрощалися по черзі.

– Не нароби дурниць, – Оля сказала мені це на вухо і цьомнула в щічку.

– Я обіцяю поводити себе пристойно.

– І не зіди з розуму від ревнощів.

– Що? – Оля не відповіла, а лише усміхнулась, залишивши будинок. 

Ми відсунули стіл і сіли на підлогу у коло в такому порядкові: Даша, Ніка, Оля, я, Соня. Вірогідність того, що випаде шанс цілуватися із Поляковою низький, адже ми були поруч, та це прекрасний шанс поцілувати когось іншу прям перед її обличчям.

– Крути, – сказала Оля Даші і пляшка вказала на Соню. 

– Я не сумнівалась, – вони швидко цьомнулись в губи.

– Так не цікаво, – Полякова закотила очі і вказала на Ніку. – Давай, – пляшка знову прокрутилась на Соню.

– Окей, – Ніка так само цьомнула її.

– Твоя черга, – я підсунула пляшку ближче і подивилась на Олю, а вона грайливо крутнула посудину.

– Астаф‘єва, нам не звикать, – Оля вже поцілувала Дашу пристрасніше, ніж робили це попередні, а у мене від цього  здійнявся невелекий смерч усередині. 

– Я, – пляшечка вказала на Ніку. Чудово, Полякова була якраз між нами. Було складно приборкати себе, але я намагалась зробити поцілунок пристрасним, щоб від ревнощів кипіла тут не лише я. Все ж, було не дуже комфортно цілувати незнайому людину, але дякую тому ігристому, від якого у мене завжди відкривалась жага до божевільних вчинків. 

Пляшечку крутили вже 5-ий круг і вже перецілувалися усі, крім нас із Олею. Мене починало це бісити – і не лише тому, що вона була єдиною в цій кімнаті, з ким би я хотіла цілуватися, а й тому, що її це абсолютно не хвилювало, доки всередині мене вирувала буря. 

– Ольчик, – Астаф‘єва кивнула головою на неї і відкоркувала нову пляшку шампанського, наливши його собі у келих. 

– Так, – Полякова розкрутила пляшечку так, що та, мабуть, хвилину вертілась навколо своєї осі – вона була націлена вказати на Соню, але Оля зупинила її на мені. – Несправедливо, що я не цілуюся з тією, із ким проводжу найбільше часу. 

– Здивована, що тебе це хвилює, – моя ревність упереміш із шампанським була помітна усім, мабуть, або ж я просто навіяла це собі, – але це порушення правил гри.

– Солодка моя, які правила? Тут їх створюємо ми, – вона підсунулась до мене ближче, зупинившись на декілька секунд пере обличчям, вивчивши його черговий раз і дихаючи своїм гарячим подихом у нього. Я сиділа на своїх колінах, склавши ноги під себе, тож Оля нахилилась, опираючись на свої руки, котрі розставила з обох зовнішніх боків моїх стегон. Вона міцно впилася в мої губи і я думала, що на цьому наш все завершиться, що було б логічним, але Оля вирішила вперше за вечір використати свій язик, дослідивши ним мій. Вона відірвалась від мене через секунд 5, трішки відтягнувши своїми зубами мою нижню губу наостанок і задоволено усміхнувшись.

– Ого, – Соня була здивована не менше інших.

– Яка країна – такі і поцілунки. Твоя черга, Марійка, – Оля підсунула до мене пляшку.

– Ти порушила правила гри, тож я пропускаю хід. Соня, – я передала пляшку їй, а Оля зіжмурила очі.

Ми прокрутила ще декілька кіл і знову жодного разу зорі не склалися на нашу з Олею користь. Хоча, вона цілувалась майже з усіма. 

– Знову Полякова, що ж за карма така, – Даша була найп‘янішою з нас усіх. – Яка країна – такі і поцілунки? – її язик пробігся Оліними губами, а потім просковзнув усередину, поглиблюючи поцілунок. Усередині мене бомба сповільненої дії почала працювати швидше.

– Я не хочу більше грати, – я промовила це зі злістю та розпачем, допила все своє шампанське і вийшла на літню терасу (яка зараз була зовсім не призначена для таких візитів).

– Що сталось? – запитала Даша.

– Все нормально, продовжуйте, – я не могла стримати саркастичні тембр. мого голосу.

Я не розумію, чого мене це так зачепило. Я завжди була ревнивою, це факт, але зараз ця ревність розливалась інакшою течією та швидкістю. Я стояла, обіпершись ліктями об балкон, вид з якого відкривався на море. Поруч на столі лежали декілька ельф-барів (ймовірно, Оліних), а мені хотілося додати драматичності моменту, тож я взяла один із них, хоч востаннє курила років 7 тому.

За декілька хвилин позаду мене відчинились двері і хтось причовгав, обережно переставляючи ноги, щоб не послизнуться на крижаному кафелі. 

– Чого ти вийшла роздягнена? 

– Мені не холодно, – я відповіла не обернувшись, хоч і вся дриготіла від температури надворі. 

– Ще й куриш, з яких це пір? – Оля обіперлась спиною об стінку балкона, дивлячись на мене і схрестивши руки на грудях.

– Тобі можна, а мені – ні? 

– Ходімо назад, у тебе все тіло здригається, а на ногах лише домашні капці. Я не хочу, щоб ти захворіла. 

– Не хвилюйся, заміну мені знайти буде легко, – я випустила пар із рота, вдавившись ним же.

– Дай сюди, – Оля затягнула дим у себе, а потім навмисно випустила мені його в обличчя і усміхнулась. – Ти ревнуєш?

– Ні.

– Звісно, але якщо я зараз піду і поцілую її знову, то ти вирвеш усе волосся нам обом.

– Я вже сказала, що ні.

– Тоді чого ти зараз тут, вибігла сюди, як ошпарена?

– Занадто багато випила і хотіла протверезіть, – мій голос тремтів від холоду.

– Так, іди сюди, – вона притягнула мене за руку, укутала мене в свій пуховик, міцно обійнявши і поклавши свою голову на мою. – Не дурій, обійми мене теж, я ж бачу, що ти змерзла, – я склала свої руки навколо її талії. 

– Все, задоволена?

– Ревнуєш, – Оля усміхнулась і защекотала мої ребра.

– Ні.

– Тоді ходімо цілуватися далі.

– Ні.

– Що ти тоді пропонуєш? Стояти ось тут далі вдвох до ранку.

– Угу, – я поглянула в її очі, які були трошки вище за мої.

– Боже, Маріє, яка ж Ви привласнювачка.

– Що? – я відсунулась назад від бажання заперечити все і продовжити розказувати легенди про відсутність ревнощів. Оля не відповіла, а просто набрала диму з електронної сигарети і поцілувала мене, випускаючи його з рота. 

– Ми п‘яні, ми просто п‘яні, – я намагалася пошепки виправдати наші дії, не розриваючи поцілунок до кінця.

– Угу, – Оля підсунула мене ближче до себе, поглиблюючи поцілунок і зігріваючи в обіймах. Її губи були зі смаком кисло-солодкого шампанського – у нас обох вони були холодними до посиніння. – Ти цілуєшся найкраще з усіх, – Оля ще раз цьомнула мене. – Ходімо. 

Я мовчки притулилась до неї, забравши ельф-бар і зробивши останню затяжку. 

– Не кури більше цю фігню тільки, – і це каже мені людина, яка не випускає їх з рук.

Зайшови до будинку, ми побачили Дашу, яка солодко спала на канапі, а Ніка вкривала її ковдрою. 

– У вас все нормально? – перепитала Соня, побачивши, що ми увійшли до зали.

– Угу, – кивнула я.

– Нік, даси нам теж ковдру?

– Нам? – Ніка перепитала у Олі, чи все правильно почула.

– Ми вирішили, що нам не вистачило часу наговориться, тож Маша спатиме зі мною, – цікаво, що я вперше про це чую. 

– Добре, ходімо, – Соня теж підійнялась із нами, зайшовши до сусідньої кімнати.

Ніка дістала нам дві ковдри, хоч нам і треба була лиш одна, та запропонувала ще щось поїсти – ми відмовились і побажали солодких снів, обіцяючи завтра допомогти прибрати. 

– Не вистачило часу наговоритися? – перепитала я у Олі, сівши на ліжко, доки та зачиняла двері за Нікою.

– Угу, – вона повернулась і підійшла ближче. 

– Тож Маша спатиме зі мною?

– Угу, – ще ближче. Оля легенько штовхнула мене, тож я тепер лежала на ліжкові, доки вона лежала на мені і цілувала мої губи.

– Що ти робиш? – я засміялась, коли Оля почала перебирати своїми пальцями від мого живота, підіймаючись вище, і розстібати ґудзики. 

– Нічого, – вона почала стискати мої груди своєю лівою долонею, продовжуючи цілувати мене. 

– Ти не розведеш мене на секс, – я відірвалась від неї і трохи піднялась, повернувшись убік до неї.

– А я й не збиралась, – вона залишила швидкий поцілунок на моїх губах, дивлячись мені в очі.

– Ми такі п‘яні, – обидві засміялись.

– Угу, – я перекинула свою ногу через неї і почала цілувати її шию, спускаючись до декольте. – Зніми це.

– Ти не розведеш мене на секс, – перекривила вона мене.

– А я й не збиралась, – знов швидкий поцілунок, тільки тепер залишений мною на її вустах. 

Оля зняла світшот, кинувши його на підлогу. Те саме зробила і я зі своєю сорочкою. Услід за ними полетіли джогери Полякової і мої нові джинси.

У поцілункові ми підійнялися вище на ліжко і боялись перейти межу, яку вже давно перейшли. Сумління почали закрадатися тоді, коли пальці Полякової вже були в мені, та протидіяти тим запаморочливим рухам я не могла. Я не знаю, скільки разів у неї був секс із жінками, але вона, однозначно, була досвідченим гравцем. У один момент мої стогони стали занадто гучними, через що Оля автоматично прикрила мій рот вільною рукою і ми обидві тихо засміялись, зупинившись на декілька секунд. 

– Поцілуй мене, – мені не вистачало усього вечора, щоб повністю відчути насолоду від її губ.

– Продовжуючи доводити тебе до оргазму чи залишивши все, як є? – це, звісно ж, був сарказм. 

Я ненавиділа, коли мене кусали під час поцілунків. Але не тоді, коли це робила вона. 

– Господи, – я стинула простирадло руками, вигинаючись від її рухів пальцями, які вона трохи пришвидшувала.

– Тільки не стогни на все, я тебе благаю, – мої вуха вже закладало від оргазму, тож про те, що звуки, які виходили з мого рота, були занадто гучними, я дізналась, коли Оля знову заткнула мене поцілунком. Я ледь встигала дихати і повертатися назад на землю, та продовжувала рухати своїм язиком у темпі з її. – На добраніч, ревнива моя.

– Що? Тобто ти зараз трахнула мене, але себе залишаєш ні з чим? 

– Мені подобається, що свої ревнощі ти вже не заперечуєш, – я хотіла сказати ще щось, але Полякова мене перебила. – Залишимо мене для наступної поїздки у Францію.

– Я не ревную, – чого мені так важко прийняти цей факт?

– Звісно, – вона усміхнулась. – Не йди зараз за піжамою чи в чому ти там спиш. Залиш на собі цю прекрасну спідню білизну.

– Може, все ж, знімемо твою? – я відкинула волосся зі свого обличчя і пробіглась кінчиками пальців вздвовж її  лінії преса.

– Може, – треба зранку не забути закинути постільну білизну до пральні.

І не винен тут ніхто,

навіть той, хто не шукав,

заборонену любов…