Те, чого не вистачає..

– Вич.. Гарисевич – чоловічий голос голос увірвався в думки Ганни.

— А… так? — занепокоєно, відповіла та.

Чоловік втомлено потер перенісся.

— Я що зі стіною говорю, чи як?  — роздратовано спитав той.

Не в змозі дивитися на вчителя, учениця  опустила голову вниз.  Їй справді було соромно, адже вона завжди уважно слухала його урок. А сьогодні, схоже, настав її чорний день.  Думки, ніби волосся, постійно плуталося в голові, не даючи кожній думці закінчитися, вони переходили до іншої.

— Вибачте Леоніде Сергійовичу…

— Добре, в тебе хороші оцінки, тому я тебе сьогодні не питатиму, але врахуй, що наступного разу таких поблажок не буде. — Вчитель ніби зрозумів, що учениця сьогодні не в дусі, пішов їй на зустріч.

Ганна слухняно сіла на місце і спробувала зосередитись на уроці, але в неї нічого не вийшло.
Вже весна, а це означає, що скоро будуть іспити.  Вона розуміла, що має здати його предмет настільки добре, наскільки вона могла.  Але останнім часом дівчина все глибше почала блукати в своїй голові, в пошуках певної відповіді.

Урок закінчився, її думки ні.  Дівчина щось грала в телефоні, як раптом на її телефон надійшло повідомлення:
“Приходь сьогодні до мене, після школи.”
У неї з’явилося неприємне відчуття, але вона безпорадно придушила його і відповіла на повідомлення “Добре”.  Уникнути цих “зустріч” вона ніяк не могла, їй було заборонено.

— Гей, Ганно! — хтось із однокласників покликав її.

Вона обернулася.

— може, давай сьогодні разом погуляємо?  Бо ти завжди нікуди, ні з ким, не ходиш.

– Вибачте, у мене справи.

— ну о-ось, зно-ову ти зі своїми справами, щоразу справи там, справи тут.  Набридла!! Ти маєш піти з нами хоч колись!

— я не знаю…

-Та гаразд вам, не дошкуляйте міс зайнятість.  – посміхнувся Микита.

– Ну все-таки, давай, піди з нами.  — Настя взяла Ганну за руку і жалібним поглядом подивилася на неї.

— Ну, добре, але тільки на трохи. — Був дуже маленький шанс, що він відпустить її кудись, особливо коли потрібно було терміново прийти до нього.

-Ну нарешті!  — хором заспівали її друзі.

 ***

Вони пішли.  Все це затяглося, тому Ганна поспіхом йшла додому.

Відчинивши двері і знявши куртку з черевиками, вона попрямувала до дальньої кімнати.
Опинившись перед дверима, її тремтяча рука завмерла на ручці дверей. Незрозуміло від чого їй було страшно, але робити нічого. Якщо вона стояла біля його дверей, то вона повинна зайти.
Повільно відчинивши двері перед собою вона побачила силует чоловіка, біля вікна.

— Ти спізнилася, чому так довго? — спитав чоловік.

— я-я допомагала зі шкільним проєктом.

– Так? А брехати ти, мабуть, не дуже вмієш. Це вперше коли ти так нахабно не послухалася, і нахабно брехала мені в очі.  – Чоловік підійшов до дівчини і взяв її за підборіддя.  — Сподіваюся, що це останній раз. А поки що… — він почав до неї повільно наближатися.

Він той, хто спокушає жінок, лише подивившись на них.  Він той, від кого вони течуть. Він — демон, бажаючий  від жінок лише їхньої енергії. Він — інкуб, який не бажає ділитися “своїми” людьми. І ім’я йому — Леонід.

Чорне волосся, темні очі, яскраво виражені риси обличчя. Все це притаманно для його зовнішності.

У нерозумінні чого їй від нього чекати, Ганна застигла в одній позі.

Підійшовши впритул, він провів язиком по верхній губі, а потім жадібно вп’явся в пухкі губи дівчини. Йому не важко було розімкнути її рот і проникнути туди. Дівчина, у свою чергу, не заперечувала такій дії, тож відповіла на соковитий поцілунок.  Їхні язики перепліталися один з одним. Рука ковзала по стегні Ганни, ідучи то вище, то нище. Неохоче відірвавшись від набряклих губ, чоловік пройшовся вологими поцілунками по шиї, доходячи до плечей.

Руки дівчини попрямували до сорочки Леоніда. Тонкі пальчики обережно, але вміло почали розстібати сорочку чоловіка. З-під непотрібної тканини виднівся гарячий, мускулистий торс, який дівчина почала чіпати. Її руки повільно мацали кожен сантиметр цього прекрасного тіла, ведучи їх дедалі нижче. Коли вони опинилися біля ширинки, то відчула твердий член, який тільки й чекав, щоб до нього доторкнулися.

Ганна не сміливо доторкнулася до гарячого місця. Обережними рухами, вона гладила його статтевий орган. Тим часом Леонід розщіпив сорочку і почав акуратно стимулювати її груди, робив він це впевнено та ніжно. Міцна чоловіча рука проникла під штани і доторкнулася до дівочої вульви. Легкими рухами, всього двох пальців, привели до їхнього зволоження.

Скинувши зовсім непотрібний одяг, Леонід повалив Ганну на ліжко. Його язик почав рухатись довколо соска, приносячи дівчині дивні відчуття. Тихий стогін вирвався з уст дівчини. Губи Леоніда почали пекучими поцілунками вимальовувати дорогу вниз до живота, а там вже й до клітора. Ніжними рухами язика, Леонід розпочав свою роботу. Водячи язиком: то в верх, то в низ, посмоктуючи клітор— все це доставляло дівчині задоволення. Врешті решт чоловік ввів один палець в Ганну.

— Подобається?— почувши в свій бік лиш тяжке зітхання, демон усміхнувся.
Зрозумівши, що Ганна привикла до нього, він ввів і другий.

Леонід повільно ввійшов в дівчину. З його уст зірвався хриплий, повний задоволення, стогін. Неспішучи він почав рухатся в ній. Повільно, з відчуттям, його рухи з часом ставали все наглішими.

— Бачиш, ти ще більше зволожилась і…ухм — на секудну Лео перервався—…стиснулась. Бачу тобі дуже подобається, коли я тобі от так шепочу.— Хтиво прошепотів інкуб, обдаровуючи міцними поцілунками обличчя.

Раптово чоловік ляг на спину, а Ганну підсадив на себе.

—Давай поміняємо позу.— Сергійович лукаво подивися на неї.

Дівчина сором’язливо подивилася на нього, вона невпевнено почала рухати своїми стегнами. Приємне відчуття, ніби нагорода за все добро, поблагословило її. Вона здригнулася, коли відчула його руку яка стискала її стегно, але не переставала рухатися.

Йому подобалось спостерігати за її реакцією, скільки раз вони б тим не займались, вона була все такою ж чарівною.

Все ж довго чоловік не міг залишатися в одній позі, тому підвівся і трішки збільшив тем. Цей жест привів Ганну до все новіших фарб почуттів; в такі моменти вона відчувала ту дозу щастя, якої їй не вистачало…