Фанфіки українською мовою

    Кожна людина шукає своє призначення в цьому житті. Краще сказати, що нашою нервовою системою та ДНК все передбачено, але інколи хочеться романтизувати життя та вважати, що це ми самі так вирішили та ми знайшли себе.
       Людина, яка сидить в цьому невеликому кабінеті з темно-синім кріслом, та такого ж кольору диваном і столом з темного дерева, так не вважає. Цією людиною є Спартак Суббота- достатньо відомий психотерапевт. Його кабінет повністю ілюстрував його сприйняття цього світу. Чому? Тому що він каже, що є не емпатичним і якщо озирнутися в його кабінеті справді можна помітити, що все є більш стриманим. У кабінеті перед диванчиком стоїть невеличкий столик, який складається з темних ніжок та прозорої стільниці. На цьому столику стоїть аромадифузор, який наповнює кімнату приємним запахом. Вздовж однієї зі стін простягається велика шафа, а в ній тьма книжок, які де-не-де мають якісь кольорові елементи, що розбавляють всю строгість кабінету. Ще однією фішкою кабінету, яка додає атмосфери, є велике панорамне вікно, яке відкриває вигляд на Київ.
       Шоста вечора, Спартак провів сеанси вже з усіма пацієнтами на сьогодні. Здається, не важкий день, всього 4 пацієнти з якими він уже працював до цього дня і мав спеціальний підхід до кожного. Роздумуючи, Спартак підійшов до вікна і просто дивився в далечінь. Погода була ідеальною. Кінець листопада, дерева давно відпустили пожовкле листя і залишились зовсім голими. Небо весь день було вкрите хмарами, навіть ближче до обіду падав легенький дощ, який додав особливої атмосфери.
       Оскільки завтра вихідний і Спартак не має бажання нікуди йти, він повинен закінчити усі справи, щоб мати змогу відпочити від усього, та налаштуватися на продуктивні робочі дні. Останньою справою на сьогодні було: переглянути кейси Сергія Стерненка, та оцінити з точки зору психотерапевта. Це йому потрібно було для нової книги, яку він тільки починає писати. Сьогодні він мав розглянути справу, за статтею 115 “Умисне вбивство”. Перед тим як повністю поринути в роботу, Спартак вирішив зробити собі каву. Кавомашина стояла на першому поверсі приміщення, тому він направився туди. Крокуючи білим коридором очі трішки сліпило від того, на скільки світлим він був. Спустившись на перший поверх, Спартак зайшов в так звану кухню де стояла кавомашина. Не змінюючи своїм смакам, чоловік поставив чашку, натиснув на опцію “еспресо” і чекав на свій напій. Як тільки весь процес закінчився, Спартак не зволікаючи взяв чашку і спокійно повертався до свого кабінету.
       Відчинивши двері кабінету, психотерапевт на декілька секунд застиг на місці. Навпроти вікна, спиною до нього стояла досить висока постать. У приглушеному світлі кабінету він зміг розгледіти, що це чоловік, приблизно ровесник, який у досить непоганій формі. Чорні класичні штани підкреслювали худі ноги, а світлий гольф підкреслював, хоч не великі, але міцні м’язи. Коли погляд піднявся ще вище, серце Спартака пропустило декілька ударів, але на обличчі немає ніяких ознак того, що зараз відбувається всередині. Що ж такого помітив чоловік? Кучері. Так, ті самі кучері Євгена Яновича. Знову серце пропускає декілька ударів після згадки про цього хлопця.
       *Зі спогадів Спартака*
    Після відзнятого подкасту Женя виглядав трішки стурбованим, або не трішки.
    -Женя, усе добре? Виглядаєш не дуже.
    -Ну, Спартачку, хотілося б відповісти, що все добре, але є розмова
    -Так, я слухаю
    -Вийшло так, що я вступив у престижний ВНЗ
    -Та ну, Женя, ти молодець, я тебе вітаю,-хлопець підійшов та обійняв товариша- У чому тоді проблема?
    -Проблема в тому, що ВНЗ знаходиться у Швеції й мені потрібно їхати… На цілих 3 роки
    -О… Це дуже сумно,- Спартак опустив очі та на декілька секунд засмутився-, але це прекрасна можливість підтягнути свої навички, та вивчити багато нового
    -Так, я знаю,- хлопець сумно підвів очі та підійшов, щоб обійняти друга знову.- Мені дуже тяжко, але сьогодні вночі я вже виїжджаю
    -Не думав, що це буде на стільки швидко, але я завжди готовий підтримати тебе. В будь-якому разі дзвони та пиши, буду радий чути твій дзвінкий голос
       *Наш час*
    -Ого, Янович?- з деяким здивуванням запитав Спартак.- Якщо звірятися з моїм календарем, то ти запізнився… Всього на два роки
    -Ммм, так, є таке, коронавірус затримував рейс, але повномасштабне вторгнення пришвидшило повернення на рідну землю.
       Янович повернувся лицем до Субботи та посміхнувся на всі 32. Його безперечно стильний вигляд сліпив Спартака, який не міг відвести погляд від товариша, найкращого товариша. Євген підійшов до друга, та обійняв його на стільки сильно, на скільки міг.
    -Женя, я розумію, я теж сумував, але не на стільки, щоб померти поспілкувавшись всього хвилину.
       Актор відпустив психотерапевта і зробив декілька кроків назад, щоб дати місце Спартаку. Суббота пішов до стола поставив каву і знову підійшов до друга.
    -Спартачку, твій вигляд, як завжди стриманий, але неперевершений,- підмітив турист, який нарешті повернувся. Ну вигляд його найкращого товариша насправді неперевершений. Чорні конверси, чорні класичні штани, ну і як можна здогадатися- чорна сорочка, яка повністю прилягала до м’язистого тіла.- Дивлячись на тебе, мені здається, що ти живеш у спортивному залі.
    -Ну майже, спортзал знаходиться на першому поверсі, а квартира на восьмому. Думаю можна вважати, що ти вгадав.
       Після цих слів у приміщені повисла тиша, яку потрібно було перервати, але ніхто не наважувався. Вони просто розглядали один одного, адже після стількох років багато що могло змінитися.
    -Знаєш, я ніяк не можу забути дещо,- наважився перервати тишу Євген.
    -Хм, і що це?- звісно Спартак знає, звісно він не забув, але так хочеться знову почути про це з уст Яновича.
    -Той останній день в Україні, те що сталось після того, як я розповів про від’їзд,- в голові крутились спогади, а язик ніяк не хотів допомогти вимовити ці декілька слів
    -А, ти про це…
       У голові психотерапевта знову спогади, як Женюх стоїть біля вікна в спальній кімнаті, одягнутий в один лиш халат Субботи. Так, звісно вони переспали. Як це сталось? У вирії емоцій після “признання” Євгена ніхто не зміг стриматись. Звісно Спартак взяв ініціативу у свої руки й після палких поцілунків на кухні хлопці плавно перемістилися в спальню. Звісно там все і відбулось.
    -Я хочу дізнатися, це щось означає для тебе?
    -Янович, ти не писав вже близько двох років, я не знав, що думати,- хлопець підійшов до вікна
    -Ну звісно, на що я міг надіятися, 5 років пройшло як-не-як,- актор повернувся в сторону дверей, але його спинила важка рука на його плечі.
    -Женя, не хочу брехати, мені було тяжко мовчати після того, як ми на стільки зблизилися, я надіявся, що давши тобі час, щоб переварити це все ти напишеш, але в кожній розмові ти уникав цього, а потім просто зник.
       Євген повернувся лицем до Спартака та уважно слухав, ніби вони на мить помінялися ролями. Цього разу слухав Янович, а Суббота говорив.
    -Так Спартачку, в цьому є моя провина, я не хотів тебе тримати й вирішив відпустити, на скільки б тяжко для мене це не було, але повернувшись в Україну, розумію, без тебе ніяк.
       Актор підходить ближче до психотерапевта і міцно обіймає. Руки обіймають чоловіка трохи нижче грудей, а голова опустилася на плече.
    -Вибач мені, я розумію, що повівся, як останній покидьок, але ти мені потрібний, Спартак,- прошепотів Янович і ще сильніше притулився до Субботи вдихаючи його аромат, ніби востаннє.
       Товариш трішки відходить від свого Женюха і намагаючись не втратити ні одної секунди бере лице актора в руки та смачно цілує його. Поцілунок дуже пристрасний, Спартак опускає одну руку на шию і ще ближче притягує до себе хлопця. Євген початку в ступорі, але піддається почуттям, які просто зривають дах.
       Все ж таки Суббота бере ініціативу на себе і підштовхує Яновича до диванчика, на якому декілька годин тому сиділи занепокоєні пацієнти. На секунду вони розірвали поцілунок.
    -Женя, я кохаю тебе і не хочу стримувати почуття, але якщо ти проти, то я можу припинити.
    -Я хотів цього всі ці 5 років, я кохаю тебе і хочу бути з тобою Спартачку.
       Після цих слів Євген поцілував свого коханого хлопчика і притягнув його ближче до себе. Після палких поцілунків одяг почав летіти в різні кутки кабінету, а гаряче дихання в перемішку зі стогонами заповнювали кабінет.
       Після усіх цих подій і випробувань у житті хлопців, вони нарешті змогли бути разом не дивлячись на осуд інших. Багато хто відвернувся від них, але їх це не турбувало, адже вони є один в одного.

     

    2 Коментаря

    1. Feb 2, '23 at 14:28

      Прекрасна робота! Неочікувана тема, давно такого не читала, щоби такий от романтІк, але без вульгарності. Відверто, ніколи)) були помилки в пунктуації, але не страшно. Дякую за такий фанфік! Чекаю нови
      робіт🫂

       
      1. @__author__Feb 2, '23 at 14:32

        Дуже дякую, мені приємно. Візьму до уваги пунктуаційні помилки!