Темрява і музика

На небі світив Місяць. Зорі допомагали йому освітлювати безмежний Всесвіт в якому вони знаходилися. А внизу, десь далеко на Землі світилися вуличні ліхтарі, вікна в будинках, новорічні ялинки на центральних площах, маяки в морі.

Але є місця де світло приходь останнім часом рідко, змушуючи тебе злитися, нервувати. Навколо однієї багатоповерхівки крутилася темрява. Вона радісно протягувала до неї руки, і хапала в свої обійми притискаючи до себе. Інколи, зрідка в якомусь вікні спалахував невеликий вогник. Ліхтар. А потім знову зникав, і темрява поверталася.

Сусідній будинок навпаки світився яскравими вогнями, і навіть лампочка на стелі під’їзду освітлювала нерівну дорогу вулиці. Інколи життя несправедливе, але багато людей просто мовчать і нічого не роблять, аби прибрати таке неподобство.

Жителька однієї квартири була з першої групи. Без світла було погано, незручно, дискомфортно, але потроху ти звикаєш. І коли його вмикають, не знаєш чим можна зайнятися.

Вона жила у двухкімнатній квартирі, одна кімната  була її спальнею, а інша – окремо виділена під фортепіано. Якби там було світло можна було б сказати, якою гарною і естетичною виглядає кімната, але який зараз  в цьому сенс? Навіщо це робити, якщо близько десятка свічок і ліхтарик телефону освітлюють лише клавіші і обличчя дівчини? Навіщо писати про грамоти і нагороди на стінах, про м’який пуфик темно – зеленого кольору, про стіл, на якому пишуться мелодії?

Бліде обличчя, без веснянок, чорні очі, що заворожували, пряме русяве волосся, що достигало лопаток, ніс з малою горбинкою.

А навколо дівчини вирувала мелодія. Вона була невидимою, але відчуваємою. Пальці в швидкому темпі стрибали з клавіші на клавішу, створюючи пісню. Ноти крутилися в неймовірно божевільному танку, захоплюючи тебе. Мелодія гралася далі. Полум’я свічок мерехтіло туди-сюди, на обличчі купа емоцій, пісня жила і лиш ліхтар телефона так і залишався байдужим до всього.

Пальці рук злегка тремтіли, із-за цього вони натискали не на ті клавіші. Але навіть вони не могли знищити ту атмосферу, ту чарівну мелодію, що існувала зараз в цій кімнаті і в цей час. Пісня доходила до кінця.

В очах відбулося хвилювання. Це був не виступ, а просте тренування, але воно було важливим для неї. Ця мелодія творилася декілька тижнів, і саме зараз набула того самого досконалого виду про який вона мріяла ночами.

Мелодія завершувалася. Вона набула динамічного характеру, ще з більшою енергією почала плясати по кімнаті, захоплюючи в танок всі речі в ній. Остання нота і вона завершиться.

Палець упевненно натискає на клавішу, лунає останній звук і наступає блаженна тиша.

Мелодія закінчилась. Свічки знову високо здіймають своє полум’я. Вітер бігає по підлозі. Обличчя світиться тріумфом. І лиш ліхтар і далі незворушно світить, ніби нічого і не було. Ніби перед ним тільки но не промайнула мелодія, що змушувала танцювати, стрибати і просто насолоджуватися життям.

Виконавиця щасливо розсміялася. Її мрія здійснилася. Мелодія стала саме тією, якою вона і хотіла.

Раптово кімнату освітив яскравий спалах.

– Світло. – сказала дівчина, прикриваючи очі рукою.

Пісня добігла кінця, а світло взяло свій початок.