Фанфіки українською мовою

    За вікном стрімко проносились краєвиди. Один швидко змінював інший. Погода за вікном повільно змінювалась з ясної на похмуру. Ейдан перевів трохи затьмарений чимось погляд на детектива, який впевнено вів машину. Проте його думки були досить далеко. Самопочуття погіршувалося з кожним днем. І в принципі Ейдан розумів, що це не тільки через смерть Софі. Голод. Він не вживав крові вже досить довготривалий період часу. Проте він не почувався голодним, хоч його тіло показувало протилежне. Іноді Ейдану здавалося не такою і поганою ідеєю примусити себе випити крові.

    – Відтоді як я виїхав з маєтку Короля, його оточили репортери, журналісти, і всі кому не лінь припхатися та вимагати якихось пояснень. Маю попередити всіх вас. Не виходьте з машини, поки я не скажу, – відчужено проговорив Алекс.

    Кіліан і Мері відірвались від своїх думок, різко звернувши увагу на слова детектива. Ейдан звик до своєї публічності, адже він представляв вампірів у суспільстві людей, та інших Орденів. Проте ці слова ясно дали йому зрозуміти, поки все не обговориться з Королем, ніяких заяв, або виступів робити не можна.

    – Кіліане, як тільки приїдемо одразу займись поселенням. Речі я так розумію перевезли ще вчора. Міс Грей, напевно, не знає маєтку, будь з нею і не відходь ні на крок, все їй покажи, – Ейдан дивився у вікно, втомлено пригорнувшись до скла головою.

    – Як скажете, пане, – відповів Кіліан.

    – Будь ласка, звіть мене Мері, містере Блумфілд, – озвалась жінка, чемно подивившись у дзеркало водія в салоні машини.

    – Як забажаєте, Мері. Тоді і ви зробіть ласку – звіть мене Ейдан, – він подивився у дзеркало й зустрівся з поглядом Мері.

    – Ви знаєте, Містере Блумфілд, що я не можу, – відповіла вона.

    Всі в машині замовкли, ніхто й не промовив слова аж до самого кінця дороги. Коли машина вже заїжджала на територію, її з великими зусиллями пропускав натовп людей і небайдужих вампірів, що теж хотіли знати, що відбувається. Ейдан з холодним спокоєм спостерігав за незнайомими обличчями, за камерами та мікрофонами. Охорона резиденції допомагала розчистити дорогу, ввічливо відводячи натовп якомога далі. Почесна варта зустріла машину, відкриваючи ворота. Алекс виглядав роздратованим, його брови насупились і він був максимально сконцентрований на тому, щоб нікого не задавити, бо люди відмовлялися відходити від машини. Всюди блимали спалахи фотоапаратів. Ейдан відсторонено сприймав все те, що відбувалося. Погане самопочуття не давало повністю сконцентруватися. Машина заїхала у передній двір резиденції, куди вже натовп не міг потрапити. Тяжкі і масивні ворота зачинили. Маєток з холодною радістю зустрічав нових гостей.

    – Чекайте, – проговорив Вайтгед, нагадуючи своє прохання.

    Алекс вийшов з машини перший, зустрічаючи охорону, яка була вдягнена в людське спорядження і тримала в руках зброю, яку використовують люди. Два вампіри підійшли до нього одразу, без вагань.

    – Ситуація під контролем? – Вайтгед вимагав доповіді.

    – Так, сер. Вони можуть виходити.

    Алекс коротко кивнув охоронцям і перевів погляд на Ейдана, даючи йому зрозуміти, що вже час виходити та безпека дотримана. В машині все ще висіла тиша, наче та хмара. Ейдан повернувся до заднього сидіння.

    – Ми можемо виходити. Але це абсолютно не значить, що нічого не може статися. Тому тримайтеся якомога ближче до охорони.

    Охоронці з Алексом вже підійшли, контролюючи периметр і пересування доручених під захист осіб. Ейдан швидко опинився навпроти дверей Мері й ввічливо відкрив їх.

    – Ви дозволите? – вампір запропонував свою допомогу у вигляді елегантно протягнутої руки.

    – Так, дякую, – погодилась Мері.

    Він повільно подав їй руку, забезпечуючи опору і підтримку. Жінка вийшла з машини, ховаючи обличчя за елегантним капелюхом від спалахів фотоапаратів за металевими воротами, які нагадували вишукано виплавлені ґрати в готичному стилі. Натовп щось викрикував, деякі марно намагалися пройти повз почесну варту, весь цей шум несподівано зник, коли Ейдан озирнувся навколо. Його заполонили спогади, швидко проносячись перед очима. Ось ця доріжка, вишукано ллється, завертає до камʼяних сходів, стрімко обертається навколо кожної клумби, фонтана, скульптури. Очі швидко споглядали на високі колони, скульптури, масивні двері. Він бачив все. Як перший раз прийшов сюди. І як потім не зміг піти.

    – Застигла музика… Цей маєток наче мелодія, що ллється візерунками, коли ти дивишся на нього. Це справді вражає, – Мері захоплено роздивлялася архітектуру.

    – Так, це неймовірно… Якщо є приємні спогади, або ж ви вперше бачите це місце, Міс Грей, – Ейдан завмер, дивлячись кудись у порожнє.

    – Кожен раз, як вперше дивлюсь на цей витвір мистецтва, Містере Блумфілд, – Мері перевела погляд на нього.

    ***

    У королівському холі було доволі порожньо. Вочевидь Король скасовував всі зустрічі на сьогодні. Ейдан згадував, як вперше опинився тут. Все лишилось майже таким самим. Кремові тона стін виблискували золотистими акцентами, утворюючи симетричні вишукані рамки. Канделябри ще не запалили, денне світло вишукано прокралося крізь масивні вікна з внутрішніми ставнями й завмерло, інколи поблискуючи. Пастельний мармур під ногами чарівно, таємниче відтворював відлуння стукоту черевиків. Витуватими сходами поспіхом спускався дворецький Короля, він виглядав стурбованим.

    – Переказую вам вітання від Його Величності. Щиро радий зустріти вас усіх тут у цьому маєтку. Король вже зачекався, прошу до аудієнції, пані та панове, – його руки розвелись у запрошувальному жесті, – Його Величність чекає усіх чотирьох, – додав він, побачивши здивовані обличчя.

    Кіліан та Мері прослідували за Ейданом та Алексом, які спішно пішли за дворецьким. Всю дорогу до приймального залу Ейдан губився у спогадах, вони затоплювали його корабель, який ледь тримав його на поверхні – в реальності, а не в минулому. Це викликало багато змішаних почуттів і емоцій, було важко їх прожити. За мить двері королівського приймального залу відчинилися. На фоні такого наповненого світлом приміщення кремових кольорів, постать Короля виглядала як темна хмара, що от розіллється дощем. Монарх, який сидів на канапі в німому очікуванні, насолоджувався обіймами чорного вишуканого костюма, який приємно торкався блідої шкіри. Це створювало відчуття захищеності. Новоприбулі стояли в очікуванні аудієнції. Але Король, явно про щось задумавшись, дивився вниз, кучеряве волосся спадало каскадом до плечей, неохайно розвиваючись, підхоплюване легким вітерцем з відкритого вікна. Не те щоб він удавав, що не помічає гостей. На його обличчі застигла скорбота. І всі це знали.

    – Залиште нас, Кроуфорд, – промовив Король, підходячи ближче до новоприбулих.

    Дворецький поклонився і поспіхом покинув зал. Ейдан помітив, наскільки змінився Король з того часу, як він покинув його резиденцію. В голові вирувала думка про можливу підтримку, яку надавав Ейдан, коли ще жив тут. Зараз Король потребував її найбільше. Насамперед не тільки як монарх, але і як особистість. Все, що його оточувало, виблискувало світлом, хоча сам він був темрявою.

    – Ваша Величність, – Ейдан промовив ці слова і всі за ним поклонились, а Мері зробила реверанс.

    – Прийми мої співчуття, Ейдане, – почав Король, наблизившись.

    Ейдан на мить завмер у поклоні, зустрічаючи погляд свого Короля. Йому було боляче згадувати ту ніч, коли він знайшов Софі мертвою. Вона багато значила для вампіра. Але потрібно було зберігати ясність розуму, всі почуття й емоції поки відкладались на потім. В пріоритеті – заслухати вказівки Короля.

    – Дозволь мені організувати похорон і церемонію, – Король обережно торкнувся підборіддя Ейдана, дозволяючи йому своїм жестом піднятися.

    – Я ціную Ваше бажання, Ваша Величносте і не можу відмовити навіть із ввічливості, – тихо відповів Ейдан, не відводячи погляд.

    – Мені шкода, Ейдане… Нажаль, це не єдина причина, яка змусила мене викликати вас всіх. Пройдімо, за мною, – Король пішов до залу нарад та засідань, попрямувавши у напрямку протилежному до входу.

    Всі прослідували за Королем. В залі засідань нікого не було. Ейдан швидко оцінював обстановку та реакції присутніх вампірів. Вайтгед зовсім не виглядав стривоженим, навпаки – імовірно знав, що всі мають побачити. Мері уникала будь-яких зорових контактів, а у Кіліана на обличчі було написано, що він наляканий. Король ввічливо запросив всіх сісти за великий овальний стіл та звернути увагу на масивний екран перед ним. Король підійшов до ноутбука на сусідньому маленькому столику, вмикаючи його. Проєктор в мить показав запис з камери спостереження, датований трьома днями тому на великому екрані. Це був підвал цього маєтку, Ейдан його впізнав. У великій металевій клітці тримали невідоме створіння, яке поводилося дико, хоча виглядало як людина. В памʼяті чітко відбився безумний регіт і гарчання невідомої істоти. В залі панувала тиша, тільки запис порушував її, змушуючи всіх присутніх породжувати у своїх думках сумніви, страх, нерозуміння, збентеження.

    Ейдан чітко бачив як істота судомно смикалась, це викликало почуття жаху, яке змішувався з… огидою. Це створіння гарчало, випучуючи очі. Мері уважно спостерігала за неконтрольованими рухами істоти, яку перетворили скоріше на упиря, аніж на вампіра високої самосвідомості. Кіліан виглядав налякано і відсторонено, йому не хотілося взаємодіяти з іншими і якимсь чином висловлювати свою думку стосовно цього інциденту. Ейдан намагався не думати про неприємне поколювання в області сонячного сплетіння. Вʼязка тривога засіяла поле сумнівів у його свідомості й негативні думки заполонили його розум. Страх перед майбутнім ніколи не був безпідставним. Ейдан чудово розумів, що зараз відбувається. На загрози конфліктів і змов він, як Радник Короля має реагувати виважено, стрімко, але не поспішаючи.

    – Цього спіймали неподалік від мого маєтку. Це вампір, але його обернули не так, як потрібно. І ось, що з цього вийшло. Поки ми не знаємо точно, хто і для чого його створив. Але я зібрав вас тут, щоб допомогти мені розібратися в імовірній змові. Те, що ви тут побачили має лишитись в цій кімнаті. Ейдане, будеш працювати з Алексом над справою Софі з завтрашнього дня. Потрібно довести розслідування до кінця, – Король виключив запис і почав дивитися кожному в очі, шукаючи розуміння.

    Ейдан коротко кивнув. Тепер було зрозуміло, чому Вайтгед нічого не говорив. Це потрібно було бачити своїми очима і не піднімати панічні настрої, адже навіть у провулків є вуха.

    – Обертати людину на вампіра без ритуалу і схвалення Ордену вампірів та людської спільноти – це злочин, Ваше Величносте. Імовірно смерть Софі й цей випадок можуть бути повʼязані, – тихо проговорила Мері.

    – Так. Саме тому я підозрюю змову, – відповів Король.

    – В такому разі поспішати не можна. Варто все обдумати й тільки потім приймати якісь рішення, – Ейдан уважно стежив за реакціями оточуючих, намагаючись не звертати увагу на погане самопочуття.

    – Так. Наша інтеграція та співіснування із суспільством людей не так давно почалися. Ми не можемо допустити загрозу їхньому життю.

    – Вже допустили, Ваша Величносте, – печаль в голосі Мері привернула увагу всіх.

    – Ваша правда, Міс Грей. Донори зараз мають вагомі причини для страху і переживань. Саме тому вони зі своїми клієнтами будуть розміщені тут. І про їх безпеку подбають, – спокійно відповів Король і встав зі свого місця.

    Всі присутні піднялись слідом за ним. Ейдан вичікував наступної інформації, хоча розумів, що його стан зараз не найкращий. Всю щелепу болісно зводило, неприємне відчуття поколювання десь в області сонячного сплетіння затьмарювало розум. Було важко сприймати те, що зараз відбувається.

    – Ваше Величносте, дозвольте провести ваших гостей до їх покоїв, – запропонував Алекс, уважно дивлячись на Ейдана.

    – Звичайно, Алексе. Відпочиньте. Якщо щось знадобиться, будь ласка звертайтеся особисто до мене, – тепло посміхнувся Король.

    ***

    Мері дбайливо переставляла фігури на шаховій дошці, інколи споглядаючи на краплі дощу за вікном. На підвіконні стояло блюдце з чашкою запашної кави, яка пронизувала всю атмосферу покоїв своєю пікантністю. Жінці було неймовірно приємно чути за своєю спиною потріскування дров у каміні, це додавало містичного і водночас теплого шарму сьогоднішньому вечору. Її гру самої з собою перервав ненавʼязливий стукіт у двері кімнати. Жінка неохоче відвела погляд від шахівниці, якось по-дитячому зморщивши ніс. Мері не любила, коли її переривають.

    – Зачекайте, будь ласка, – жінка підійшла до підвіконня і, не поспішаючи відпила кави з фарфорової чашки.

    Мері опинилась біля дверей і застигла на місці. Їй було цікаво, чи вона мала рацію щодо того, хто за дверима. Жінка відчинила масивні двійні двері покоїв, неочікувано для себе вдихнувши надто голосно, коли побачила того, кого й очікувала.

    – Пробачте, Міс Грей, за такий пізній і незапланований візит. Дозволите зайти? – Ейдан дивився вниз, але потім підняв погляд, поспішно моргаючи, наче йому було незручно.

    Мері задумливо кивнула, даючи йому пройти до покоїв. Він радо покинув прохолодний коридор, швидко оглядаючи кімнату. Його зацікавлений погляд вловлював багато деталей, які могли б описувати характер чи інтереси Мері. Вона ж не була проти такого аналізу, адже їй притаманна відкритість водночас із крихтою таємничого шарму. Жінка також спостерігала за Ейданом. Він виглядав напруженим.

    – Що у вас сталося, Містере Блумфілд? – Мері було важливо підтвердити свої здогадки чи спростувати їх.

    – Я розумію, що через мою безвідповідальність ми не узгодили режим споживання мною вашої крові. Чи зможете ви приділити мені трохи часу? – обережно почав Ейдан, повністю уявляючи як це зараз виглядає зі сторони.

    Мері тепло посміхнулась і легким жестом показала на канапу біля каміну. Вона розуміла цю ніяковість зі сторони Ейдана. Жінка терпляче чекала, поки він обере собі місце. Мері не знала, якому способу споживання Ейдан надає перевагу.

    – Як вам буде зручно споживати мою кров, Містере Блумфілд? – спитала жінка, припускаючи, що йому досі незручно про це говорити.

    – Запʼястя, якщо ваша ласка… – Ейдан прикрив очі, відчуваючи дискомфорт через цю ситуацію.

    Він миттю опинився навпроти канапи, жестом запрошуючи Мері прилягти, щоб їй було комфортно. Жінка граційно, не поспішаючи, опустилася на мʼяку і приємну до тіла канапу. Декоративна подушка прийняла в обійми її голову, розкидавши кучеряві пасма, наче грайлива дитина. Мері відчула легке хвилювання і на її шкірі виступили сироти. Вона мимовільно згадала минуле, відчула страх, який розпочинав свою вʼязку гру в її свідомості. Ейдан опустився на коліна біля узголівʼя канапи, переводячи погляд на Мері. Він відчув напругу і хвилювання в її стані, як музикант відчуває мелодію що змінює лад. Його неймовірна здатність до емпатії завжди ніби підсвічувала емоції інших. Ейдан дістав з кишені брюк білу оксамитову хусточку, акуратно виклавши її на своїй долоні. Мері розцінила це як запрошення, обережно вклавши свою руку в накриту приємною тканиною долоню вампіра.

    – Якщо ви хочете припинити це, будь ласка скажіть мені, Міс Грей, – Ейдан дивився їй прямо в очі, шукаючи відповіді.

    – Я трохи хвилююся, припускаю, що ви це помітили. Проте, я не вважаю, що вам потрібно припиняти. Будь ласка, продовжуйте, – Мері перевела погляд зустрічаючись з очима вампіра, що відображали розуміння.

    Ейдан вдихнув запах її шкіри, торкнувшись губами її запʼястя. Він відчув омріяне тепло. Ейдан намагався робити все не поспішаючи. Він легко прокусив шкіру, медитативно зʼєднуючись з пульсуючою веною. Мері відчула обережність, але впевненість в діях вампіра, їй здалося, що для нього кров – це була сакральна жертва. Вона майже не відчувала болю, розслабляючись, наче звільнялась від тривоги і страху. Ейдан намагався пити кров витримуючи однаковий ритм, маленькими рівномірними ковтками, прикриваючи очі від полегшення і… насолоди. Він повністю контролював процес, зосереджуючись на комфорті їх обох. Крізь прикриті віями очі Мері побачила розслаблений вираз обличчя Ейдана, коли він закінчив. Мʼяка тканина хустки ніжно обійняла запʼястя, а Ейдан легенько притиснув місце укусу.

    – Як ви себе почуваєте, Міс Грей? – запитав вампір.

    Його погляд уособлював не просто вдячність, ні. То було невимовне визнання і повага до її жертви для нього. Він прекрасно розумів, що вони не близькі й за всіма правилами спочатку мав би бути не письмовий акт домовленості. Донори були достатньо захищені законом, їх робота не повинна була розцінюватися так легковажно і вимогливо.

    – Я почуваюся вільно, наче ви забрали мої страхи та переживання, Містере Блумфілд. Це було дуже вишукано, – Мері зосередилась на погляді Ейдана, коли він перестав притискати місце укусу.

    – Мені хотілося б, щоб ви знали, що цей… незапланований візит до вас я намагатимусь не повторювати. Я б не хотів порушувати правила надалі. Чи буде вам зручно обговорити зі мною наші питання зараз? – вампір сидів на підлозі, притиснувшись до підпори каміна.

    – Я розумію, що вам важко через втрату Софі. І ви не пили декілька днів. Обговорімо все, що нам варто знати про один одного, – Мері надала своєму виразу обличчя теплоти.

     

    0 Коментарів