телескоп

на цю замальовку мене надихнув трек “телескоп”
також нагадую про свій маленький канал, де є фанфіки, музика та книги які радили хлопці

Він мріяв побувати в космосі, побачити інші планети та зірки зблизька.

ця мрія була з дитинства. З’явилась коли маленький Янович побачив по телевізору документальний фільм про космос. Але ця маленька неможлива мрія залишалась, Женя ріс, а мрія залишалась, навіть з розумінням того, що її виповнення неможливе і, постійно крутилась в голові коли молодик дивився на ясні зорі та місяць.

він багато про це читав, тому у квартирі вже  з’явилась ціла поличка біля ліжка, на якій були різні книги про космос, сузір’я та різні галактики. Янович кожен тур у різних містах заходив у книгарні та купував нові книжки. Це стало невеличкою приємною традицією, іноді нові книжки міг подарувати і Спартак.

Суббота знав про цю мрію. І вже готував невеличкий подарунок, який мав сподобатись Жені однозначно. Він завжди уважно слухав усі розповіді товариша та іноді просив розказати детальніше про той чи інший феномен космосу.

***

Сьогодні Женя знов їде до Спартака з ночівлею. Тому у блондина біля дивана вже стояла коробка з подарунком, запакована у милу обгортку з лисенятами. Суббота вже вивчив деякі смаки молодика, тому точно міг впевнено сказати, що Женя буде в захваті від невеличкого милого подарунку, яким блондин демонструє, що він завжди слухав хлопця і йому не байдуже до його мрій. Це було своєрідним знаком уваги.

у дзвінок подзвонили. Відірвавшись від книжки, чоловік пішов відкривати двері очікуваному гостю. На порозі стояв Янович, тримаючи пакет з логотипом їх улюбленого ресторану та двома стаканчиками гарячої запашної кави. Тепло усміхнувшись, молодший відійшов у бік, пропускаючи брюнета у своє помешкання. Де приємно пахло хвоєю та нотками парфумів господаря.

– привіт, Спартачок. – мовив молодик знімаючи коричневе пальто, яке чудово пасувало то його гольфу та штанів.

– привіт, як день?

– та нормально, твій як? – відповів старший з ванни, миючи руки.

– так само.

далі їх вечеря пройшла у звичній бесіді, проте як тільки вони закінчили, Спартак мовив:

– в мене є для тебе подарунок.

очі брюнета одразу загорілись іскорками дитячої допитливості. Кивнувши в сторону подарунка, Суббота підвівся, прямуючи за коробкою.

– миле пакування, а що там?

– Відкривай і побачиш.

Брюнет слухняно розпакував, очі видавали дивування та непідробну радість.

– Спартак..- він був у шоці, бо хотів купити собі телескоп. Але Суббота знов зробив це сам.  І це було приємно.

– так, це тобі. Я знаю як ти любиш космос та все що з ним пов’язане. І мені здалось, що це буде класним подарунком для тебе. – поправляючи окуляри сказав блондин.

-я не знаю як описати свої емоції, Спартачку.. дякую тобі..

Молодик підірвавшись, підійшов і міцно обійняв товариша. Він дякував за такий доволі дорогий подарунок. Суббота у відповідь міцно його обійняв, прикриваючи на хвильку очі. Проте через деякий час вони відсторонились один від одного.

– пішли на балкон, там зберем телескоп і будем дивитись на зорі.

– таке відчуття, що це побачення.- посміхнувся Янович.

– ну якщо хочеш, то це буде щось по типу побачення. – відповів Спартак.

На балконі вони деякий час намагались розібратись з інструкцією. Все таки зібравши той клятий телескоп, хлопці почали по черзі дивитись на зорі. Женька показував різні цікаві сузір’я, зорі та планети. А Спартак знов уважно не перебиваючи його слухав, дивлячись на горіхові очі, в яких були яскраві вогники захопленості.

Вони забули про час та про все інше, нібито не існувало більш нічого, окрім цього балкону, цих двох та зірок і планет.

Поки Суббота роздивлявся одне з сузір’їв, Янович дивився на нічне місто. Годинникова стрілка давно перевалила за 12, проте бажання спати не було.

– ти мені подобаєшся, Спартак.- тихо мовив брюнет, але Спартак почув. Бо в тиші все чутно.

Блондин завмер, думаючи, що йому просто почулось. Але голос Жені знов розрізав тишу.

– тобі не почулось, це правда. – голос звучав тверда та на подив спокійно.

Молодший випрямився, повертаючись до чоловіка, який не рухаючись дивився у відкрите вікно. Вони замовчали. Повітря ставало важким, ніби душило їх за горло. Спартак замислився, а Янович повернувся до нього, намагаючись знайти хоч якусь емоцію на обличчі товариша  в напівтемряві. Той стояв непорушно, ніби завис. Серце Яновича божевільно калатало, і це чудово було чутно у тиші, яку іноді порушували іноді проїзжаючі авто. Женя чекав відповіді, і готовий був чекати її довго, бо він кохає його. Спартак зважував всі думки, думаючи як вчинити. Він вирішив розслабитись та дати волю діям та почуттям. Біля Жені це завжди можна було зробити.

– поцілуй мене. – прозвучало в тиші занадто гучно. – не стій.

Старший підійшов ближче, майже втискаючи Субботу в стінку. Трохи нагнувшись, щоб блондину було комфортніше. Він зловив чужі губи, ніжно цілуючи. Руки опинились на талії блондина, а він охоче відповідав, відтягуючи, кусаючи.  Приємно. Солодко.

Спартак усміхався по поцілунок, погладжував плечі товариша,  заривався в м’які кучері, відтягував темні пасма волосся. Йому подобалось цілувати та торкатися Яновича. Він був якимсь особливим для нього, надто яскравим, щирим, емоційним, але кращим для Спартака. Начебто звичний поцілунок був якимось особливим та більш приємним саме з Женькою. Його гарячі доторки обпікали шкіру, залишаючи невидимі сліди.  П’янкий смак поцілунку зводив з розуму, змушував мліти та бажати більшого та гарячішого продовження. Вони забули, що рано вранці їхати в тур, що завтра безліч справ, які потребують багато сил та енергії. Зараз це якось пішло на 2 план. Першим відірвався Женя, йому було мало повітря.

– і що це означає? Це взаємно? – брюнет хотів почути чітку відповідь, яку мав озвучити Спартак.

– так, це взаємно. – при місячному світлі блакитні очі виглядали особливо красиво, ніби нічний штиль.

В середині старшого щось обірвалось. Щось, що стримувало його дії та бажання.

Поки Женя трохи був у шоці, Спартак потягнув його за собою у кімнату, де була суцільна темрява через штори. Ввімкнувши невеличкий світильник, блондин став близько до чоловіка, тягнучи його до себе за поцілунком, поки інша рука залазила під гольф.