Твої зап’ястя

Кас – це страждання, біль і ненависть. Дін – це кохання. Тому Дін цілує його зап’ястя, ніжно і пестливо, обводить губами срібні смуги шрамів, які Кастіель залишив на собі.

Стара лампа тріскає іскрами позаду Кастіеля, а її біле світло створює ілюзію німба. Наче Кас святий або янгол. Він сидить на стільці, як на троні, а Дін біля його колін, поклоняється холодним рукам. Кришталеві сльози прикрашають ланіти Кастіеля. Але Дін не може на це дивитися, інакше він сам заплаче, а йому необхідно бути сильним заради Кастіеля.

Чому Касу набридло жити? Його нудить від сонця та радості, можливо нудить навіть від Діна, а сам Дін не розуміє, чому його кохання недостатньо? Чому Діна недостатньо?

Дін змушує себе забути. В його думках Кастіель навіки залишатиметься з ним, вродливий і юний. Коханий і закоханий. Дін цілує його зап’ястя, кольору снігу, і намагається заживити губами шрами. Дін відчуває цей спокій. Після того як Кастіель порізав себе, серце Діна не могло заспокоїтися, проте тепер воно радіє просто тому, що Кастіель поряд із ним…

Іноді Сему страшно відкривати очі, адже примари Кастіеля та Діна, який весь час цілує його руки, не перестають мерехтіти на світлі.