Твоє світло

Задумливий ранок перервали гудки автівок за вікном. Свіжий потік повітря розвіяв весь туман у голові Чейон. Вона може і любить це життя, але жити не хоче. Не подивившись навіть на час, дівчина почала одягати звичний одяг, що пропах її улюбленою кав’ярнею, до якої вона зараз вже виходить з дому. Зачинивши двері, Чейон вставила навушник у ліве вухо, поклала телефон у кишеню і поплилася сходами вниз. Через вікна в під’їзді виднілися сірі хмари.

“Як асфальт після дощу” – швидко промайнуло в голові дівчини.

Вона завжди любила порівнювати цей колір саме так, і цього разу не забула зробити це. Чорний плащ плутався між ніг, а крок, то прискорювався, то сповільнювався. Пасма волосся падало на обличчя під потоком вітру, але та швидко заправляла його за вуха знову. Похмура погода робила її живою, а думки про те, що зовсім скоро вона прийде в кав’ярню і побачить її … саме ту дівчину, завдяки якій все ще йде вперед.

Легко відчинивши двері, вона бачить саме її, на тому ж самому місці.

— Ласкаво просимо ! – із щирою усмішкою промовила бариста, адже бачила Чейон давно не в перший раз.

— Доброго ранку, Міна !

Дівчина підійшла до вітрини зі свіжою випічкою та табличці зі списком різноманітної кави, але навіть, не розглядаючи їх, приступила до озвучки свого замовлення:

– Мені будь ласка Аме..

— Американо з молоком і вишневий штрудель, правильно? – з тією ж усмішкою швидко промовила бариста.

— Хах так, вірно – зі здивованим обличчям від несподіванки відповіла Чейон.

Поки бариста виконувала постійне замовлення дівчини, та почала дивитися місце де сісти. Цього разу людей не було, що дуже тішило. Вибрала вона місце у кутку біля вікна, де було видно краплинки дощу, який тільки починався. Дівчина поклала свій рюкзак на столик і почала викладати речі: блокнот, олівець та гумка. Акуратно перевертаючи сторінки, Чейон розглядала різні записи й малюнки, які робила в минулому.

— Настав час для нового аркуша, цей лист я присвячу тобі…Міна – прошепотіла дівчина.

              *пройшла година*

Допиваючи каву, Чейон малювала останні лінії на волоссі дівчини, що виднілася на білому листку паперу. Закінчивши малюнок, вона щось швидко написала на звороті. Різким помахом руки вирвала лист і склала на чотири частини. Поки вона складала речі назад у рюкзак, її мучили думки на рахунок того, що збирається зробити через хвилину. Відкинувши їх подалі, вона пішла прямісінько до Міни, щоб заплатити, але разом із грошима поклала той складений листочок та пішла геть.

— Стій, я хоті.. – але не встигнувши домовити, Міна побачила як Чейон вже вийшла.

Бариста розгорнула аркуш і побачила свій портрет.

— Це я? – дівчина мимоволі посміхнулася і подивилася у вікно на силует, що швидко віддалявся.

Перегорнувши, вона помітила напис і прочитала його вголос:

“Мені потрібне світло, щоб бачити хоча б сни, і це світло даєш мені ти”