Твоя маска і твоя вразливість

Мінерва і Вальбурга мають складні долі і приречене кохання. Вони знають, що не повинні продовжувати зустрічатися, але не можуть відпустити одна одну.

Оригінал: https://archiveofourown.org/works/36509659

Автор оригіналу: emrldapplejuice https://archiveofourown.org/users/emrldapplejuice/pseuds/emrldapplejuice

Частина 2 збірки “Найбільш незвичайні та рідкісні пари”

Примітки від автора:
Мінерва і Вальбурга – два персонажі, які мене дуже інтригують. Вони багатошарові та складні, і обидві по-своєму трагічні. Я думаю, що як коханці вони становлять переконливу пару, яка горить яскраво і гаряче.
Текст:
Ти вриваєшся до мого кабінету, не переймаючись моєю зайнятістю, і тебе не хвилює чи завдасть це мені клопоту. Ти завжди була сміливою, а роки зробили тебе ще сміливішою. Твої парфуми наповнюють кімнату, насичені, терпкі і спокусливі, створені досконалими, щоб приспати пильність твоїх ворогів.
Вперше я помітила тебе, коли ми сиділи на занятті з зілля на шостому курсі. Ти сиділа переді мною, а я все дивився на твоє шовковисте чорне волосся. Кілька волосинок випали з твого пучка, кучерявлячись на потилиці через гаряче й вологе повітря підземелля. Під час уроку ти обернулася і підморгнула, а я миттєво зрозуміла, що хочу пізнати тебе ближче.
Ми зустрічалися таємно, розмовляли, цілувалися і торкалися одна одної в тіні рухомих сходів і комірчин для мітел. Мені подобалося бути з тобою. Ти була повна життя, рожевощока і зухвала, сильна, й здавалася мені неприборканою. Але вони приборкали тебе, стискаючи і формуючи, доти поки ти не стала досконалою місіс Блек.
Я дивлюся на тебе, вдивляюся в твій сміливий макіяж і важкі шати. У тисячний раз дивуюся тому, як і чому ми дозволили собі зайти так далеко. Це небезпечна гра.
Покажи свою усмішку. Твою справжню усмішку, ту, яку ти ніколи не покажеш на людях, і я знаю чому. Ти моя Вальбурга, моя Валлі, і тільки я бачу тебе справжню.
Я встаю і беру твоє обличчя в руки, пестячи твої щоки і проводячи великим пальцем по твоїх губах. Ти заплющуєш очі, твої плечі опускаються, і ти притуляєшся до мене. Ти помітно розслабляєшся, і це видовище я хочу бачити вічно.
— Я сумувала за тобою, — кажеш ти. Твій голос м’який і ніжний, і я знаю, що ти так говориш лише зі мною. Твій публічний голос інший, нижчий і більш вимогливий. Це твоя зброя, сильна і гостра, й ти відточила її до досконалості.
Я притискаюся чолом до твого чола, і на мить ми просто є. Ми просто дихаємо. Я насолоджуюся твоїм теплим подихом, що лоскоче мої уста, і коли ти нарешті цілуєш мене, безсумнівно позначивши мене своєю криваво-червоною помадою, то вибиваєш повітря з моїх легенів.
Я поглиблюю поцілунок, і поки ми досліджуємо роти одна одної, ти пестиш мою шию і спину, а я знімаю шпильки і заколки з твого волосся. Твої темні пасма спадають на плечі, блискучі й хвилясті, закриваючи наші обличчя. Я проводжу рукою по сивих плямах на твоїх скронях, веду по довгих пасмах, доки не накручую їх кінчики на пальці.
Ми відриваємося, щоб перевести подих, і я користуючись моментом, знімаю твої сережки. Вони важкі і теплі в моїй долоні, прикрашені смарагдами і сріблом. Чудово зроблена прикраса, реліквія, яку ти часто носиш, болюче нагадування про те, ким ти є. Я знімаю з тебе намисто і кладу все на маленький журнальний столик.
Цілую твій зап’ясток, що викликає у тебе тихе зітхання, а потім цілую твої кісточки пальців. Мої пальці знаходять твої каблучки. Спершу знімаю перстень-обручку з гербом Блеків, а потім ті, що ти носиш для вигляду. Обручку ти маєш зняти сама. Ніхто інший не може цього зробити.
Коли ти закінчуєш, я дозволяю своєму погляду блукати по твоєму вбранню. Воно добре скроєне, виготовлене з найдорожчого шовку. Корсет щільно облягає твою талію, підкреслює груди. Ти — насолода для очей, вбрана, щоб вразити, вбрана, щоб вбити. Це не те, що ти одягаєш щодня, і на секунду я замислююся, де ти була до того, як прийшла до мене. Потім я відпускаю це питання. Я не зможу витримати відповіді. Ми вже билися по різні боки, і я боюся, що настане час, коли мені знову доведеться підняти свою чарівну паличку проти тебе.
Ти відчуваєш мій біль, як завжди, як завжди береш мої руки в свої, притискаєш кінчики моїх пальців до своїх вуст.
— Нічого подібного, — лагідно кажеш ти.
Яку гарну брехню ми розповідаємо собі, щоб бути разом. Ми обоє знаємо, що не можемо змінити одна одну. Ми не раз це доводили. Ми не раз розходились через це, і ось ми стоїмо тут, і наміри нашої зустрічі ясні в наших серцях і умах.
— Будь ласка, Мінні, — шепочеш ти.
Відчай капає з кожного складу, і я з болем усвідомлюю, що тобі потрібні наші зустрічі так само, як і мені. Міцно цілую тебе, намагаючись полегшити наші страхи і жах у наших серцях. Коли я торкаюся тебе, то можу ігнорувати все. Ти мій блаженний гріх, моє приховане бажання, моє найбільше розчарування.
Я дістаю свою найм’якшу фланель, намочую її, зігріваю і ніжно проводжу нею по твоєму обличчю, щоб звільнити тебе від маски. Ти впиваєшся кінчиками пальців у плоть на моїй талії, як і я. Це стало нашим ритуалом. Ти з’являєшся без попередження, і я роздягаю тебе доти, доки ти не перестаєш бути Блек, а станеш моєю прекрасною коханкою. Коли твоє обличчя оголене, ти дивишся на мене своїми пронизливими блакитними очима і ніжно усміхаєшся.
Я знімаю з тебе верхній одяг, дозволяю йому недбало впасти на підлогу, але ти навіть не хмуришся. Підходжу до тебе ззаду, відкидаю твоє волосся набік і цілую в шию, вдихаю твій звабливий аромат і насолоджуюся відчуттям твоєї м’якої шкіри.
Мої пальці знаходять атласні стрічки твого корсету. Якусь мить граюся з ними, а потім повільно розпускаю, насолоджуючись тим, як ти зітхаєш, наповнюючи легені повітрям. Я проводжу долонями по твоїх руках, обводжу твої виразні ключиці. Обережно стягую одяг з твого тіла, спускаю сукню вниз і простежую сліди, які залишила жорстка тканина на твоїй кремовій шкірі. Я цілую тебе там, де шнури були зав’язані найтугіше. Я проводжу руками по твоїх оголених грудях і стягую твою спідню білизну з талії та ніг. Я пещу твої стегна, а потім допомагаю тобі вислизнути з туфель і панчіх.
Ти береш мене за руку і обертаєшся, але тримаєш мене на відстані витягнутої руки, твоя долоня лежить на моєму стегні, так що ми можемо дивитися одна на одну. Я приймаю тебе, всю, дозволяю своєму погляду блукати по твоєму прекрасному тілу, позначеному віком і життям, яке ти віддала. Ти приголомшлива без своєї маски, тендітна і вразлива без своєї броні, і я знаю, що в цю мить ти моя і тільки моя.
— Я кохаю тебе, — кажеш ти, і, як завжди, це пронизує мене до глибини душі. Це руйнує мене і в одну мить, знову збирає докупи.
— Я кохаю тебе, — відповідаю я, без страху, як завжди, і як завжди я відповідаю серйозно.
Я кохаю тебе з сімнадцяти років і кохатиму завжди.
Я кохатиму тебе крізь війну, біль і розлуку.
Я кохатиму тебе, навіть коли мені загрожуватиме загибель.

Від автора:
Сподіваюся, вам сподобалося. Дайте мені знати про це 💜