Твоя душа шляхетною здавалась…

Твоя душа шляхетною здавалась,
Коли дивилась в очі я твої.
Можливо, навіть трохи сподівалась,
Що все обернеться немовби уві сні.
Чи знала я, на що я підписалась?
Ну звісно знала, правила в цій грі
Геть не такі, якими уявляла
Бездонні очі повні синяви.
Якщо ж зізнатись чесно – я зламалась,
Під тиском глузду, совісті – одна.
І, врешті-решт, нехай я і програла
Не дуже й чесною була та наша гра.
Хто смикав за мотузки? Я не знаю.
Чи я, чи ти, чи був це спільний хід.
Холодний розум – те, чого не маю,
Як почуття лишають в серці слід.
Це все було немов калічний ритм,
Немов вистава – зовсім не для нас.
Та, зрештою, в кінці там будуть титри,
І ми, в пітьмі танцюємо повільний вальс…