Таємні бажання

Габріель зраджував Джесіці. Джессіка зраджувала Габріелю,

але вони любили один одного, інакше чому вона змусила

черниць спалити всіх до тла після смерті чоловіка?

Чому вона не дала з ним попрощатися навіть донці,

залишивши по собі лише попіл та брудні плітки заздрісників?

Абель Гідеон бреше, точніше думає, що говорить правду. Доктор Чілтон так жадав всесвітнього визнання, що покалічив і до того розбитий розум Гідеона. Його робота, вбита медсестра це наймерзотніше, що призначалося для очей Вілла Грема. Він пройшов шлях Гідеона і ніби сам хотів це зробити, знерухомити і проткнути її наскрізь, всім тим, що щодня оточувало його протягом трьох років.

Грем сам собі боявся зізнатися у задоволенні, яке він отримує від побаченого. Від того, що відчуває владу над жертвами і все сходить йому з рук. Ще Вілл боявся стати одним із них, він боявся раптово зрозуміти їх. Виправдати, перейти на бік зла, а потім почати вбивати. Адже його фантазія йде кудись далі вже побачених вбивств.     Наприклад, йому часто сниться як Паркер, у своїй обтягуючій, шкіряній спідниці та занадто прозорій сорочці, знову стискає червоні губи. Кривить їх, а в карих очах скачуть чортики, вона знову не згодна. Сміється з Вілла, дивиться на нього і хоче вивести з себе. Якоїсь миті Вілл не витримує, приходить до неї додому. Зламує замок і повільно не включаючи світло підбирається до її спальні. Таку не затишну, без м’яких килимів та милих статуеток, наче вона тут не затримається на довго. Білі пасма розкинуті на подушці, тонка рука лежить на грудях, а друга торкається щоки. Спить міцно, дихає рівно, місячне світло окреслює її профіль і обличчя здається не тим, яке має бути. Грем хоче дивитися на неї так довго, відчувати, що вона у його владі, і будь-якої миті він простягне руки до цієї тонкої шиї з синіми венами під білою шкірою.

Часу до світанку не так багато і тому Вілл хапає її за волосся і витягає з ліжка, Сем кричить. Вона дряпає свіжим манікюром його руки до крові, відбивається ногами, прикладає всі сили, щоб зробити боляче Віллу. А він тягне її до мольберта з незакінченим Ісусом, яку помітив у вітальні. Він хапає довгий пензлик і тупим кінцем випаровує ліве ребро, біль має бути пекельною, тому що Грем різко розриває тіло до стегнової кістки. Фон все ще білий  тому Грем макає пальці у плоть Сем і забарвлює полотно, поки дівчина задихається від болю і по куточках губ тече кров. Він хоче, щоб ця картина, як і задумувалося, була на релігійну тему. Тому закінчивши з фоном міцніше притискає до себе вже майже обм’якше тіло … майже. Його пальці барабанним дробом проходять по ключиці, грудях, плоскому животі і ось нарешті намацують ребро. Сем дивиться в очі, знаючи що її чекає, вона жадібно хапає повітря, коли Грем просовує кулак під шкіру, ламає спочатку з одного боку, а потім у хребта кістку. Вона стогне від болю і Ребро залишає її тіло, сльози градом течуть по обличчю і Вілл хоче зрозуміти її біль, він торкається губами щоки і солоний смак перекриває будь-які інші.

Тіло плавно опускається на підлогу і Грем бере білу фарбу та розмазує по ребру, а потім прикладає до полотна залишаючи силуєт. Він думає про створення Єви, і про те, як вона скуштувала гріховний плід. Сем Паркер не свята і цілком підходить на роль Єви, творінню Бога. Вона красива, цього не можна не визнати і Вілл знову піднімає її, вона ще в свідомості. Намагається щось сказати, але звуки не виходять із її напіввідкритого рота. Йому і не треба чути, Сем не просити пощади в її очах можна прочитати лише лють та гнів. Якби вона могла, то вдарила його і стерла з лиця землі, але зараз вона безпорадно спочиває в його руках і сміливо дивиться в очі свого ката. Грему цікавий тепер не тільки смак її сліз, а й смак самої Паркер і тому він легенько проводить язиком по закривавленим губам дівчини, прицмокує від неповторного смаку металу і злегка усміхаючись Грем цілує Сем, легко ледь відчутно і його внутрішнє чудовисько тріумфує. Він отримав майже все, що хотів, залишилося прибити до картини яблуко, залишилося забрати його з очниці Паркер…

– Що ти тут робиш? – Розум Вілла горить, його трясе і пелена в очах не відразу сходить нанівець. А коли все ж таки реальність починає його оточувати, то він не вірить своїм очам. – Вілле, як ти сюди потрапив?

Сем у шовковій, мереживній нічнушці, як і в його баченні, стоїть біля входу до своєї кімнати, одна рука на вимикачі, друга стискає плафон. Вілл у квартирі Паркер і цей факт змусив його тремтіти від жаху. Це все було як наяву. Він міг її вбити.

– Я, я не знаю. — усе, що він зміг видавити. І навряд чи він хотів ділитися тим, що бачив. — я не пам’ятаю, як сюди потрапив… Пробач, я зараз піду.

Паркер хмурить брови, бо ще не до кінця звикла до світла. Вона важко зітхає і кладе свою зброю назад на столик.

– Зараз дві ночі. Завтра вранці підеш. Раптом сьогодні ти ще до когось вирішиш навідатися, а він не буде так розбиратися, як я й огріє все-таки світильником, тебе по потилиці. – Вілл опускає погляд як слухняний песик. Йому боляче, щось не так. Це переходить усі межі. Ще кілька секунд тому він був у психіатричній лікарні та оглядав місце злочину, а тепер тут, скільки минуло часу?

– Пішли, я заварю чай.

Босоніж, своєю діловою ходою Сем попрямувала на кухню і Грем слідує за нею. Так не звично дивитися на неї зверху вниз, зазвичай вона на підборах майже такого ж зросту, як і сам Вілл. Дівчина рукою показує на стілець і Вілл падає на нього, відчуваючи біль не тільки головний, але і в м’язах, не може бути щоб він ішов сюди пішки.

— Це виглядало моторошно. – починає розмову дівчина. Підперши одну ногу в коліні ступнею іншої ноги. Вона ставить чайник і в одні з коробок знаходить потрібний чай, а потім підійшла до холодильника і дістала тарілку з вже готовими бутербродами з сиру, копченої курки та гірчиці. — Прокинуться від важкого дихання над собою та побачити силует чолов’яги…

— завжди дивуюся твоєму спокою. — Навіть зараз, після статті Фреді Лаунс про не стабільність пацієнта доктора Лектора та його нічного візиту, Сем начебто не помічала дивної  поведінки Вілла. Тоді як він леденів від спогадів і найголовніше він досі відчував збудження від ідеї розпорошити Паркер.

— Так я верескнула, схопилася за плафон і ввімкнула світло, щоб бачити, куди бити, а тут ти. – Чайник весело свистить і Сем розливає по горняткам окроп, тоді як Вілл вже вп’явся зубами в один із сендвічів. Виявляється, він дуже голодний. — дякую хоч одягнений.

Вілл посміхається. І вдячно киває коли перед ним ставлять чашку та цукорницю.

— Ти прийшов сюди пішки? – Закинувши ногу на ногу, Сем притиснула долоні до гарячої чашки.

– я не знаю. — Грем відповідає як є. І він не знав, як пояснити, чому він прийшов саме до неї.

— Останнє, що пам’ятаю…

Вілл замислився і жадібно запхав у рот залишки бутерброду. — Я розмовляв із Джеком на місці злочину в лікарні.

– Медсестра? Я читала вранці стовпчик Лаунс.

— Абель Гідеон — не чесапіцький різник. — Грем не знав, навіщо розповідає інформацію про засекречені справі.

– Ти це побачив? — у цьому напівтемряві і без червоної помади Паркер навряд чи можна було дати двадцять років, і щось було не так у її зовнішності. Щось його бентежило, можливо, макіяж справді робить людей не схожими на себе.

— я бачив роботу різника, але не Гідеона.

— тобто, це робив не він? – Сем хмуриться. Її обличчя ніколи не видає справжніх емоцій, можливо їй страшно, чи цікаво, може це просто учтиві питання Вілл не знав. Єдину емоцію, яку він вловлював від Сем це роздратування.

— Медсестру вбив Абель, але він повторював уже побачене.

— Мабуть, то це була остання крапля, раз ти почав лунати ще не заснувши.— Тарілка повна сендвічів тепер стоїть порожня, двоє сидять на кухні і дивляться один одному в очі. Це здається занадто інтимним Грему і той нервово ковтає слину.

— не думаю, що справа в цьому, але зі мною справді щось не так.

– Може варто поміняти психіатра? — Сем піднімає брови і Грем посміхнувся.

– думаєш Ганнібал поганий психіатр?

— думаю для твого мозку краще два психіатри, два погляди на твій стан.

— Спочатку я теж з апатією ставився до роботи Ганнібала, але він справді мені допомагає, його сеанси. – Паркер заправила світле пасмо за вухо і опустила погляд до чашки. – Можна сказати ми друзі. Він розуміє мене і не намагається зробити з мене психа.

— І він так само, як ти вірить Ебігейл. — Грем втягує повітря носом і втомлено дивиться на співрозмовницю, яка в цей момент спокійно випивала з горнятка чай.

– Тобі досі не дає спокою Ебігейл?

– Ні! Ти що! Просто згадалося. — Грем читає в цих діях лише один намір, подивитися, що буде, яка його реакція.

– Ми ніколи не дізнаємося, допомагала вона чи ні. Тим не менш, я схильний вірити, що вона не причетна до гріхів свого батька.

– або тобі зручна ця версія. – Вілл відривається від споглядання горнятка і запитливо дивиться на Сем. – Мені здається ти так боїшся стати одним із цих психов, що через Ебігейл хочеш виправдати вбивство її батька, але тобі не потрібно виправдовуватися. У тебе, Вілл, не було іншого виходу. Грем мовчить, обмірковує слова. Ще трохи і він уб’є її, якщо не почне лікування.

– тебе там не було. Звідки ти знаєш?

– Ти не вбивця.

— я прийшов до тебе, зламав замок і не зрозуміло, скільки часу стояв біля ліжка.

Грем посміхається, захисна реакція, хоче згладити цю ситуацію. Він не так впевнений, що сказала Паркер.

– І нічого не зробив. Моя мати була вбивцею, і ти на неї не схожий.

– Сем – Серьйозно починає Грем – Тобі дійсно краще триматися від мене подалі.

Він заглядає в її очі, і не від разу розуміє що поклав свою долонь на її. Та схоже це бентежить тілько його бо підхопивши брудний посуд і скинувши його в умивальник, Сем потягла Грема за собою в гостьову кімнату.

– Знаєш, ти перший гість у моїй квартирі.

– Мила квартира. — Він сказав це з ввічливості, але приміщення було показним, надто порожнім, не обжитим, ніби господиня не намагалася додати затишок і будь-якої миті змінить це місце на інше. – Ти досі займаєшся з Ебігейл, як успіхи?

Оглянувши свою кімнату, Грем сперся на одвірок дверей, а Сем спритно почала  застилати ліжко.

– Так, вона безнадійно не талановита художниця. Краще б йшла вчитися на хірурга чи ветеринара. — Ледве закочувавши очі Грем упіймав таку рідкісну усмішку Сем, яка на секунду повернулася до нього обличчям, заправляючи кути простирадла.

— Як до речі Ганнібал умовив тебе почати з нею займатися?

– Натиснув на жалість … Я вже мільйон разів пошкодувала що, погодилася. Але залишилося ще два заняття.

— Алана Блум вважає, що Ебігейл маніпулює людьми.

– Цікаво в кого вона така? — Вправно заправивши ковдру, дівчина поклала подушки в основу ліжка і підійшла до виходу, а Вілл ледве міг на неї дивитися, адже він засне і чим ця ніч закінчиться ніхто не знав. – добраніч чотириокий.

– Добраніч. — Сем вийшла з кімнати і йому здалося, що вона мала блакитні очі…