таємниці родини Пейнс

Дівчинка-підліток сидить під дверима. Чекає. Чекає доки батьки зупинять сварку й нарешті відкриються двері. Вона зайде в теплу домівку, мати подасть вечерю, батько попросить пробачення й знову мовчазно сидітиме. Але… На цей раз щось було не так. На цей раз мати кричала голосніше ніж будь коли.

– Лоуренс, прошу тебе, давай поговоримо, будь ласка.. – в голосі було чутно схлипування.

– Ні-ні-ні! Будь ласка, не потрібно цього робити! – далі роздався галас.

Тиша. Здається що ця тиша пронизує наскрізь. Після неї підкралась тривога. Що ж сталося? Чому матір кричала? Чому стало так тихо?

Дівчинка піднялась й підійшла глянути в вікно поруч. Їй потрібно було знати що сталося. Роздивитись сцену за вікном заважали білі, напівпрозорі штори. Підтягнувшись ще трошки до вікна дівча лицезріло як якась фігура стоїть, ніби обдумувала щось. Вона не зводить з фігури очей. Що ж таки сталося? Де мама? Боковим зором дитина підмічає червоні плями на шторах. Ще мить й та сама фігура ніби підлітає до вікна й розкриває штори. То був ніхто інший як її батько. Виглядав чоловік дуже розлюченим. Откривши вікно й крикнув швидке “бігом до своєї кімнати, нишпорка”, він пішов кудись в іншу кімнату. Зрозуміло стало що батьки сильно насварилися. Чутно як двері відкрились, швиденько прослизнувши повз тата дівчинка забігла в свою кімнату.

– краще мені не виходити звідси деякий час..– пролунало в голові. Це була найрозумніша ідея за всі інші.

Що ж відбулося? Як там мати? Чому вона мовчить? Жива вона взагалі? Всі ці думки заважали заснути, пірнути в сон, відпочити від усього за сьогодні.

Сьогодні вона дізналась що її мати померла. За документами, це відбулося через нічний напад якогось незнайомця. Але вона знає, знає те що цей незнайомець її батько. Тільки він міг таке вчинити.

Букет ненависті, відрази, жаху та бажання помсти розпочав квітнути в її душі. Що такого зробила мати? Чому він з нею так? Звісно відповіді не було. Хочеться вигукнути “гей, це мій батько вбивця!” ,”В’язніть його!”, “я є свідком цієї трагедії!”. Але що ж зупиняє? Відчуття ніби без нього ти ніхто. Ніби без нього ти не проживеш довго. Ці кайдани стримують, не дають зажити краще. Та й взагалі, як вона може так зробити зі своїм батьком? Хто ще попіклується про неї? Зрештою він єдиний родич, тож треба змиритися зі своєю долею й жити, чи краще сказати виживати разом з батьком.

Ось вони на цвинтарі, біля могили. Знайома покійної вже зібралась покинути, обійнявши наостанок дитину яка залишилася без матері. Ось вона пішла. Тільки вони вдвох. Страшно. Страшно залишатися на самоті з цим чоловіком. Ці декілька хвилин здавались неймовірно тяжкими. Нібито поруч з тобою стоїть скажений пес, якому тільки дай команду й ось він вже розгризає тебе.

– я знаю що ти тоді бачила. І знаю те про що ти думаєш – Лоуренс повернув погляд на дівчинку.

– ти ж цю таємницю ти понесеш з собою в могилу, чи не так? – він вже біля її вуха.

Огидно. Огидно почувати себе такою безпомічною. Але також страшно, бо він точно не дасть їй жити після цього.

– так, батьку.. ніяк інакше не може бути. – поки вона ледве вичавила ці слова з себе вона розплакалась. Тепер нічого не буде так як колись.

– не рюмсай. Причина для цього є невелика. Ти й сама це знаєш Елізабет. – безпощадно й жорстоко ці слова вдарили в голову.

– як ти смієш таке казати?! В тебе зовсім почуттів нема?!

– якщо ти так сумуєш за цією жінкою то я можу відправити тебе до неї просто зараз. Достатньо, ми вирушаємо додому. – сказавши ніби відрізавши Лоуренс ухопив доньку за руку та й повів на вихід з цвинтаря. З цього моменту розпочнеться її нова спроба вижити й втекти від цього кошмару. Тепер вона буде повністю під його контролем. Життя вже не буде колишнім, ніколи.