Таємниці ванної

Цей день був надто важким: урок зільєваріння з професором Снейпом, який всіма своїми фібрати терпіти не міг грифіндор і все, що з ним пов’язано, тому не пропускав можливості в будь який момент зняти бали; сусідки по кімнаті ввесь день не переставали теревенити про хлопців; важка підготовка до екзаменів, яка очевидно потрібна лише їй, бо всім решту байдуже, а заставляти їх вона вже немає сил; щей чергова перепалка з ненависним Мелфоєм. Він не значно відрізнявся від інших, але чомусь саме на кінець робочого тижня Герміона була виснажена, наче вичавлений лимон. Тому, цей вечір п’ятниці вона вирішила провести в ванній.

Стоячи посеред кімнати, дівчина почала роздіватися. Коли залишилася в одній білизні, почувся звук біля дверей. Закрутивши навколо себе рушник, вона розвернулася на звук. До неї підходив Мелфой випучивши очі:

– Якого біса? Що ти тут робиш? Я планував зайняти ванну сьогодні, забирайся звідси!

– Звідки мені було знати це, я думки не читаю! І нікуди звідси не піду, я перша прийшла! – вигукнула Грейнджер.

– Ти бридка та гидка бруднокровка, не могла допетрати що ти не одна в цьому світі, – горланив хлопець підходячи до грифіндорки, – невже твій кволий розум не здатний збагнути що є вищі перед тобою,яким ти маєш підкорятися!

– Ти з глузду зїхав? Я, ні перед ким нічого не повинна! І ми всі рівні. Не придумуй дурниць. Я нічим не гірша від тебе! – відповіла дівчина відступаючи від слизеринця який все наступав, – досить вести себе як пуп землі!

Мелфой все ближче підходив до Герміони, він хотів щось відповісти, знову чимось її образити, але край купальні був занадто близько і дівчина падаючи туди, прямо у воду, намагалася схопитися хоча б за щось, і тому вчепившись Драко в руку, вона потягла його за собою. По ванній кімнаті роздався голосний шум хлюпання. Двоє молодих людей опинилися у воді. Рушник з дівчини вже давно впав додолу. Винирнувши на поверхню, вони люто дивилися один на одного, тяжко дихаючи. В цю ж секунду вони ладні були накинутися з криками і кулаками. Аж водну мить плечі Герміони поникли і погляд її змяк:

– Чому ти мене так ненавидиш? – змучено сказала вона,а її самотня сльоза покотилася щокою – дай вгадаю – це через те, що я з Грифіндору, чи через мою кров, чи через те що не така мовчазна? Ти нічого про мене не знаєш, щоб мене так судити і гнобити. Ти і уявити не можеш, як важко мені в цьому житті: коли кожен на тебе дивитися зверхньо, ти і не знаєш, як багато мені потрібно вчитися і працювати над собою, щоб йти в житті по цьому всьому багні. Одні мене ненавидять, бо я маглонародженна, або як ти кажеш бруднокровка, інші бо я гарно вчуся, треті через те, що з Потером дружу. Ти не уявляєш, як я виснажена і як….

Не змогла договорити Герміона, бо Драко тієї ж миті швидко наблизився до неї, охопив її лице ріками і палко припав до її губ. Очі дівчини стали завбільшки з галеони. Сказати, що вона була здивована, це нічого не сказати. Вони ще деякий час так стояли, а тоді хлопець на декілька міліметрів відсторонився від її лиця:

– Я кохаю тебе. Я…я ще ніколи не відчував того, що відчуваю до тебе. Саме через це я так до тебе ставився, бо ти зароджувала в мені ті емоції, до яких я не звик. Коли я тебе бачив з твоїми товаришами, до яких ти так мило щебечиш і посміхаєшся їм, їм, а не мені. Від цього в мене серце розривалося кожного разу і я не витримував та зривався на тебе кожного разу, кожного дня, надіявся, що показною ненавистю я затуплю своє кохання до тебе. Та кожного разу, після кожної нашою дискусії, я приходив до себе в кімнату і картав себе за свою слабкість, і немічність. Боже, якби ти знала, Герміоно, як я тебе безмежно кохаю, ти і уявити не можеш. – неначе на одному подиху вимовив Драко, не відводячи від неї свого погляду і не відпускаючи її лице. – Прошу вибач мені, якщо ти зможеш звісно. Я знаю що ти страждала через мене, але знай що я страждав не менше. Прошу, Герміоно, вибач мені…

Мелфой не знав що йому робити, чи відпустити дівчину, чи знову її поцілувати. Він не хотів її налякати і втрачати теж не хотів. Йому здавалося, що саме в цей момент вирішується його доля.

Вдивляючись її очі він замітив відголоски страху в них і зрозумів що має відпустити її. Опускаючи руки від її лиця і відступаючи на крок від неї, він думав про те, що жага до життя гасне разом із ним. Аж ось в один момент Герміона зловила його за руку.

– Прошу тебе, не йди. Ти не знаєш, як мене боліло, адже ти не просто мене ображав, мене ображала людина, яка мені не байдужа. І це було в рази гірше. І якщо зараз ці слова, які ти мені сказав, виявляться брехнею, то слово Мерліна, я тебе вб’ю. – з легкою посмішкою промовила дівчина, все ще тримаючи його і легко тягнучи на себе. Вона боялася, що слова які говорив Драко були неправдою і вже завтра в Великій залі він та його друзі будуть сміятися з неї і її розбитого серця.

Він приблизився до неї і впився їй в губи. Його серце тріпотіло так сильно, ніби ось-ось вистрибне з грудей. Заглиблюючи поцілунок, він тісно притиснувся до неї. Блукаючи руками по її тілі хлопець ніби щойно зрозумів що вона в одній білизні. Та для нього це не мало значення. Тілесне його вабило не так сильно, як духовне.

Відірвавшись від її губ, Драко почав покривати поцілунками її лице і нашіптувати компліменти: «така красива, така ніжна, така неймовірна, така неземна, така незрівнянна, така моя». Усвідомивши свої останні слова він заглянув їй прямо в очі, в благальним тоном промовив:

– Ти ж моя так? Скажи що я не марю і це все насправді, і ти дійсно відповідаєш мені на поцілунки!

– Тільки якщо ти цього хочеш… – проводячи по лінії його вилиці промовила Герміона.

– Дужче за все на світі!

– Якщо так, то я твоя, рівноцінно, як і ти мій – і цього разу дівчина сама припала вустами до хлопця. – Це тепер наша таємниця?

– Не можу нічого обіцяти, – з посмішкою на вустах мовляв Драко, – я не зможу допустити, щоб хтось посягав на моє, але два дні може і протримаюся.

Герміона не хотіла, щоб про них всі одразу ж знали, як завжди говорила її мама: «Щастя любить тишу».