Таємне інколи стає явним..

на годиннику була 18:46. Спартак уже їхав у таксі до місця зустрічі, а Янович так і не відповів на повідомлення. в будь-якому випадку чоловік все одно хотів відвідати той заклад. повечерявши Суббота викликав таксі, так і не зустрівшись з другом (?).

чоловік відчував, що, у сьогоднішньої вечері було щось не так. красивий інтер’єр, хороша музика, смачна їжа, але бракувало чогось. а точніше когось… Спартаку іноді й раніше не вистачало компанії Жені, проте тоді це було радше за малий дискомфорт, а не за гостру потребу. потребу в цій усмішці, каро-зелених очах, особливому тембрі голосу, який трохи пом’якшувався коли вони були наодинці.

“та кого я обманюю, ці почуття вже давно вийшли за рамки товариства чи дружби”

так, тепер Суббота прекрасно усвідомлював що його тягне до Жені в романтичному плані. але не міг зрозуміти сьогоднішньої поведінки Яновича. зранку той пише, що їм треба поговорити, а потім весь день уникає контакту.

Спартак – людина науки. він звик, що усе в його житті розкладене по поличках, на своїх місцях, чітко і ясно. якщо навіть якась ситуація, емоція чи дія вислизала, як падаюча книга, з-під уваги психолога, то це він мав владу змінити. але така ситуація.. вона вибивала чоловіка з колії через свою неконтрольованість.

“так треба припиняти це самокопання”

Суббота розрахувався з таксистом і попрямував додому.

“чорт світла немає”

піднімаючись на сходинки під’їзду він зіткнувся з якимось чоловіком. через темряву було видно тільки постать незнайомця.

– обережніше

– а вибачте… Спартак?

– Женя? що ти тут робиш?

– хотів поговорити

– добре, ходімо. тільки потім ти мені все поясниш.- хоч голос психолога був як зазвичай спокійним, він був відверто радий цій зустрічі.

чоловіки піднялися на сьомий поверх і зайшли до квартири. Спартак запалив свічки, хоч і не навмисно вийшла дуже затишна атмосфера.

– чому ти не відповідав на моє повідомлення?

– ті зйомки були важкі, коли виходив звідти випадково впустив телефон і вщент, навіть не вмикався. вибач..- підійшовши, Женя обійняв уже-не-друга.

– тобі немає за що перепрошувати.- сказав Суббота, запустивши одну руку у кучері актора, а іншою обіймаючи за талію.

вони стояли так кілька хвилин. відчуваючи тепло одне одного кожним сантиметром шкіри. не кажучи ні слова, вони були тут не потрібні.

першим наважився перервати тишу Женя:

– то.. що ми будемо робити далі?

– робити те що хочемо і бути щасливими. я б хотів любити тебе. не знаю наскільки добре вмію це робити.. але можна спробувати.- Спартак підняв голову і зловив теплий погляд, на собі.- так?

– так. єдине, що я б не хотів поки розказувати про це аудиторії

– я тебе почув, але сумніваюся що фанати самі цього не зрозуміють.

– ну, побачимо

Женя трохи подався вперед і відчув той солодкий присмак чужих губ.

це був їх ідеальний момент. той час який вони розділяли лише у двох. хоч як це попсово звучить, хотілося поставити час на паузу, щоб всі зачекали.

***

з тієї розмови пройшов місяць. партнери таємно зустрічалися і навіть Коля з Антоном про це не знали. за цей час хлопці змогли усвідомити, як це.. не просто жартувати, а справді мати одностатеві стосунки. постійно тримати це в таємниці навіть, від найближчих людей.

затишний вечір п’ятниці. всією компанією з чотирьох людей товариші зібралися у ресторані на спільну вечерю. розмова лишалась приємною рікою поступово перетікаючи з одної теми в іншу.

в якийсь момент на телефони чоловіків одночасно прийшло сповіщення, але звернув увагу на це тільки Коля. розблокувавши телефон він поглянув на зміст сповіщення та за мить емоції на обличчі чоловіка почали виказувати великий шок.

– Женя, Спартак, ви повинні це побачити… – Коля повернув телефон в їх бік. це був телеграм канал, фан акаунт Подкаст терапії. хоч хлопці не знали нащо, але люди створювали їх і це було приємно. опубліковане фото з підписом власниці ”ви будете в шоці, що я сьогодні випадково побачила”. це було фото де партнери, наплювавши на обережність цілувалися в одному із відділів великої бібліотеки, за стелажем, гадаючи, що література того відділу нікому не припаде до душі…