Таємне побачення

Початок війн клонів. Розпрощавшись із Дартом Сідіусом на Джеонозісі, граф Дуку вирішує відвідати вчителя.

Корусант сяяв.

І навіть нічна пітьма не могла погасити вогні, що лилися з трильйонів вікон у мільярдах будівель, що вивищувалися до неба на кілометри. Лилося світло від навігаційних вогнів, від реклами та нескінченних потоків автівок.

Корусант не спав.

Канцлер Шив Палпатін відвернувся від вікна. На відміну від залитого вогнями міста, в його особистому кабінеті панували сутінки, що нагадували дим. Хоча в приміщенні горіли лампи-диски, їхнє світло тільки посилювало морок, що постійно згущувався і клубився довкола високого крісла за столом. Червоний килим на підлозі здавався бордовим, майже чорним. Майже ніхто не почувався тут затишно й невимушено. Канцлер завжди із задоволенням спостерігав, як бояться відвідувачі, опинившись у кабінеті. Особливо це позначалося у темний час доби. Самому ж Палпатіну подобалася пітьма, що оселилася тут.

Канцлер сам був Пітьмою. Тією, що знаходиться за межами темряви. Великодушною та терплячою. Темрявою, що проникає в слабкі серця, сіючи зерна сумнівів та страху. Непостійною та оманливою темрявою з тисячею облич та мільйоном голосів.

Канцлер затримався у будівлі Сенату, аби подумати. Саме тут народжувалися його плани, з’єднуючись один з одним, наче частинки єдиного пазлу — продуманого до досконалості і бездоганного. Багатьом доведеться пожертвувати. Але ті істоти — лише пішаки, які допоможуть досягнути мети. Їхні місця займуть нові. І якщо все піде, як задумано…

Кроки у коридорі. Швидка, впевнена хода. Канцлер, занурившись у роздуми, був спантеличений. Хто в таку пізню годину вирішив з ним зустрітися? Сенатори? Навряд чи. Вони надто полохливі. Енакін Скайвокер? Ні, чоловік знав, що падаван разом з учителем полетів на Набу. Джедаї останнім часом неохоче радилися з Палпатіном, тож це точно не вони.

Лиш коли канцлер довірив свої відчуття Силі, то відчув, хто це. І був здивований.

Потужність Темної сторони, яка не набагато поступалася його власній, огортала нічного гостя, наче плащ. Червоні гвардійці, що охороняли кабінет, не могли його зупинити.

Ніхто не спинив би учня Дарта Сідіуса, якби той вирішив діяти.

Але що він забув тут, на Корусанті, коли його відчайдушно шукають у всій галактиці?

Він увійшов, не ховаючись. І навіть червоний килим не заглушав кроків. Зупинився на межі світла й темряви — висока витончена постать у плащі з армованої тканини. Завмер — жодного зайвого жесту.

Воістину аристократичні манери.

– Графе, – Палпатін розглядав гостя.

– Вчителю, – Дуку відповів легким кивком.

– З вашого боку було дуже зухвало з’являтися в центрі Корусанту, коли вас ретельно шукають, – зауважив канцлер, хоча в його голосі не чулося догани. Володар сітхів вимовив це з часткою поваги.

Тільки Дарт Тиранус здатний на такі вчинки.

Дуку, певно, посміхнувся.

– Вибачте за таку неналежну поведінку, вчителю, – голос звучав рівно і спокійно. Граф залишався нерухомо стояти навпроти широкого столу. – У мене гарні новини. Я вирішив повідомити їх особисто.

Витонченим жестом худої руки Палпатін запросив відвідувача сісти. Тихо зашурхотіла дорога тканина одягу графа. Він ступив на світло. Лампи-диски висвітлили впевнене обличчя, уважний колючий погляд, уперто стислі губи. Сивина надавала чоловікові благородного вигляду. І канцлер визнав, що радий бачити найвідданішого союзника, друга та учня.

– Наша зброя готова, – сказав Дуку, порушуючи глибоку, безмовну тишу, що панувала в приміщенні, – крейсер “Зловісний” от-от вийде в космос.

– Добре, – прошелестів голос канцлера, – нехай крейсером командує генерал Ґрівус.

– Ви впевнені, вчителю? – Здається, таке рішення здивувало графа Серенно. Мабуть, він хотів на власні очі переконатися в неймовірній силі крейсера.

Ще встигне. У канцлера були для учня інші доручення. Найважливіші.

Палпатін вдав, що задумався, а сам дивився на графа. Дуку стільки разів показував свою відданість, що володар сітхів, без сумніву, довірив би йому своє життя. Канцлер міг сумніватися у керівниках Торгової федерації, у генералові Ґрівусові, у сенаторах. Але не в Дартові Тиранусові.

– Впевнений, – тихо мовив він, – вам, графе, я доручу вирушити на Джеонозіс і перевірити, як іде підготовка заводів з виробництва дроїдів.

– Цього разу жодних перешкод не буде, – запевнив граф, – але я не вважаю візит на Джеонозіс настільки важливим, аби…

– Читаєте мені лекцію? – усміхнувся Палпатін. Співрозмовник анітрохи не зніяковів, як це бувало з іншими відвідувачами.

– Я лиш розмірковую, – з незмінною витонченістю зауважив він, – на Джеонозіс можна відправити будь-кого…

– Після повернення накажете Вентресс летіти на Тойдарію, – продовжив Палпатін, ніби короткого відступу графа не було, – джедаї збираються укласти договір із королем тойдаріанців. Маємо зробити це раніше.

– Чи не простіше захопити планету і призначити головним когось свого?

– Ні. Тойдаріанці не підпорядковуватимуться і можуть повстати, – терпляче пояснив канцлер, – вони володіють необхідними ресурсами. З ними слід домовитись. Принаймні зараз.

– Щось іще, учителю? – поцікавився граф. Він не поспішав іти. Володар сітхів знав чому, та лишався незворушним.

Дарт Тиранус, сітх, який наводив жах на всю галактику, банально скучив за компанією Дарта Сідіуса. Канцлер і сам був не проти повернути часи, коли, будучи сенатором Набу, займався навчанням Дуку. Тоді вони вели філософські бесіди, отримуючи від словесних суперечок неймовірне задоволення. Дуку, тоді ще джедай, висловлював обурення щодо політики Ордену. Магістри здавались йому недалекими, відстороненими від усіх, пасивними істотами, що занурились у власні світи. Палпатін охоче підтримував розмову, схиляючи учня на Темний бік. Втім, у графа і так спостерігалася схильність до темної сторони Сили. Його треба було лише підштовхнути у правильному напрямку.

– Подбайте про те, щоб війська дроїдів якнайшвидше висадилися на Крістофсісі, – сказав канцлер після тривалого мовчання. Граф не перебивав роздумів вчителя. – Планету необхідно захопити, доки туди не прибули клони Республіки.

– Добре, – кивнув Дуку. Учень був трохи розчарований зустріччю, хоч і не показував цього.

Дарт Сідіус вирішив його порадувати. Він підвівся й дістав із столу носій інформації.

– А це… – він простяг носій. – Креслення нового крейсера. Передайте їх найкращим інженерам та механікам, які є у федерації. Нехай вам нададуть потрібні матеріали. Крейсер має бути готовий у найближчі два роки.

– Це буде ваш особистий крейсер?

– Ні, графе. Ваш.

Вперше за час розмови Дуку був щиро здивований. Перша справжня емоція пробила маску аристократичної байдужості імператора Серенно.

– Я не розумію… – граф теж підвівся.

– Цим крейсером командуватимете ви, – сказав канцлер, – тому я можу довірити контроль за його будівництвом вам, як єдиному з усіх, кому я можу повністю довіряти.

Заява володаря ошелешил Дуку. Він схилив голову у благородній мовчанці.

– Все буде зроблено, – схвильовано сказав він, – вважайте, що вся галактика…

– Не квапте події, – відгукнувся Палпатін, вкладаючи креслення у простягнуту долоню Тирануса. Той не став заперечувати. Взяв носій. Потім дозволив собі взяти долоню володаря і з повагою поцілувати.

– З вашого дозволу я піду, – граф знову був сама незворушність, хоча в очах раз у раз спалахували іскри радості – здавалося, давно забутого почуття для Дуку.

– Ідіть, – кивнув Палпатін, – незабаром я приєднаюся до вас. Сподіваюся, наша зустріч відбудеться на новому крейсері.

Дуку попрощався коротким кивком – таким самим, з якого почав розмову. Коли двері за учнем Дарта Сідіуса зачинилися, той знову повернувся до вікна.

“Граф – той ще романтик, як би він не заперечував”, – посміювався канцлер, – “кому ще спала на думку думка пробратися в будинок Сенату посеред ночі, тільки щоб побачитися з учителем?”