Тату-салон

Татуюванням я марила ще з підліткового віку. Коли мій брат «дембельнувся» з шикарним зображенням дракона на спині, я загорілася бажанням теж набити собі щось подібне. От тільки батьки були категорично проти, щоб ще й їхня молодша донька зіпсувала собі життя, клеймуючи шкіру чорнилом. Аби я не накоїла дурниць вони залучили до перемовин бабусю. Мені довелося вислухати від неї щемливу промову з якої стало зрозуміло — грішники, шкіра яких вкрита диявольськими відмітинами, до церкви, і тим паче до раю, не потраплять. Хах! Серйозно? Я була у розквіті сил і подібними дурницями не переймалася. Однак, оскільки тоді ще я навчалася в школі і фінансово залежала від батьків, про омріяне тату довелося забути. Єдине на що мені вдалося вмовити моїх, просякнутих християнською мораллю, родичі — це пробити вуха. Навіть цю дрібницю я вважала своєю маленькою перемогою. Адже, якщо свято вірити біблійним байкам, то виходило — у потойбіччі, крізь зайві отвори на тілі неодмінно будуть в’юнчитися змії. І якщо ще у школі я задавалася питанням, чого це я маю потрапити до пекла, то в студентські роки все стало зрозуміло…

***

Зайшовши до салону краси, про існування якого я дізналася з реклами, що вистрибнула на сторінці в фейсбуці, я привіталася з усміхненою адміністраторкою. Прикинувши в голові, якщо ця симпатична дівчинка, зі стильною стрижкою, французьким манікюром, татуюванням на шиї і перманентним макіяжем, слугує піар-зразком майстерності тутешніх фахівців б’юті-індустрії, я без вагань можу ввірити себе в їхні руки.

— Доброго вечора. До кого ви записані? — кокетливо хлопаючи ламінованими віями, запитало у мене це миле створіння.

— Здається до Сла́вки чи до Славка́. — Коли я телефонувала сюди, ми з подругами були на корпоративній вечірці, тому мої дані про стать майстра трохи розмило текілою. Добре, що я хоч дату і час змогла запам’ятати. — Я записана на тату, на шосту годину.

Потягнувшись за комп’ютерною мишею, яка забилася в дальній куток рецепції, красунечка лягла грудьми на стільницю. Дівочі принади визирнули з глибокого вирізу блузки заманюючи мене в пастку.

— Добре, — Поганявши «звіра» по килимку, адміністраторка перевела погляд з монітора на мене. Зрозумівши куди я витріщаюся, вона накрила рукою свій скарб і, виструнчившись, з затримкою запитала: — Ви, Віта Савицька?

— Так. — Я потупила погляд, подумки картаючи себе, що так по-тупому спалилася.

— Чудово! Присядьте, будь ласка, поки що на диванчик. Як тільки Сла́вка звільниться я вас про це повідомлю. — Я озирнулась в пошуках зони «ждунів», — Можете повісити ваше пальто у шафку.

Подякувавши за підказки та виконавши всі вказівки я вийняла з сумочки телефон. Втупивши погляд в екран почала розглядати картинки з готовими ескізами тату, одну з яких я планувала собі набити.

Ліс чи криниця? — це питання не давало мені спокою на протязі тижня. Бити одразу дві було трохи лячно. А що, як це буде надто боляче? Чи робота цієї Сла́вки мені не зайде і тоді доведеться зводити тату… Дівчата з роботи мене запевняли, що ця процедура ще болючіша за саме набиття.

— Дякую, мала. Я ще завтра до тебе заскочу.

Хрипкий чоловічий голос відволік мене від дилеми. Біля відчинених навстіж дверей я помітила такого собі типового байкера, з брутальними татухами, косматою бородою, пивним черевцем і довгими патлами, зібраними у низький хвіст.

— Віта, ви можете пройти до Сла́вки. Її кабінет ось там. — озвалася адміністраторка, вказуючи поглядом мені напрямок.

Розминувшись з кремезним чолов’ягою, від якого на мій подив приємно пахнуло дорогими парфумами, я зазирнула в обитель майстра.

«Що за?!.»

Гарненька тендітна білявка, з виразними синіми очима, зустріла мій німий шок широкою усмішкою.

— Я так розумію ви у нас вперше? — погідно кивнувши я продовжила витріщатися на неї. Своїм виглядом вона вщент зруйнувала моє шаблонне уявлення про тату-майстрів. — Проходьте, я не кусаюся.

— Я уявляла вас трохи інакшою. — присівши за стіл, зізналася я.

— Дайте вгадаю. Ви очікували побачити ходячу картинну галерею?

Я посміхнулася, погоджуючись із нею. Вона простягнула до мене руку, для вітання.

— Мене звати Славка. А вас?

— Віта. Приємно познайомитися. — Поки ми тиснули руки, мої очі, мов навіжені, бігали по відкритих ділянках незаймано чистої шкіри в пошуках хоча б крихітного тату, — У вас взагалі їх немає?

— Татуювань? — здогадалася майстриня. Я погідно кивнула, з небажанням відпускаючи її долоню. Настільки ніжною і приємною на дотик шкіра може бути лише у жінок. — Є кілька штук, але їх можуть бачити далеко не всі. — Її волошкові очі блиснули пустотливими вогниками, — Тільки особливі люди. Якщо ви розумієте про що я.

Моя бурхлива уява одразу ж намалювала карту з еротичними зонами, де б вони могли бути набиті. Я залюбки б на них подивилася, та нажаль я не входила до кола цих «особливих» людей і наврядчи колись увійду. Про це свідчила обручка на її безіменному пальці. Зітхнувши, я вичавила з себе посмішку.

— Розумію.

— То де і що ви хочете щоб я вам набила?

— Я маю в галереї два варіанта тату, але досі не визначилася, що краще обрати. Може ви мені з цим допоможете?

— Оу, мені лестить ваша довіра. — Спершись ліктями на стільницю, вона подалася вперед, через що я відсахнулася. В мене завжди була така реакція на близькість з вродливими жінками — Показуйте, що там у вас.

Розблокувавши смартфон я передала його Славці. Вона деякий час розглядала ескізи, а я тим часом розглядала її. Кожному своє. Хвилясте світле волосся, яке сягало ключиць, ідеальної форми брови, густі чорні вії, чітко виражені вилиці, акуратний носик і солодкі, мов спіла черешня, вуста — вона була з тих жінок врода яких вважалася незаперечною.

— Кхм… Що ж. — очі майстрині вивчаюче пробіглися по моєму обличчю, на якому застиг вираз впійманої на крадіжці цукерок дитини. Трясця, я була ладна себе придушити. Славка схилила голову на бік і з милою посмішкою почала пояснювати значення обраних мною тату: — Криниця здебішого символізує здійснення бажань. Ліс імпонує борцям, які обирають важкі шляхи. Вибір лишаю за вами.

— Тоді б’ємо криницю. Труднощів і без того в житті вистачає. — промимрила я, потупивши погляд на свої пальці, які нервово бабрали ланцюжок на моїй сумці.

— Гаразд. Де будемо бити?

— На передпліччі.

— Покажіть де саме. — поклавши мій телефон поряд зі своїм, попросила вона.

Закотивши рукав я поклала руку на стіл вказуючи обране місце. Її витончені пальці пройшлися вздовж робочої зони — на тому місці шкіра зрадницьки вкрилася сиротами.

Славка поглянула на мене, загадково усміхаючись. Як я не силилася розпізнати цей монолізівський посил від заміжньої жінки, у мене нічого не вийшло. Вона ж не могла зі мною фліртувати? Відганяючи від себе недоречні думки, я випрямилася, і моя руку вислизнула з її ніжних долонь.

— Що б ви хотіли собі забажати? Виграти в лотерею купу грошей? Чи може отримати в спадок круту автівку або ж будинок із привидами, від дивакуватого родича?

В її голосі вчувалися жартівливі нотки. Гарненька, ще й з почуттям гумору. Зустрівшись з її уважним поглядом, на свій подив, я не відказала жартом на жарт.

— Хочу знайти особливу людину. Все інше у мене вже є.

— Гарне бажання. Як давно ви шукаєте цю… особливу людину?

Славка більше не посміхалася. Серйозність, з якою вона дивилася на мене, змусило моє серце завмерти.

— Років з десять. — знизавши плечима я знічено реготнула.

— Ого. А ви не шукаєте легких шляхів. Певно ліс вам також доведеться бити. — тепер ми вже вдвох хихотіли, — Що ж, давайте наблизимо вас до мети.