Так задушливо

— Я більше не погоджусь на фільм, який запропонуєш ти, шкідник. — пробурмотів Динобот, краєм ока дивлячись на Реттрепа. Низький хлопець сидів поруч з ним, пильно вдивляючись в екран. Світ від ноутбука відсвічував на лице Реттрепа, роблячи його блідим, а ластовиння майже не помітним. Виглядало так, наче йому було справді цікаво споглядати розвиток подій. Або він просто вдавав, що був захоплений фільмом.

Якою ж нудною і банальною була ця історія про підлітків, які закохалися одне в одного на вечірці, дотримуючись усіх кліше жанру. Якби тільки цей паразит не наполягав на своєму, їм не довелося б переглядати цю маячню. Але Реттреп був таким же впертим, як і сам Динобот. Особливо коли справа стосувалася їхніх спільних занять.

— Просто замовкни та дивись фільм, Дино–дурку. — похила постать випрямилася та плавним рухом сперлася об подушку. Брови звелися до перенісся. На екрані головна героїня – розумна шатенка з великими бурштиновими очима, які підкреслювали синці під ними, замовляла собі ще одну склянку спиртного. Мабуть, вона сподівалася, що це допоможе їй освідчитись в коханні. Що було не найкращим способом, на думку Реттрепа. Зручніше вмостившись, він підтягнув ковдру ближче до грудей, ховаючись від прохолоди в кімнаті. Клятий господар будівлі вже давно обіцяв почати її опалювати, але по сей день Реттреп був вимушений вкутуватись у товстезні ковдри.

Наразі Реттрепу слід було серйозно задуматися, чи варто йому із Диноботом знову влаштовувати кіновечори. Цей Дино–мозок взагалі не розуміє нічого прекрасного у фантастиці. Тим більше він схиблений на бойовиках та історичних фільмах. То як вони зупинилися на романтиці? Жоден з них не хотів поступитися власним смакам. Тому їм довелося вибрати фільм, який не належав до жодного з їхніх улюблених жанрів.

— Визнай, ти цим теж не насолоджуєшся. — кутики губ Реттрепа ледь помітно опустилися. Звичайно ні він, ні Динобот не отримували особливого задоволення від перегляду. Але хіба це не було краще, ніж нескінченно сваритися про те, що вони дивитимуться. Знову прийнявши сидяче положення, Реттреп зустрівся з багряними очима обік. Вони не висловлювали жодної зацікавленості в фільмі, тому думки Реттрепа тільки підтвердилися. Безперечно, він міг би з цим просто погодитися, але чому б не розбавити цю нудьгу однією кілкою фразою?

— Набагато більше, аніж би при перегляді твоєї доісторичної епохи.

Руки Динобота зімкнулися на грудях, обличчя трохи насупилось, а очі опустилися на біле простирадло. Одразу ж почулося невдоволене бурмотіння, яке Реттрепу було важко розібрати. Загалом, виділив він, майже нічого що б передбачало зрив цієї ящірки. Але в наступну ж мить хлопець відчув легке зіткнення чогось надзвичайно м’якого зі своїм обличчям і падіння кинутого предмета на коліна. Перевівши погляд вниз він побачив що це було.

— Це тобі за “доісторичні” фільми, паразит.

Цей пташиний мозок кинув у нього подушку! Він знову поглянув на обличчя Динобота. В очах навпроти сяяв маленький вогник виклику. І Реттреп його помітив.

— О, тільки не кажи мені, що я задів твої архаїчні смаки, — Реттреп з усмішкою дивився на Динобота. Швидко намацавши пір’яну подушку позаду себе він міцно обхопив її пальцями. — якщо ти не думаєш, що цей фільм — вершина кінематографії, то ти ще нічого не знаєш.

— Пха! – саркастична фраза вилетівши в повітря, підштовхнула Динобота підняти голову і виступити невеликій усмішці на його, зазвичай, хмурому обличчі. Та головне – зараз його очі були заплющені. Більше не можна було гаяти часу. Розум палахкотів від ідеї невеликої помсти. Занісши подушку за плече, змістилася вага, майже безшумно. А далі кидок. Предмет досяг своєї цілі. Явно не очікувавши зустрічного кидка, Динобот від подиву злегка відсунувся. Реттреп широко посміхнувся, дивлячись на його здивоване обличчя.

— А це тобі за недооцінення фантастики! — вигукнув Реттреп, ще раз кинувши подушку. Цього разу Динобот був готовий і тому зловив її прямо в повітрі, тримаючи подушку перед собою, наче щит.

— Ти думаєш, що це все? Я тільки розігріваюсь. — Динобот кинув подушку назад в Реттрепа. Він спритно ухилився, і подушка з гуркотом влучила в стіну за ним. Одразу ж він відчув як заплутався в ковдрі, його ноги відмовились слухатися, і Реттреп втратив рівновагу. Випадково він штовхнув Динобота, відчуваючи, як вони обоє провалюються вниз. Зіткнення з підлогою не оминути.

Пролунав глухий гуркіт, коли вони обидва впали. Відлунок від стін кімнати стих так само раптово, як і почався. Все навколо затихло. За винятком тихого дзижчання гірлянд. Не треба було розплющувати очі, щоб побачити картину перед собою. Відчуття ваги та тепла було достатньо, щоб зрозуміти, що Динобот ненавмисно притис Реттрепа до холодної підлоги. Кожен вдих і видих тягли за собою важке повітря, майже тверде. Важко. Задушливо. І серце. Чужий стук серця відгукувався у власній грудній клітині, ніби пробиваючи її. Кожен удар, створивши ритм, як відлуння власного. Це так незручно, але водночас подивному знайомо. Ні, ні вони не повинні були продовжувати так лежати.

— Злізь з мене, ящірко-переросла! — знову усе загомоніло та заіскрилося, немов велика буря в маленькому просторі. Стиснута долоня в кулак легко вдарила по плечу Динобота, намагаючись вислизнути з-під більшої людини. Заворушившись Динобот хотів піднятися з крикливого гризуна, як раптом дещо привернуло його увагу. М’яке освітлення гірлянд кидає на Реттрепа тепле світло. Різнобарвні вогники грають на його хвилястому волоссі, безладно розкиданому по підлозі. Обличчя Реттрепа стало більш витонченим, вії подовшали, надаючи його очам більш виразного вигляду. Своєю чергою червоні очі іскрили під сяйвом світла. Це заворожує Динобота настільки, що він знерухомлюється, забуваючи про все навколо. До тями його приводить ще один сильніший стук по плечу.

— Ти зійдеш чи як? — пильний погляд змусив Реттрепа зашарітися більше. Він сподівався, що світ гірлянд зможе це приховати, але він не був впевнений, що Динобот цього не помітив би. — Повір мені, ти набагато важчий ніж здаєшся.

— Чому б я мав сходити?

Запитання постало у повітрі, чекаючи на свою відповідь. Динобот все ще не зняв з нього свого пронизливого погляду. Реттреп пихкає, закочуючи очі, хоча Динобот не звернув би на це уваги. Ця ящірка просто грається, продовжуючи їх суперечку. — Бо я так сказав.

— Це не дуже переконлива причина.

Тим не менш фільм продовжує грати у фоновому режимі, але жоден із них більше не звертає на нього особливої уваги. Відводячи погляд, Реттреп повертає голову вбік і дивиться на освітлення гірлянд. Тепле сяйво омиває їх, відкидаючи довгі тіні. Він знає, що це означає – він програв їхню грайливу сутичку. Можливо, він міг просто залишити все як є і врешті-решт сказати, що хотів почути Динобот.

— Гаразд, гаразд, ти виграв цей раунд. — Реттреп намагається тримати голос спокійним. Він не може не помітити, як очі Динобота виблискують у м’якому світлі. — Але не думай, що наступного разу я буду поблажливим до тебе.

— Я не хотів би по-іншому, шкідник. — знову всміхнувшись Динобот відсторонився від Реттрепа, встаючи. Простягнувши руку він очікував, що Реттреп прийме його невелику допомогу. Той в свою чергу звузивши погляд і з краплею недовіри дивлячись на неї, все ж таки скористався такою пропозицією.

У Реттрепа не було б іншого шляху. Він знає, що ці моменти під сяйвом вогнів з Диноботом — це ті моменти, які він буде цінувати вічно. Навіть якщо це означає, що ви опинитесь притиснутими до підлоги. Все це було не настільки жахливим. Адже знаходитись поряд з ним в чотирьох стінах було більш ніж просто терпимо. І, можливо, просто можливо, Реттреп не був проти програти Диноботу. Ані трохи. Зрештою, студентське життя — це створення спогадів, чи не так?