так було завжди

Він сам себе загнав у куток. Лис біг через увесь ліс, відривався на пристойну відстань, але все одно попався наче наївна дитина. Його заманили в це місце, і тепер це очевидно. Ці “наздоганялки” або “кішки-мишки” відволікли його, що він і не помітив, як його загнали в долину Аврори. Саме про це місце легенди і не брешуть, на цьому місці лежить не один предок лисиць, тому в цій місцевості сили можуть бути неконтрольованими, якщо ти не доріс до п’яти хвостів. На жаль, він ще не встиг. Сили тепер порожнє місце для нього у цьому протистоянні, вони зіграють проти нього. Ніщо його так не лякає, як тіні… Але їх стає більше і кожне втілення хоче доторкнутися до нього. Для чого він їм? Невже все заради печінки?

– Ну чого ти, лисичко, хіба я такий страшний? – Він прямує до лисиці, що тиснеться до стіни в одному з дерев’яних будинків, у який той забіг у поспіху. Хлопець сідає поруч із ним. – Може я просто познайомитись хотів із таким маленьким дивом.
Лис лише заплющив очі і намагається вхопити трохи повітря в паніці.
– Лякаєш дітей? Невже твої манери не змінюються з роками, Мінгі-я? – Пак зненацька з’являється за його спиною.
Дивно, як він зміг це провернути, не маючи якоїсь сили? Але розпитувань сьогодні у планах не було.
– Допомогти хотів, – Мінгі підвівся з колін, але не повернувся до Пака, таки сьогодні в планах не він у нього був. – Він виглядав налякано і я вирішив допомогти йому, але він злякався і побіг у небезпечну зону. Як я міг піти і не врятувати таку красу? А він ще й твій, мабуть, добре все складається.
– Ага, чудово. Тепер можеш не хвилюватися, адже я тут, – Сонхва робить пару кроків уперед, щоб позначити свою присутність для лисиці, яка скрутилась і смикається при кожному зітханні. – Може вже відійдеш?
– Знаєш, а звідки мені знати, що він твій? М?
– Менше тікати треба, тоді б і знав, – бурчить Сонхва і чує смішок від Сона. – Без різниці чий він. Ти не маєш прав на жодний із своїх планів на нього.
– Всі мої плани добрі, хранитель Пак, не робіть з мене монстра перед цим маленьким дивом.
– Ти сам це робиш, не даючи йому піти. Ти розумний, Мінгі, відпусти його. Навряд чи ти прийшов за його печінкою, знаєючи повний перелік наслідків. Для решти він ще малий.

За спиною Сонхва чується хрумтіння сухих гілок і потоки прохолодного повітря поступово посилюються. Величезний, білий, напівпрозорий лис виходить із обрисів лісу, метрів за шістсот від них, роблячи кілька кроків до них, але не збираючись наближатися. Лисеня чує тишу і відчуває погляди на собі, це лякає ще більше.

– Малюк, час додому, – лагідно каже Пак, показуючи рукою Мінгі, що слід відійти від того. Сон не противиться і виконує німе прохання.

Малюк прибирає хвіст від мордочки і дуже повільно розплющує мокрі очі, побоюючись, що це ілюзія голосу його зберігача і зараз настане кінець. Розплющивши очі першим він бачить Сонхва, хоче підійти до нього, але відразу гальмує, помічаючи того самого переслідувача.

– Іди, – Пак стає боком і киває у бік образу лисиці, яка прийшла за меншим.

Лисеня робить невпевнені кроки, спостерігаючи за реакцією та рухами незнайомця, якого охоронець назвав Мінгі, потім він зривається на біг і біжить щосили до божественної сутності лисиці. Забігаючи в неї, він спотикається об корінь дерева і падає біля власника сутності, що прийшов з нею. Тепер він точно у безпеці.
Мінги і Сонхва вичікують, коли ті пропадуть з видимості ока.
Очевидно, іншого виходу немає. Якщо для безпеки лисиць доведеться побитися з демоном, то без проблем. Тут не тільки сили лисів барахлять, а й блокуються деякі здібності інших істот.
Давно вони не билися. Востаннє було, коли вони дійшли висновку розірвати стосунки. Половина лісу, напевно, тоді стояла на вухах від брязкоту мечів, всіх озвучених і ні прокльонів.
Мінги всього на кілька сантиметрів вищий за Пака, але ширший і з міцнішою статурою, щоб попередньо віддати перемогу йому. А Сонхва був спритніший, тому він не дасть тому легкої битви.
Життя – це боротьба, досить очевидна та зрозуміла істина. Щодня – це новий розділ цієї боротьби. Деякі навіть беруть відповідальність допомогти іншому та нести за це відповідальність.
Густий, чорний туман сповзає ближче до Сонхва, щоб у разі чого завдати шкоди. Але Пака це мало хвилює, він тримає меч все так само за спиною, і навіть не думає діяти.

– Навіщо тобі лисиця? Тільки давай без своїх казок, – як ніколи серйозно каже Пак.
– Цікаво було глянути на нового пухнастого у священному храмі. Але я натрапив набагато раніше на нього, тому не довелося пробиратися у ваше святилище.
– Навіть не брешеш, мило, – Сонхва все так само ігнорує дим, а його стає все більше. – Надивився? Тепер можеш йти далі в чистилище чи куди ти там подався прислужувати темряві?
– Звичайно повернуся, тільки я ще не закінчив усі справи у своєму списку.

Образи рук прориваються з диму, огортаючи шию Пака і трохи здавлюючи, щоб залякати.
Тільки ось той упевнений, що у Сона не вистачить духу нашкодити йому.
Безмовний ліс ніби вичікував чогось, тиша тиснула на вуха, а замість усіх навколишніх звуків – лише власне биття серця, яке можна добре почути.
Сонхва таки стиснув свій меч у руках ззаду.
Вони свердлять одне одного поглядом, вичікують кожен свого. Повітря знову стає звичайним, Сонхва може відчувати його прохолоду, а не задушливий запах сірки, що випромінює чорний дим. Мінгі прибрав усі свої сили від Пака, які все одно не дають потрібного тиску на хлопця.

– Доведеться битися у чесній битві. – Сон спритним рухом дістає меч із довгих рукавів свого ханбока. Одне з умінь таких як він.
– Ага, коли це нечесть чесно боролася… Ми хоч раз обійдемося без бійки?
– Якщо ти підеш проти правил.
– Розбігся. Чому ви, темні духи, не розумієте прості слова? Не лізти до лисиць і не розгулювати на їхній землі. Так складно?

Сонхва вирішив діяти першим. У битві з темними силами така перевага відіграє значну роль. Єдине правильне рішення – завдавати ударів у слабкі місця, яких не так багато.
Бити одразу в серці надто очевидно. Хоча тут напевно будь-який з ударів занадто очевидний. Пак робить швидкі кілька кроків до Сону, замахуючись бити в шию, але його удар легко зупиняє меч противника.

– Ти все такий же очевидний. Щось не змінюється, – він утримує своїм мечем меч Сонхва, який намагається продавити той. – Хоча цього разу ти якось холодний до мене, о, до речі.
Мінгі відходить убік, збираючись збити передню ногу у стійці Сонхва, але не встигає. Пак вчасно реагує, відходячи на кілька кроків.
– Це я очевидний? – Не стримує смішка. – Давай займемося корисним паралельно. – Кожен вичікує удар від іншого. – Я впевнений, що ти не просто прийшов подивитися на лисиць, особливо, якщо погнався за найменшим. Хто й навіщо тебе прислав?

Сонхва відчуває каверзу в бездіяльності опонента. Правильно відчуває.
За Паком з’являється точна копія Сона, але це лише його так звана тінь. Пак відсахнувся від несподіваного удару, і впав на одне коліно, швидко схопившись і замахнувшись, бо часу багато думати немає, рубаючим ударом меча він розрубав цю тінь, яка розвіялася вже знайомим чорним димом.

– А твоя реакція стала набагато кращою, – із награним захопленням каже Сон, – думаю ти заслуговуєш відповідь. Мінгі чекає, поки Пак обернеться і зосередить на ньому увагу. – Багато розмов пішло про вас.
– Так сильно скучив після них?
– Обійдешся. Ваші лисиці єдині, хто залишився жити у священному лісі. Якщо чесно, про решту ми взагалі нічого не чули давно.
– Вони…
– Ти ж знаєш, що нам насправді все одно на це. Так само, як і на ваших. Але перспектива благословення лисицями нам подобається, тож ось. А ще непогано було б заманити маленького лисеня і обдурити його, він такий наївний, – насміхається Мінгі.

Щось, а таке терпіти Сонхва не збирається. Тут скоріше прокинулася образа на себе, адже це саме він сьогодні не встежив за малечею, яка граючись з метеликом, у моменті зник з поля зору. Ще й знайшовся у компанії безбожності.
Не встигнувши відійти від думок до дій, його вириває в реальність удар Мінгі, від якого він ледве відскакує убік.

– «Я так без голови сьогодні піду» – Пак стає серйознішим, бо неуважність зараз взагалі ні до місця.
– Хто вчив тебе так битися? Шкода дивитися, – виразить Сон.
– Був один хлопець, то я з ним з якогось переляку ще й зустрічатися вирішив. Згадую все як страшний сон.

Зумівши словесно відбитися Сонхва переймає естафету атакувати першим. Сон моментально реагує, відбиваючи всі удари. Цього разу Пак атакує сміливіше і непередбачуваніше, але його спроби потрапити в шию чи серце – сміховинні та очевидно.
При черговому ударі Мінгі відходить убік, встигнувши зачепити супротивника. Плечо Сонхва палить середньої глибини поріз, на який йому зараз начхати. Його більше дратує помилка в нападі і глузливий з нього ж відхід Сона.

– Поки ти там намагаєшся віддихатися, я розповім тобі трохи новин. До нас дійшла чутка про несподівані смерті. Не те, щоб нас це особливо хвилювало, але старійшини зацікавлені цим, – Мінгі дивиться вдалину лісу. Йому ніколи не подобалося бачити слабкого Пака під час битви.
– Світлі мовчать, поки це не шкодить нам, – Сонхва випростується. – Чи думаєш це ми?
– Непогане припущення. Всі знають, що ваші білі та пухнасті лисички дуже мстиві.
– Як і темні, – перебиває Пак. – Чого ви заладили. Цей рік особливий якийсь, що всі ваші розмови про наших лисиць?
– Ні, але цікаво подивитися, як зганьбиться ваша репутація від одного вчинку. До речі, не хочеш спитати як мої справи? Ми давно не бачилися.
– Боже.

Ця бійка вимотує, особливо коли противник дух, якого втомити максимально складно. А Сонхва – людина, яку можна поранити зброєю і вона не зцілиться магічним чином.
Але Мінгі це все набридає. Їхні удари та атаки не приносять перемоги нікому. Час використовувати перевагу. Завдяки своїй димчастій формі він переміщається повз Пака, збиваючи того з ніг, звичайно він не зреагував, швидкість демона такого чину, як у Мінгі, вкрай висока.
Прийнявши удар і впавши, Сонхва припускається помилки, що забезпечує його слабкість надалі. Він випускає меч, чого не мав допустити. Перед ним одночасно з’являється людський образ Сона. Той ривком піднімає його і невимушено жбурляє в стінку.
Кілька секунд і меч підтягується нагору по шиї, від чого Сонхва доводиться задерти підборіддя. Сон проводить холодним лезом, але робить це якнайбезпечніше для Пака. Він не збирається поранити його, тільки дати відчути поразку, після чого меч летить убік і його заміщає рука, яка тепер лежить на шиї Сонхва, не стискаючи, але й не даючи відвернути голову. Друга рука вже знайшла талію і знерухомлює, притискаючи до стіни.
Пака обурювало його становище і те, що він не міг відвести очей з духу. Він повільно видихнув, відчуваючи, як тепліють щоки від спогадів та недозволеної близькості їхніх облич.

– Припини так вирячитися на мої губи, – Сон нахиляється ближче, поки їх носи не стикаються. – Ти ж знаєш, що я дбаю про тебе і не хочу нашкодити, а ти як завжди накидаєшся з мечем.
– Переживаєш за тих, кого вбив? Чи про тих, кого поранив? Тобі просто подобається грати із жертвою. Як гадаєш, на що зараз була схожа наша сутичка? – У відповідь мовчання. Цього варто було чекати.

Сонхва вирішується на не найрозумніший вчинок. Його язик нерішуче висунувся, майже сором’язливо торкнувся верхньої губи Мінги, злегка облизуючи її і не дозволяючи відірвати погляду навпроти. Сон дозволив йому діяти, смакувати поцілунок так, як йому це хочеться, перш ніж зустрітися своїм з його. Вони дозволяють один одному згадати те, що давно забулося. Рука на шиї Сонхва ослабла і ковзнула на другий бік.
Все тепло, життя, стільки готовності та віддачі прокинулося у спогадах Мінги про Сонхва. Адже Пак був єдиною людиною, в яку він наважився закохатися. Єдиним, кого довелося добиватися, і єдиний, хто завжди ставить на місце.
Все, про що міг думати Мінгі, покусуючи нижню губу Пака, це те, як добре хлопець у його руках, розбирав його на частини і як добре він, мабуть, міг би розібрати його іншими способами. Хоча мало хто б схвалив вбивство охоронця…
Сону не вистачило пильності, щоб схопити момент, почути шарудіння рукавів Сонхва, почути те, що він дістає кинджал і встромляє йому в серце. Після цього маневру, образ Мінгі розвіюється темним, їдким димом. Сам Сонхва намагався віддихатися, кидаючи зброю на землю. Було наївно думати, на місці демона, що у зберігача може бути відсутній запасний план, особливо, коли той ішов захищати своє.

– До зустрічі, Сон Мінгі.