Такий досвід не забувається!

Дні минали. Ештон вніс зі своєї пам”яті в голограф інформацію про кокон. Скопіював усе в точності, як бачив, його навіть лякали інколи можливості, що відкривала медитація. Ештон вніс усе це в пам”ять. Це зайняло шалену кількість часу, але далі Ештон не поспішав рухатись. Просто зберіг усе і “поклав у довгий ящик”. Не хотілося. Ештон взяв у руки Ліам і покрутив її туди-суди. Він точно бачив, де розташований кокон – в найтовщій частині кинжалу, там градка трохи ослаблена через те, що довелося вибити цілий сегмент довжиною в добрячий сантиметр, аби кокон поміщався. Але за рахунок товщини металу, це не ослабило конструкцію вцілому. Ештон зітхнув і поклав Ліам назад. Зберіг схему кокона в окремому блоці інформації й вийняв його з голографа. Ештон пішов за стіл, де був проект з гробницею Мерін і поклав блок інформації з голографа сюди ж. Поглянув на це все, відвернувся і пішов за інший стіл.

***

Коли в договорі Картера не залишилось зв”язків з болем, він став нагадувати тонесеньку сіточку зв”язків, яку і помітити складно, якщо не знати де вона. На цьому етапі Ештон вирішив, що пора заключати договір.

– Чудово. Завтра заключимо новий договір.- Огорошив він, щойно відкрив очі після спільної медитації.- Я б зробив все вже зараз, але зграї потрібно відпочити. Тому завтра.- Ештон дивився в очі Картеру. І… Ештон і справді зробив би це вже. Й так давно пора.

– Ну… Гаразд…- Зам”явся Картер.

– Ти не готовий?- Запитав Ештон тихо. Він не був певен, що сприйме відмову Картера адекватно зараз. Він взагалі не розумів, що з ним відбувається останнім часом. Шепіт з дна душі стає надто відчутним в певні моменти… І… Контролювати себе тяжко тоді. Значно легшим і природнішим здається чинити, як каже шепіт, а не інакше.

– Просто неочікувано. Але, якщо ти кажеш, що пора, ну, то окей…- Повів він плечем. Ештон нахмурився – щось настрій Картера йому не подобається.- Слухай…- Раптом вирішив він висловитись:- А обов”язково кусати? Може можна там…ножем розрізати?- Скривився Картер. Ештону полегшало. Схоже, Картер не відмовляє йому, а… Переживає за нюанси. Потрібно обговорити. Ештон не розумів, що це з ним. Здавалося б, якби Картер відмовив – то Ештон залишив би договір в такому стані, як зараз і потому… Але, Ештон ВЖЕ вважає Картера своїм князем. ВЖЕ вважає членом СВОЄЇ зграї. Вважає СВОЇМ. Чорт, що за хрінь з ним? Так… Ештон спробував зібратися вкупу.

– Не можна просто розрізати.- Ештон відвів погляд і спробував привести себе у нормальний стан. Чорт… От тепер. Коли він виринув з цього стану “для заключення договору з князем”, він відчуває, що він був. Це… наче, коли вдень приліг поспати, але щось тебе висмикнуло, коли ти вже майже заснув. Ніби виринаєш з цієї глибини. І от… Тепер він і глядачів бачить: Рікон, Кір і Сірін (Акелар і Шона над ними не стоять зазвичай, тренуються в той час в сусідній ізоляційній кімнаті).

– Ештон. Ау, ти з нами?- Поклацав біля обличчя Кір. Ештон відчув, що той занепокоєний. Рікон просто зачаївся – спостерігає за Ештоном.

– Все гаразд.- Видихнув Ештон.- Просто… Це відчуття з”явилося, що дозволяє договір укласти…- Ештон потер очі.- Я був готовий… Але не від мене одного все залежить.- Перевів Ештон стомлений погляд на Картера:- Якщо ти не готовий, краще відкласти.

– Та не треба відкладати!- Запротестував Картер.- І так зі мною возишся уже чорт зна скільки!

– Угу.- Ештон не зводив з нього очей, намагаючись зрозуміти – чи не вилізе проблем з Картером під час заключення договору або після, що ще гірше.- Гаразд, якщо так…- Картер роздратовано зітхнув, немаючи що відповісти на сумніви Ештона. Але, він не відреагував на це. Просто дивився. А тоді відмер таки, Ештон насправді добре пам”ятав, що турбувало Картера:- Не вийде просто розрізати. Важливий не лише контакт тіл із змішанням біологічних рідин. Важливий сам процес. Те, що ти вкладаєш у нього. Поцілунок, наприклад.- Почав пояснювати Ештон.- Найлегший вид зв”язку. В усіх розуміннях. Він найлегший у виконанні. Доступний. Безболісний. Та і здавалося б – ясно все, так? Але важливо не тільки контакт, а те, що ти у це вкладаєш. Це може бути контакт на рівних правах, так би мовити. А може бути, що одна сторона підкоряється іншій. А може розцінитися однією зі сторін як насилля. Важливий посил, що ти вкладаєш під час процесу. Розумієш?

Картер незручно йорзнув, коли Ештон нагадав йому, що у них діалог, а не лекція. І відсидітися не вийде. Ештон зітхнув і вже хотів продовжити, але зрозумів раптом, що його слова нічого не змінять. Що б він там не казав. Картер уже чув це все, тому:

– Сірін. Якщо тобі буде не складно, розкажи про свій перший договір.- Поглянув він на свою дівчинку, що стояла в Рікона за спиною. Вона кивнула і сіла в коло:

– Немає особливо що розказувати…- Усміхнулась вона:- Це був один із останніх договорів заключених за старою системою. Я не бачила цього чоловіка до заключення договору.- Сірін стенула плечима і замовчала. Зітхнула. Повернулася до розповіді після короткої паузи:- Він хотів шлюбний договір. Та я відмовила. Мала надію, що він дозволить мені якісь стосунки з Ріконом, адже Ештон був не проти. Тоді ми зійшлися на договорі приналежності.- Опустила вона очі, та розповідь продовжила литися з її уст:- Але коли ми заключали договір… Я зрозуміла, що він… Що йому все одно який у нас договір. Він все одно користуватиметься моїм тілом.- Сірін стенула плечима. А тоді підсунулась ближче до Ештона буквально на два сантиметра. Але Ештон помітив це і розкрив для неї обійми, Сірін притислася.

– Годі…- Спробував зупинити її Ештон. Він не думав, що вона так розповідатиме… Що перейде на особистості.

– Дозволь завершити.- З обіймів заговорила вона. Ештон зітхнув. Сірін випрямилась і просто сіла поруч з Ештоном впритул, ніби захисту шукаючи, Ештон поклав руку їй на плече. І Сірін продовжила досить впевнено:- Ештон правильно каже. Поцілунок може нести різний посил. Я розрізнила саме те, про що вже сказала, коли він закріплював договір. І в результаті не змогла змиритися. Ані з тим, що на мій вибір не звернули уваги, ані з своєю жертовною роллю в новій зграї, ані з тим, що не зможу обрати собі пару. А може вся справа була в тому, що я на той момент уже вибрала собі вожака.- Злегка нагнулася Сірін аби коротко заглянути Ештону в очі з положення сидячи. Кинула свій швидкий, сяючий, трохи хитрий погляд і випрямилась, продовжуючи:- В Храм тоді і зовсім людей не пускали. Але ми не задумувались чому. А коли прийшов Ештон, ніхто чомусь його не виганяв – чи то сміливості не вистачало, чи то волі. Я часто бачила Ештона тоді. І не могла не обрати його. Та що я розказую… Всі тут присутні мене розуміють.- Яскраво усміхнулася вона.- Я була непритомна, коли договір витягував з мене життя, намагаючись підкорити силою, тож я не пам”ятаю, як Повелителька зруйнувала його з прохання Ештона. Та мені Рікон розказував…- Сірін замислилась, пригадуючи, мабуть:- А потім… Ештон перевернув весь світ ларів з ніг на голову за три тижні заради того, аби мені було добре з ним в зграї.- Широко заусміхалася вона, ввігнавши Ештона в фарбу одним реченням:- Став Хранителем ларів, вперше за тисячі років і перший після алубі вніс в Храм новий договір, і заключив його зі мною. Договір сімейної приналежності.- З теплою посмішкою продовжила вона розповідь.- І… Коли Ештон закріплював договір, це кардинально відрізнялося від мого першого поцілунку. Я почувалась захищеною. І хоч Ештон був безмежно сильним, він був таким же турботливим. Я бачила в ньому вожака.- З закритими очима і злегка опущеною головою, з легкою посмішкою розповідала вона.- Але…- Раптом підвела вона свою багатогранну посмішку і багатий сяючий погляд на Картера.- Той поцілунок мало відрізнявся від цього укусу.- Поклала вона руку на своє плече.- Лише… Зв’язок наш став тіснішим, довіра глибша, а віра в Ештона – непорушна. Тож який би Ештон не вибрав спосіб закріпити зв’язок – я б на все погодилась. Це не важливо. Це лише спосіб.

І всі замовкли. Ештон так і взагалі не знав куди себе подіти. Хееее…

– Ну… Укус, то укус.- Брякнув Картер.- Що вже там.- І поглянув кудись під стелю, почесавши шию. Ештон усміхнувся йому. І все стало на свої місця. Ніби й не ніяковів секунду назад.

– Кат, послухай…- Ештон зітхнув і посмішка злізла з його обличчя. Він закусив губу.- Те… Як договір закріплюється… Я теж раніше через це переживав. Ахах. Тепер розумію, як це виглядало для Мерін… О, Боже, як згадаю.- Заржав Ештон, почухавши ніяково голову.- А я Рікона, до речі, цілував тоді.- Вказав він на Рікона великим пальцем і поглянув на Картера, піднявши брови і підхіхікнувши. Той не стримався і теж пирхнув:- То… Словом, до чого це я… А до того…- Ештон знову зітхнув, от як він має це сказати? Віддайся мені, Картер?- Словом…

– І? Як?- Раптом вставив п’ять копійок Картер.

– Що як?- Збився з думки Ештон. І біохвилі Картера, що явно говорили про підйоб, мали б йому щось підказати, але Ештон щось не вкурив.

– Рікона цілувати? Вахахах.- Ржав Картер. Рікон підняв брову, спостерігаючи за Картером. Ештон підняв один кутик губ, спостерігаючи як його друг дуркує. Насправді це добре. Картер не робив би цього, якби було б щось не так. Якби справді було б щось не так, він би злився, дратувався б. А цей його розслаблений стан – це хороший знак.

– Я не пам’ятаю.- Відповів Ештон з тим же усміхом.

– Та невже? Такий досвід не забувається! Колись давай!- Ржав Картер.

– Я й справді не пам’ятаю. Мені було не до поцілунків. Я за договором слідкував. Я тоді був… не надто розумів, що роблю. Добре, що Храм був. Він все зробив замість мене. Але я старався. Зробив тоді що зміг.- Ештон перевів погляд на Рікона.- Якби Рікон ще тоді з більшою самовіддачею довірив би мені себе… То і адаптація пройшла б легше… Я насправді думаю зараз, що якби я тоді не допомагав би тобі під час адаптації з енергією, це могло б плачевно закінчитись, плюс тебе врятувало те, що я змінив пропорцію енергії в твоєму договорі під час заключення. Ти собі не уявляєш, який я радий, що нарешті, того договору немає. Ніби камінь з душі.- Полегшено зітхнув Ештон, дивлячись на Рікона. Той усміхнувся.- Але ж ми тоді і не знали один одного… Що тут хотіти…

– Тьфу ти… Навіть не смішно вже.- Зітхнув Картер. Йому й справді було не до сміху. Зрозумів уже… Ештон бачив, що до Картера доперло про що мова.

Ештон вхопився за цю ниточку:

– Я тоді в перший ранок після договору, Рікона без свідомості в Храмі виявив. Сірін допомогти не могла. Сама була дестабілізована. Та й… Через повальну відсутність менталістів, допомога під час заключення договору полягала в дієті і режимі збереження тепла. І всяке таке. Не було поняття насичувати енергією чи вирівняти біоритм. А про ларів навіть на рівні народної медицини ніхто не дбав. Не суть.- Урвав себе Ештон.- Суть в тому, що…- Ештон стис губи. І вирішив нарешті сказати прямо:- Якщо ти не готовий, або не хочеш ввірити свою долю в мої руки, саме час відступити.- Ештон подивився серйозно Картеру в очі. І погляд поглибився. Це коштувало Ештону певної мужності – сказати. Але, щойно він сказав, все стало простим. Це добре – озвучити. І назвати все своїми іменами.

– І мови немає.- Картер прийняв погляд Ештона.- Все вже вирішено. Я вступив у зграю. Стану твоїм князем. Крапка.

– Зможеш знову ввірити себе мені? Так, як тоді, коли формував свою Клятву Вірності?- Спитав прямо Ештон. І на цей раз це не коштувало зусиль. Все було правильно.

– Так, зможу.- Без жодних сумнівів. Ештон все ж не розумів Картера. Не розумів до кінця чому він на це йде. Чому так вірить у нього. Але приймав. Можливо… Ештон не може зрозуміти, тому що він саме в ролі Повелителя? Важко зрозуміти як це комусь ввіряти себе? І в такі моменти він нагадує собі як обрав Мерін… Як ввіряв себе їй… Але це не зовсім те саме. Він її кохав. Але… Ештон приймає Картера. А Картер його. Якби там не було, навіть якщо це поза розумінням Ештона.

– Гаразд. Тоді завтра. Ну, принаймі я сподіваюсь, що зможу завтра.- Усміхнувся трохи невпевнено Ештон.

– А можеш не змогти?- Знову підйобує…

– Ну, я цей стан не замовляю, знаєш. Воно саме якось приходить. Я постараюсь настроїтись.- Кивнув Ештон.

– Ну, добре. Просто зви, як в тебе цей…транс ввімкнеться.- Невпевнено промямлив Картер, засмутившись, що не вийшло під”їбати.

– Ага.- Усміхнувся Ештон.- А тепер спати.