Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Пірнаючи під холодну воду намагаюся відчути себе живою. Хоча б фізично… В дзеркалі наче чуже відображення, таке холодне, наче січень, що за вікном. В холодні зимові ранки зазвичай рятує кава. Або, я запевняю себе, що рятує. Ароматний напій, руки відчувають тепло… Люди за вікном такі метушливі. Я вдивляюся у кожного, але не намагаюся когось впізнати. Я вже давно не намагаюся “когось” впізнати у тих метушливих сілуетах. Ставлю чашку на підвіконня, беру телефон.

    7:48.

    Марно пролистую безглузді публікації, щоб скоротити час пустого очікування. Серед тих фото бачу одне, що зацікавило мою увагу.
    Хм… Гарні…” – думаю я і знову марно пролистую стрічку далі. Мої думки відпускають те фото і людей на ньому.
    8:30

    Час працювати. Або час, коли я мушу здаватися безтурботною та життєрадісною. Людям подобається бачити мене такою.
    Робочий день доходить до свого завершення, очі невимовно болять, а організм потребує ковток свіжого повітря. Руки тягнуться до телефона, і вже самостійно знаходять фото , вводячи наосліп ім’я власника. Радію. На цей раз я радію, побачивши цю фотографію. Ніколи не думала, що відчуватиму радість, тому що хтось знайшов собі дівчину. “Хтось“, хто викликав в мене невимовну радість та неконтрольовані ревнощі. “Хтось” дійсно виглядає щасливим на цьому клятому фото, а я радію за нього, тому що вже давно нічого не відчуваю. Вже багато років я не відчуваю нічого. Я досить довго намагалася погасити полум’я, але, коли бачила його – вітер все більше і більше розносив полум’я. Але воно згасло… Дивлюся, у дзеркало, мої очі стали темніші, то попіл, що залишився після пожежі. Але пожежа згасла, подивіться, очі більше не горять.
    Телефон, нажаль, розрядився. (чи нащастя) В той час сотні думок навідують мою бідолашну голову… Але, нічого вартового немає в тій голові. Думки перебуває стукіт. Глухий, нерівномірний… сто двадцять за хвилину... Стискається десь у грудях… Кава була занадто міцна? Але ж, я пила її лише вранці… Так чому ж так щимить, чому цей стукіт поглинає все навколо?
    Знову ріже очі… Але на цей час не від роботи, а від світла… яскраве гаряче світло провокує сльози, а я не можу їх стримати. І хоча я запевняю себе, що нічого не відчуваю, я бачу світло від полум’я, що розгортається…

     

    0 Коментарів