Сімейні цінності.

Ми йшли широкою доріжкою від гаража до маєтку, оглядаючи ідеально висаджені дерева і слуг, що снують туди-сюди. У голові я спробувала підрахувати, скільки ж прибутку приносить свинячий бізнес Вердам, але після цифри “дуже багато” збилася.
– На вулиці вже так прохолодно. Пані Паркер, Ви не проти червоного вина у вітальні? – люб’язно питає господар маєтку і я відмахуюсь.
– Мейсон, ти обіцяв мені показати своїх свинок. – Верд піднімає брови і на обличчі з’являється захоплення. Дивлячись на його безглузде обличчя, я думаю, якби не його батько, навряд чи він зміг би, сам так розбагатіти.
– Тобі справді хочеться їх побачити?
– Ну… Нам же принесуть вино? – Ми проходимо головний вхід у будинок, кажучи це я нахиляю голову трохи вбік і знизую плечима. Мейсон скуйовджує волосся і клацає пальцями підкликаючи служницю, яка в 15 градусів ходить за господарем в одній бавовняній сукні та легких туфлях на маленькому каблучці.
– Принеси нам вина! – Він каже це швидко і тут же відмахується від неї, але я все ж таки встигаю віддати їй свою сумочку і ми продовжуємо свій шлях до свинарника.
– Не думав, що тебе справді цікавлять свині.
– Хочу порівняти їх із людьми. – мерзенний сміх ріже слух, і ледве вдається не підібгати губи від роздратування.
Як тільки затихає Мейсон відразу розноситься іржання, обернувшись назад я бачу Марго Верд верхи на коні. Вона у вельветовому костюмі, лакованих чоботях та в руці тонкий хлист.
– О, моя сестро. – Помітивши Мейсона, вона швидко розвертає коня в інший бік, але не встигає пуститись галопом. – Марго!
Їй доводиться обернутися і підійшовши ближче, вона граціозно зістрибує з коня, поправляє жакет і з абсолютно порожнім виразом обличчя дивиться то на мене, то на брата.
– Марго, не хочеш з нами поглянути на свиней? – Роблячи це, Верд знає що Марго відмовиться. Він просто не упускає можливість познущатися з неї.
– Ні, я можу це зробити в будь-який час.
Вона розвертається і бере коня під вуздечки. Її довгі й стрункі ноги викликають у мене замилування, Марго зовсім не схожа на Алану. Мініатюрна, з миловиднішими рисами обличчя. А ось характер, манера спілкування у них однакова. Не дивно, що Грем зійшовся з нею.
– Ти дуже гарна, Марго. – Насамкінець кидаю їй у спину і та не повертаючись дякує за комплімент.
– Ми з нею … трохи не ладнаємо. – посміхається Мейсон, ніби виправдовуючись, і хочеться закотити очі. Ганнібал не розповідав подробиць, але загалом психологічний портрет Мейсона описав, та я й так знала, що він таке.
Ганнібал. Я не сказала, що збираюся їхати сюди. Це така маленька помста за його виходку.
– Сеанси в доктора Лектора пішли їй на користь? – Двоє високих чоловіків зі зброєю на поясі відчиняють перед нами важкі двері і ми проходимо у тепле приміщення ферми. У повітрі стоїть запах худоби, не сильний, відчувається, що тварини доглядають. Навіть годівниці блищать від чистоти.

– Ти знаєш … ні. – Вперше бачу незадоволеного Мейсона, він ворушить волосся і дурна усмішка змінюється на кривій оскал. – Я вирішив також записатися до нього і все одно доктор Лектор нічого не розповів. Про їхні сеанси.
– А що ти хотів від нього почути? – Вдивляюся в Верда, що не так просто з його зростанням. Він дитина у тілі двометрового чоловіка.
– Хотів би щоб він відпрацював ті гроші, що плачу за сеанси з Марго. Щоб він попередив… – Звук кроків змушує Мейсона зупинитись. Прислуга підстрибує до нас. Ми почекали поки вона віддасть келихи і залишить загін. – про плани Марго позбудеться мене! – Різка зміна тону, знервованість. Здається йому не подобається коли з ним хочуть вчинити так само, як і він робить з оточуючими.
– Мейсоне, ти сам казав, що після твоєї смерті Марго нічого не отримає у спадок. – Згадую нашу розмову і спершись на огорожу поглядаю вниз. Молодий працівник унизу почав закидати їжу в годівниці, на що тварини миттєво забігали по закритих клітках, намагаючись прорватися до їжі.
– Спадщина передається по чоловічій лінії. – уточнює Верд і так само спираеться на огорожу. – Марго вагітна.

Серце пропускає удар. Ця новина вибиває землю з-під ніг. Складно приховати, що ця новина наче хлистом ударила мене по обличчю.
– З чого ти взяв?
– Лектор випадково промовився на останьому сеансі. – Я ледве можу стримати усмішку. У Ганнібала нічого не буває випадково.
– Я так розумію батько твого племінника Вілл Грем?
– Поки що це згусток крові. – випльовує Верд. Сльози проти сили навертаються на очі і я сама собі нагадую: зараз не той час, щоб зайнятися самокопанням.
– Ти був правий. Люди від свиней не дуже відрізняються. – Проковтнувши сльози видаю вердикт коли свині відштовхуючи один одного біжать до їжі. Мейсон схвально киває, і ми зустрічаємося поглядом. – Що ти збираєшся робити?
Верд різко відштовхується від огорожі і взлохматив волосся допиває вино.
– Мартіно! – Аж щурусь від того як голосно Мейсон кличе прислугу. – Дай мені пляшку!
Мартіна з’являється через важкі двері і підбігає до Верда віддати вино, знову зникає залишаючи нас удвох. Доливши в мій келих вина, Мейсон з горла робить три великі ковтки. На відміну від мене, він не намагається приховати свою образу. Та я слідую його прикладу і за один ковток опустошую келих.
– Вагітність це дуже небезпечний період для жінки… – починає елозити Верд і я роздратовано закочую очі. – Будь-яке може статися.
– Мейсон! – Не стримано кричу від чого той навіть незадоволенно стискає губи, але потім заспокоюється. – Хоч ти, кажи прямо.
– Ну..- Очі Верда починають блищати від сп’яніння, але він все одно мнеться перед тим як сказати – Я вже домовився, щоб під наркозом у Морго вирізали не лише дитину, а й усі репродуктивні органи.
Пару секунд дивлюся на посмішку Верда, що знову повернулася. Це жорстоко. Він хоче покарати сестру, але це занадто. Судячи з посмішки, це питання вже вирішене і я відвертаюся від нього. Повертаюся до загіну зі свинями. Це дитина Вілла. У голові прослизає той вечір де Грем кружляв у танці з Марго і він посміхався. Не з іронією чи сарказмом, не для того, щоб залякати Марго. Він усміхався, бо йому подобалося бути з нею. Стає не затишно від цих спогадів. Я так давно не плакала від емоцій, що переповнили мене, що зараз здається кумедним. Хочеться плакати, бо Вілл обурюкав когось. Уілл який з самого нашого знайомства те й робив що плювався в мій бік жовчю. Чому саме він?
Якщо врятувати цю дитину, я зможу реабілітуватися за Беверлі? Як дивно, я не шкодую що так вчинила з нею, я шкодую що Грем знає.
Потрібно щось вигадати.
– А ти не думав, що цей хлопчик… – Майже впадаючи в паніку, я все ж таки вигадую як можна змусити Мейсона передумати. – Може стати твоїм компаньйоном?
Повертаюся назад до Мейсона обличчям і той так само посміхається, він спустошив пляшку вже наполовину.
– Компаньйоном?
– Дай Марго народити. Ти виховаєш його, як захочеш. – Складно підібрати слова, не видаючи того, що я знаю про його смаки. – І робитимеш з ним що захочеш, тим самим ще більше маніпулюючи сестрою.
Відбираю пляшку у Мейсона та роблю пару ковтків. Він задумливо тре підборіддя і починає ходити взад-вперед.
– А якщо народитись дівчинка?
– Вона буде така ж чарівна, як Марго. – знизую плечима. – І не буде небезпечною для тебе. У будь-якому випадку ти будеш у виграші. Це буде дитина з характером невгамонної Марго і не людськими здібностями Вілла. Невже це не викликає в тобі цікавості?
Простягаю назад пляшку, Мейсон голосно сміється і я посміхаюся йому прикусивши губу. Здається, я була досить переконлива.

Повертаючись додому з маєтку Вердов, все не могла повірити, що Вілл стане батьком, що він почне сімейне життя. Це якось не в’язалося з його бажанням мене вбити.
– Дідько
Лаюсь я грюкнувши рукою по керму. То з яким спокоєм мені повідомляв про це Лектор було принизливо. Він дав на це дозвіл Грему, ніби я його власність.  Весь цей час мені здавалось що Ганнібал достатньо закоханний щоб оберегати мене від всіх, та виявилось що Грем це виключення.

В той момент хотілося піти, але це зменшило б мої шанси на виживання. Ганнібал може попередити коли ж все-таки Грем наважиться це зробити.
Хоча думаю після того, як з Аланою почали відбуватися дивні події Грем не забариться.
Блум майже тиждень не злазив із заспокійливих. Вона доводила, що не могла цього зробити, що спала всю ніч і Ганнібал як її чоловік підтримував, заспокоював. Навіть підтримав її прохання переїхати до нього. Вона пройшла психологічні тести і вони показали що вона не збожеволіла. ФБР із мікроскопами оглядали її будинок і крім її слідів нічого не знайшли.
Так як Чесапікскій різник (Доктор Чілтон) вже сидів, то Вілл Грем почав переконувати Кроуфорда, що це новий маніяк. Ось тільки дилема, як це може бути новий маніяк, якщо на місцях злочинів відбитки Алан Блум і більше нікого?
Через майже місяць після безладу в будинку мені вдалося в кабінеті Алани Блум зробити композицію з штучних квітів, вази і голови Абеля Гідеона. І вона здалася майже одразу, без бою. Блум від Лектора переїхала до сестри. В одну мить вона повірила Віллу Грему і попросила Ганнібала дати їй час подумати. Що сподобалось Ганнібалу, не звиклий до постійної присутності іншої людини в будинку він нарешті зітхнув з полегшенням.
Вдома я опиняюся коли на вулиці стає зовсім темно. Припарковавшись, я як завжди кидаю погляд на будинок Вілла і думками повертаюся до вагітної Марґо. Чому це мене так непокоїть? І навіщо Ганнібал розповів про це Мейсону? Я думала його дратує Верд.
З багажника дістаю пакет із продуктами та прямую до будинку. Вже на сходах помічаю, що замок зламаний. Озирнувшись на всі боки все-таки наважуюся зайти всередину. Клацаю вимикачем, роблю кілька кроків як чую голос Грема.
– Каву будеш?
– Цього разу я виставлю тобі рахунок за зламаний замок. – Знявши пальто йду на кухню, де Грем поставивши на стіл дві чашки розвалився на стільці. – Навіщо ти тут?
– Прийшов провідати єдину сусідку, хіба це погано? – Вілл усміхається, вільно відпиває з чашки і піднявши трохи брови чекає відповіді.
Я кусаю губу, трохи подумавши сідаю навпроти нього і беруся за чашку від якої пахне свіжою кавою. Він намагається так налякати мене? У нього непогано виходить.
– Як твої сеанси з Лектором? – Кажу перше що спадає на думку. Він почав укладати свої кучері, що робило його зовнішній вигляд більш аристократичним. Сама не помічаю як проходжусь поглядом по очах, носі, формі обличчя. У них буде гарна дитина.
– А твої? – Через силу посміхаюся і Грем також. Зрозуміло, до чого він хилить. – Які в тебе плани далі на Алану?
– Ти все ніяк не заспокоїшся… – Втомлено моргаю і стискаю губи. Думаю, щоб відповісти.
– Мені все одно. – З подивом підводжу брови, коли це Грему стало все одно на Алану? Але здається це справді так. Він каже все це без тієї агресії, яка була у нього після вбивства Беверлі.
Грем підводиться з місця і я підриваюся разом із ним. Його це бавить, тоді як мені зовсім не смішно.

– Чш-ш-ш

Уілл піднімає руки, ніби намагаючись заспокоїти мене, він робить крок у мій бік і я відскакую в бік до кухонної поверхні, де лежать ножі. Мені не вистачає всього секунди щоб схопити ніж. Грем затискає зап’ястя і розвертає мене спиною до себе. По тілу біжать мурашки, бо я не можу себе захистити.
– Я не вбиватиму тебе своїми руками – Шепчучи ці слова біля самого вуха він смикає за руки і я ледве можу стримати стогін болю. – Як я розумію Ганнібал тобі сказав про мої наміри?
– Пусти мене – Вілл посміхається, чим викликає злість. Я піднімаю ногу і хочу з усієї сили наступити підбором на ногу, але Грем вчасно реагує і я просто залишаю дірку на паркеті. – Що скаже Марго дізнавшись, що батько її дитини з власної забаганки вбив людину? Якось не пахне сімейним життям!
Грім відпускає мене, і відійшовши на пару кроків, я повертаюся до нього обличчям. Судячи по розкритому роті, розгубленному погляду і цим зведеним бровам він не знав.
Взявши себе в руки, підходжу до вхідних дверей і відчиняю її.
-Що ж, думаю тобі варто обговорити це з Марго.