Сімейні будні Повелителя
від KrapkaНауковець пішов додому, не дочекавшись Ештона. Й Шона теж була категорична, щойно побачила вимордуваного Кіра – всі справи було перенесено на завтра. Тому одразу після медитації всі й справді рушили в спальню.
Хтось замовив вечерю, і, ще до того, як їхня юрба дійшла до квартири, свита накрила стіл. Дещо подоставляли в процесі. І вони вечеряли вже у якомусь звичному сімейному колі: Ештон з Ріконом на дивані, а напроти Шона та Кір, десь збоку, біля Шони Акелар, по обидва боки від столу Сірін – ближче до Рікона, та Картер – ближче до Ештона, і Мюреол вмостилася десь біля Картера. Він безсоромно обіймав малу і про щось там горланив, очевидно, був не в курсі що у неї сталося, тож Ештон тяпнув його легенько по плечі і звелів облишити її в спокої. Картер зовсім не образився і перемкнув увагу на Кіра з Шоною. Ештон радо підтримав:
– Я тобі потім в медитації якось спогади покажу. Кір той ще мачо.- Погоджуючись з усіма можливими припущеннями і підколами Картера.- Нам з тобою ще вчитися і вчитися.- На повному серйозі заявив Ештон, зазирнувши Кату в очі, виказуючи все своє глибинне здивування навичками Кіра в підкатах до дівчат.
– Не розумію про що ти.- Насупився Кір.
– Як це не розумієш?- От Картер добре розумів:- Ти як нашу крижинку розтопив? От вже не думав, що саме ти до Шони клинці підіб”єш.- Широко усміхнувся Кат. У них і справді ще не випадало можливості все детально обговорити, все кудись хтось біг, щось робив.
– Не верзи дурниць…- Намагався якось відбрикатись Кір.
– І справді.- Погодилась раптом Шона.- Його “клинців” мені довелося б довго чекати.- Високомірно фиркнула вона.
– Тобто це ти до нього клинці підбила?- Ржав вголосину Кат. Кір почервонів. Всі спостерігали, широко посміхаючись.
– Ну, що ти.- Манірно махнула вона рукою і, спеціально затягуючи час, відпила з стакану воду (чи що у неї там):- Лише показала куди клинець найкраще підійде.- Підморгнула Картеру Шона, той щасливо розгиготівся.
– Навіщо медитація? Я й так можу.- раптом озвався Рікон і почав всім транслювати голографічне кіно з пам’яті як Кір та Шона стали парою. Явно хизуючичь своїм договором паралельно. Картер був просто щасливий.
– Ну, годі…- Обійняв Кір Шону делікатно за талію і притягнув до себе в обійми, паралельно видерши у неї з рук стакан потоком енергії, й ставлячи його на стіл, й тут же вткнувся носом в її згин шиї, де покоїлись білосніжні пасма. Ештон вже зрозумів, що для Кіра її волосся – це щось особливе. Він бачив їх разом всього нічого, але за будь якої можливості, Кір намагався якось торкнутись до її волосся. Шона, схоже, це помітила. Тепер в її зачісках переважало щось більш шазарійське – довгі пасма лежать на плечах і спині, і лише деякі з них заколоті для зручності. Хоча не будучи в стосунках, Шона зачісувала все волосся у хвіст набік, або у заколку на потилиці. На зустрічі лише інколи ходила з вільно розпущеним волоссям. А зараз – ніби на замовлення Кіра її волосся прекрасними білосніжними пасмами спадало на фоні чорних шазарійських вбрань, підкреслюючи всю її незвичну білосніжну красу. Насправді цей його жест багато Ештону сказав – Кір куди більш втомлений, аніж виглядає. І ця втома – ментальна. Така, яку не зніме сон чи короткочасний відпочинок. Для того аби відпочила свідомість, Кіру потрібна… стабільність. Пристань. Не лише сімейний затишок, злагода у парі, але й – якір. Він йому такий же необхідний, як базові потреби життя. І Ештон не на жарт переймався. Мало того, що в душі Кіра все та ж пустка після амулету, а якоря і впомині немає, до договору ще далеко… А амулет… Ештон не має права на другу помилку… Так ще й вантажить його… Хоча тут все якраз навпаки – Кір той, кому робота просто необхідна, і в шалених кількостях, так само як і йому самому, як Шоні, і Архітектору. Є такі люди. Це як наркотик, не можеш зупинитися. А роботи не меншає, скільки б не робив.
За цими думками Ештон і не помітив, як сім”я розмовляла вже на зовсім іншу тему, і як вечір спливав. І лише Мюреол їла мовчки. Ештон зітхнув.
*
Якось не змовляючись, всі собі плавно перебралися в спальню, наводили марафет. Сірін робила для Мюреол екскурсію, як колись Картеру та Акелару. Хлопці мостили постіль. Ештон сидів на своєму кутку ліжка і спостерігав за балаганом. Десь з душу вийшов Картер. Скоро тут з”являться ще двоє. А його ліжко уже й так майже на всю ширину спальні… Кошмар. Що його робити? Ештон чухав голову дивлячись на колись свою спальню. До речі, про тих двох… Треба з ними поговорити… З Лісаром взагалі якась плутанина. А Ейнар… Чорт, чи не поспішив Ештон? Якби ж він був просто людиною… А він Повелитель. Якщо Ештон правий, то вплив від Дерева Життя через Ештона може бути надто сильним для Ейнар. Він уже вияснив, що душа має певну “силу” і… Ештон не певен, якщо бути чесним з собою, чи у Ейнар цієї сили достатньо. За інших Ештон не переймається навіть – відчуває, що всі присутні сильні люди та лари. Мюреол – теж сильна дівчинка. Вперта так точно. Якщо переживе адаптацію, та приживеться у зграї, прийме Ештона як свого вожака: їй нічого не загрожуватиме. Тобто якщо знайде сили жити далі, не зважаючи на втрати. А от Ейнар… І як тепер задню дати? Після всього, що він вичворив з нею? Після того, як прийняв, після того як вона визнала його, хоч і не зовсім зрозуміло, чи це було взагалі з її волі, але останній крок вона зробила точно сама – дала йому згоду на договір. І тепер він їй має сказати – почекай? Та він же їй серце розіб”є. І чи не буде з нею те ж, що було з Мюреол?
Звісно, якщо вона почне гаснути, можна буде забрати її назад, але вона ж не іграшка, аби смикати її туди-сюди!!!
Чорт.
Ну, є ще один добіса огидний варіант – омега. По ідеї, в його зграї це найнижча ланка в ієрархії, тобто на омегу буде найменший вплив. Але збіса! Нізащо він так з Ейнар не вчинить!
Чорт! Знову начверив справ, а тепер розгрібай! Від нього надто багато залежить! Імпульсивність Повелтеля надто дорого коштує оточуючим! Не можна так! Не має він права більше собі це дозволяти! Чорт… Мерін йому зараз підказала б щось путнє…
– Ештон. Все гаразд?- Майже впритул до обличчя на четвереньках підліз непомітно Рікон. Ештон йому усміхнуся і полохматив голову.
І Ештон чесно спробував віповісти, як завжди: “Все гаразд”, але слова застрягли десь в горлі. Не вміє він Рікону брехати. Тому що ніхріна не гаразд!
Рікон вдивився в очі Ештону і безпомилково відрізнив в очах вожака щось, зрозуміле лиш йому:
《Що трапилось, Ештон?》
《Я боюсь, що поспішив з Ейнар. Я вияснив дещо, й не маю сумнівів у тому, що правий. Є певні вимоги. Я боюсь, що Ейнар буде погано в зграї, що її душа не достатньо сильна для того, аби бути в зграї Хранителя.》- Чесно поділився Ештон.
《Ну, її звір і справді слабкий.》- Зосереджено поглянув Рікон та сів на попу поруч з Ештоном. Тепер його обличчя було не так близько, але розмовляти було явно зручніше.
《Мені здається, не про ту силу мова.》- Усміхнувся Ештон.-《Я, звісно, не можу бути впевнений в цьому.》- Ештон закинув голову назад, спираючись об бильце ліжка, яке віднедавна з”явилось у спальні для опори додаткових модулів. Ештон іронічо посміхався, намагаючись згребсти думки в купу.- 《Мабуть мова про своє “я”. Таке, як в тебе, Рікон. Сильновиражене своє “я”. Незламність, переконання, сила волі, рішучість. Розумієш? Якраз ті якості, що я інстинктивно шукаю в своєму оточенні. Раніше я не міг пояснити чому це так важливо. Тепер можу. А все через те, що ти казав ще за першої нашої зустрічі: “Поруч зі мною, як з вожаком, будь хто інший буде як в лещатах, а ти, Рікон, впораєшся”. І ти був правий, як завжди. Я ж тому і прийняв тебе тоді. Через твоє “я”. А зараз, не впевнений чи не схибив. Якщо Ейнар не достатньо сильна, боюсь, це погано закінчиться.》- Ештон чесно ділився з Ріконом. І був вдячний Мерін за ментальний зв”язок. Не сила уже чекати часу, коли вони з Ріконом будуть наодинці.
《А чому ти її обрав?》- Запитав Рікон.
《Вона пара Лісара. Я хотів як краще.》- Покаявся Ештон.
《Тільки через це? Я пам”ятаю як це було. Було таке враження, що якщо хтось хоч писне щось проти – ти з лиця землі зітреш нахабу. Таке було враження, що за Ейнар ти готовий горло перегризти тому, хто між вами стане. І сумніву, що вожак захищає свого члена зграї, ніби стіною від всього світу захищаєш, не було сумнівів ніяких, що ти її вожак. Це відчувалося, ніби виклик непосильного опонента. Але рішення твоє разом з тим ніби об”єднало нас усіх. Та не лише тих, хто був у тій кімнаті, я пізніше зрозумів – взагалі всіх. Схоже, це був твій справжній наказ як Хранителя, проти якого не підеш. І все це лише тому що вона пара Лісара?》- Рікон запитував щиро. Без тіні сумніву. Точно знав про що говорить.
《Я…》- Ештон дивився в очі Рікону. Правиці, що вірить своєму вожаку, можливо, аж надто беззастережно.-《Я просто не знайшов аргументів “проти” тоді. Просто вона хотіла бути з Лісаром. А я не хотів її приниження. І, зрештою, вона неймовірна берегиня, що незважаючи на фізичну слабкість та слабкість свого звіра, провела Лісара до чималих успіхів.》- Ештон почухав потилицю намагаючись розібратись у власному рішенні.-《Просто я так хотів.》- Нарешті вийшло чесно. Він відкрито поглянув в очі Рікону.- 《Просто я не зміг переконати своє серце, що це не правильно, а воно волало – що правильно.》
《Вір своєму серцю.》- Рікон підсів ближче, не зводячи очей, й міцно стис руку Ештона, явно забувши, що силу лара слід дозувати:- 《Вміти слухати своє серце – це справжній дар. Так ти Шоні казав?》- Говорити настільки банальні речі з таким серйозним обличчям вміє лише Рікон, особливо якщо цитує вожака. Але от з уст Мерін це звучало в свій час зовсім не банально, тоді це звучало як мудрість поконвічної істоти. Що ж… Ештон якось полегшено усміхнувся, схоже мудрість Мерін підтримує його навіть коли вона не поряд. Навіть тоді, коли її мудрість перейшла уже з вуст в уста не раз.
*
Перед сном всі вляглися, як завжди. Мюреол притулилася десь біля Картера, хоча Ештон відчував, що їй не зовсім затишно:
– Мюреол іди сюди, спатимеш поруч, поки адаптація, тобі потрібно багато енергії.- Й це був не просто привід. Їй справді потрібна енергетична підтримка.
Й мала перелізла через Картера та Сірін з Ріконом. Лягла поруч й несміливо зазирнула в очі Ештону. Їй і тут було незатишно. Але з-заду її обняла Сірін. І Мюреол, що чомусь цього не очікувала, завмерла, прислухаючись. Ештон не хотів форсувати подій, тому не став її обіймати, чи якось підштовхувати до, властивої ларам, тактильності.
Кір якось тяжко зітхнув. І Ештон відволікся від усього, про що думав до того. От же… Схоже, Ештон Кіра аж занадто перенавантажив.
– Йди сюди.- Скомандував Ештон, взагалі тон не підбираючи. І якимось дивом Кір збагнув, що Ештон до нього звертається. І собі переліз через Акелара, аби опинитися поруч з Ештоном.
От з Кіром можна без ніжностей – згріб його в охапку і став вирівнювати йому емоційний фон, хоч і знав, що це не надто допоможе. Кір вперше за довгий час лежав поруч з Ештоном під час зграйних ночівель. І вперше – Ештон його обійняв. І начхати вже було що одному, що іншому – що вони люди. Це втратило значення. Хто зна коли. Вони – зграя.
– Поділишся?- Делікатно запитав Ештон.
– Просто втомився. Я, до речі, знайшов спосіб заховати спогади. Тоді ж як знайшов ядро. У ньому слід ховати. Ті спогади, що зберігаються там, не з”являться мимовітьно навіть в медитаціях. Тобі й дійсно чим далі тим важче. Це жуже відчувається в медитації. Я навчу.- Запевнив Кір.
– Так, я вже здогадався. Але твоя допомога зовсім не завадить. Я не знаю де його шукати.- Підтримав розмову Ештон. Стало затишно і він щедро поділися цим відчуттям з Кіром – він із задоволенням зітхнув. До спини Ештона притулилася Мюреол, зовсім без підтексту – їй просто потрібна енергія.
– Це не складно. Я думаю, ти вже ним не раз користувався, просто не знав що робиш. Взагалі, знайти ядро і насильно забрати согад – можна. Сам бачив, як я це робив. Але я не сумніваюсь, що ти зможеш захистити своє ядро. Мені навіть страшно до нього наближатись. Але якщо пообіцяєш, що я повернусь живим, один раз покажу дорогу.- Бубнів Кір, схоже, починаючи придрімувати.
– Думаєш, я зможу тобі нашкодити? Ти, наче, добре справляєшся.- Засумнівався Ештон.
– З ким? З безпомічним пацаном і з тією свинею?- Прокинувся з обуренням Кір.- Не порівнюй свою свідомість з ними.- Вже спокійніше притулився Кір до плеча Ештона. Він… Спеціально? Ларів копіює? Спеціально тулиться так, як лари до вожака? Чи просто так зручніше?
– Угу…- Щось Ештону не знайшлося що сказати в цей момент… Їм би про стан Кіра поговорити… Але, мабуть, не при всіх.
– Навіть якщо ти не знатимеш що робиш, ти зможеш дати відпір будь кому, хто до твоєї свідомості сунеться. Маєш досвід з амулетом, та й демонеса твоя тебе натягала. Це справді очевидно. Насправді, мені тому і страшно, що ти все робиш інстинктивно. Ти обережний, але саме через те, що інколи дієш на відчуттях і інстинктах, а не на аналізі й знаннях, здобутих в тренуваннях – з тобою страшно вступати в такий тісний контакт. Якщо говорити твоєю мовою – це ніби танцювати чечітку поруч з слоном, що теж пробує танцювати. Розчавиш і скажеш: “ой”.- Ештон не стримався і гигикнув. Кір, як завжди, правий.
– Спи вже. Геній малолітній.- Притис Ештон малого до себе, як вожак свого дорогого князя. Хрін його знає, чи Кір спеціально цей жест робить… Але Ештон – свідомо. Приймає його як свою сім”ю, як свою зграю.
0 Коментарів