Сімейний затишок

А потім був цілий квест аудієнцій. І якби не супровід, який його, як безпомічну дитину тягав туди і сюди, Ештон точно не впорався б. Але вони були, і Ештон, з горем навпіл, протягнув таки до семи вечора.

Не зважаючи на те, що в нього була повноцінна обідня перерва, а день почався пізніше, Ештон був дуже втомленим. Давалася взнаки безсонна ніч.

Він зайшов у бібліотеку і пройшов по стежці прямо до голографа. Ввімкнув усе. І ще раз поглянув на схему. Він спеціально залишив порожні місця для майбутніх акумуляторів. Вони були не правильної форми, але Ештон не переживав – виростити кристал потрібної форми не проблема. Проблема в тому, що якщо енергії, зібраної з членів клану Макнармерів не вистачатиме – доведеться замінювати акумулятори. А це означає, що печать повинна бути розбірною. А це означає, що її потрібно поділити на відсіки, що, у випадку, роз’єднання просто вимкнуть печать, але не пошкодять її механізм. Це і зручно в експлуатації. Якщо щось піде не так- зламана частина печаті, що відсічена від інших, не призведе до ефекту падаючого доміно в усій печаті і ремонтувати або відновлювати доведеться лише один відсік. Питання: як з’єднати зв’язки, аби вони могли з’єднуватись і роз’єднуватись? Капець же. Це вам не електропристрій… Це як розірвати нерв в людському організмі, а потім притулити розірвані частини один до одного, і сказати: “працюй”. Ештон зітхнув, стис очі пальцями і схилив голову. От же… Втомився таки.

– Доброго вечора. Може спати йдіть?- З’явився на порозі Кір з стурбованими біохвилями. Ештон що, настільки погано виглядає?

– Як думаєш, як мені зробити так, щоб енергетичні зв’язки можна було з’єднувати і роз’єднувати між собою?- Стомлено запитав Ештон. Не те що він особливо сподівався на допомогу… Просто так спитав.

Але Кір задумався.

– Ну, свідомість з амулетом так же з’єднується? Я так розумію, є якийсь рухомий вид зв’язку в амулеті, що всовується, ніби втирається, між енергетичними зв’язками носія. Я так розумію, це нейрони… І амулет між їх дендронами кудись і притусовується… Імітуючи будову аксона. А… Ну, ви мені розповідали про цю супер-універсальну енергію… Стрічки ці навколо вовка вашого. То вона теж так може. Я бачив. Ну, не знаю…- Зітхнув Кір.

Ештон скривився, трохи не повіривши в те що почув. А потім задумався. Спробував переварити, поглянувши на схему. Ні, ХієдХайн на це він не використовуватиме. Це уже занадто. А от про нейрони – дуже нічого ідея. Тільки… створити штекери, що ідеально співпадають між собою у кристалах з точністю 10 нанометрів і менше… а потім ще ідеально стають при з’єднанні і роз’єднанні і при тому не пошкоджуються… Не реально. Ештон потер обличчя. Створити штучний інтелект, як в амулеті, що приєднуватиметься сам – теж уже закруто для печаті. Вона повинна бути механічна. Тоді Ештон поклав руку на лоб і в заперечному жесті похитав головою. Ні, це вже капець. Треба проконсультуватися з Науковим Центром. Йому все одно треба йти туди аби обговорити договори Ванесси й Характерниці.

– Добре. Пішли їсти. Повечеряєш зі мною? Давай сам думай, коли їстимеш зі мною.- Зітхнув Ештон, одним помахом руки закрив всі голограми, попередньо давши ментальний наказ – зберегти роботу на тому ж місці. І пішов у вітальню, вже на автоматі. Тоді тільки згадав, чому він вечеряє там, як і кілька попередніх днів, чи скільки? Бо у бібліотеці немає місця. Тайники. Тайники це круто. Ештон сподівається, що вони будуть щось на зразок голограм – виїхали і там всі сувої якось так розкладені, що вже доступні до перегляду, і на тих же місцях, як він залишив. Ештон відкрив Ключ і написав Архітектору про своє побажання. Залишив примітку, що це за можливості, ясна річ, він розуміє, що це складна вимога. А тоді додав, що такі тайники йому потрібні біля столів і біля голографа. І що круглий стіл йому, мабуть, буде не дуже зручний, бо як він бачитиме усе на ньому? І ще раз вибачився, що морочить голову…

О, а от і диван. Ештон ментальним наказом висунув стіл, щоб Кіру було легше. І сів.

– Нейрони можуть з”єднуватись між собою і з амулетом, тому що вони м”які, рухомі, ще й знаходяться в певній субстанції. Тоді як кристали тверді і крихкі. Так печаті на довго не вистачить.

– Може, тоді так, як ви спілкувалися з ларами в бібліотеці? Типу сигнали?- Запропонував знову малий. Ештон знову поглянув на малого крізь туман втоми. Киданув він малого на амбразуру, звичайно. А той не розгубився – вчиться на ходу. Що ж… Такі солдати зазвичай виживають на війні. Малий якось моментально все розклав і сів поруч. Ештон спробував зрозуміти в чому річ і побачив, що вся вечеря помістилася на двох тарілках з відсіками. В кожному відсіку щось окреме: картопля, салат, якісь додатки, соус, овочі, м”ясо… Ештон поглянув на малого трохи спантеличено. Нагадує, як в армії, в казармах. Той уже з апетитом наминав. Впіймав погляд Ешона, відволікшись на секунду від тарілки.

– Що? Тож нормально. Ці тарілки, мабуть, для чогось там є. Може для закусок чи горіхів, чи що… Але не нам же їх мити. Кладеш в шафу, механізми самі все чистять. А я вже й так дві тарілки побив, поки все це носив. А так якось разом все.- Виправдовувався він. Ештона це розсмішило. Він взяв виделку, та й почав їсти.

***

Ніч пройшла нормально. Ештон був таким втомленим, що вимкнувся майже одразу.

А зранку все заново. І так аж до вечора. Звільнився, що правда, раніше – о п”ятій. І замість бібліотеки поплентався в Центр Зовнішніх справ. Довідатись що там Мерін і написати їй есемеску.

Йому розповіли як там вона – табір вони влаштували, воду підвели від найближчої оази. Поставки продуктів організували – бедуїни дізналися про нову штучну оазу і тепер туди заходитимуть, хоч спершу побоюватимуться, але розвідники налагодили зв’язки з місцевими, тому все буде гаразд. Науковці вже настроюють механізми для початку викопних робіт. А Мерін скористалася паузою, коли вона ще не потрібна, адже тільки підготовчі роботи, і теж готується – медитує. Лагор весь час поруч з нею і нікого до неї не підпускає. Розвідники ж стережуть її по периметру. І встановили захисні пристрої навколо неї. І навколо табору додатково.

Як Ештон зрозумів, до неї зараз і бактерія без дозволу не пролізе. Тому заспокоївся. Йому пообіцяли, що повідомлять, коли вона вийде з медитації. Тож Ештон поплівся додому.

Ештон ще на підході почув біохвилі своєї зграї всередині, а привідкривши двері – галас. Тому замаскував хвилі під зовнішнє середовище, і ступаючи безшумною ходою, вигинаючи стопу, рушив до них. Вони весело гелготали і готували спільну вечерю за столом, який притягли звідкись – він був великий, для сім”ї. Стільчики напроти дивану стояли. Рікон “розвішував” по всій кімнаті ліхтарики якісь, які зависали в повітрі, де залишиш. Сірін ще щось ладнала на столі. А Кір вошкався в спальні, судячи з біохвиль і шурхоту, що долинав з-за відкритих дверей.

– О, яка краса.- Прокоментував Ештон.

– Ти вже тут!- Зрадів Рікон.

– Зграя, за стіл!- Радісно підхопила Сірін, закинувши голову назад, що дико нагадало виття вовчиці, яка і справді скликає зграю.

У Кіра щось впало і він матюкнувся. Але вже за хвилю вигулькнув у вітальню.

– Доброго вечора.- Привітався він.

Рікон негайно облишив ліхтарі і всівся на диван. Всім своїм виглядом демонструючи, що це його місце тепер. І він за нього готовий горло перегризти.

Сірін підскочила до Ештона і потягла його до столу. Ештон не пручався. Сів на диван поруч з Ріконом, та й почалася їхна спільна вечеря. Вони ділилися своїми успіхами, і новинами, Ештон розповів за Мерін, а Рікон за Сойку – вона погодилась бути тренером на постійній основі. Рікон обговорив з Науковим Центром можливість видачі договору для неї і вона отримала список умов, які вона повинна досягти для отримання договору на посаді тренера на підготовчих курсах. А поки що, по тихеньку переймає від Рікона справу і вчиться. Надалі Рікон допоможе їй з поглибленням навчання, а згодом вона займе місце на претендента на вожака для ларів. І тільки після цього Рікон вважатиме, що передав їй справи повністю, адже курсанти повинні бачити на тренуваннях перш за все взаємодію ларів зі своїм вожаком. Підхід Ештону сподобався.

А після вечері всі разом прибирали, а потім по черзі в душ(вечірні процедури робити, зуби чистити) і спати лаштувалися. В гардеробі Ештона вже давно є дві окремі полиці для Сірін та Рікона. А тепер виділили ще одну для Кіра. Ештон ще сів посидіти на диван, поки діти готувалися до сну. Тому, коли зайшов і побачив збільшене ліжко, на якому вони разом ладнали постіль, будучи при тому в піжамах, Ештон… Ніколи не думав, що буде почуватися багатодітним батьком. Але в цей момент якось так він і почувався. Серце якось стислося радісно. Але він нічого не сказав, пішов в гардероб, взяв речі, а потім в душ. Коли він вийшов з душу, застав вже іншу картину: Кір сидів у навушниках (а Ештон і не знав, що вони тут є. Хоча, чому їм тут не бути?) і вивчав щось у Ключі, спираючись на подушку спиною. Сірін сиділа і щось маленьке крутила зосереджено в руках, Рікон обіймав її з-заду і спостерігав за тим, що вона крутить.

– Що це у вас?- Поцікавився Ештон.

– Це головоломка.- Пояснив Рікон.- Схоже, як кубик Рубика.

– Як збільшили ліжко?- Спробував зрозуміти Ештон.

– Кір знайшов на складі додаткові приставні модулі. Швів не буде відчутно, вони щільно приєднуються.- Пояснив Рікон. І Ештон пригадав, як йому Ванесса колись пояснювала як сполучаються м”язові волокна, про індукційні заряди і всяке таке. І тут блиснуло! Це ж вихід!

– Кір!- Потормошив Ештон його за ногу. Той негайно скинув навушники.- Індукційно зарядженні частки плюс рідкі кристали! Так, як ти модулі ліжка приєднав!

– Що? Про що Ви?- Не в”їхав Кір.

– Печать, Кір! І кінчай викати!- Ештон радісно випрямився. І, наче в пришвидшеній перемотці, розказав Рікону всю біду з печаттю.

– Так, як магніти. Плюс притягується до мінуса. Вкурив. – Кивнув Кір.

– Це може спрацювати, але потрібно в такому випадку додати ізоляцію, що відділяла б один рідкий кристал від іншого, плюс форму зберегло б.- Погодився Рікон.

– Я скажу Ванессі нехай організує нам зустріч з Науковим відділом, що спеціалізується на виготовленні речей, і знають багато про усі ці приклеювання тканин. І, можливо, ще якісь спеціалісти знають про це.- Відкрив Ештон Ключ і почав формувати Ванессі все це окремим повідомленням.

Якось розмова плавно перетекла у спокійніше русло, лари поприклеювались до Ештона, стабілізовувались, починаючи придрімувати. А Кір лежав поруч під окремою ковдрою та на окремій подушці, розвернутий до них спиною. Але почувався нормально – Ештон відчував. Він загорнув малого в ауру.

– Дякую.- Озвався він. Ештон усміхнувся.

І вони поснули.

***

Зранку Ештон прокинувся навіть без Ключа. Виспався. Тихесенько вислизнув з обійм. І пішов в душ, потім одягнувся в гардеробі та тихенько, ходою вбивці, вибрався з сонного царства.

– Доброго ранку.- Прошепотіла Ванесса, зустрічаючи його з сніданком. Ештон їй усміхнувся. Боїться вже збудити його малих.

– Доброго.- Теж тихенько відповів Ештон і сів за столик.

– Бачу, тобі вже краще. Як Кір?- Запитала вона.

– Так, виспався. Мені вчора малі влаштували сімейну вечерю. Хто б міг подумати, що я матиму таку велику сім’ю.- Усміхнувся Ештон, попиваючи каву.- А Кір… Він ще довго одужуватиме. Йому потрібен душевний… затишок так би мовити. Тоді все буде гаразд.

– Зрозуміло. Що ж. Нехай одужує.- Усміхнулась вона. І замовкла. Ештон підняв на неї очі. Якось він не звик до таких спокійних ранків.

– Що там з коректуванням?- Нагадав Ештон.

– У тебе вихідний.- Усміхнулась вона. Вихідний?! Як вихідний? Ванесса тихенько розсміялася, дивлячись на здивований вираз обличчя Ештона.- Ти уже провів усі термінові аудієнції. Рада керівників у тебе післязавтра. Усі нові зустрічі, консультації й аудієнції я призначатиму теж уже з післязавтра. А сьогодні відпочинь.

Ештон уже відійшов від культурного шоку і відкинувся на спинку дивану, прикидаючи що робити.

***

Ештон обійшов невеличку чергу до шоколадної крамниці Лі, і сперся об косяк входу у лавочку, прямо біля прилавку.

– Привіт, старий друже. Бачу, справи йдуть чудово.- Усміхнувся Ештон, шкодуючи, що при шазарійцях не може звернутися, як завжди – “Лі”.

– Здрастуй, босс.- Поглянув на нього Лі, усміхнувшись.- Так, відвідувачів вистачає.

– Радий чути.- Усміхнувся Ештон.

– Стомленим виглядаєш.- Поглянув Лі на нього.

– Справді?- Здивувався Ештон.- Я ж виспався.- Почухав він голову.

– Інколи одної ночі мало буває аби відпочити за все разом.- Сказав Лі, накладаючи шоколад в чергову коробку.

– Та, все гаразд.- Махнув Ештон рукою.- Зараз просто насичені дні були. Нормально все. Нервувався трохи. Дослідження…- Розповідав Ештон, заглянувши під прилавок чомусь. Хто його знає нащо? Але чомусь кріплення прилавку привернуло його увагу. Ніби лапа павука. Лі помітив, що Ештон знайшов щось цікаве для себе і теж заглянув. Нічого не побачив, і кинув ще один швидкий погляд на нього. Ештон вловив трохи стурбовані хвилі, але обличчя, як завжди, залишалося нейтральним. Ештон, що і справді якось хворобливо виглядає? Ештон підняв погляд і наткнувся на підозрілий і вивчаючий погляд відвідувачки. Вона до нього уважно придивлялася, намагаючись у чомусь впевнитись. Та що таке? На обличчі щось? Може в нього синці під очима чи що? Ештон їй невпевнено усміхнувся. Вона відчула незручність, схопила пакунок з рук Лі і поспішила по своїм справам.

– Як сім”я?- Запитав Ештон, бажаючи перевести тему.

– Нормально.- Швидко Лі пакував шоколад для наступного відвідувача.- Зараз розділили роботу трохи. Дружина з сином варять шоколад, а я на роздачі. Ну, і викладаю на курсах плюс. Та й швидше розправляємось з роботою. Син вивчив на курсах шазарійських багато цікавого. Хоче ще випічку спробувати. А невістка вагітна.- Кинув Лі щасливий погляд на Ештона.- Так що бережеться. Зараз тільки сидяча робота – готує інгредієнти. Я взагалі хотів її в декрет відправити. Але ж ти знаєш цих шазарійців – забери роботу, то й зовсім занудьгують.- Усміхнувся він Ештону знову.- Може і тобі шоколаду накидати?

– Так. Можна.- Погодився Ештон.- Тільки я почекаю. Черга.

– Ти кажи скільки чого, я запам”ятаю.- Кивнув Лі.

– О, дай подумати.- Так. Сірін з Ріконом – два. Акіл з Ванессою – чотири. Шона – п”ять. Кір – шість.- Шість пакуночків в звичайних упаковочках.- Лі перестав накладати шоколад і перевів поглядна Ештона. Пильний.

– Сталось щось, босс?- Так уважно і відкрито Ештон і не пам”ятав щоб Лі коли-небуть на нього дивився. Коли питання стосувалося особистого – тим більше. Ештон здивувався і спробував розмислити з чого він так насторожився. Ааа…. одна упаковочка в розрахунках Лі перейшла з розряду “романтика” у звичайну.

– Ні, просто…- Ештон покосився на чергового відвідувача лавки Лі.- Дружина поїхала у Зовнішній Світ. А в мене зграя поповнилась.

Вираз обличчя Лі на очах повернувся в нейтральний і він повернувся до накладання шоколаду. І Ештон оцінив – Лі розуміє, наскільки важлива для нього Мерін.

Зараз він дістав якусь особливу коробку з відсіками – прозору, як для рибалки, і в кожний відсік накладав окремий вид цукерок. Асорті. Ештону сподобалось таке.

– О, і отаке мені наклади. Я як у відпустку поїду, для неї завезу.- Задоволено покивав Ештон.- І пляшку вина обов”язково.

– Романтик.- Проконстатував Лі. А в душі заспокоївся остаточно. Ештон усміхнувся.

– Може зайдеш? Дружина якраз на стіл накриває.- Запросив Лі.

– Зайду, дякую. У мене вихідний. Я залюбки.- Задоволено усміхнувся Ештон. Він і справді дуже хотів би. Ештон не певен, чи Лі притримується звичаїв Шазарії про житло, запрошення і так далі. Але йому все одно було дуже приємно.- Отримав суп, до-речі, від неї на днях. Смакота.

– Тоді заходь.- Кивнув він на вхід, об який якраз Ештон спирався.- Направо майстерня, наліво житло.

– Окей, дякую.- І не було ніяковості чи незручності. В ці двері легко було зайти.

Ештон зайшов всередину і опинився в невеличкому коридорчику. Відмітив, що є ще двері прямо. Але не став загострювати на цьому увагу. Просто звернув наліво і опинився у спільній вітальні з столом, і кріслами з диваном. а навпроти були ще одні двері, що вели, мабуть, в кімнати. Ештон не цікавився раніше як живуть великі сім”ї в Шазарії. Але тепер бачить – затишно.

– О!!! Стівенсон! Рада Вас бачити!- Кинулась до нього місіс Лі з його прізвищем на устах, якого він уже давно не чув, і обняла, щедро поливаючи біохвилями тепла, радості від зустрічі. Приймала, як рідного. І Ештон широко усміхнувся їй і теж обняв її у відповідь. Він відмітив, що у неї знову з”явилися нові зморшки- промінчики від посмішок навколо очей. Вона виглядала здоровою і щасливою.

– Здрастуйте, місіс Лі!- Відпустив він її.- Їв Ваш суп. Дякую. Дуже смачно.- Усміхався Ештон.- Як Ви тут?

– Чудесно, що нам тут буде?- Усміхалася широко вона. І ця усмішка… Така домашня…- Сідайте! Ось!- Почала вона забирати з крісла якісь пледи і подушки.- Поки ще обід буде, поки ще всі зійдуться…- Махнула вона рукою.- А Ви втомлюєтесь з справами своїми державними.

Ештон широко усміхнувся і засміявся вголос.

– Не турбуйтесь так, я можу допомогти накривати стіл.- Йому й справді хотілось похазяйнувати з нею.

– Ні-ні! Не треба. У нас тут і так дві хазяйки. А скоро третя прийде!- Запротестувала місіс Лі.- Ось, ось сюди.- Затягнула вона його за руки у крісло і всадила.- А тоді ментальним наказом розклала, щоб виїхала підставка під ноги.

– Ахах. Та не треба, місіс Лі.- Але, якщо бути дуже чесним, Ештону подобалась її домашня увага.

– Сидіть-сидіть!- Тоді і зовсім накрила його пледом, як старого немічного діда.

– Ну, я ж не дід!- Вже й дійсно спробував опиратися Ештон. Але жінка кудись вже вибігла.

Ештон не зрозумів, куди вона побігла – кудись на вихід. А повернулася за хвилиночку буквально. І тицьнула йому у руку скляночку.

– О?- Здивувався Ештон.

– Ну, ми ж кондитери.- Розвела вона руками з хитрою посмішкою.- Маємо деякі запаси для роботи. А Ви пригощайтесь. Це хороший дуже напій. Не солодкий. Якраз для чоловіків.

– О, у нас гості? Доброго дня.- Зайшла з посмішкою дівчина в кімнату з сторони житла. Вона була приємною. З-під одягу виднівся животик. Місяць п”ятий.

– Доброго дня.- Усміхнувся Ештон, спробувавши встати, але місіс Лі не дала – всадила назад.

– Сидіть-сидіть. А ми все зробимо. Це друг тата нашого.- Пояснила місіс Лі. І потягла невістку хазяйнувати. А Ештон лишився сидіти з пледом на колінах і склянкою в руці. Проте самотнім він не почувався. Він надпив. І це справді було чудово. Смачно і… Якби він був у Зовнішньому Світі, то сказав би – дорого. Але як це назвати тут? Багатий на смак напій. Вишуканий. Ештон усміхнувся і відкинув голову на спинку.

Було спокійно. Поруч клопотали дві жінки. А він і справді почувався… не молодим. Не старим, ні. Швидше – досвідченим. І знань назбирав уже на два людських життя. Ештон закрив очі. І слухав шум сім”ї. Він не шкодував, що вибрав інше життя. Він любив своє життя. Але приємно знати, що його друзі живуть щасливо і затишно. Дарма він Кіра не покликав. Може він би передумав вступати в зграю… Наступний раз він його візьме з собою. І дрімота якось непомітно підступила. Окутала Ештона затишним коконом. І було добре.

Коли Ештон відкрив очі, то зрозумів, що всі вже за столом. Він негайно склав крісло ментальним наказом, схопився на ноги. Добре, хоч алкоголь не вилив.

– Я що заснув? Вибачте!- О, чорт, як не зручно. Ештон не знав куди подітися.

З-за столу встав Лі, підійшов до Ештона і хлопнувв його по плечі:

– Не переживай, босс. Що ж ми сплячої людини не бачили? Давай до нас за стіл. Я Картера ще з дружиною покликав.- І якось так непомітно підвів Ештона до столу і всадив, що Ештон і отямитись не встиг.

– Привіт, Серце Шазарії!- Озвався Картер з протилежного кінця столу. Всі присутні шазарійці вилупились на Ештона. Ну, їх не багато було. Дружина сина Лі та дружина самого Картера. Вони підхопились, зрозумівши, що це не жарт. І почали кланятись. Картер ржав, як кінь. Ештон похитав головою, дивлячись на друга. Ні, ну дурбецало.- Не хвилюйся, кохана, він свій. Ахахах.- Картер, що спеціально тримав це від неї в секреті щоб подивитися на реакцію?

– Може ще фокуси показати?- Запитав Ештон, але роздратованим не був, просто підтримав веселощі.

Жінок всадили і продовжили застілля.

– Ти краще скажи, нащо доводиш себе до того, що відлючаєшся на ходу, а? Зовсім заганяла тебе твоя дружинонька.- Дорікнув дружелюбно Картер. Але Ештон відчув: знову за своє – думає, що в Ештона проблеми.

– Та не ганяє мене ніхто! Все гаразд. Просто я пізно зрозумів, що мені треба допомога.- Спробував пояснити Ештон, беручи щось з столу в тарілку.

– Яка допомога?- Упс. Картер аж на лиці перемінився. Чорт, і Лі туди ж. Заборонене слово пролунало…

– Я не це мав на увазі. Все добре.- Спробував заспокоїти Ештон.- Просто об’єми роботи великі. І мені потрібно збільшувати штат. Ну, і ще деякі зміни вношу.

– Чули. Відмовився від тренувань.- Вже ні каплі не вірив йому Картер.- Пішли-но поговоримо.- Картер встав з-за столу.- Лі, де тут можна поговорити?

– В нашій кімнаті.- Теж встав Лі і направився вглиб житла. Картер пішов за ним. Ештон провів їх поглядом і тяжко зітхнув. Теж встав і пішов за ними.

– Ні, ну ти потерпіти не міг до кінця застілля?- Запитав докірливо Ештон, щойно двері спальні зачинилися. Кімната була такого ж типу, як і у нього колись, тільки на двох. І Ештон тепер зрозумів, як тут влаштований будинок. У всіх потребуючих є своя кімната, на зразок таких, як була у нього в Гаремі, або спальні на двох, якщо утворилася пара. Все це приєднано до спільного коридора, що виходить через спільну вітальню надвір, або, як у випадку сім”ї Лі – в майстерню, чи ще якесь приміщення. Ще, мабуть, є побутові кімнати.

– Ти мене ще повичитуй тут. Говори зараз же що сталось. Ти що думаєш, я зовсім дибіл чи сліпий? Думаєш, не бачу, що робиться щось?- Аж вскипів Картер.

– Та нормально все!- Теж вскипів Ештон.- Робота просто. Розгребусь я!

– Так говориш, ніби твоя робота – взуття ремонтувати! Розказуй давай! Відмовився від своєї мрії – дітей няньчити, Принцеса твоя назовні поїхала, останніми днями Рікон і Сірін, як сайгаки бігають туди-сюди. Ще й пацана у зграю взяв. Людину.- Вичитав Картер. Ештон хотів вставити слово, але Картер загрозливо підняв палець, стиснув губи і так же загрозливо з притиском подивився скоса.- Тільки спробуй мені тут позаливати.- Попередив він.

– Просто скажи, нащо ти прийшов. Допомога треба?- Заспокійливо поклав руку Картеру на плече Лі.

– Я прийшов, тому що переживав за тебе.- Чесно відповів Ештон, поглянувши в очі Лі.- Ти питав за мене у Сестри, суп твій. От я і запереживав.

Лі поглянув на нього, округливши очі. Йому стало незручно.

– Ну…

– То сталось щось все таки?- Напружено запитав Ештон.

– Дочка вже в такому віці… Ти казав, що з соціальним боргом допоможеш. От…- Лі, здається, зараз був готовий крізь землю провалитися. Ештон на нього спантеличено подивився. І полегшено видихнув.

– Не проблема. Місце в моїй свиті підійде? Чи вона хоче якесь конкретне?- Усміхнувся Ештон. І пом’якшав.

– Ну, якщо місце в свиті знайдеться…- Вже, не знаючи куди подітись сказав Лі, опустивши очі.

– Для толкових дітей місце завжди знайдеться. Тим більше.- Ештон поглянув на Картера і з притиском додав:- Дуже треба люди. Роботи багато.

Всі троє замовкли.

– То все справді гаразд?- Уточнив Картер.- Не вірю.- І він справді не вірив. Ештон не переконав його.

І раптом Ештону стрельнуло. Картер теж чутливий до біохвиль, може він теж відчуває наближення кінця світу? От і вчепився, як реп’ях? Аж надто насідає…

– А чому ти питаєш? Справа тільки в твоєму маразмі чи ти й справді щось відчуваєш?- Запитав Ештон прямо в лоб і Картер, не очікуючи такого, аж оторопів. А тоді відвис. Задумався.

– В Елізіумі нібі аура змінилась. Я відчуваю ніби… Хех… Щось нове ніби.- Задумливо протягнув він, поглянувши кудись між стелею і стіною.

Ештон онімів, широко відкривши очі. Тоді облизав губи. Почччекай-но. Він… Що він відчуває?

– Ніби…- Голос Ештона підвів і він прокашлявся.- Ніби пустка в душі заповнилась? Ніби ти почуваєшся цілісним?

Картер перевів підозрілий погляд на нього:

– Ага. Якось так…

– І…- Ештон аж дихати повільніше став. А серце навпаки – почало битися сильніше.- І який… Посил?

Картер дивився на Ештона ще якусь мить. А потім видав:

– Бути щасливим. І прийти до тебе. Але я не міг. Мене до тебе не пускали. То ти в медитації, то зайнятий сильно.

Ештон аж рот відкрив. Охуїти і не встати. Зачекай-но. Як це можливо? Люди не можуть передавати волю людям. Так? Ні, це точно. Якби це було можливим, не було б усіх цих каруселей з кінцем світу, незадоволеним деревом життя… Не можуть. Але Мерін сказала, що людську природу можна спробувати обійти…

– Ештон…

– Почекай, не заважай думати!- Затулив Картера Ештон. Про що він? Про князівський договір. От про що. Що з його допомогою можна обійти людську природу. Але… Який в сраку договір з Картером? Ештон схопився за губу, дивлячись на нього:- Татуювань на тілі не з”явилось?

– Яких ще татуювань?- Здивувався Картер.

– Ось таких.- Задер рукав Ештон, показуючи свій договір, з якого виглядала Мунлайт.

– Ні.- Впевнено заперечив Картер.

Як це можливо? Чорт, ну де Мерін, коли вона так потрібна… Договір… Договір… Ештон тер лоб. Потім не витримав, стис пальцями перенісся, сильно зажмурився і опустив голову, зітхнувши. Не може бути… Окей. Ештон підняв голову і стис губи. Окей. Що таке договір? Стосунки перш за все. Є стосунки? Та він його головним сержантом був, правою рукою в пеклі! Блять, та вони один одного з-під куль виносили. У Ештона очі розширились, і зіниці теж, серце завмерло. Кровозмішання. Вони зв’язок закріпили, коли поранені були. Вони й без обговорень знали, в яких вони стосунках. І умови були прописані замість них. Це ж те, про що казала Мерін: її діти автоматично стали її князями, коли вона стала Повелителькою, адже були наступними в ієрархії після неї. Ештон видав істеричний смішок.

– Ештон! Що в біса відбувається?- Зашипів Картер.

– Та що-що! Ти мій князь!- Не витримав Ештон. Сів, не питаючи, на ліжко Лі і почав терти обличя. Можна якось його розірвати? Договір точно не повноцінний… Ештон обезсилено опустив руку і поглянув на Картера. Відчуваючи таку вину, що аж горло здавило.- Хотів вам спокійного життя, називається.- Тихо сказав він. Тоді перевів погляд на Лі:- А ти? Теж відчуваєш?

– Не розумію про що ви.- Серйозно запевнив Лі.

– Дочка? Просто збіг чи?..- Ештон майже благально дивився на Лі.

– Нічого такого вона мені не говорила.- Не впевнено відповів Лі. Ештон кивнув.

– Я її візьму в свиту. Можеш не переживати. Все буде добре. А от що з тобою робити, князь недороблений…- Перевів Ештон погляд на Картера. Той мовчки охуївав.- Боже, в тебе пара вже є…

– При чому тут моя пара?- Насторожився Картер. Ештону так гірко стало…

– Ні, не годиться. Треба розірвати цей зв’язок…- Підірвався Ештон. А тоді його як громом ударило. Відривати Картера від дерева життя? І Ештон шоковано бухнувся назад, закусуючи губу.- Ні, так теж не можна.

– Чорт, та поясни вже нормально!- Закричав Картер. Ештон поглянув на нього скоса, з-під лоба, закусуючи губу. І де його яйця поділися? Окей. Ештон набрав в груди повітря і прогнав від себе всі сумніви. Картер має знати, що відбувається.

– В жопі ми з тобою.- Сумно усміхнувся Ештон.- А конкретно ти. І як тебе з цієї жопи рятувати – хуй його знає.

– Ештон, йобтвоюмать!- Звірів уже Картер.

– Ти… Що і справді думаєш, що твоє місце – поруч зі мною?- Раптом запитав Ештон. Сам від себе не очікував. Просто так же виходить? Така у Ештона воля Повелителя – аби піддані мали своє місце у світі, а Картер як отримав посил, розрізнив його по-своєму, і його душа рвалась до Ештона…

Картер від запитання аж замовк. Стис губи.

– Ну, бля. Так ми ж разом стільки пройшли. Ти з такого пекла виводив і мене, і пацанів…- Відповів Картер.- Якось я завжди готовий йти, якщо ти покличеш.

Ештон скрушно похитав головою:

– Що ж ти все в пекло рвешся.

– Хм…- Невесело усміхнувся він.- То таки сталось щось. Ну, тоді і говорити нема про що. Я з тобою.

– Мовчи!- Рявкнув на нього Ештон.- Я не знаю як твій договір функціонує, ніяких обіцянок! Ясно?

– Ясно. Мовчу.- Спокійно відізвався він.

Ештон поглянув на нього уважно. Щось дуже вже покладисто він погодився. Блять… Наказ. Воля… Він вклав волю в наказ.

– Все.- М”яко сказав Ештон.- Це занадто. Все нові і нові приколи. То одне, то друге. Навіть у вихідний. Я не встигаю просто. Одне за іншим… Хоч бери і сиди, як любов моя, і не рипайся. Щоб не вилізло нової фігні. Який же я непутьовий Повелитель, все таки.

Аж руки опускаються.

– Не кажи дурниць. Хороший ти Повелитель.- Похлопав його Лі по плечі. Ештон поглянув на нього, не витримав і засміявся. О, так дружня підтримка. Хлопці теж почали ржати.

Відсміялись. Та й замовкли. Всілися біля Ештона з двох сторін.

– Я уже боюсь зайве сказати, але я теж піду за тобою, якщо треба.- Озвався Лі.

– Е, ні, друже. Ти не хочеш на війну, я знаю. Живи своїм життям. Раз не влип, то живи мирно, адже не всім такий шанс випадає. Он, бачиш,- Кивнув він на Картера,- не удача, а лайно собаче в деяких.

– Іди до біса.- Штовхнув Картер його плечем. Ештон заржав.

Але Лі добре зрозумів, що Ештон серйозно. Кивнув.

– Ну, що пішли за стіл?- Запитав Ештон.- Вихідний все таки. З проблемами завтра розбиратись будемо.

– Ну, пішли.- Погодився Картер. Лі кивнув.

І вони пішли насолоджуватись сімейним затишком. Тому що… Хто зна, що буде завтра.