Сімейна сага Родрігес

На крилах кохання.

 

Коста Дорада.

 

Пізній вечір.

Коло співочого кафе.

Мігель: Донечки.

Чепа, радісно: Тату! – підійшла до батька.

Мігель: То як свято?

Регіна, посміхнулась: Все було дуже чудово.

Аріадна: То ми вже підемо.

Раймундо: Ходімо, дівчатка.

Ампаро, потягнувся: Давно так не гуляли. Друже ти з нами?

Едмундо, тихо щоб ніхто не почув: Ви друже йдіть.

Ампаро, посміхнувся: Зрозумів.

Мігель: Регіно, а ти?

Едмундо, тримає за руку дівчину: Ми ще погуляємо.

Мігель, розтягнуто: Що ж…

Регіна: Не треба хвилюватися.

Мігель, посміхнувся: Я в тобі впевнений.

Раймундо: А можна з вами про дещо поговорити?

Мігель: Про літаки?

Раймундо: Ну так.

Мігель: Ходімо, хлопці. Поговоримо.

 

Молодь залишились на одинці.

Регіна: То куди тепер?

Едмундо: Гуляємо.

 

На узбережжі.

Регіна: Яке гарне місце.

Едмундо, озираючись: Серед цих пальм була гойдалка.

Регіна: Вона неподалік від парасольок.

Едмундо, поважно: Сеньйоріта Ернандес, а чи не будуть вас шукати?

Регіна, посміхнулась: Ти зараз такий смішний.

Едмундо, здивовано: Я сама серйозність.

Регіна: Який чудовий букет ти мені подарував.

Едмундо, обіймає дівчину: Всі квіти світу належатимуть тобі.

Регіна: Це так незвично.

Едмундо, посміхнувся: Що незвично, моя Люсі?

Регіна, зітхає: Те що дитинство не повернеться. Довгі розмови з бабусею.

Едмундо: Ти можеш її навідувати у будь який час.

Регіна: Вона лише нещодавно переїхала до нас ближче.

Едмундо, посміхнувся: Вона кумедна старенька.

Регіна, посміхнулась: Тато мені розповідав, про їхнє дитинство з кузиною…

Едмундо, тихо: Сьогодні той вечір, коли здійснюються бажання.

Регіна, пригорнулась: Моє бажання вже здійснилося.

 

Підійшли до гойдалки.

Едмундо, береться за мотузку: Сідай, як тобі зручно.

Регіна, сідаючи на гойдалку: А вона витримає? – чути зойкіт – Ой!

Едмундо, посміхнувся: То як зручно?

Регіна: Непогано. Ти лише легенько.

Едмундо, розгойдує: Ласкаво просимо до казки.

Регіна, посміхнулась: А дитинство то не закінчується…

Едмундо: Я пам’ятаю свої п’ятнадцять років…

Регіна, сумно: Ми тоді побачилися не дуже скоро. Ти поїхав навчатися.

Едмундо, посміхнувся: Проте ти мене зараз бачиш.

Регіна, наспівує: Блакитний місяць ти бачив як я стояла сама.

Едмундо, підхоплює спів: Без мрії в серці. Без власного кохання…

 

Почувся кашель.

Регіна, стрепетнулась: Ой, хто це?

Едмундо: Багаторічний курець. Я знаю одного такого ж. Тобі не холодно?

Регіна: І що ти можеш запропонувати?

Едмундо: Свій джемпер.

Регіна: А що зігріє тебе?

Едмундо, сильніше розгойдує: Моє палке серце.

Регіна:Не так сильно.

 

Минуло десять хвилин.

Дівчина встала з гойдалки.

Регіна, радісно: Здається що накаталась.

Едмундо: Чому ти засумувала?

Регіна: Тому що моя подруга не була на Дні Народження.

Едмундо: Хільда?

Регіна: Ні, не Хільда. Не було Антуани.

Едмундо: Як мені відомо. То вона хворіє.

Регіна: Так. Вже більше місяця. Ми стільки не бачилися.

Едмундо, посміхнувся: Проте Аріадна, як подарунок.

 

Тим часом в будинку Ернандес.

Вітальня.

Мередіт, тихо: Не спиться?

Мігель, сидить замислений: Менша як?

Мередіт, сіла поруч: Спить міцно.

Мігель: Вже майже одинадцята…

Мередіт: Вона ж не сама?

Мігель, зітхає: Зі своїм Едмундо.

Мередіт, посміхнулась: Молодість. Золотий час.

Мігель: Та і ми ще не старі.

Мередіт: Тобі коли у дорогу?

Мігель, зітхає: Вже завтра. Моя голубко, вже завтра.

Мередіт: То ходімо відпочивати?

Мігель, встає з місця: Пішли.

 

Подружжя зайшло до себе.

На пляжі.

Едмундо, посміхнувся: Якщо б не було тебе…

Регіна: Я тут з тобою.

Едмундо, озираючись: Пройдемося ще?

Регіна: Пішли до містечка.

Едмундо, бере під руку: До містечка, так до містечка.

Регіна: Тобі зараз боляче?

Едмундо, посміхнувся: До нашого весілля загоїться.

Регіна: Ми зараз схожі з тобою на Ромео та Джульєтту.

Едмундо: Там трагічний кінець. І наші родини не ворогуючі.

Регіна: Так. Твій брат поважає мого батька.

Едмундо, підхопив на руки: Я кохаю тебе, дівчинко.

Регіна, хапається за шию: Дивись не впусти. – почала сміятися.

Едмундо, почав кружляти: А ми будемо танцювати.

Регіна, сміється: Найкращій вечір за весь час.

Едмундо, посміхнувся: Від створення світу?

Регіна, закинула голову: Зірки, вони пливуть.

Едмундо, опустив дівчину: Ну все.

Регіна, намагається ступити: Як це весело. Зірочки. Вогники. – сміється – І ти такий…

Едмундо, злегка цілує: І ти така. Близька і недосяжна, як це небо.

 

Минуло з пів години.

Радісна молодь підійшла до будинку дівчини.

Коло будинку Ернандес.

Едмундо, посміхнувся: От і все. Час прощатися.

Регіна, промовила по складах: Едмундо, до тебе лине душа моя. З тобою хочу бути я…

Едмундо, тримає за руку: Перше кохання.

Регіна, підійшла до тераси: Все, йди.

Едмундо, посміхнувся: Ти перша.

Регіна, подивилась на вікно: Добре.

 

Дівчина тихо зайшла до будинку.

Едмундо, озираючись: От тепер можна йти. – почувся крик птахів – А це хто? Амазони.

 

Едмундо не поспішаючи дійшов до свого будинку.

 

Наступного дня.

Ранок.

Будинок Родрігес.

Їдальня.

Матір з синами сиділи за столом.

Раймундо, бубонить під ніс: Центром ваги твердого тіла називають…

Жизель: Зовсім завчився хлопчик.

Едмундо, п’є сік: Це мамо зветься вища школа.

Жизель, дивиться на сина: А ти вчора коли прийшов?

Раймундо, відволікся: Дуже пізно…

Жизель: Не тебе питають.

Едмундо, бере тістечко: Свято скінчилося десь о дев’ятій. – надкусив тістечко – Потім, як істинний сеньйор, провів дівчину додому.

 

Підійшов Ампаро.

Ампаро, посміхнувся: Доброго ранку всім.

Раймундо, відклав книгу: Привіт.

Жизель: Доброго ранку, хлопче. Снідатимеш?

Ампаро, сідає до столу: Із задоволенням. – сів між братами – Все навчаєшся?

Раймундо, понуро: Повторюю Механіку.

Едмундо, бадьоро: Він у нас як той! Да Вінчі!

Ампаро: Нам сьогодні повертатися. І бажано засвітло.

Раймундо, посміхнувся: Будемо змінюватися. Хтось штурман, хтось пілот.

Ампаро, зітхає: А декому автівку повертати.

Жизель: Я не всіх людей у місті добре знаю. Але твої риси обличчя знайомі…

Едмундо, посміхнувся: Ви вже бачилися.

Ампаро, посміхнувся: Я схожий на дідуся.

Жизель, посміхнулась: А тато, Чанхель Перес?

Ампаро: Саме так. Хосе Анхель.

Жизель: Колись давно ми стикалися.

 

Зайшов до їдальні Дієго.

Дієго: Хто з ким стискався?

Жизель: Доброго ранку. Я прокинулася, тебе не було…

Дієго: На ранчо ходив. – знімає капелюха – Інше не при хлопцях.

Едмундо: Якісь неприємності?

Дієго: Ні. Все добре. Ви коли плануєте у дорогу?

Ампаро, посміхнувся: Після ланчу, сер.

Дієго: Раджу їхати раніше.

Раймундо: Ми і самі це вирішимо.

Дієго, торкнувся рукою до сина: А змінилися наші хлопці, матусю! Вже рильце не в пушку.

Раймундо, ухиляється від руки: Брате, у мене виросла борода?

Едмундо, подивився на брата: Не помічаю.

Дієго, поклав руки до кишень: І все ж хлопці. Дорога не близька.

Жизель, подивилась на хлопців: Нехай хоч сьогодні відпочинуть. До вечора встигнуть.

Дієго, сплюнув: Вже знайшлась заступниця…

Раймундо, підвівся: Батьку, не треба!

Дієго: Добре, робіть як хочете. Але одну пораду вислухайте. Паливо візьміть на ранчо. Я вже домовилися.

Едмундо, підвівся з місця: Дякую тобі. Проїду до дівчини.

Жизель, посміхнулась: Приводь її до нас.

Едмундо, підійшов до дверей: Я подумаю.

Ампаро, посміхнувся: Щось і мені захотілося оглянути околиці.

Раймундо: Я складу компанію тобі. Адже я тут знаю все.

Дієго: На ранчо зараз кипить робота.

Раймундо, взяв капелюх: То ми піддамо пари.

Ампаро: Якраз і заберемо пальне.

Едмундо: В дорогу хлопці.

 

Вийшли з будинку.

Жизель, прибирає зі столу: Мої хлопчики, мої синочки.

Дієго, відкрив газету: Почитаємо.

Жизель: Щось цікаве пишуть?

Дієго: Турнір штату з бігу…

Жизель: А новини культури?

Дієго: Не спостерігаю.

Жизель, сумно: І чому ти так при дітях?

Дієго, відклав газету: Вже дорослі. Я погарячкував. – погладив по руці – Тому пробач.

Жизель, опустила очі: Пробачаю. Допоможеш мені?

Дієго: А чого б не допомогти. – відклав газету – Допоможу.

Жизель: Як риболовля?

Дієго: Сьогодні вночі.

Жизель, зітхає: Що ж…

 

На прогулянці.

Йшли хлопці.

Раймундо, посміхнувся: Ось так і живемо.

Ампаро: Гарне ранчо.

Раймундо: Так. Дядько Серхіо, знає що робить.

Ампаро, оглядає деревця: А гарні саджанці. Цього року посаджені.

Раймундо, озираючись: Наскільки я знаю, ще минулого року були посаджені. Ходімо далі?

Ампаро: Пішли.

 

Дорогою обігнав пішоходів велосипедист.

Раймундо, посміхнувся: А швидкий брат.

Ампаро, посміхнувся: Летить на крилах кохання.

Раймундо, задумливо: І як там Амеда?

Ампаро: А цікава та дівчинка.

Раймундо, посміхнувся: Це ти про сестру Регіни?

Ампаро, посміхнувся: Так. Але дитина дитиною.

Раймундо: Мала ще.

 

Хлопці зайшли на ранчо.

Тим часом Едмундо.

Коло будинку Ернандес.

Едмундо, посміхнувся: Доброго ранку, сеньйоро.

Мередіт: Доброго ранку. Чого хотів?

Едмундо: Я до Регіни. Чи вдома вона?

Мередіт: А де ж їй бути. Вдома.

Едмундо, озираючись: Покличе будь ласка.

Мередіт, посміхнулась: Що не зробиш.

 

Тим часом у кімнаті дівчат.

Регіна, посміхнулась: От і все. – встає від столу – За навчання можна не перейматися.

Чепа, коло вікна: Чарівний принц приїхав, на своєму залізному коні…

Регіна, розчаровано: Знову про казки.

Чепа: Сама поглянь.

Регіна: Я чую мамин голос. – підійшла до дверей – Щось мені знову їсти захотілося. Ти як зі мною?

Чепа: Сніданок як півгодини тому минув.

 

Дівчина вийшла з кімнати.

На кухні.

Регіна, робить бутерброд: Булочка є. – посміхнулась – Начинку зробимо.

Чепа, підійшла позаду: А можна і мені?

Регіна, наспівує: Буп-буп-бі-дуп! – накладає начинку – І сама зробиш.

Чепа: У тебе завжди смачніше.

Регіна, починає їсти: Смачно!

 

Виходить на кухню мати.

Мередіт, посміхнулась: До тебе прийшли.

Регіна, доїла бутерброд: Я зараз.

Мередіт: Не поспішай.

Регіна, п’є шоколад: Тепер можна і йти.

Чепа: А я?

Мередіт, обіймає доньку: А ми, маленька, будемо вдома.

Чепа: А розкажи мені…

Мередіт, посміхнулась: Про все розповім.

 

Регіна вийшла з будинку.

Едмундо, оглядає будинок: Як з малюнка.

Регіна: І?

Едмундо, посміхнувся: Сьогодні неділя.

Регіна: Мені відомо.

Едмундо, посміхнувся: Гуляємо?

Регіна, тихо: Пішли.

 

Вийшли на вулицю.

Едмундо: Знаю одне місце. Там дуже гарно.

Регіна, посміхнулась: Наша школа?

Едмундо: Туди треба їхати.

Регіна: Поїхали.

Едмундо, підійшов до велосипеда: Сідай поперед мене.

Регіна: А як ти?

Едмундо: Він надійний. Витримає.

 

Виїхали за межі містечка.

Коло маяка.

Регіна: Каміння і море.

Едмундо, озираючись: А ще маяк і чайки. Ти втомилась?

Регіна: Якщо трішечки. А що тут цікавого?

Едмундо: Все перед тобою.

 

Підійшов наглядач.

Едуардо, протягнув руку: Радий вітати.

Едмундо, потиснув руку: Навзаєм.

Едуардо, озираючись: Бажаєте оглянути найсхіднішу точку нашої великої країни?

Едмундо, подивися на маяк: Здається що вона зовсім поруч.

Едуардо: Так, у лічених кроках.

Регіна: Розкажіть як працює маяк.

Едуардо: Я можу не лише розказати, а ще показати.

Едмундо, посміхнувся: Для цього потрібно чекати сутінок. Давайте краще пройдемо ті лічені кроки.

Едуардо, посміхнувся: Я тебе хлопче знаю. Ти син Дієго. Найкращого рибалки на всю округу. Що ж а крайня точка знаходиться на схід від маяка.

Едмундо, посміхнувся: Вірніше сказати на південний схід.

Едуардо: Теж вірно.

 

На пів години тому.

Ранчо.

Серхіо, посміхнувся: Хлопці.

Ампаро: Доброго ранку. Нам сказали що тут можна взяти пальне?

Серхіо, йде до тента: У мене, хлопці, палива зовсім небагато.

Ампаро: Нам не для трактора.

Раймундо, штовхнув м’яч: І не для літака.

 

Чоловік підійшов ближче.

Серхіо, подає ємність: Все що маю.

Раймундо, посміхнувся: Не все дядьку. – бере до рук – Але і на цьому дякую.

Серхіо, витирає руки: Як навчання?

Раймундо: По різному.

Серхіо: Жизель вами задоволена.

Раймундо, посміхнувся: То ми підемо.

Серхіо: Не смію затримувати. Чи як у льотчиків кажуть?

Раймундо, посміхнувся: Від гвинта.

Ампаро: До побачення, Дон фермер.

Серхіо, посміхнувся: Зви мене Серхіо. – протягує руку – Серхіо Бланко.

Ампаро, потиснув руку: Приємно познайомитися. Знав одного Бланко. Вчився у нього.

Раймундо: Ходімо, друже.

 

Хлопці вийшли за межі ранчо.

Тим часом на мяку.

Регіна, піднімаючись сходами: Ох скільки їх тут!

Едмундо, посміхнувся: Не вище, ніж у моєму будинку.

Едуардо: Не більше тридцяти. Проте який краєвид навколо!

Едмундо: Я помітив острів.

Едуардо: До якого лічені кілометри.

 

На майданчику маяка.

Едуардо: Ми наблизилися до головного, що є на мяку. Без чого він не може працювати.

Регіна: І часто так ви піднімаєтеся?

Едуардо: Коли працюю. Увечері вмикаємо ліхтар. Вранці вимикаємо.

Едмундо, посміхнувся: Ти поглянь як гарно тут.

Регіна, дивиться вперед: Я побачила! Я побачила смужку. – прибирає пасмо з обличчя – Вітряно.

Едуардо, сперся на перила: А тут завжди так.

Едмундо, обійняв дівчину: Якщо хочеш візьмемо човен.

Регіна: Ні, дякую. Будемо спускатися?

Едмундо, посміхнувся: Побудемо ще.

 

Минуло з пів години.

Коло маяка.

Едмундо: Дякую тобі за екскурсію.

Едуардо: Приходь ще.

 

Молодь відійшла від маяка.

Едмундо, посміхнувся: То як враження?

Регіна: Давно вже тут не була. А ти його знаєш?

Едмундо, посміхнувся: Щось чув від батька. На вигляд хлопець молодий.

– котить велосипед – Поїхали до мене?

Регіна: Якщо недовго.

Едмундо, посміхнувся: Недовго. Візьмеш урок у прими театру.

Регіна: Я тренуюся мало не щодня.

Едмундо, сміється: Займаєшся спортом?

Регіна: Розспівуванням.

 

Минула одна година.

Будинок Родрігес.

Тераса.

Раймундо, посміхнувся: Наш Ромео.

Ампаро: Та ще не сам.

 

Підійшли Едмундо з Регіною.

Раймундо, посміхнувся: Дворецький Раймундо, вітає вас. Чого бажаєте?

Регіна: Дуже дотепно.

Ампаро, посміхнувся: Добридень, Регіно.

Едмундо: А де це батьки?

Раймундо: Батько десь у саду. Мама відпочиває.

 

У вітальні.

Жінка сиділа за ворожінням.

Жизель, тихо: Хто це там такий? Голос дівчини. – радісно – Невже Регіна?

 

До будинку зайшла пара.

Едмундо, посміхнувся: Мамо!

Жизель, голосно: Синку! Я у вітальні.

 

До вітальні зайшла молодь.

Регіна, посміхнулась: Добридень.

Жизель, посміхнулась: От і радісна подія. Рада тебе бачити, дівчинко. Вітаю тебе зі святом.

Регіна: Дякую, приємно.

Жизель, підійшла до шафи: Якраз час пити каву. – ховає карти – Ви зі мною?

Едмундо, скривившись: Не люблю я ту каву.

Жизель, посміхнулась: А для вас буде чай. Є чудовий каркаде.

Регіна, посміхнулась: Я не проти.

 

Дівчина підійшла до клавесина.

Регіна: Так захотілося зіграти.

Жизель: Зіграй що забажаєш.

Едмундо, посміхнувся: Я теж хочу почути.

Регіна, торкається клавіш: Щось веселе.

 

Залунала мелодія.

Жизель, посміхнулась: Це ж Моцарт?

Регіна: Музика янголів.

Едмундо: А можна ще?

Регіна: Приєднуйся. Тут немає нічого складного.

 

Зайшов до будинку батько, разом з хлопцями.

Ампаро, захоплено: Яка краса!

Жизель, ставить тацю: Хлопці ви саме до кави. Діти будуть чай.

Дієго: Перерва на каву? Що ж добре. Як батько?

Регіна: Сьогодні поїхав. Коли ми ще спали. – бере чашку – Аромат!

Жизель, посміхнулась: Пахне квітами.

Регіна, п’є чай: Дуже гарний букет.

Едмундо, їсть пиріг: Їх там багато було.

Регіна: Я кажу, що твій букет був гарним.

Жизель: У мене багато тих кущів. Якщо хочеш то дам тобі декілька відростків.

Регіна, їсть пиріг: А догляд? Яка смакота!

Жизель: Все дуже просто.

Дієго, дивиться на годинник: Вже час готуватися до роботи.

Раймундо, жартома: Слухай, брате, а давай і ми спробуємо сили у риболовлі?

Дієго, суворо: Я вам спробую! А вчитися хто буде?

Раймундо, посміхнувся: Я ж жартую.

Едмундо, п’є чай: Я завжди мріяв стати лікарем. Щоб меньше людей хворіло.

Жизель, витирає очі: Мій хлопчик.

Регіна, тихо: Вам погано?

Жизель, тихо: Ні. Моя люба. – ховає хустку – Все добре.

 

Після перерви на каву чай.

На терасі.

Едмундо, посміхнувся: Є з чим порівнювати?

Ампаро, посміхнувся: Думаю що батько цих вихідних точно у Прогресо. Але і це місце дуже гарне.

Едмундо, крутить ключі: Показати тобі всі мої потаємні місця?

Ампаро: Що і брат не знає?

Едмундо, поклав ключі на столик: Брат все знає. Немає такого, про що він не знає.

Ампаро: Добре. Я погоджуюсь. То куди підемо?

Едмундо: Спочатку на ранчо.

Ампаро: Добротне господарство.

 

Неподалік сиділи Регіна і Раймундо.

Регіна: Що робиш?

Раймундо, перевіряє сітку: Хочу батькові допомогти. Ось цю сітку ще можна відновити.

Едмундо, озираючись: Її вже нічим не відновиш.

Раймундо, робить вузлики: А я спробую. – зкривився – Ай, чорт!

Регіна, стурбовано: Палець?

Раймундо, притулив пальці до губ: Легка подряпина.

Ампаро, плескає по плечу: Друже, потрібна допомога.

Едмундо, посміхнувся: Є краще пропозиція.

Раймундо: Я підтримаю.

Регіна, встає з місця: Тоді і мені вже час.

Едмундо: Вб’ємо двох зайців. І дівчину проведемо і прогуляємося.

Ампаро: А таємні місця?

Регіна, посміхнулась: Знаю я їх таємні місця. Лицарі ордена круглого столу.

Едмундо, здивовано: Звідки?

Регіна: Бо майже всі ти мені показав. І перше це дійсно ранчо. За стайнею. – підняла палець – Ха, схопила!

Едмундо, схрестивши руки: Що ж продовжуй.

Регіна: Друге, це маяк.

Ампаро: А трете місце?

Регіна: Ель-Рей, це далеко звідси. – пауза – Згадала. Ще Сан Мігеліто.

Едмундо, посміхнувся: Недалеко від сестри відійшла.

Ампаро: А чому ти сама?

Регіна: Сестра зайнята.

Раймундо: То ми йдемо, чи ні?

Едмундо: Пішли.

 

Гуляли околицями з годину.

Неподалік від ранчо.

Коло хащів.

Едмундо, посміхнувся: Одне з місць нашого штабу.

Раймундо: Там ще щось і зберігалося.

Регіна: Бачу матерію.

Едмундо: То пальмове листя.

Раймундо: Можна і перевірити.

 

Підійшли до занедбаної будови.

Едмундо, посміхнувся: То що скажеш, друже?

Ампаро: Місце Робінзона.

Раймундо, підіймає з землі змія: Він ще зберігся.

Ампаро: Схоже на літальний апарат.

Раймундо, посміхнувся: Це мій повітряний змій. Одна з кращих моделей.

Едмундо, бере до рук: Його можна відновити.

Регіна, підбирає книгу: Стара книжка. Нажаль не підлягає відновленню.

Ампаро, читає обкладинку: Останній з могікан.

Едмундо: Моя улюблена книжка.

Раймундо: Ходімо. – забирає повітряного змія – Бо застрягнемо тут.

 

Коло будинку Ернандес.

Едмундо, бере за руку: Ти прийшла.

Регіна: У квітні канікули.

Едмундо, посміхнувся: Я думаю що буду на Великдень.

 

Підходить Чепа.

Чепа: Добридень, хлопці.

Ампаро, посміхнувся: Вихована.

Регіна: Чим цікавим займалась?

Чепа: Була з мамою в саду.

Ампаро: Донька садівника.

Чепа: Насправді мій тато льотчик.

Раймундо: Він багато чого знає.

Чепа: Поки вчора дійшли додому, то в мене у голові стільки інформації було…

Раймундо, посміхнувся: І про що розкажеш?

Чепа: Гвинти, крила. Всілякі кріплення. Ви проходьте.

Ампаро, дивиться на годинник: О, друзі! А нам вже час.

Чепа: Так швидко?

Регіна: Чепо, без питань.

Ампаро, посміхнувся: Я можу написати?

Чепа: Пишіть.

Регіна: Звісно що напише.

Едмундо, посміхнувся: Тоді я теж дещо напишу. – цілує у руку – Бувай.

Регіна, пошепки: Бувай.

 

Хлопці зникли за кущами.

Чепа, пошепки: Він напише.

Регіна, доторкнулась до плеча: Сестричко? Ти нібі скам’яніла.

Чепа: Я тут.

Регіна: А думками далеко.

Чепа: Ходімо. На нас мама чекає.

 

Дорогою додому.

Едмундо, посміхнувся: А що хлопці? Заспіваємо?

Раймундо, посміхнувся: Нашу улюблену.

Ампаро, стрепетнувся: А що співати?

Едмундо: Арію Тореадорів.

Ампаро, посміхнувся: Арія “Кармен”.

 

Хлопці заспівали пісню. Повторили декілька разів.

Коло будинку Родрігес.

Дієго, посміхнувся: Йдуть наші тореадори.

Жизель, сидить за шиттям: Вже чую голоси синів. Остання ціла сорочка. І така дірка.

Дієго: Не помітив я того гака. Темно було.

Жизель: Кидав би свою справу.

Дієго: Не можу.

 

На подвір’я зайшли усміхнені хлопці.

Едмундо, голосно: Дозвольте доповісти. Група у кількості трьох чоловік повернулась до розташування.

Дієго, посміхнувся: Вільно, хлопці.

Раймундо: Можна розійтися.

Жизель, робить останній стьобок: Як прогулянка?

Раймундо: Зіштовхнулися з минулим. – показує повітряного змія – Ось що знайшли.

Дієго: Це ж твій перший?

Раймундо: Ні. Напевно що п’ятий, або третій.

Едмундо: Його ще можна поновити.

Дієго, бере до рук: Ні, хлопці. Вже не поновити.

Жизель: Ви якраз до обіду.

Ампаро: І вже в дорогу.

Раймундо: Після годинного відпочинку.

 

У кімнаті.

Після обіду.

Ампаро: Гарна у вас кімната. – бере модель літака – На таких перші льотчики, показували фігури вищого пілотажу.

Раймундо: Одна зі складних – це бочка, або мертва петля.

Едмундо, перебирає речі: Нічого не забути… Книги, одяг.

 

Минула одна година.

Брати лежали на ліжку.  Ампаро роздивлявся атлас.

Едмундо: Відпочили. Тепер можна і їхати.

Раймундо: Я от що думаю…

Едмундо: Про риболовлю?

Раймундо: Ну так. Адже як у Святому Письмі сказано…

Едмундо:Що б йшли за Ним. Ми і йдемо обраними шляхами.

Ампаро: Виходимо?

Раймундо: Ти навіть і не відпочив.

Ампаро: Пів години. Достатньо.

 

Хлопці вийшли з кімнати.

У вітальні.

Жизель, обіймає: Мої діти. Бережіть себе.

Раймундо: Намагатимемося.

Едмундо, посміхнувся: Бувай, мамо.

Раймундо: А батько?

Жизель: На дворі.

 

Вийшли гуртом з будинку.

Дієго: В добру путь.

Жизель, обіймає синів: Щасти вам, діти.

Раймундо, тихо: Ну все.

 

Хлопці підійшли до автівки.

Брати озирнулись на будинок.

Ампаро: Хлопці…

Раймундо, відкрив дверцята: Поїхали.

 

Сіли до автівки.

На середині шляху.

У автівці.

Ампаро: Зробимо перерву?

Раймундо: Добре. Треба автівку перевірити.

Ампаро: Долити паливо.

Едмундо: І витерти ліхтарі.

Ампаро: Місце щасливих людей. Заїдемо?

Брати: Давай.

Ампаро, посміхнувся: Одностайно.

 

Після відвідування кафе вирушили у подальшу дорогу.

 

Місто Меріда.

Вечір.

Коло будинку.

Ампаро: Здається що встигли до заходу сонця.

Раймундо, озирнувся: Дівчата гуляють.

Едмундо: Ні. Ми вже до себе.

Ампаро: Тепер головне, повернути автівку.

 

Хлопці вийшли з автівки.

Ампаро, зачиняє дверцята: Ось так.

Раймундо, протягує руку: До зустрічі.

Едмундо, тисне руку: Зустрінемося.

Ампаро: Чую голос батька.

Едмундо, бере сумку: Ходімо, перевіримо.

 

Хлопці зайшли на подвір’я.

Раймундо підійшов до дівчат.

Амеда: Привіт, красунчик.

Раймундо: Гуляєш?

Норма: Щойно з кафе.

Амеда: Як з’їздив?

Раймундо: Чудово. Ти не проти короткої прогулянки?

Амеда: Не проти.

Норма: Тоді я додому.

 

Тим часом на подвір’ї.

Ампаро, здивовано: Батьку?

Хосе Анхель: Ось прийшов за автівкою. Гарні сусіди у сина.

Нестор: Звертайтеся, допоможу чим зможу.

Хосе Анхель: Ми і самі як небудь.

Ампаро, подає ключі: Автівка у задовільному стані.

Едмундо, посміхнувся: Лише пальне з ранчо.

Хосе Анхель, бере ключі: То не страшно. Було приємно спілкуватися.

Нестор: Мені теж. Що ж піду відпочивати.

Ампаро, тихо: Де ж це завсідник цього двору?

Хосе Анхель: Крутився тут один. – встав з місця – Мені вже час.

Едмундо: До зустрічі.

Хосе Анхель: Ти синку як? На вихідні збираєшся до нас?

Ампаро: Буду обов’язково. Якщо нічого не зміниться. Бувай.

 

Хосе Анхель вийшов з подвір’я.

Ампаро: Пішли?

Едмундо: Пішли. Гризти граніт науки.

Ампаро: Спочатку відпочинок.

 

На прогулянці.

Амеда: А тебе сьогодні з ранку хлопець шукав. Здається що Санчо. – замислилась – Так, Алехандро.

Раймундо: Ми навчаємося разом. Часто робимо спільні роботи. А що він хотів?

Амеда: Сказав що повертає тобі папір, який він у тебе брав.

Раймундо: І де він зараз?

Амеда: Папір у мене. Добре, як твоя вечірка?

Раймундо, посміхнувся: Весь вечір грав на барабанах. – показує руками – Отакими барабанами паличками.

Амеда: Створював атмосферу свята. Зрозуміло.

Раймундо: А як ти?

Амеда: Була у місті. Слухала кумедні історії від бувалого моряка.

Раймундо, посміхнувся: Ти б бачила де він провів ніч.

Амеда: Здогадуюсь.

Раймундо: Ти не проти щоб ще раз повечеряти?

Амеда: Якщо лише на каву.

Раймундо: Тобі кава. А мені вечеря.

 

Молодь зайшла до бару.

 

Настав навчальний тиждень.

Ранок.

Будинок Ернандес.

Кімната дівчат.

Чепа, грає на флейті: Як же ж правильно?

Регіна, прокинувшись: Ти до школи не збираєшся?

Чепа: Підемо разом.

Регіна: Ясна річ. – встає з ліжка – Поклади на місце флейту.

Чепа, робить спробу зіграти: Ні. Не виходить.

Регіна, застеляє ліжко: Треновані легені і правильне дихання. І все вийде.

Чепа, кладе інструмент: А зараз сніданок.

Регіна, обирає сукню: Яку її обрати?

Чепа: Лише не мої.

Регіна, посміхнулась: А я візьму і одягну. – бере синю сукню – Те що треба.

Чепа, підбирає волосся: Ти у ній така аристократична.

Регіна, одягаючись: Сукня як сукня.

Чепа: З білим комірцем.

Регіна, робить зачіску: Сукня є. А зараз сніданок.

 

Після сніданку вийшли з будинку.

Дорогою йшли дівчата.

Антуана: Доброго ранку, сестри Ернандес.

Чепа: Привіт.

Регіна: Доброго і тобі ранку. Як самопочуття?

Антуана: Чудово. Все на щастя минуло. – посміхнулась – Вітаю тебе.

Регіна: Дякую.

Антуана: Вибач що без подарунка.

Регіна: Ти з нами. Це вже подарунок.

Чепа: Ти багато чого пропустила.

Хільда: Не запізнюємося.

Регіна: Ти готова до навчання?

Хільда: Ще як. Прадавні часи чекають на нас.

Регіна: Не такі вже і прадавні.

 

Швидко дійшли до школи.

Чепа: Я побігла.

Регіна: Щоб після школи відразу ж додому.

Чепа: Як вийде.

 

Чепа пішла до дівчат.

Хільда: А ти сувора.

Антуана: Старша сестра.

Регіна: Ви не можете собі уявити, що вона утнула зранку!

Антуана: Перемішала фарби?

Регіна: Я давно не малюю.

Хільда: Твої листівки і досі у мене зберігаються.

Регіна: Відтоді, коли Аріадна виїхала на навчання. Я не малюю.

Антуана: Вона здається що ще у містечку. Я бачила як вчора вона йшла вулицею.

Хільда: Дівчата. Дзвоник.

Регіна, притиснула книгу: Незабаром все скінчиться.

Антуана: Як я скучила за школою.

Регіна, посміхнулась: А ми за тобою.

 

Дівчата зайшли до будівлі школи.

 

Місто Меріда.

Ранок.

Кімната Раймундо.

Раймундо, жмурячись: Привіт, новий день. – дивиться на годинник – Так сніданок.

Фернандо: Все готово, сеньйор. Завтра готуєш ти.

Раймундо: Мені моя дівчина казала, що мене шукав Санчо. Де ти був тоді?

 

На кухні.

Фернандо, накриває стіл: Як і ти, у батьків. Смачного.

Раймундо, посміхнувся: І тобі друже.

 

Хлопці сіли снідати.

Тим часом у квартирі Едмундо.

Санвузол.

Едмундо, наспівує: Тарган вже не може ходити. – наносить зубний порошок- А Едмундо побіжить.

Ампаро, за дверима: Ти скоро?

Едмундо, посміхнувся: Хочеш приєднатися?

Ампаро: Ні. Вже почекаю.

 

Після водних процедур.

Едмундо, витирає обличчя: Як на світ народився.

Ампаро, бере зубну щітку: Мій батько за цей час поголитися встигає.

Едмундо, посміхнувся: Я просто думав про дівчину. Яка вона лише у танці. – повісив рушника – Був у нас французький сніданок. Сьогодні буде королівський.

Ампаро: І що ж там буде?

Едмундо: Побачиш.

 

Едмундо вийшов з санвузла.

На кухні.

Едмундо, бере продукти: Приготуємо тортільї і шоколад.

 

Після приготування сніданку.

Ампаро: Які аромати!

Едмундо: Прошу до столу.

Ампаро, сідає до столу: Звідки такий талант?

Едмундо: Ти цими вихідними, сам міг переконатися. – зітхає – Хоча б на цьому тижні обійшлося все без Ферро.

Ампаро: Як твоя нога?

Едмундо: Зранку добре. Вчора було дещо важко.

Ампаро, їсть тортільї: Знаєш, смачно.

Едмундо, бере виделку: Що ж почнемо.

 

Університет.

Коло лекторію.

Санчо, посміхнувся: То що, ходімо шукати центр ваги фігури тіла?

Фернандо: Ходімо. Друже, ти з нами?

Раймундо, оговтався: Так, пішли. Механіка. Креслення…

Санчо: І фізичне виховання.

Раймундо: Спорт – це наше все.

 

Хлопці зайшли до лекторії.

Санчо: І де наші дівчата?

Фернандо: Ти ж знаєш, що їх небагато.

Раймундо: Можна перелічити на пальцях однієї руки.

Фернандо: Точніше на двох.

 

Почалась лекція.

Зайшов викладач.

Викладач: Що ж почнемо. На чому ми зупинилися?

Санчо, посміхнувся: Ми на перерві.

Викладач, суворо: Досить блазнювати.

Раймундо, встає з місця: Ми розбирали на минулій лекції Статику. Рівновагу і центр ваги твердих тіл.

Викладач: Молодець, студенте Родрігес, з вас вийде хоч яка користь. Що ж напишете нам формули?

Раймундо: А чого б не написати.

Викладач: Тоді до дошки.

 

Раймундо підійшов до дошки. Почав писати.

Санчо, тихо: Зараз завалить.

Фернандо, тихо: Це на щастя ще не іспит.

Емілія, тихо: Хлопці. Досить шепотіти.

 

Раймундо завершив писати.

Викладач: Що ж подивимося? – пауза – Угу. Угу. Досить дивно. Неначе все як з підручника.

Раймундо, витирає руки: На пам’ять не скаржусь.

Викладач: Що ж розв’яжіть задачу. – пише на дошці – Вона доволі проста. Але вона з заковиркою.

Раймундо, читає: На яку висоту підніметься людина якщо маса тертя?…

Викладач: Готовий?

Раймундо: Зараз.

Викладач: Даю вам п’ять хвилин. – оглянув студентів – Не підказувати.

 

Минуло три хвилини.

Раймундо, кладе крейду: Готово.

Викладач: Що ж, добре. Займайте місце. А ми почнемо з розв’язання задач.

 

Після лекції.

В коридорі.

Санчо: Настільки все складно!

Раймундо: Все дуже просто.

Санчо: Проте наступне заняття.

Раймундо: Творча робота. Ходімо, друже.

 

Після лекцій.

Кафе при університеті.

Ампаро: Кого я бачу! Дублікат мого друга.

Раймундо, посміхнувся: Все жартуєш. Як день?

Ампаро: Все чудово. А от і Едмундо.

 

Підійшов Едмундо.

Едмундо, ставить тацю: Пообідаємо як королі.

Раймундо: Піду і я замовлю.

Ампаро: Тут дуже смачна риба.

Едмундо, сів до столу: Яка сьогодні на нарозхват.

 

Після обіду.

Йдучи додому.

Едмундо: То як день?

Раймундо: Все гаразд. Навіть неочікувано.

Едмундо, посміхнувся: Просто хтось дуже добре підготувався.

Ампаро, посміхнувся: Можливо що і анатомію добре знаєш?

Раймундо: Тут вже ні.

Едмундо, здивовано: А чого?

Раймундо: Не настільки я розумний.

Ампаро, посміхнувся: Нічого, от поспілкуєшся тісніше з медиками.

Едмундо: Будеш знати не гірше за нас.

 

Коста Дорада.

Друга половина дня.

Будинок Сорте.

Тераса.

Регіна: І тобі мама дозволила приймати друзів?

Антуана: Вже не настільки заразно. – п’є сік – Якщо слідкувати за станом здоров’я.

Регіна, п’є сік: І дощ тоді був не значний.

Антуана, поставила склянку: Це сталося пізніше. Вже помітила після буревію.

Регіна: Зрозуміло. І як твоя мрія, все ще в силі?

Антуана: Це ти про навчання після школи? Так, ще більше хочеться.

Регіна, їсть чурос: Ти така бліда.

Антуана, їсть чурос: Все наздожену. Буду як дівчата з Гаїті.

 

Дівчата засміялися.

Регіна: Мені не вистачало спілкування з тобою.

Антуана: Мені теж. Декілька разів приходили Хільда та Мартіна. Але їх не допускали. Або розмовляла через вікно. Не життя, а клітка. Гарна підвіска.

Регіна: Це подарунок від коханого.

Антуана: Постривай. Мені це почулося?

Регіна: За останній час я все більше розумію, що це не просто дружба. Мені у ньому подобається геть усе. Його посмішка. Зачіска. Те як він розмовляє.

Антуана: Нехай це почуття переросте у щось значно більше.

Регіна: Мені це і самій хочеться.

Антуана, встає з місця: Ти не проти прогулянки?

Регіна: Пішли. Якщо можна.

Антуана, посміхнулась: Можна.

 

Дівчата пішли гуляти.

Коло каплиці Санто Корасон.

Антуана: Завжди подобалося це місце.

Регіна: Ще у суботу я стояла перед Дівою Гваделупою. – зітхає – Незабутні відчуття.

Антуана: Я бачу що лишилися прикраси.

Регіна: Кілька букетів квітів. Ходімо далі?

 

Підійшли до ошатного будинку.

Регіна: Тут тепер живе бабуся.

Антуана: Хочеш зайти?

Регіна: Напевно що так. Ти не образишся?

Антуана, посміхнулась: Анітрохи.

Регіна: Тоді бувай.

Антуана: Побачимося у школі.

 

Регіна зайшла до будинку бабусі.

Час минув швидко. Регіна не счулась як минув час.

 

Настав вечір.

Будинок Ернандес.

Їдальня.

Мередіт: Мої дівчатка. Настав час вечері.

Чепа: Ну і де ти була?

Регіна: У бабусі Кларіти.

Мередіт, посміхнулась: І що ж сеньйора Клара?

Регіна: Все розпитувала про батька і моє навчання.

Чепа: І я хочу…

Мередіт: Сходимо разом.

Чепа: Чесно?

Мередіт, посміхнулась: Так. А зараз вечеряємо.

 

Після вечері.

Кімната дівчат.

Регіна: Ти щось шукаєш?

Чепа, перебирає речі: Подарунок.

Регіна: І що ж це буде?

Чепа: Капелюшок, зроблений власноруч.

Регіна: Ти і рукоділля. Речі…

Чепа, дістає стрічки: Все знайшла. Ось ця стрічка стане прикрасою.

 

Зазирнула мати.

Мередіт: Що тут відбувається?

Чепа: Хочу зробити приємне. Подарувати капелюшок.

Регіна: Вона поки знайшла лише стрічку.

Чепа, показує стрічку: Ось цю синю і білий капелюх.

Мередіт, посміхнулась: Моя допомога потрібна?

Чепа: Якось і сама.

Мередіт: Десь була гарна тканина для капелюшків.

Чепа: І ти її знайдеш?

Мередіт: Хтось повинен був вивчити вірш до завтра.

Регіна, розглядає фото коханого: Це точно не я.

Чепа: Мамо, ти знайдеш?

Мередіт: Намагатимусь знайти. Вчи вірш.

Чепа, посміхнулась: Я вже його знаю.

Регіна, поклала фото: Тебе перевірити?

Чепа: Краще спочатку себе перевір.

Мередіт: Душно в кімнаті.

Регіна, відкрила вікно: Зараз стане легше.

Чепа, бере книгу: Повторимо.

Регіна: Вийдемо подихати?

Мередіт, посміхнулась: Пішли, доню. Розповіси, як минув день.

Регіна: Та й нічого розповідати.

 

Мати і дочка вийшли до саду.

Мередіт: А все ж?

Регіна: Була у подружки. У мене досі приємні спогади про вихідні.

Мередіт, посміхнулась: Будемо вважати що свято вдалося.

Регіна: Подарунок від Аріадни, зайняв своє місце над моїм ліжком.

Мередіт: Така робота, гідна найсвітліших віталень.

Регіна: Ти маєш рацію. – підвела очі – Яке небо!

Мередіт, посміхнулась: Я у твоєму віці теж дивилась на зорі і мріяла. Мріяла. І твої мрії здійсняться.

Регіна, посміхнулась: Мрії. Є у мене поки що одна мрія.

Мередіт, обіймає доньку: Яка здійсниться. Неодмінно.

Регіна: Чую запах диму.

Мередіт: Сусід розпалив вогнище.

Регіна: Давай побудемо ще.

Мередіт: А завтра комусь до школи.

Регіна: Ми ж не до опівночі. Тато завжди дивиться на небо.

Мередіт: Ну добре.

 

Сіли на лавку.

Регіна: Я хочу почути ту пісню.

Мередіт, посміхнулась: Яку доню?

Регіна: Ту пісню, з мого дитинства. Хабібат.

Мередіт, посміхнулась: Моя люба.

 

Залунала тихо пісня.

Підійшла Чепа.

Чепа: І я хочу послухати.

Регіна, посміхнулась: Сідай, сестричко, коло мене.

Чепа, сіла на лавку: Скажу відразу. Вірш повторила.

Регіна, тихо: Тихенько. Послухаємо як співає мама.

 

Після завершення пісні.

Чепа: Як чудово.

Мередіт: Вам не холодно?

Чепа: Ні. Гарний вечір.

Регіна: Будемо готуватися до сну.

Мередіт: Так, дівчатка, ходімо.

 

Вечірня Меріда.

Кімната хлопців.

Ампаро, коло дзеркала наспівує: Ми льотчики. – робить зачіску – Щоб трималась зачіска, зробимо так.

Едмундо, посміхнувся: Що ти там співаєш?

Ампаро, посміхнувся: Пісню про справжніх чоловіків. Яким підкорилося небо.

Едмундо, дивиться у книгу: Теж мені вже льотчик.

Ампаро, розвернувся: Ти багато чого пропустиш.

Едмундо, підходить до шафи: І куди прямуємо?

Ампаро: На пошуки загублених скарбів.

Едмундо, посміхнувся: Я вже подумав про шлунок.

Ампаро, посміхнувся: І це теж. Коли купували прикраси. То помітив непогане кафе.

Едмундо, бере жакет: Центр міста. Ціни захмарні.

Ампаро, посміхнувся: Тато мені підкинув грошенят. Треба використати їх з користю. А що як не гарна їжа, користь для організму?

Едмундо, одягає жакет: Хороша книга.

Ампаро, посміхнувся: То їжа для мозку. На ній довго не протягнеш. Виходимо.

 

Не поспішаючи дійшли до центру міста.

Ампаро, посміхнувся: То як ви з братом співали. Тореадори?

Едмундо: Так. – озираючись – Вельми велелюдно.

Ампаро, показує рукою: Он і кафе.

Едмундо: Що ж пішли.

 

Хлопці підійшли до столу.

Ампаро, посміхнувся: Місце як для нас.

Едмундо, посміхнувся: Яка дівчинка гарна.

Ампаро: Маленька ще. Що ж де офіціанти?

Вусатий чоловік: А тут самообслуговування.

Ампаро: Що ж друже. Ти посидь тут. Я миттю.

 

Ампаро підійшов до стійки.

Едмундо, посміхнувся: Дівчинко, а дівчинко? Як тебе звати?

Дівчинка, голосно: Ману!

Ампаро, коло стійки: Так що обрати? Що обрати?

Бармен: Все свіже.

Ампаро: Млинці і какао.

Бармен: Обирай начинку.

Ампаро: З креветками.

Бармен: Креветки з авокадо.

Ампаро: Добре. Беру.

Бармен, подає тацю: Це ваше.

Ампаро, бере тацю: А ціна?

Бармен: Сьогодні знижка.

Ампаро: Зрозумів.

Бармен: Гроші віддаси пізніше.

 

Хлопець підійшов до столу.

Едмундо, бере тарілку: Оце так порція!

Ампаро, ставить тацю: Смачного, друже.

 

Після вечері.

На площі Гранде.

Едмундо: Який вечір.

Ампаро: Відчуваю що буде дійство.

Едмундо: Я вже бачу жонглерів.

Ампаро: Вогонь? Це щось новеньке.

 

Хлопці підійшли до центру площі.

Едмундо, посміхнувся: Я вже бачу свого брата.

Ампаро: Він не сам. Нерозлучники.

Едмундо: Підійдемо.

 

Хлопці підійшли до пари.

Едмундо: Яскравий вечір.

Раймундо: Дивовижно. Як це він робить?

Амеда: Ще з давніх давен людина поклоняється вогню.

Ампаро: Ви вже вечеряли?

Амеда: Ще вдома.

Едмундо: Давайте поспостерігаємо.

Раймундо: Ти подивись він підкинув факел однією рукою, а іншою схопив.

 

Після вистави.

На прогулянці.

Раймундо: Далеко, брате, зайшов.

Едмундо: Вирішили прогулятися і повечеряти.

Ампаро, жонглює руками: З першого погляду все так просто.

Амеда, шукає у кишенях: Десь був м’ячик. – подає м’ячик – Тримай.

Ампаро, бере до рук: М’який. Що ж спробуємо. – починає жонглювати – А для чого він тобі?

Амеда: Це для масажу. Постійно зі мною. – посміхнулась – У тебе непогано виходить.

Раймундо, обіймає дівчину: А подивитися на мене? Ти не хочеш?

Амеда, посміхнулась: Ти завжди поруч.

 

Минуло десять хвилин.

Ампаро, повертає м’ячик: Дякую.

Амеда, бере м’ячик: Звертайся.- ховає до кишені – При нагоді.

Едмундо: Як навчання?

Раймундо: Механіка – добре. Креслення – чудово.

Едмундо, посміхнувся: І коли буде від тебе літак?

Раймундо: Думаю що нескоро. Поки навчання. Потім робота. Років п’ять мине, не менше. А може і більше.

 

Підійшли до будинку.

Амеда: Хлопці, а не хочете до мене?

Ампаро: Ми не проти.

Раймундо: Та і в мене вечір вільний.

 

Усі разом зайшли до Амеди.

Раймундо, сів на диван: І що буде?

Амеда: Світська розмова. – дістає коробку – Або зіграємо у гру.

Едмундо, посміхнувся: Землевласник? Відчуй себе багатієм.

Амеда: Зіграємо? Ця гра у мене з дитинства.

Раймундо, підійшов до столу: Дитячі забавки.

Амеда: Не хочеш. Не грай.

Раймундо, посміхнувся: Хто сказав що я відмовився від гри.

 

Гра тривала з годину.

Едмундо: Ох ти хитрун! Ти скупив найдорожчі ділянки.

Раймундо, посміхнувся: Так. Волл-стріт мій. П’ята авеню. Бродвей. Весь Мангеттен мій.

Амеда: Що ж переможець сьогодні Раймундо.

Раймундо, сміючись: Вчиться логічно мислити. Лікарі. Бо боюся як потраплю до одного з вас, живим мені не вийти.

Амеда: Вже йде Ірис.

Раймундо, встає з місця: Квіточка. Так, квіточка. Так, а призові будуть?

Ампаро, посміхнувся: Йди вже Бенджамін Франклін.

Раймундо, підходить до дверей: Він на хвилиночку геніальний фізик. Час – це гроші. Бувайте, міщани.

 

Раймундо вийшов з квартири.

Ірис: А це ще хто тут такий? Едмундо…

Раймундо, посміхнувся: Міледі, я вже йду. Гроші вирішують все!

 

Раймундо вийшов на вулицю.

В кімнаті.

Ампаро: Заливається соловейком.

Амеда, збирає гру: А якщо б це були справжні гроші?

Едмундо, посміхнувся: Ми підемо.

Амеда, ховає до шафи: Так, хлопці, йдіть. А може чаю?

Ампаро: А де Норма?

Амеда: Або навчається. Або спить.

Чути голос: Ніхто не спить.

Едмундо: А нам вже час. Бувай.

Амеда, підійшла до дверей: Ще побачимось.

 

Хлопці підійшли до дверей.

Ампаро: Неодмінно.

Едмундо: Бувай.

Амеда: Бувайте, хлопці.

 

Хлопці вийшли з квартири.

Амеда, зачинила двері: Зовсім різні, хоч і такі схожі.

 

Дівчина зайшла до кімнати.

Норма: Завтра вірусологія. Ти готова?

Амеда: Про збудників холери?

Норма, перегорнула сторінку: І не тільки.

Амеда: Якщо б ти була на моєму місці. Кого б ти обрала з трьох?

Норма: Певно що Едмундо. Він тихий, ввічливий…

Амеда: І нудний як солодка патока. – хитро посміхнулась – Проте Раймундіто з перцем. Завжди вируює.

Норма, кладе книгу: Так чого питаєш. Я спати.

Амеда, роздяглась: Я теж.

 

Тим часом на сходах.

Ампаро, посміхнувся: Що друже? Відпочиваємо?

Едмундо: Чоловіки сходяться на гру.

Ампаро: То дорослі дядьки.

Едмундо, посміхнувся: Я приєднаюсь до них.

Ампаро: Я тебе стягувати завтра не буду.

Едмундо: І сам піднімусь. Не пощастило бути землевласником. Можливо що пощастить у картах.

Чути голос: Пабло, здавай карти.

 

Підійшов Едмундо до чоловіків.

Ігнасіо, радісно: Кого я бачу! Сідай, хлопче. Сьогодні у нас пиво.

Нестор: Сідай коло мене.

Ігнасіо, наливає пиво: Сьогодні у нас дорослі ігри. – їсть коників – На гроші.

Едмундо, дістає гроші: Щось лишилося напевно після вечері. – дістає десять песо – Вистачить?

Пабло: Як стартова ставка.

Ігнасіо, п’є пиво: А що ж твій друг?

Нестор: Він чудовий гравець. Та й хлопець.

Ігнасіо: Чудовий, чудовий і сигари гарні має.

Едмундо, сідає коло Нестора: Я готовий.

Ігнасіо, бере карти: До бою!

 

Гра тривала до опівночі.

Едмундо, встає від столу: Я до себе.

Нестор: Йди, хлопче. Та і мені вже час. А ви хлопці?

Ігнасіо: Зараз почнеться справжня гра.

Пабло, здає карти: А твоя тебе не шукатиме?

Ігнасіо, пирснув: Спить вже напевно. – п’є пиво – Гарний напій.

 

Останніх слів Едмундо не чув.

Зайшов до себе і швидко заснув.

Попереду на нього чекало багато теплих зустрічей з дівчиною.