Сімейна сага Родрігес

Юкатанські Роме і Джульєтта

 

Останній тиждень лютого.

 

Меріда.

 

Вечір.

Кімната хлопців.

Едмундо, сидить за конспектами: Телефон? – почав вставати – Я візьму слухавку?

Ампаро, дивиться на годинник: Сиди. Я сам візьму.

 

Ампаро підійшов до телефону.

Ампаро, телефоном: Слухаю вас.

Хосе Анхель: Синку! Ти не міг поїхати у наш будинок?

Ампаро, переклав слухавку: До будинку дідуся?

Хосе Анхель: У найближчі дні.

Ампаро: Сьогодні середина тижня. А що там потрібно знайти, або зробити?

Хосе Анхель: Просто перевір. Я б сам з радістю. Та робота.

Ампаро: Домовились.

Хосе Анхель: Як твоя гра?

Ампаро: Все добре. Наступна гра з хлопцями рахівниками.

Хосе Анхель, заповнює бланк: Зрозуміло. Як сусід?

Ампаро, посміхнувся: Едмундо сидить навчається.

Хосе Анхель: Щоб тобі не було сумно можеш запросити і його.

Едмундо, хитає головою: Не треба.

Ампаро, посміхнувся: Зрозумів. Молодому організму потрібне повітря. Як там сестра?

Хосе Анхель, відклав заповнений бланк: Сьогодні навчається.

Ампаро: Передавай мамі вітання. І як казав один капітан, відаю швартові.

Хосе Анхель, подивився на таблиці: Сам то як?

Ампаро: Гризу граніт науки. – посміхнувся – От зараз приєднаюся.

Хосе Анхель, відкинувся на спинку: Якщо бажаєш, то приходь.

Ампаро: Ти зовсім запрацювався.

Хосе Анхель: Такий він хліб лікарський.

 

Ампаро поклав слухавку.

Едмундо, береться за голову: І навіщо потрібні ці знання з цитофізіології?

Ампаро, сів поруч: А навіщо тоді потрібно знати першу медичну допомогу, – проковтнув грудку – або скажімо охорону праці?

Едмундо, відклав конспект: То важливо. Без надання першої медичної допомоги, знижуються шанси на порятунок.

Ампаро: Звісно, це ближче до людей, що вивчають лаборанти.

Едмундо, подивився на годинник: Засиділися ми.

Ампаро, відкрив конспект: Я ще повторю.

Едмундо, посміхнувся: І підемо на пробіжку.

Ампаро: Ні в якому разі. Нозі потрібен спокій.

Едмундо, подивився на ногу: А вона свербить.

Ампаро, дивиться у зошит: Якщо трохи то добре.

Едмундо, бере книгу: Пригоди Арсена Люпена. – відкрив книгу – Почитаємо.

Ампаро: У мене вдома ціла серія.

Едмундо: І скільки книг?

Ампаро: Про Люпена – п’ять.

 

Минуло сорок хвилин.

Ампаро, відклав конспекти:Нарешті.

Едмундо, посміхнувся: Вже так любиш вчитися?

Ампаро: Терпіти не можу писанини.

Едмундо, відклав книгу: Підемо гуляти?

Ампаро: Лише до найближчого кафе.

 

Вийшли на подвір’я.

Амеда: Привіт, хлопці.

Едмундо: Привіт, красуня. Бачилися сьогодні.

Амеда: Щось не помічала.

Едмундо, смикнув край сорочки: Брат не з’являвся?

Амеда: Не бачила. – посміхнулась – Донна Роса.

Ампаро: Чого став, пішли.

Едмундо, посміхнувся: Пішли.

 

Вийшли на вулицю.

Едмундо: Я чув твою розмову. А де зараз твій дідусь?

Ампаро, перебирає гроші: З батьками живе. Де ж ще?

Едмундо, тихо: Ти будь уважним і обережним. Пригадай що було на першому курсі?

Ампаро: Це ти про тих хлопців з перших лекцій? То все вигадки. Дурня.

Едмундо, озираючись: Я не був таким самовпевненим.

Ампаро: Ходімо до того бару.

 

Підійшов Родріго.

Родріго: Приємна зустріч.

Ампаро, посміхнувся: Привіт, старий.

Едмундо, посміхнувся: Розділимо трапезу.

Родріго, посміхнувся: Тоді я пошукаю ще десятьох.

Ампаро, посміхнувся: Навіщо?! Ми і утрьох чудово проведемо вечір.

 

Дорогою до бару.

Родріго: А швидкі японці.

Ампаро: Здалися тобі вони?

Родріго: Але як? Нещодавно Сінгапур. Тепер от до Австралії дісталися. Дарвін палає.

Едмундо: Ти за них переймаєшся?

Родріго: Не за них. Мені близька духом Британія.

Ампаро, посміхнувся: А мені французи. А тобі друже?

Едмундо: Іспанці. Хто ж ще.

 

Підійшли до бару.

Родріго: Відчинено.

Ампаро, тихо: Ти як друже?

Едмундо, тихо: Нормально. Як би на квартал довше то не зміг.

 

Зайшли до бару.

Родріго: Дивно. Порожньо.

Ампаро: Проте вільних місць достатньо.

Едмундо, сів до столу: Мені вже і тут добре.

Ампаро, сідає до столу: Ти таку, друже, гру пропустив.

Родріго: Мені хлопці казали.

Едмундо, посміхнувся: Та і ні про що розповідати…

Родріго, відходить від столу: Я за пивом.

Едмундо: І щось поїсти.

Родріго: Будуть стейки.

 

Хлопець підійшов до стійки.

Ампаро, посміхнувся: Оце вже наїмося.

Едмундо: То розкажи де знаходиться будинок.

Ампаро: Там дуже гарно. Неподалік від узбережжя. На самій околиці міста.

 

Родріго швидко повернувся.

Ампаро, задоволено: Оце так порції!

Родріго, посміхнувся: І це ще не все. З ними також маніок.

Едмундо: Невже з самої Колумбії?

Родріго, сідає до столу: Смачного, хлопці. Все набагато ближче.

Едмундо, їсть стейк: Ум! Як смачно.

 

Після вечері вийшли з бару.

Ампаро: А смачне пиво.

Едмундо: І м’ясо теж.

Родріго: А гарний викладач з Цитофізіології. Паула Морін.

Едмундо: Здається що вони одружилися. Еріберто і Паула.

Ампаро, плескає по плечу Родріго: В прольоті.

Едмундо, посміхнувся: А як тобі Ноемі, та Норма?

Родріго: Вони красуні.

Ампаро: От виповниться нам вісімнадцять.

Родріго, понуро: Яке зовсім незабаром. Запрошую, друзі.

Ампаро, посміхнувся: Раптом не Першого квітня?

Родріго: Четвертого. – зітхає – А що Першого?

Ампаро, посміхнувся: Ну як? День сміху.

Едмундо, радісно: Гайда веселитися!

 

Підійшли до парку.

Родріго, жартома: Невже гра у хованки?

Едмундо: Ні. Не ховатися.

Ампаро, посміхнувся: Ховайся, хлопче.

 

У парку.

Едмундо, потер руки: То що граємо?

Родріго: Дитячі забавки.

Ампаро, посміхнувся: Граємо.

 

Провели разом чудовий час.

Едмундо, сміється: Невже таке було?

Родріго: Саме так. Вимазалися крейдою.

Ампаро, посміхнувся: Відчуваю що був поряд. Бо саме таке траплялося з нами.

Едмундо, захоплено: Хлопці от послухайте, як ми з братами. Пам’ятаю одного разу їздили на конях.

Родріго: Родео?

Едмундо, посміхнувся: Ні, до того не дійшло. Вчасно нас зупинили.

 

Той же вечір.

Коста Дорада.

Будинок Ернандес.

Вітальня.

Мігель: То що дівчатка?

Чепа: У мене сьогодні були танці. Ноги відпадають.

Регіна: Що ти хотів тату?

Мігель: Поки я вдома. Потрібно дещо поновити фасад будинку. Дещо прибити, де пофарбувати.

Регіна: І коли це зробити?

Мігель: У найближчі дні.

Чепа: У нас школа і взагалі…

Регіна: Сьогодні вже середа. На вихідних.

Мігель, тихо: А зараз вечеряти і відпочивати.

 

Разом зайшли до їдальні.

Мередіт, ставить деко: Про що розмова?

Мігель: Про оновлення фасаду.

Мередіт, подивилась на чоловіка: І ти впораєшся?

Чепа: Ми допоможемо.

Мігель, обіймає доньок: От бачиш. У мене ціла команда.

Мередіт, сідає до столу: Годі вам. Вечеряємо.

Чепа, сіла на стілець: І будуть солодощі?!

Регіна, бере виделку: Їж що бачиш.

 

Після вечері.

У дівчачій кімнаті.

Дівчата лежали на ліжках.

Чепа: А на вечерю, королева Медичі з’їдала одне яйце і маленьке тістечко.

Регіна, подумки: Мама веде щоденник. От би і мені.

Чепа: Ти мене чуєш? Агов!

Регіна, посміхнулась: Чую, сестричко. Я тебе чудово чую.

Чепа, встала з ліжка: А чого мовчиш?

Регіна, дивиться на стелю: Дещо думаю.

Чепа, підійшла до шафи: Про День Народження?

Регіна: І про нього теж. Треба шити сукню.

Чепа: Вона буде найгарнішою. З фатину. Це така легка тканина…

Регіна, подивилась на сестру: Де ти її знайдеш? У тітки Сусанни?

Чепа: З тієї тканини шили собі сукні ще французькі королеви?

Регіна, сміється: Що самі сиділи з ниткою і голою у одній руці. – розвела руки – А з тканиною у іншій…

Чепа, підійшла до дверей: Я на прогулянку.

Регіна, підвелась: Сама далеко не ходи.

Чепа, відкрила двері: Я буду в саду.

 

Чепа вийшла з кімнати.

Регіна, дивиться на фото: Ти як, друже? Чи сумуєш? – тихо – Мій коханий.

 

До кімнати постукали.

Регіна: Вже щось забула.

Мередіт, зазирнула: Доню, займаєшся?

Регіна, ховає фото: Ні. Сиджу і думаю.

Мередіт, посміхнулась: Про церемонію?

Регіна: А що в ній особливого?

Мередіт, сіла коло доньки: Наскільки мені відомо, то Кінсеаньєра, дуже важлива подія в житті дівчинки.

Регіна: Це як вступ до шлюбу?

Мередіт: Саме так. От у арабському світі дівчинка вже у дев’ятирічному віці – наречена.

Регіна, посміхнулась: Невже так рано виходять заміж?

Мередіт, обіймає доньку: Звісно що пізніше. – дивиться на ліжко – А де це менша?

Регіна, посміхнулась: Пішла солодощі шукати. До саду вийшла.

 

Тим часом у саду.

Чепа: Тату?

Мігель, сидить на лавці: Маленька? Сідай ближче.

Чепа, сіла озираючись: А що ти робиш?

Мігель: Відпочиваю. Дивлюсь на зірки. – показує рукою – Он бачиш те сузір’я схоже на людину?

Чепа, дивиться на зірки: Це у кого нібито лук і стріли у руках?

Мігель: Саме так. Назва йому Оріон.

Чепа: А в кого він цілиться?

Мігель: У сузір’я Тільця і Овна. Колись давно за зірками знаходили шлях мореплавці. Зараз орієнтуються льотчики.

Чепа, подивилась на батька: То це правда, про хлопця? Я ще мала для цього. Мені закидонів від Лучо вистачає.

Мігель, невдоволено: Доню, що за вирази?

Чепа, дивиться на квіти: З ким поведешся…

Мігель, зіщулився: Заходимо.

Чепа: А мені добре.

Мігель, обіймає доньку: Заходимо. – посміхнувся – За невиконання прохання, слідує покарання.

Чепа: Найсуворіше?

Мігель, посміхнувся: Аякже. Місяць без морозива і цукерок.

 

Минуло три дні.

Місто Меріда.

Ранок.

Коло будинку.

Ампаро, обіймає батька: Тату!

Хосе Анхель, подає ключ: Моя пташка швидко вас домчить.

Едмундо, посміхнувся: А ім’я у цієї пташки є?

Ампаро, посміхнувся: Наш Орел. А ти тату як?

Хосе Анхель: До вечора повернеш. – озирнувся – Мені вже час. І ви не затримуйтеся.

 

Чоловік поспішно пішов вулицею.

Едмундо, посміхнувся: Їдемо?

Ампаро, сідає за кермо: Поїхали.

Едмундо, сів поруч: Міг би допомогти.

Ампаро: Тобі важко?

Едмундо: Вже як бачиш сів. То куди далі?

Ампаро: А до Прогресу одна дорога. На північ.

Едмундо: Настав час пригод.

Ампаро: Ніяких пригод. – заводить двигун – Вирушаємо.

 

Минула приблизно одна година.

Місто Прогресо.

Будинок Перес.

Ампаро, посміхнувся: Приїхали.

Едмундо, вийшов з автівки: Гарне місце. – озираючись – Я б сказав що чудове.

Ампаро, підійшов до будинку: Колись цей будинок належав моїй родині. – відчиняє двері – У ньому провів своє дитинство мій батько.

Едмундо, підійшов ближче: А зараз виставлений на продаж?

Ампаро, відкрив двері: Прошу, друже.

 

Зайшли до будинку.

Едмундо: Просторо і багато світла. – зупинився коло шафи – Багато книг. І купа фотографій.

Ампаро, озираючись: Рідкісні знімки з мого дитинства.

Едмундо, посміхнувся: Який гарний малий.

Ампаро, знімає простирадло: Там мені здається, що три. – сідає за стіл – Відпочинемо.

Едмундо, сів навпроти: Цікавий інтер’єр.

Ампаро, посміхнувся: Це все моя бабуся. Скільки себе пам’ятаю, її захоплення Францією. І у балетну школу вона мене теж вперше привела. Ноги і руки досі пам’ятають ті рухи. Балет, повік не забуду.

Едмундо, посміхнувся: А вона часом не француженка?

Ампаро, встає від столу: Сходимо на пляж. Ти питаєш чи француженка вона? Ні, вона не француженка.

 

Хлопці вийшли з будинку.

Едмундо: І куди?

Ампаро, показує: За тими пальмами.

 

Дорогою до моря.

Ампаро, йде попереду: Ти друже не відставай. – озирнувся – Оце так явлення!

Едмундо, чухає собаку: Гарний пес.

Ампаро: І звідки він?

Едмундо, випростався: Ще від самого будинку.

Ампаро, посміхнувся: Гарний спаніель.

Едмундо, озирнувся: Все як і вдома. Місце для ранкових пробіжок.

 

Почувся гавкіт.

Ампаро: Це ще на кого?

Едмундо: На птахів.

Ампаро, прислухався: Точно! Водяна курочка.

Едмундо: Будемо йти?

Ампаро: Пройдемо до тих пальм.

Едмундо, посміхнувся: Домовилися.

 

Прогулюючись до пальм.

Ампаро: Студенте Родрігес, так з чого складається найпростіший живий організм – клітина?

Едмундо, посміхнувся: Професоре Перес, клітина елементарна структура і функціональна одиниця живого організму.

Ампаро: Наступне питання. Що таке елементарна структура і функціональна одиниця?

Едмундо, сміється: Низька елементарних частинок має складну внутрішню структуру.

Ампаро, обіймає за плече: Професоре Перес. Ти довго думав?

Едмундо, посміхнувся: Ти, друже, дійсно став схожий зараз на професора.

 

Минуло десять хвилин.

Під пальмами.

Ампаро: Ми на місці.

Едмундо: Я вже хочу пити.

Ампаро: Тут неподалік продають свіжі соки. Пішли?

Едмундо: Пішли.

 

Вуличне кафе.

Бармен, посміхнувся: Слухаю Вас.

Ампаро: Нам потрібен сік.

Едмундо, чує бурчання: І щось перекусити.

Бармен: Сік Мікс і два тако. Розташовуйтеся.

Ампаро, посміхнувся: І довго чекати друже?

Бармен, чавить сік: Одне натискання і дві склянки соку.

 

Підбіг пес.

Едмундо, дивиться на ноги: Знову він.

Бармен, наповнює склянки: Це мій собака. Чарлі.

Едмундо, посміхнувся: Дійсно схожий на Чапліна. Не треба.

 

Пес облизав Едмундо ногу.

Ампаро, посміхнувся: Молодець, Чарлі. Шматочок м’яса буде твій.

Бармен, подає тако: Вам пощастило, що я раніше прийшов.

Ампаро: І які справи у місті?

Бармен: Лише місцеві і з десяток-другий туристів. Ви я бачу туристи.

Ампаро, посміхнувся: Як знати старий.

Бармен: Ти так схожий, на одного чоловіка. Я тоді був ще малим, коли його бачив востаннє.

Ампаро, посміхнувся: Сеньйора Хуліано Переса? Усі хто знає мого діда всі так кажуть.

Едмундо, дає шматочок м’яса: Чарлі? Чарлі? Хороший хлопець.

 

Пес з’їв все.

Після короткої сніданку.

Дорогою до будинку.

Ампаро: Хоч батько і не казав щось брати. Та я візьму.

Едмундо: Оті фотографії?

Ампаро: Декілька книг.

 

Коло будинку.

Едмундо: Відпочинемо тут?

Ампаро, посміхнувся: Що ж добре.

 

Тим часом у Коста Дорада.

Ранок.

Будинок Перес.

Дівчача кімната.

Чепа, наспівує: Крихітко, будь ласка, не йди. – розчісує волосся – Крихітко, не їдь у Новий Орлеан.

Регіна, посміхнулась: Це що за пісні?

Чепа, озираючись: Це уроки з англійської.

Регіна: З блюзовим відтінком?

Чепа, продовжує розчисувати: А якщо і так?

Регіна: У тебе чудовий голос. Але трішечки м’якше і повільніше. – наспівує – Ти знаєш як я тебе люблю, дівчинко, не йди.

 

Зазирнула мати.

Мередіт: Прокинулись?

Чепа, бере шпильки: Так. Мамо, як я співаю?

Мередіт: Непогано. Сніданок чекає. До обіду мене не буде.

Чепа, підбирає волосся: Щоб нічого не заважало.

 

Мередіт зачинила двері.

Регіна: Пів дня з татом.

Чепа: Виходимо.

Регіна: І ти будеш фарбувати?

Чепа:Хоча б терасу.

Регіна: Білою фарбою?

Чепа, крутиться коло дзеркала: Так. Так. Так.

 

Після сніданку.

На подвір’ї.

Мігель: З чого його почати?

Гаспар, підійшов до паркану: Допомогти, дядьку?

Мігель: І чим ти допоможеш?

 

Підійшли дівчата.

Регіна: Лепетанням язиком.

Мігель: Ти драбини не боїшся?

Гаспар, закручує сорочку: Ні.

Мігель: А вбрався як на парад. Що ж. Почнемо.

Гаспар, поліз на драбину: То що робити?

Мігель: Знімай фарбу.

Гаспар, дивиться на низ: А звідси сестра ще гарніше.

Регіна: Ти дивись шию не зверни. – сміється – Рятувати буде нікому.

Мігель: Ти, хлопче, будь обережним.

Чепа, бере пензель: То можна розпочинати.

Мігель: Спочатку знімаємо фарбу. На скільки це можливо.

 

Чути пісню.

Регіна: То що робити мені?

Гаспар, наспівує: Цілуй мене, цілуй мене міцно.

Мігель: Обирай, або зверху, або низ.

Регіна, зітхає: Буду коло сестри.

 

Розпочали роботу.

Регіна, знімає фарбу: А брат невгамовний. Все співає.

Чепа, кладе жорстку щітку: Фарбуємо?

Регіна, перевіряє роботу: Гарно. Ти фарбуй тут. А я коло сходів.

 

Тим часом нагорі.

Гаспар, насвистує: Дядьку. Як правильно знайти підхід до дівчини?

Мігель: Скільки у світі дівчат, стільки і варіантів підходу до них. Це як книга у руках.

Гаспар, працює наждачним папером: А все ж?

Мігель: Бути уважним. Ні в якому разі не ображати. Жінка як піаніно. А чим старіша жінка, тим інструмент налаштування делікатніше.

Гаспар, витягає цвяхи: Оце так наука. Тут деревина, зовсім слабка.

Мігель, бере стару дошку: Все легко замінити.

 

Дівчата працювали вправно.

Регіна, кладе щітку: От тепер можемо фарбувати.

Чепа, відкинула папір: І де це мама?

Регіна, посміхнулась: Маленька дівчинка скучила? А мама з подругою. П’ють каву.

Чепа: Вже хочу до неї…

Регіна: Маленька, тобі не п’ять років. – відкрила фарбу – Працюємо.

Чепа, бере пензель: Добре.

 

Тим часом у двох будинках від місця подій.

Вітальня.

Ельвіра, ставить тацю: Невже побудемо у тиші!

Мередіт, бере каву: Які аромати. – принюхалась – А де домашні?

Ельвіра: У кожного свої справи. Хлопці на спортмайданчику. Донька у подруги.

Мередіт, посміхнулась: А мої працюють.

Ельвіра, п’є каву: У тебе дуже гарна шкіра. У чому секрет?

Мередіт, бере солодощі: А немає ніякого секрету. Все дуже просто. Рожева вода і лимони. – їсть пудінг – Яка смакота.

Ельвіра, посміхнулась: Це Капіротада.

Мередіт: Я впізнала. Яку так люблять мої діти.

Ельвіра: Ти не проти музики? – підійшла до клавісіна – Я можу зіграти.

Мередіт, посміхнулась: Мені співу і вдома вистачає. – підперла щоку – І чого це моя дівчинка весь час бігала до Родрігес? Як все набагато ближче.

Ельвіра: Бо Жизель, майстер володіння голосом. А я лише музичний супровід. А то опера.

 

Чути як відчинилися двері.

Ельвіра: Моя дівчинка прийшла.

Мередіт, посміхнулась: А зіграй щось.

Ельвіра, сіла за клавісін: Давно не грала її. Що ж це буде моя улюблена композиція.

 

Ельвіра торкнулась клавіш.

Мередіт, захоплено: Невже це Сон?..

Ельвіра: Літньої ночі.

 

Тим часом коло будинку Ернандес.

Регіна, посміхнулась: Що я чую!

Чепа, фарбує перила: Заграла музика.

Регіна, фарбує стовпчики: Медельсон.

Гаспар, дістає цвяхи: Дядько. Вам варто змінювати житло.

Мігель: Знову дошка?

Гаспар: Угу. – озираючись – Можливо що цей бік будинку більше піддається атмосферному впливу?

Мігель, знімає залишки фарби: Так і є. Не минуло й пів дня.

Гаспар, почав спускатися вниз: Я за фарбою.

Мігель: Стривай. Потрібні нові дошки.

Гаспар: А вони є?

Мігель, спускається драбиною: У коморі. Знайдемо.

 

Зайшли за будинок.

У коморі.

Мігель, дістає дошки: Одна і друга.

Гаспар, бере до рук: Гладенькі.

Мігель: І де ти навчився так працювати?

Гаспар: На вахті. Будиночок для відпочинку такий іноді старий трапляється, що не знаєш яким дивом він стоїть. – озирнувся – Будемо йти?

Мігель: Так. Бо незабаром моя жінка повернеться.

 

Вийшли з комори.

Гаспар: Коли сходяться дві жінки. То для них час припиняє існувати.

Мігель: Гарний з тебе вийшов пілот. Або стрілок?

Гаспар: А я і не хочу.

Мігель: У моїй групі зараз двоє таких як ти.

Гаспар, зітхає: Не поталанило хлопцям.

Мігель: А ти чув на кого навчається Раймундо?

Гаспар: Раймундо Родрігес, майбутній інженер конструктор.

Мігель: Поправка. Авіаконструктор.

 

Підійшли до тераси.

Мігель: Як робота?

Регіна, наносить фарбу: До вечора буде все сухе. Я маю рацію?

Чепа, фарбує: Що ще фарбувати?

Мігель: Ви великі молодці. Далі ми самі.

Гаспар: А розкажіть щось про льотчиків?

Мігель: Що ж, дитино, життя у льотчиків коротке. А на зорі авіації тим більш.

Гаспар: А все ж…

Мігель, сів на стілець: Тоді слухай. У другій половині минулого століття жило двоє братів…

 

Минуло півтори години.

Підійшли дівчата.

Регіна: Тату. Ми все.

Мігель, озирнувся: Мої любі. Ви ще і чисті.

Чепа: Підемо вмиватися.

Регіна: І приготуємо обід.

 

Настав обід.

Підійшла до будинку Мередіт.

Регіна, сиділа на лавці: Матусю.

Мередіт, обіймає доньку: Моя квітко, де ти проростеш? Як повітряна гвоздика,

такою вона була,

так само, як квітка.

Регіна: Як сходила?

Мередіт: Чудово. – оглядає будинок – А ви молодці.

Регіна: Батьку, Гаспар, дуже допоміг. Зараз вони з боку саду фарбують.

Мередіт, шукає очима: А Хосефіна?

Регіна: Накриває на стіл. А що за пісня?

Мередіт: Про гвоздику. Невже не чула?

Регіна: Не доводилося.

Мередіт, цілує доньку: Ходімо, дівчинко.

 

Мати і дочка зайшли до будинку.

У їдальні.

Чепа, накриваючи стіл: Цілуй мене, цілуй мене міцно.

Мередіт, заходить до їдальні: Гарно. Гарно.

Чепа: Сьогодні суп з кукурудзи.

Мередіт: І скільки ти витратила часу?

Чепа: Близько години. Трішечки більше.

 

Тим часом тривало фарбування будинку.

Гаспар: Як гарно фарба лягає.

Мігель, посміхнувся: Чи правда, чи почулося?

Гаспар: Я чув як хтось прийшов.

 

Мігель з хлопцем спустилися на землю.

Мігель: Тепер не страшні дощі. То коли ти на роботу?

Гаспар: У нас так заведено. Тиждень працюю, тиждень відпочинку. У старших хлопців триває робота довше. – посміхнувся – Я піду.

Мігель: Від обіду не відмовляйся.

 

Мігель і Гаспар зайшли до будинку.

 

Непомітно стало сутеніти.

Місто Прогресо.

У будинку.

Ампаро: Вже час, друже.

Едмундо, читає книгу: Як цікаво.

Ампаро: Повертаємося. Ще до лікарні заїхати. Потім через все місто добиратися.

Едмундо, закрив книгу: А цікавий герой.

Ампаро, посміхнувся: Ромео?

Едмундо, підвівся з місця: Ну так. У школі ставили вистави.

Ампаро: І хто був Джульєттою? Невже вона?

Едмундо, посміхнувся: Та ні. Однокласниця. Коли наступна гра?

Ампаро: На вихідних. Але пам’ятай, ти ще не граєш.

Едмундо, тримає книгу: А книжка то подарунок. З надписом. Для найкращої подруги.

Ампаро, ставить книгу на місце: Це все сестри. Шукатиме книжку.

 

Вийшли з будинку.

Едмундо, посміхнувся: Знову цей пес.

Ампаро, відчиняє дверцята: Вуличне кафе зовсім неподалік. Сідай.

Едмундо, підійшов до автівки: Якщо ти допоможеш. – посміхаючись сідає на місце – Жартую.

Ампаро, наспівує: Чарлі, Чарлі. Смішний дивак.

Едмундо: Чаплін геній.

Ампаро, сів за кермо: Звісно що геній. – завів двигун – Вирушаємо.

 

Минула одна година.

Коло лікарні.

Ампаро, посміхнувся: Приїхали. Друже, виходимо.

Едмундо, прокинувшись: Вже на місці?

Ампаро, дістає ключ запалення: Так. Зараз повертаємо автівку і гуляємо хоч до ранку.

Едмундо, посміхнувся: До ранку точно ні. Відпочивати потрібно.

Ампаро: Втомився?

Едмундо: Ні. – дивиться у вікно – А ось і твій батько.

Хлопці вийшли з автівки.

 

Підійшов Хосе Анхель.

Хосе Анхель: Як справи?

Ампаро, передає ключі: Хоч зараз заїжджай та живи.

Хосе Анхель, бере ключі: От думаю, кому він дістанеться.

Ампаро, посміхнувся: Звісно що сестрі. Вона старша за мене.

Хосе Анхель, сідає за кермо: Треба думати. Бувай.

Ампаро: Я до тебе зайду серед тижня?

Хосе Анхель: Приходь коли завгодно.

 

Автівка від’їхала від хлопців.

Едмундо, посміхнувся: Це кличе на ім’я душа моя, Срібносолодкий глас у милої уночі: Для вуха чуйного – мов десь музика лунає.

Ампаро, аплодує: Молодець, друже.

 

Хлопці пішли вулицею додому.

Коло будинку.

Едмундо, посміхнувся: Брате.

Раймундо, обіймає: Привіт. Не бачив тебе сьогодні, де був?

Ампаро: Зі мною. Зайдеш до нас?

Раймундо: Я не проти вечері.

Ампаро, відчиняє хвіртку: Ми теж.

 

На подвір’ї.

Едмундо, посміхнувся: А чого це ти сам?

Раймундо: Друзі зайняті. Є хто в’їхав додому на вихідні.

 

Підійшла Амеда.

Амеда: Яка приємна зустріч.

Раймундо, посміхнувся: Доброго вечора, Амедо.

Ампаро: Ми підемо.

Едмундо: Брате, заходь.

Раймундо: Зайду обов’язково.

 

Хлопці відійшли від пари.

Ампаро, посміхнувся: Не схоже на те, що зайде.

Едмундо, посміхнувся: Побачимо. То що будемо їсти?

Ампаро: Вечерю туриста.

Едмундо: Звучить смачно.

Ампаро: То пішли?

Едмундо, зробив глибокий вдих: Пішли.

 

Зайшли до квартири.

Ампаро: Все дуже просто. Нам потрібен один авокадо і кілька креветок.

Едмундо, бере продукти: Тобі допомогти?

Ампаро, посміхнувся: Я сам. Мене мама так навчила. Ти відпочивай.

 

Зайшли до квартири усміхнені Раймундо і Амеда.

Ампаро: Які люди завітали.

Раймундо: На вулиці зовсім стемніло.

Амеда, посміхнулась: Хлопці, що готуємо?

Едмундо, перегорнув сторінку: Я доповідь з дієтології.

Амеда, сіла до хлопця: І як виходить?

Едмундо, почав писати: Є деякі складні питання.

 

Тим часом хлопці.

Раймундо: Як день?

Ампаро, розрізає авокадо: Нормально. Були за містом, на березі затоки.

Раймундо, озираючись: Невже з братом так все серйозно?

Ампаро: Там нічого складного. – подає креветки – Ти почисти поки що.

Раймундо, бере до рук: Не густо.

Ампаро, виймає кістку: Ти хоч вечеряв?

Раймундо, посміхнувся: Мене дівчата нагодували.

Едмундо: Воно і видно!

Раймундо, озираючись: Як ти можеш бачити, якщо я стою до тебе спиною?

Едмундо, сміється: Я бачу по твоїх вухах.

Амеда, дивиться у книгу: Тут нічого складного. І тема легка. Основні елементи харчування та їх вплив на життя людини. От що тобі про них відомо?

Едмундо: Білки для будови м’язів. Вуглеводи дають енергію, Жири для того щоб взаємодіяти між білками і вуглеводами…

Амеда: А ще для цього потрібна вода.

Едмундо, пише на папері: Не заважай.

 

Минуло десять хвилин.

Накриваючи стіл.

Раймундо: Як смачно виглядає.

Едмундо, склав книги: А у тебе з якої теми доклад?

Амеда, підійшла до столу: Кровообіг. А ви хлопці молодці.

Едмундо: Лишайтеся з нами.

Раймундо: Вже пізно для посиденьок.

Амеда: А я не проти.

 

Хлопці сіли до столу.

Ампаро, нанизує креветку: А розкажи детальніше про невдале Родео.

Раймундо, посміхнувся: Нам було тоді дванадцять років.

Едмундо: Габріель трохи старший…

Раймундо: Так от. Начитавшись книжок про пригоди і тварин.

Едмундо, посміхнувся: Вирішили самі потрапити у пригоди.

Амеда: І що ви зробили?

Раймундо: Таємно, щоб ніхто не побачив. Прокралися до загону з кіньми.

Едмундо, посміхнувся: Нам добре тоді Габріель допоміг. – їсть авокадо – Як смачно.

Раймундо: Тихо відкривши засуви, вивели коней на волю. Озираючись навколо вивели коней за межі ранчо. І поїхали до затоки.

Едмундо, п’є сік: Та не до затоки! А шукати галявину.

Амеда: І знайшли?

Раймундо: Нас знайшли раніше. Батько тоді лютував.

Едмундо: А з ним і дядько Серхіо.

Ампаро, їсть авокадо: Веселе дитинство.

Амеда: Проте є що пригадати.

Едмундо, посміхнувся: Я зовсім забув про ще одну пригоду.

Амеда: Теж з братами?

Раймундо: Мене там не було.

Едмундо: Ні. З кращім другом. Як ми з Гаспаром по банани ходили.

Амеда: Теж уночі?

Едмундо, п’є сік: Рано вранці. Коли всі ще спали. Ми вийшли з будинку Солани і вирушили у бік ранчо Ескобара.

Раймундо: Знайшли у кого красти.

Амеда: І що ви знайшли?

Едмундо: 150 плодів. До тридцяти кілограмів.

Раймундо, посміхнувся: Пригадую, як на тебе тоді кричала мама.

Едмундо: І нічого було кричати. Коли я користь приніс. Чомусь коли батько приносить рибу на нього не кричать.

 

Після вечері.

Амеда: Підемо ми.

Раймундо: Сходимо на прогулянку?

Амеда: Я не проти. А куди?

Раймундо: Погуляємо центром міста. Послухаємо музикантів.

Амеда: Добре. Підемо. Ти на мене зачекай. Одягну іншу сукню.

Раймундо, посміхнувся: Ти і в цій чарівна.

 

Хлопець з дівчиною вийшли з квартири.

Едмундо, прибирає зі столу: Сьогодні посуд мию я.

Ампаро, перебирає свою доповідь: Вісім сторінок буде достатньо. Слухай, хлопче. А ти був сміливим.

Едмундо, миє посуд: Ти лише не питай як мені діставалося.

Ампаро: Не буду. Бо сам такий. Щоправда на крадіжки не ходив. А от на полюванні був неодноразово.

Едмундо, посміхнувся: Ти і полювання речі сумісні?

Ампаро: Це у нас родинне. Хоча я вже меншою мірою до цього залучений.

Едмундо, витер руки: Зрозуміло. Вийдемо подихати?

Ампаро: Пішли.

 

Вийшли з квартири.

Едмундо: Який вечір.

Ампаро, подивився на сидячих: Чоловіки грають.

Едмундо: Не будемо заважати.

Ампаро: У Франції багато клубів для гри у покер.

Едмундо, посміхнувся: І ти там був?

Ампаро: Звідки? Якщо я був ще зовсім юним хлопчиком.

Едмундо, подивився на зірки: Яке небо.

Ампаро, посміхнувся: Подихали?

Едмундо, посміхнувся: Побудемо ще. Дівчата співають.

Ампаро: На нас звернули увагу.

Едмундо, відвертаючись: Я бачу.

 

Підійшов Ісідоро.

Ісідоро: Хлопці.

Ампаро: Сигар не маємо.

Ісідоро, посміхнувся: Та ні. Просто посидіти. Поговорити.

Едмундо, грубо: Цікаво і про що?

Ісідоро: А ти не груби.

Ампаро: Ви йдіть до друзів.

Ісідоро, махнув рукою: Хлопці. Ви хлопці.

 

Чоловік пішов до столу.

Едмундо: Не гарно так.

Ампаро:І так добре.

Едмундо: Гра відбудеться наступних вихідних.

Ампаро: У нас відбудеться своя гра.

Едмундо: Не називай знайомство грою.

Ампаро: А якщо вона мені не сподобається?

Едмундо, посміхнувся: Дівчина зі сну не може не сподобатися.

Ампаро: Завтра Перше березня. Піду готуватися до своєї доповіді.

Едмундо: Доповідь за темою?

Ампаро: Фантастична. Дієтологія. Погляд у майбутнє.

Едмундо: Ходімо готуватися.

Ампаро: Найперше сон. А вже потім наука.

Едмундо: І дівчата.

Ампаро, обіймає друга: Ромео. Наш Ромео. Дати тобі кілька уроків з танцю. Як запросити дівчину до вальсу.

Едмундо: Сам розберуся. Якщо у мами спитаю.

Ампаро: Що то за фантастична жінка?

Едмундо: За молодих років прима театру у Барселоні.

 

Підійшла Ісамар.

Ісамар: Тут говорять про театр?

Едмундо, посміхнувся: Вам коли гроші за квартиру?

Ісамар: За це відповідає моя подруга.

Ампаро: А схожі між собою як сестри.

Ісамар, озираючись: Так, хлопчику, і є.

Ампаро: Якщо ви шукаєте дівчат, то вони у себе.

Ісамар: Хлопці. Мені потрібен лікар.

Ампаро: Зверніться до мого батька. Він найкращий спеціаліст у місті.

Ісідоро, голосно: Або до мене. Всі звертайтеся до мене.

Ісамар, озираючись: Помовчав б хоч хвилину.

 

Ісідоро почав танцювати.

Едмундо, посміхнувся: Здоров’я починається з харчування.

Ісамар: Не завжди хлопчику. От мені майже сімдесят.

Едмундо, посміхнувся: Спеції. Перець.

Ампаро: А краще за все, комплексний медогляд.

Ісамар: Добре, прийду. А де клініка?

Едмундо, посміхнувся: Дорогою на північ.

Ампаро: Не слухайте. У нього настрій жартувати. Ви церкву Сан Ізабель знаєте?

Ісамар: Так. Я до неї ходжу на месу.

Ампаро: От і батько приймає неподалік. Сеньйор Перес. Хосе Анхель.

Ісамар: Запам’ятала. – посміхнулась – От і сестра.

 

Підійшла Роса.

Роса: Не спиться, сестро?

Ісамар: З молоддю спілкуюся.

Роса, посміхнулась: Гарні хлопці. Гарні.

Ампаро: Ви знайдете його дуже легко.

Едмундо, посміхнувся: Ходімо, друже.

Ампаро: Я все ж таки підійду до чоловіків.

 

Едмундо зайшов до себе.

Ампаро повернувся до себе близько опівночі.

Вже зовсім скоро побачить свою дівчину.