Сьоме завдання

– Масумі? – Нацукі зустріла в порозі детектива. Він був втомленим та ледве зміг підняти голову, аби подивитися на неї.
– Привіт, – також ледве посміхнувся він, – я не голодний. Мені б тільки поспати…, – мимоволі рукою Масумі доторкнувся до шиї, згадуючи ті ранкові болі.
Дівчина наче прочитала його думки. Підбігши до нього, вона взяла його за руку та повела за собою в спальню. Детектив здивувався всьому цьому та гадки не мав, що взагалі зараз відбувалося.
– Я помітила, як ти постійно потираєш шию після сну, – трохи сором’язливо мовила вона, – і я довго налаштовувала себе аби нарешті сказати, що ти можеш повернутися в своє ліжко.
Масумі наче вдарила блискавка. З одного боку повернутися в своє ліжко було дуже добре. Але з іншого, а де ж тоді Нацукі буде спати?
– Але як же ти? – невпевнено запитав Іно, потираючи потилицю та позіхаючи.
– Я можу на дивані…або ж на підлозі.
– Скажи ще на столі, – розсміявся детектив, – але ні. Мені дуже приємно це, але я не можу спати поруч з тобою…пробач…
Нацукі ж тихо підійшла та взяла його за руки.
– Масумі…сан, – не втрималася вона, – я все розумію, але я не хочу щоб із-за мене ти мав проблеми зі здоров’ям. Я не проти поспати поруч. Тим паче – я тобі довіряю.
Вона міцно обійняла його, широко посміхнувшись. Детектив не витримав і обійняв її у відповідь, гладячи по голові. Схоже, що це дійсно так, адже вона навіть вже перестала задавати питання стосовно її минулого та просто насолоджувалася сьогоденням. Проте Масумі розумів, що колись Нацукі дійсно все згадає або ж хтось їй нагадає. Але це все з часом. Зараз же така її поведінка була лише козиром для нього, адже це не заважає його власному розслідуванні.
– Нацукі…- тихо прошепотів він, – ти мабуть найдобріша людина, котру я взагалі коли небудь бачив…
Хоча кого Масумі обманював? Вона вже декілька днів поспіль викликає в ньому лише якусь теплоту в душі, з котрою так не хочеться прощатися. Прийняти той факт, що це кохання детектив зі стажем Іно Масумі чомусь боявся. Тому такі прояви були лише у вигляді обіймів та коротких поцілунків.
Нацукі тим часом теж із задоволенням його обіймала та чекала його відповідь.
– Добре, ти мене вмовила, – трохи засміявся детектив, – я згоден.
Дівчина сама була рада чути таку відповідь. Не довго думаючи, вона поклала його в ліжко та вибігла з кімнати. Масумі вже не дивувала така її поведінка. Він знав, що Нацукі – це наче дитина, котру потрібно любити та обов’язково піклуватися. Поки її не було, детектив все ще обмірковував усі ті почуття. Заперечувати кохання було неможливо та й безглуздо, адже тіло видає його. Казати самому собі, що це лише прив’язаність не більше – було ледве не злочином. “Так, я дійсно її кохаю…” – мовив сам собі в думках Масумі. Чомусь на душі різко стало легше. Нарешті він зізнався самому собі в цьому та наче викинув зі своїх плеч зайвий багаж. Проте як буде, якщо ці ж слова сказати самій Нацукі? Що вона скаже? Яка ж буде її реакція?
Дівчина повернулася в спальню через декілька хвилин. В руках вона тримала тацю з вечерею. На вечерю сьогодні вона приготувала японське карі. Масумі колись казав, що це його улюблена страва, от дівчина і вирішила спробувати її приготувати.
– Невже ти? – детектив не міг повірити власним очам, що вона вирішила приготувати саме це.
– Так,- кивнула вона, – спробуй вже нарешті!
Він тихо взяв ложку та спробував спочатку рис, а потім вже і курку в соусі. Його очі округлилися від подиву, а язик почав вилизувати залишки соусу довкола рота. Іно почав швидко їсти страву, настільки це було смачно. Нацукі ж посміхнулася, побачивши його реакцію. “Значить страва в мене вийшла. Буду частіше йому готувати карі…” – подумала вона та сіла на край ліжка.
Масумі насолоджувався стравою близько декількох хвилин. За увесь цей час він наробив достатньо компліментів Нацукі.
– Та я готовий розцілувати тебе за це карі…- ненароком вилетіло з його вуст.
Посмішка миттю зникла з обличчя дівчини, а Масумі закрив собі рот. “От ідіот!” – подумав про себе він та підняв очі на неї. Та сиділа та якимось незрозумілим поглядом дивилася на неї.
– Вибач, – все що зміг мовити він, поставивши тацю на приліжковий стіл.
Нацукі ж дивилася на нього та не посміхалася. Проте в очах не було ні злості ні засудження, лише подив та непорозуміння.
– Я не знала, що заради карі ти готовий на таке…- мовила вона, трохи посміхаючись.
Це стало останньою краплею терпіння для Масумі. Він піднявся та міцно обійняв її, при цьому міцно зажмурившись. Нацукі нічого не розуміла, тому здивувалася ще сильніше.
Масумі…сан…? – прошепотіла вона, – ти чого?
Детектив відпустив її та сумно подивився в її очі. Серце билося немов божевільне, а руки трохи тремтіли.
– Вибач…- прошепотів він, опускаючи очі вниз.
Дівчину це геть спантеличило. Вона тихо поклала свою тонку долоню на його плече. Але Масумі вже не міг себе стримувати. Він взяв її за руку та наблизившись ближче, тихо але коротко поцілував її. Нацукі застигла від шоку на місці. Вона шоковано дивилася на нього та не могла повірити у те, що тільки-но що було. Але детектива вже понесло. Вже без страху він дивився на неї та зовсім ледве ледве посміхався.
– Я хотів тобі сказати, – тихо прошепотів він, – що ти подобаєшся мені, ледве не з першого дня нашого знайомства. Проте на початку я заперечував усе та вважав, що я просто прив’язався до тебе, але ні, – детектив тихо взяв її за руку, – я кохаю тебе…Нацукі…
Дівчина ще більш шоковано подивилася на нього. Ці всі поцілунки та ніжність від нього, вона помічала це ще раніше. В глибині душі, Нацукі думала, що може бути такий саме результат, але здавалося це малоймовірним. Хоча з цим життям з Масумі, вона взагалі про все забула.
– І заради цього ти забрав мене до себе? – вона встала та притулилася до стіни.
Масумі навіть злякався такою реакції. “Молодець, нічого не скажеш”.
– Ні ти не зрозуміла, – він піднявся та підійшов до неї, але поки що тримав дистанцію, – ти потрапила тоді в аварію та втратила пам’ять. Я знайшов тебе та відвіз у лікарню. Але ти настільки сильно втратила пам’ять, що навіть забула хто ти і де живеш. Домовившись з лікарями, я забрав тебе до себе аби ти змогла все згадати.
– Але ти не дозволив мені повертатися до себе, – серйозним тоном мовила дівчина, – казав, про сусіда та якогось психічно хворого маніяка, котрий зараз на волі…
Масумі схопився за голову, пірнувши пальцями в пасми волосся. Його легенда руйнувалася прямо на очах і варто було хоча б щось робити.
– Добре, – він опустив руки та подивився на неї, – я готовий розповісти тобі правду. Я також можу відпустити тебе, але спочатку ти вислухаєш мене. А вже потім приймеш рішення…я прийму будь яке.
Нацукі кивнула, а Масумі жестом запросив її йти за ним. Вони все ще тримали дистанцію. В душі було паршиво, але варіантів більше ніяких не було. Коли вони прийшли на кухню, дівчина сіла за стіл, а детектив навпроти неї.
– Почнемо з того, що в тій аварії винен я сам, бо я ж тебе і збив. Тоді я був дуже втомлений із-за роботи та не помітив тебе тоді. Все ще відчуваю провину за це. Я сам заплатив за твою госпіталізацію та прикинувся твоїм сусідом, аби переконати у всьому лікарів. Адже я відчував провину. Насправді я не знав яке в тебе справжнє ім’я. Я все це придумав, аби розібратися з усім цим. Я детектив, тому й розбиратися з таким – це моя робота. В той день, коли до мене прийшов мій напарник по роботі, то я дізнався що в моє бюро прийшов один пан, котрий розшукував тебе. І тепер детектив із мого ж бюро шукає тебе.
Нацукі уважно слухала його. Вірити в це було важко, але вона бачила, що він не брехав. Але довіра до цього Масумі тепер поступово руйнувалася.
– І чому ж ти мене тримаєш тут, а не ведеш у своє бюро? – запитала вона, зціпивши руки перед собою.
– Тому що бачу, що щось тут не так, – відповів Масумі, коли я тебе обіймав, то спочатку ти наче затискалася. Боялася близького контакту тощо. Це зараз ти розслабилася, а раніше дійсно так і було. Я запідозрив щось нечисте, тому й почав своє власне розслідування…
– Краще розкажи, – перебила його дівчина, – хто мене шукав та як насправді мене звуть?
Масумі поліз в сумку та вийняв звідкіля папку.
– Ріріна Накамура, – мовив детектив, – тебе шукав твій вітчим – Ґаджа Отака, – він відкрив папку та вказав та фото чоловіка.
Нацукі миттю схопилася за голову. По голові наче вдарили як у гонг. В голові тут же виплили спогади про цього Ґаджу. Ось він божевільно сміється, а ось він підходить до неї…
Дівчина зажмурилася та максимально закрила обличчя руками. Масумі злякався за неї та тихо поклав долоню на її спину.
– Що з тобою? – зовсім тихо запитав він.
Нацукі ж на це різко підняла голову та міцно його обійняла. Детектив такого не очікував та обійняв її у відповідь. “Що це було? Невже…?”
– Масумі, – тихо прошепотіла вона, не підіймаючи голови, – вибач мене…
– За що? Що таке? – він обережно подивився їй в очі. На її очах виступали сльози.
– Я…я трохи дещо згадала…- мовила вона та гірко заплакала. Нацукі заховала голову в Масумі та не хотіла його від себе відпускати.
– Ну, ну, ти чого? – детектив тихо погладив її по спині, – ходімо краще в ліжко.
Після цих слів, він піднявся та не розриваючи обіймів, повів її у спальню. Поклавши дівчину на ліжко, детектив накрив її ковдрою та дав сухі серветки. Сам сів поруч з нею та спокійно, але не без жалості, дивився на неї.
– Розповіси? – тихо запитав Іно, гладячи її по голові.
Взявши серветку, вона протерла заплакані очі та нарешті, подивилася на нього.
– Я згадала цього Ґаджу…- тихо прошепотіла Нацукі, та відкинула ковдру. Задерши кофтинку піжами догори, Масумі з жахом побачив на оголеному животі дівчини сліди від порізів та шрами.
Він обережно їх розглядав та з ще більшою жалістю дивився на дівчину.
– Хто це зробив? – голос самого детектива вже починав тремтіти.
– Це із-за нього…- зі страхом в голосі мовила вона, – коли мій тато помер, мати через рік знову вийшла заміж. На цей раз це був пан Отака. Вже тоді він був дуже успішним. Я старалася жо нього нормально відноситися, але в перші роки, він робив мені подарунки та називав своєю “донькою”. Але це йшло не довго…
Тим часом Масумі, непомітно, ввімкнув диктофон, записуючи її голос.
– Що ж він зробив? – детектив обережно взяв її за руки.
– Коли мені виповнилося 13, то моя мати померла…- мовила вона, – а Ґаджа-сан став моїм вітчимом. І в перший же рік, він почав лізти до мене, – від сорому дівчина закрила очі руками, – він міг робити це ледве не кожного дня. А коли я погано себе поводила, то грав в свої “ігри”, в котрих прив’язував мене до різних місць, міг бити та ґвалтувати…
Психологічно важко було це чути. Масумі встиг за своє життя багато чого побачити, але такого – точно ніколи.
– Він…він, – продовжила вона, – тільки-но потім я дізналася, що у дорослих дійсно є такі практики, але у Отаки-сана навіть і стоп-слова не було. Він використовував мене як ляльку…його жорстокість не мала ніяких кордонів. Він затискав мене в обіймах, а я тремтіла немов осінній лист…у мене досі перед очима стоїть його звіряче обличчя та…батіг в руках…
– Але, – тихо запитав Масумі, – як так вийшло, що сліди згвалтування ніхто не помічав?
– У нього є особистий лікар, – опустила очі вона, – він же і маскував усе.
Масумі ліг поруч з нею та зовсім трохи обійняв її.
– Ти із-за цього почала різати себе?
Нацукі тихо кивнула та вчепилася в детектива, наче у рятувальне коло. Вона тихо плакала, а Масумі навіть і не знав як її заспокоїти. Те що він почув – це жахливо. І найстрашніше, що цей покидьок шукає її…і ніхто в його бюро не знає насправді, яка ж він тварюка. “Не можна дати їм знайти її!”
– Будь ласка, – гірко плакала дівчина та піднявши голову, подивилася в очі Масумі, – не віддавайте мене йому. Мені вже є 18, але він просто так мене нікуди не відпустить! Він готовий відправити мене слідом за батьками, якщо хтось дізнається про все це!
Масумі взяв серветку та обережно став витирати сльози з її очей. Нацукі не відпускала його…в руках детектива, вона хоч трохи, але відчувала себе в безпеці.
– Можеш надалі називати мене Нацукі, або ж Ріріна…але не здавай мене йому…благаю!
Масумі відклав серветки. Серце боляче стискалося від почутих слів.
– Я кохаю тебе Нацукі, – повторив свої слова Іно, – це просто жахливо, що ця тварюка з тобою зробила. Я не здам тебе своєму шефові та Ґаджі. Я готовий запропонувати, щоб ти жила зі мною. Але зараз останнє слово за тобою. Я захищу тебе від цього покидька! Ти не повернешся туди! Але я хочу, щоб ти не бачила в мені свого ворога…це моє буде єдине прохання до тебе.
Масумі сумно подивився на неї, та накрив її ковдрою. Нацукі ж потроху заспокоювалася. Дихання поступово поверталося до норми, а тіло переставало тремтіти. Детектив притис її до себе, гладячи її ніжно по голові. Поступово дівчина розслаблялася в його руках. Масумі добрий та турботливий по відношенню до неї, а значить можна йому довіряти?
– Дякую тобі, – вона трохи підняла голову та подивилася на нього.
– За що ж?
– За те, – дівчина посміхнулася крізь сльози, – що захищаєш мене, за твою турботу та доброту…
Сама того не помічаючи, вона поцілувала його у щоку. Масумі здивувався, але ніяк на це не відредагував. На сьогодні було достатньо.
– Я радий це чути, – він відпустив її та тихо піднявся з ліжка, – я піду віднесу тацю на кухню, зачиню двері та повернуся до тебе, гаразд?
Нацукі кивнула.
– Так, звісно.
Масумі відніс тацю та зачинив двері. В голові він обмірковував план на наступний день. Потрібно було знову потрапити в той будинок. Щоб хоча б забрати її документи та деякі речі. Можливо вийде ще щось дізнатися.
Повернувшись в спальню, він вимкнув світло, залишивши лише нічник на приліжковому столику. Іно ліг поруч з нею та ніжно обійняв її. Нацукі дійсно була ніжною як м’яка іграшка, котру хотілося постійно обіймати.
Спи Нацукі, – він повернувся до неї, – завтра новий день та сподіваюся, що тобі стане легше.
Завдяки тобі – стане, – підморгнула вона та поклала свою голову на його плече, – на добраніч!
Дівчина вже через декілька хвилин мирно спала на його плечі, а Масумі посміхався та так й обіймаючи її невдовзі заснув.