Схопити тигра за хвіст

Опис:

Історія про те, як Чон-заєць-Чонгук взяв сором’язливо Кім-тигра-Техьона за його посмугований хвіст.

Редактори: Аня Н., yerscuе

🐯🐯🐯

Техьон вважає, що він добре маскується, тому зараз, коли він черговий раз спостерігає із-за кута і пускає слинки на свого краша, він думає, що його не помічають. А не помітити його складно, він 179 сантиметрів та має статну фігуру, а головне – хвіст, який завжди живе своїм життям поряд з Чоном, зацікавлено пурхаючи з одного боку в інший. Та і взагалі, він доволі незграбний для людини, яка хоче за кимось стежити.

Взагалі, перша зустріч з Чон Чонгуком була зовсім випадкова, як вважає Кім, точно доля, тоді був теплий осінній день, як падає листя з дерева, так і Чонгук неочікувано потрапив прямісінько у серце тигра. Те тоді чекав на свого друга, який, як завжди, запізнювався, біля воріт університету, Чонгук проходив повз, посміхаючись та слухаючи щось у навушниках. І Кім впевнений, що в ту посмішку з передніми зубками зайчика не можливо було не закохатися. Однозначно неможливо.

Тому ось він, сидить в їдальні та не може відірвати погляд від цього чарівного зайчика. Кім, як завжди, не дивиться на піднос, тому його онігірі падає на стіл, добре, що не на себе, як минулого разу, і поза минулого… Чон підскакує з місця занадто раптово, навіть хвіст тигра здригається. Кім без вагань рушає за ним та починає нервувати не на жарт, коли Гук прямує до медпункту, що знаходиться поряд зі старим корпусом, куди люблять бігати пропускати уроки. Трохи чекає, і все ще “непомітно” присідає та йде до вікна, щоб був кращий огляд, проте, коли він трішки відвертається, чиясь рука обережно хапає його за хвіст, затягуючи у медпункт та притискаючи до дверей, що захлопнули. Хвіст, який все ще стискають, здригається та прямує з одного боку в інший, коли Техьон зустрічається поглядом з Чонгуком. Ні, вони вже стикалися поглядами, та навіть обмінювалися привітаннями, проте зараз, це було так близько, що серце готове розломити ребра.

– Привіт, – тяжко видихнувши, протягує Чон.

– Привіт? – з зупинкою в приблизно хвилину відповідає Кім, покриваючись рум’янцем.

– Скільки ще ти збираєшся шпигувати за мною? – “шпигувати” було сказано однозначно з кепкуванням.

– Шпигувати… Про що ти? – опускає очі та вуха злегка притискаються до маківки.

– Годі тобі, навіть сліпий чи глухий вже второпав би. Ти погляду від мене не відриваєш вже цілу вічність, – дивиться зверху вниз на хлопця, який червоніє все сильніше, замальовуючи навіть шию.

– Кхм, ну, ти просто дуже милий, тому я дивився… – намагається щось пояснити, проте завмирає, підіймаючи очі та знову їх опускаючи. Його серце точно сьогодні вистрибне, незаконно так мило ніяковіти, Чон Чонгук!

– І, і чого ти хочеш? – нарешті відпускаючи бідолашний хвіст, що продовжує свої активні дії, намагаючись тепер обвити зап’ястя зайця.

– П-побачення? – з надією запитує скоріш сам себе, не думав Кім Техьон, що такий звичайний день, коли він милувався Чоном, перетвориться у це все. Та не те щоб він проти, бо Чонгук посміхається та киває чомусь своєму.

– Тоді, зустрінемось у парку… завтра, після навчання? – тигр лише активно киває головою, не стримуючи посмішки до вух. – Кхм, до зустрічі…. – і виходить з медпункту, залишаючи Кіма в його думках.

“БОООЖЕ, НЕМОЖЛИВО!!!!? Невже це не сон? – щоб впевнитися навіть щипає себе. – Ой! ААААААААААААААААААААА, У мене завтра побачення із самим Чон Чонгуком???????” – не стримуючи порив, він вдоволено муркоче. Відходячи від неймовірної бурі почуттів, через деякий час, він обов’язково подзвонить Юнгі та розповість все, в яскравих фарбах, не пропустивши нічогісінько!

🐰🐰🐰

(від обличчя Чон Чонгука)

З самого початку у Чонгука щодо Те були різні думки…

“Він знову дивиться? Це трохи бентежить… він же не маніяк? Вбивця??….. Так, потрібно припинити себе накручувати, він, звісно, неймовірно гарний, та у мене немає стереотипів щодо ‘хижаків‘, проте…. Ніяких проте, можливо, він взагалі не на мене дивиться, а на.. на ту рослину…..”

Проте, через деякий час, хто ж знав, що вони зміняться…

*Їдальня*

“Він продовжує дивитися. Чудово, значить, план все-таки здійсниться…. Хвилююся, я неймовірно хвилююся, можливо, не сьогодні??? Та куди вже відкладати….”

Тяжко зітхнувши, він підривається та швидко прямує до місця, в якому їм точно не завадять. Зайшовши до медпункту, він чекає всього декілька мить, як чує кроки.

“Трииииии… Дваааааа… ……. Ні, не моожууууу…. Один!” – та тягне тигра за хвіст, хоча планувалося за руку… Кхм.

– Привіт, – знову тяжко видихає, збираючись з духом.

– Привіт? – і Чон бачить просто неймовірно милий рум’янець! На тигрі!!!! Він ніколи не думав, що тигри можуть бути настільки милими!!!?

– Скільки ще ти збираєшся шпигувати за мною? – на слові “шпигувати” він однозначно хотів покепкувати.

– Шпигувати… Про що ти? – через опущені очі та злегка притиснуті до маківки вуха, Кім виглядає ну точно як песик, якого сварять, аж ніяк не тигр..

– Годі тобі, навіть сліпий чи глухий вже второпав би. Ти погляду від мене не відриваєш вже цілу вічність, – все більше набирається сміливості Чон, все-таки не один тиждень налаштовувався на цю розмову.

– Кхм, ну, ти просто дуже милий, тому я дивився… – Чон і сам помічає, як його захоплює жар. Його серце точно не витримає.

– І, і чого ти хочеш? – все ще хоче почути конкретні слова, проте, згадавши про хвіст, відпускає його, який тепер сам не хоче відпускати його, оплітаючи кисть.

– П-побачення? – чути ноту благання.

– Тоді, зустрінемось у парку… завтра, після навчання? – находить у собі сили встати та подивитися на ту чарівну посмішку. – Кхм, до зустрічі…. – та вийти з медпункту, не проганяючи думки про Техьона.

🐯💞🐰

(Побачення)

Насправді пізніше, ввечері, Чон написав Кіму, уточнивши місце зустрічі. Звідки у Чона його номер Кіму не дуже цікаво. Головне, що тепер в його контактах є “Гукі 💕”. Кім йшов в університет дуже впевнений, проте зараз, роблячи крок за кроком до місця, в якому ймовірно його вже чекає Чон… Збирається зі своїми тигриними силами та заходить у кафе. Сів за стіл у кутку, все-таки прийшов раніше. Замовляє собі гарячий чай, а Кіму айс-лате, який той часто пив. Чекає зовсім недовго, як бачить знайому фігуру, що вже підходить до нього.

– Привіт, – хоча його голос і вийшов трохи надламаним, йому усміхаються, як вчора.

– Привіт, вибач, що затримався, – нарешті сідає за стіл, та вдячно посміхається, куштуючи каву.

– Нічого, я не довго чекав… – а у думках лише те, як би не замуркотіти від радості.

– Кхм, що т…

– Давай зустрічатися? – швидко тараторить, завмирають обидва, як і бариста, який за ними спостерігає. Посмішку ніхто не стримує, дивляться прямо в очі один одному, не турбуючись за багряні щоки.

– Так, давай, – для впевненості своїх слів, Чон киває.

– Д-дійсно? – ні, ну, а що, можливо, почулося…

– Кім Техьон, ти наймиліша людина, яку я коли-небудь зустрічав, і я хочу з тобою зустрічатися, – бере чужі руки у свої та цілує.

Для них це лише початок, а для нас 

кінець. 

——————————

Дякую за прочитання, залишайте думки від прочитаного, для мене ваші відгуки дуже важливі (Критика лише у м’якому вигляді) 😸