Пам’ять

Спочатку… був хороший день.

Чи день був це? Азірафель не знав, але завчена фраза завжди крутилася на язиці. Під світлом небесних ламп визначити час було неможливо, і янгол перестав його рахувати вже через кілька тижнів. Робота Верховним Архангелом не була сильно складною, проте, враховуючи наміри Азірафеля, доволі кропіткою в плані спілкування з підлеглими. Тепер він розумів, чому Габріїл так боявся “виводити 10 тисяч янголів з бойової готовності”, тому що, відверто кажучи, янголи мало чим відрізнялись від демонів. Єдине, що вони вміли робити добре — сліпо виконувати Великий задум Божий. Побудувати нормальне суспільство на Небі було набагато складніше, ніж цього очікував Азірафель. Він неймовірно сильно сумував за тим, що так любив: Земля, книжковий магазин, теплий чай вранці і… Кроулі.

Ні, він не збирався повертатись, але настирливі думки про демона не давали спокою, той оселився в його думках і відмовлявся йти. Азірафелю постійно ввижалось, що щось не так. Вони неправильно поговорили, не домовились, хоча в них завжди все виходило. Що пішло не так? Янгол постійно то згадував, то забував події пов’язані з Кроулі, що було на нього не схоже — ідеальна пам’ять ніколи раніше не підводила. Так ретельно сховане кохання опалювало легені. Спогади, переплутані в один великий клубок, роїлись в його голові, не даючи мислити тверезо, і з цим треба було щось робити.

Янгол піднявся з білосніжного крісла, забажавши пройтись по стерильним коридорам і очистити голову від знайомого болю. Складалось враження, ніби в його мозку хтось наводив порядки. Його голова все ще мала свої меблі, але вони були спотворені і розставлені занадто хаотично. Янгол не міг згадати, де які меблі стояли, і його це дуже лякало. Можливо, пара заповнених документів могли б відволікти його від неприємних думок і спрямувати свідомість на основну місію — чинити добро і перевлаштовувати янгольське суспільство, якщо його взагалі можна було таким назвати. Якщо він не робитиме те, що повинен, то і Землю ніколи не побачить. А Кроулі не зможе побачити зірки, здійнявши білі могутні крила.

Але Азірафелю так і не вдалось змусити себе сидіти за столом – бажання поставити крапки над і було сильніше. Янголу потрібен був Кроулі, бо він відчував, що демон якимось чином пов’язаний з його свідомістю. Проте спускатися на Землю було занадто рано, для початку янгол хотів поговорити з Метатроном, бо саме він став для Азірафеля опорою після його прибуття на Небо, і ще жодного разу його не підвів, допомагаючи із завданнями, направляючи та підказуючи, хоч і не без деякої зверхньості. Саме Метатрон дозволив йому тримати при собі єдину матеріальну річ на всьому Небі – особистий щоденник, в який Азірафель записував все: свої діяння, цікавинки Небес та розпливчасті спогади, які іноді виникали в його голові. Особливої користі від цього не було, але записи допомагали хоч якось замінити живу розмову, особливо коли поруч нікого не було. Можливо, Азірафелю не вистачало одного конкретного демона, але він віддавав перевагу про це не думати, заповнюючи щоденник сторінка за сторінкою.

Вирішивши, що альтернативи все одно нема, Азірафель попростував до білих сходів. Якби він не знав їхнє конкретне місцезнаходження, то наштовхнувся би на них: на Небі тіні майже не відображались, а кожен предмет інтер’єру був кристалічно білим. Підійматись довелось недовго – перед янголом знову з’явився звичний коридор. Через кілька хвилин показався і сам Метатрон: він сидів, склавши руки і розглядаючи невеликий глобус на столі.

– Давно не бачились, Азірафелю. Щось сталось?

– Ох, ні, нічого такого, – янгол нервово поглянув вниз, і збентеженим голосом продовжив, – мені потрібна Ваша “консультація”. Бачте, в мене зовсім погано з головою і я не можу зосередитись на роботі… чи бувають у янголів провали в пам’яті?

– Звісно ні, Азірафелю, – на вустах Метатрона намалювалась усмішка, – ми не люди, щоб мати проблеми з духовним. Я подивлюсь, що можна зробити, а ти ступай працювати. Впевнений, Верховному Архангелу завжди знайдеться справа, – усмішка зникла так само швидко, як і з’явилась.

– Дякую! Ем, чи від мене щось потрібно? – за ті кілька місяців, що Азірафель пробув на Небі, він навчився правильно ставити питання, бо слова “як”, “чому” і “навіщо”, здавалось, були взагалі заборонені.

– Однієї моєї фрази повинно бути достатньо. Ти сам помітиш різницю через кілька годин, а тепер не стій перед моїми очима.

Азірафель, видавивши подобу посмішки, поспішив назад до свого офісу. Метатрон мав доступ до Книги Життя, в кінці кінців. Він міг би подивитись, що не так з Азірафелем і виправити це легким змахом пера. Для янгола досі було загадкою, чому на Небі не використовують ручки.

Повернувшись, він помітив ще більшу плутаницю в думках, проте на цей раз не міг виокремити жодну з них. Величезний клубок спогадів мовби не поміщався в його свідомості і намагався вибратись, змушуючи голову Азірафеля, за відчуттями, розколюватись навпіл. Янгол через силу всівся в крісло, потираючи набряклі скроні. За спробою хоча б подивитись на звіт про цьогомісячну роботу Саміїла він втратив свідомість, безпомічно впавши головою на стіл. На фізичній оболонці залишиться синець, але зараз Азірафеля зовсім це не турбувало.

Париж, 1793 рік

– Це було дуже мило з твоєї сторони. Чи можу я сказати “дякую”?

– Замовкни вже.

– Та годі тобі, Кроулі, – яскрава, сонячна посмішка танцювала на губах Азірафеля, – я правда вдячний.

– Нема за що, янголе. Тобі млинці, як зазвичай?

– Я можу сам замовити собі-

– Я вже чув твою французьку, – Кроулі ледь стримав смішок, – дозволь мені потурбуватись про тебе.

Через кілька секунд офіціант чудесним чином звільнився, на всіх ногах біжучи до давніх приятелів.

1977, Сохо, Лондон

– І все-таки я стримав свою обіцянку, чи не так?

– Погоджуюсь, янголе – пікніку в нас ще не було.

З плетеної корзинки смачно пахло сендвічами з куркою, а поруч, так і манячи своїм видом, стояло португальське Mateus Rosé. Вони разом сиділи в парку на постеленій Азірафелем ковдрі і дивились вдалечінь. Кроулі з навмисною урочистістю відкоркував пляшку, наливаючи вино у обидва бокали.

– Ти придумав за що пити?

– Не думаю, що це має значення.

– Тоді давай “за нас”! Без приводу п’ють лише алкоголіки, – Кроулі розсміявся.

– За нас, Азірафелю, – і вперше за кілька десятиліть демон відверто посміхався, знявши окуляри і дивлячись прямо в очі навпроти.

2021, Лондон

За вікном книжкового магазину яскраво світило літнє сонце, заповнюючи все навколо теплом. Пройшло чотири місяці з їхньої останньої розмови. Коли телефон біля запиленого вікна нарешті задзвонив, Азірафель, заплутавшись у своїх ногах, стрімголов побіг до апарату, сподіваючись на знайомий голос.

– Тепер ми можемо зустрітись?

– Ти міг би приїхати і раніше, – щоки янгола були покриті рум’янцем.

– Вибачай, янголе, я погано розумію натяки, – в голосі відчувалась посмішка, – через десять хвилин буду.

– Думки з приводу “Рітцу”?

– Виключно позитивні.

***

Порожнина всередині лякала Азірафеля. Він прийшов до тями: незвична легкість охопила тіло, голова мовби звільнилась від зайвого сміття, зосереджена на роботі і виконанні Божого Замислу. Янгол посміхнувся про себе – він поняття не мав, чому на душі стало так легко, але його це поки і не турбувало. Він хотів подякувати Метатронові, але в останню мить передумав – найліпшою вдячністю стане ідеально виконана робота. 

Проте не пройшло й кількох днів, перш ніж в голові з’явився образ рудого демона. Азірафель більше не знав хто це, але пам’ятав ім’я – Кроулі, здається? Звідки в його голові з’явився ворог, і чому образ такий чіткий? Задавати такі питання він не міг нікому. Передивившись всі відомі Небесні архіви, він прийшов до заключення, що цей демон і не був демоном в звичному розумінні слова. Тут навіть і про нього було написано – мовби вони були напарниками, котрі співпрацювали із самого Створення. Азірафель кілька хвилин приголомшено сидів, не знаючи, куди себе діти. Що ці записи означали? Чи могли вони бути підробкою? Він вирішив звернутись до особистого щоденника – найкращого архіву, який ніс в собі інформацію пройшовших років, які він, звісно ж, провів на небі.

– Що тут вбіса відбувається?! – жах відобразився на його обличчі: майже на кожній сторінці було ім’я Кроулі і події, пов’язані з ним.

Такого не могло бути. Азірафель завжди був Верховним архангелом, за його плечима було багато справ, він ледве як заспокоїв солдат після невдалого Армагеддону, кожного дня намагався все робити правильно, а тут якийсь зухвалий демон, ба навіть не князь Пекла, вирішив його розіграти? Такий розклад подій йому не підходив. Витративши пару хвилин на роздуми, Азірафель впевнено піднявся з місця, прямуючи до ліфту. Якщо він і вміє щось робити, так це вирішувати непорозуміння, а тим паче ставити демонів на їхнє місце. Що може бути приємніше, ніж чорно-біла картинка?