Ступити на кривавий шлях

Почали рідко читати мої повідомлення, недбало відповідаючи на них. Дзвоню – і чую лише голосні нестерпні гудки. Де ділися слова про дружбу, яка ніколи не згасне і залишиться навіки? Де товариші, які замінили мені родину? Я не хочу їх втратити. НЕ МОЖУ. ВОНИ ПОВИННІ ЗАЛИШИТИСЯ ЗІ МНОЮ.
Черговий раз…черговий випадок, коли вони знехтували моєю пропозицією піти прогулятися…Я загарчав і кинув клятий телефон об стіну, як тільки завершив розмову, знову прикинувшись, що все гаразд. НІ! НІЧОГО НЕ В НОРМІ! НІЧОГО. НЕ. ГАРАЗД. Я плакав, невгамовно ридав, стоячи у пустій темній кімнаті, де не було натяку на щасливе, радісне життя. Чи, можливо, павутина, яку сплели ще місяць тому, є показником добробуту чи задоволення від цього нікчемного існування, яке не приносить ніякої насолоди? Чи таргани, які завелися від численних крихт зіпсованої їжі, яку я не можу впихнути в себе вже який день? Подивившись на незаправлене ліжко, я просто впав на нього. Лежав лицем у подушку з невипраною наволочкою, ледве не задихнувшись, але продовжуючи гірко плакати. Минуло від сили 2 години, але для мене це було вічністю. Подушка була вся мокра, вичавивши з неї воду, мабуть, я зміг би створити новий океан…Сівши на край ліжка, все ще не міг опанувати себе та продовжував нюняти. Нарешті зібравши всю волю в кулак, почав збирати частини свого телефону, який, на диво, не мав жодної тріщинки. Коли я покінчив із цим ділом, пішов маленькими кроками до ванної кімнати, щоб хоч якось збадьоритися. Із дзеркала на мене дивився опухлий, неголений хлопець з червоними очима та із сльозою, яка засохла на його щоці. Я швидко вмився холодною водою та прийшов у себе. І вмить мені спала на думку неперевершена ідея…

. . .

Я захотів знову нас здружити та запропонувати власноруч приготовлену вечерю, яку вони так обожнювали. Все ретельно сплануючи, вони точно залишаться зі мною. У нашій групі я запросив їх на застілля, додавши, що мені потрібно сказати дещо важливе. Я був на сьомому небі від щастя, коли всі друзі погодилися прийти. Це був найдивовижніший день у світі! Я негайно почав збиратися, щоб купити всі необхідні продукти, а також хотів підібрати неймовірне вбрання, щоб провести цей день незабутньо. Ніщо не мало зруйнувати мої плани.

Спочатку я відправився до магазину одягу та попросив персонал допомогти мені знайти підходящий наряд, адже зовсім у цьому не розбираюся. Консультантка підібрала білу, звичайну сорочку, ідеального для мене розміру темно-сині брюки, які прекрасно поєднувалися із темно-червоною середньої довжини краваткою. Також мені вона запропонувала піджак, але я відмовився, тому що подумав, що це буде занадто офіційно. Наступною моєю зупинкою був магазин, де таке розмаїття продуктів, що аж очі розбігаються. Я хотів здивувати своїх друзів, тому мав на меті приготувати апетитну курку у медовому соусі, запечені реберця та деякі дрібниці: салати, нарізки. Але на десерт, каюся, куплю торт з моєї улюбленої кондитерської, адже такої смакоти ніколи не зможу досягти. Блукаючи безліччю відділами магазину, шукав найсвіжіші харчі, та один компонент я міг знайти тільки в єдиному місці. Замовив я його заздалегідь, тому мені залишалося просто вийти назустріч до продавця. Молодий чоловік виглядав дещо осоружно та грізно, це мене трішки налякало, та все-таки ця річ мені було смертельно необхідна, тому швидко забрав її та пішов геть. Прийшовши додому, я розібрав пакети, поставив продукти у холодильник та почав генеральне прибирання. Оскільки запланував вечерю на завтра, часу у мене було як кіт наплакав. Насамперед почав з недоторканої їжі: викинув одразу у смітник, адже безпритульним тваринам злякався давати. Прибрав віником павутину, який же був радий, що павуків я не знайшов, тому рухався далі. Мокрою ганчіркою позбувся пилюки, помив підлогу, стіл, вікна. Ліжко я не заправляв, адже ж гості не сьогодні мали прийти, тому пішов приводити до ладу свій зовнішній вигляд: почистив зуби, поголився, зробив маску для обличчя. Завершивши всі справи, я пішов спати, щоб завтра прокинутися бадьорим та готовим приймати гостей.

Встав я раненько, щоб неодмінно все встигнути до їхнього приходу. Цього разу ліжко все ж таки заправив, щоб виглядав файно абсолютно кожен куточок. Оскільки прибрав я вчора, то був готовий готувати. Дістав курячі гомілки, щоб розморозилися, та почав з приготування неймовірно легкого соусу: змішав розтоплене вершкове масло, лимонний сік, мед та різні спеції. Змастив цим соусом гомілки та відправив у духовку. Черга дійшла до реберець, майже все те саме: приготував соус, який складався з меду, гірчиці, кетчупу, соєвий соусу та спецій, замаринував у холодильнику та випікав у духовці. Поки я доробляв останні штрихи, а саме: нарізав салати та накривав на стіл – гості поступово почали збиратися…

. . .

Ми сіли за стіл, як раптом помітив таргана, який так і напрошувався придавити себе ногою, адже нахабно псував мені вечерю. Не подаючи вигляду, я потягнувся до нього, придушив та продовжив смакувати їжею. Але мої друзі поводили себе вкрай дивно: ніби відчували себе не у своїй тарілці…Тихо сиділи за столом, ввічливо усміхаючись. Коли мені примарилося, що один дивиться на мене з насмішкою, а інший призираючи, я ледве витримав, щоб не закричати на місці. Але тоді порушили тишу і запитали:

– Ти писав, що хочеш сказати щось важливе, що саме?

У мене склалося таке враження, ніби вони хочуть покінчити вже з цим та якнайшвидше піти з мого будинку. Я сподіваюся. Я ВІРЮ, ЩО МЕНІ ЦЕ ЛИШЕ ЗДАЄТЬСЯ. БУДЬ ЛАСКА.

Не витримую більше…Настав час найголовнішого.

– Нумо спочатку вип’ємо! Я надзвичайно радий, що ви викроїли для мене трішки свого дорогоцінного часу та прийшли сюди заради мене. Будь ласка, піднімемо ж келихи за цю трапезу!

Всі підійняли келихи шампанського з трішки зніяковілим виразом обличчя, та мені було начхати, адже зараз відбудеться те, чого я жадав все своє життя!

–  Ви стали по-справжньому моєю сім’єю. Будьмо ж нею назавжди!

Як тільки промовив ці слова, всі келихи, окрім мого, розбилися об підлогу, спричинивши страшний галас, а мої друзі почали задихатися та впали на стіл, на тарілки з їжею, яку я так старанно готував.

–     Друзі НАЗАВЖДИ!! – крик, змішаний зі сміхом, пронизав весь будинок.

Це найщасливіший день у моєму житті, я навіть не міг просити, УЯВЛЯТИ про таке! Тепер ми будемо робити ВСЕ разом: спати, дивитися телевізор, приймати ванну, АБСОЛЮТНО ВСЕ. Трішки заспокоївшись, я почав обходити своїх друзів: витирав їхні обличчя від слідів їжі, щоб не були замазурами, допомагав їм їсти, адже ми ще не закінчили. Брав їхню руку у свою та накладав у тарілку їхні улюблені реберця чи курку, доливав шампанського. Хоча, звісно, не хочу ображати своїх товаришів, видовище було не з приємних: все їхнє тіло ледве посиніло, виглядали, мов зомбі. Щоб їм не було дискомфортно, просто продовжив насолоджуватися їжею. Коли ми закінчили їсти, я взяв у руку келих та цокнувся зі всіма.

–     Тепер ми точно не розлий вода! Друзі! – вимовив голосно я та продовжив на тон тихіше: – назавжди..!

Випивши до останньої краплини, я відвів всіх друзів до кімнати та почав прибирати. Звичайно, товаришів залишив відпочивати, адже вони прийшли до мене у гості. Помив посуд, прибрав залишки їжі у холодильник, прибрав на столі та пішов розважати своїх друзів, адже вони точно засумували, поки возився із прибиранням. Я сів на ліжко та подумав, що побратимам точно буде незручно ходити кожними днями в одній і тій самій одежі, тому вирішив, що завтра піду по магазинах, але без них, адже буде важко носити їх всіх. Продумавши плани на завтрішній день, я вмостився зручніше на ліжечку разом з друзями та вмикнув нам фільм.

–     Вам, напевно, незручно дивитися на такому маленькому екрані, правда? Завтра обов’язково замовлю нам проектор! А також піду купувати вас нові речі, хіба ви не раді? Ну я так і думав, хех!

Що може бути прекрасніше за перегляд фільму разом із своїми друзями? Та ще й з ночівлею! Коли фільм закінчився, я переніс декого на інші місця, щоб всім було комфортно спати. Так пройшов НАШ перший день.

. . .

Прокинувся я рано, приблизно о 6 ранку, адже мої друзі почали трішки тхнути. Звісно, в очі я їм цього не сказав, але остаточно вирішив прийняти сьогодні всім разом ванну. Тихенько звільнившись від ковдри, я навшпиньки пішов до ванни, щоб не розбудити товаришів, та відправився до магазинів. Пройшло години 4, поки я знайшов їм потрібні розміри¸ а також накупував нам різних смаколиків та тональний крем, щоб вони не виглядали так не здорово. Відчинивши двері, я одразу пішов на кухню, щоб покласти їжу до холодильника чи до шафи. Мені так кортіло похвалитися перед друзями їхніми оновками, що впорався я зі справами за 5 хвилин максимум. Роздягаючи їх, помітив вже яскраво видні трупні плями та відчув нестерпний запах, тому вмить потягнув їх до ванної кімнати. Це було так весело: ми плюскали один в одного водою, додали різні бомбочки, пінки, а також терли спинки. І тут я згадав:

– МИ ЗАБУЛИ КУПИТИ ПРОЕКТОР!

Швиденько розгорнувши в телефоні сайт, ми почали обирати найкращий проектор, який тільки може бути. Сперечалися, одному подобався той, іншому – ні, але врешті-решт зупинилися на найбільшому. Як тільки ми вклалися спати, нам привезли наш проектор. Я його налаштував, і ми почали переглядати наші спільні спогади.

Так минали дні, тижні.. Ми проводили гарно час разом, але, незважаючи на те, що я купав друзів регулярно, вони продовжували мати нестерпний запах.. Плям на їхніх тілах ставало все більше. Їхні надокучливі друзі та родичі продовжували мені надзвонювати та питати, чи не бачив їхніх синів чи товаришів. Мені це набридло, тому я заблокував їхні контакти, але тут до мене постукали у двері.

. . .

   Я неймовірно злякався, коли у вічці побачив поліцейських. Вони ніби бачили мене через двері, пронизуючи поглядом. Я страшенно метушився, не знав, що вдіяти, тому просто прикинувся, що вдома нікого немає. П’яти хвилин вистачило, щоб вони здалися та пішли опитувати сусідів. З розмов я зрозумів, що вони нічого не бачили, тому не змогли допомогти поліції. Ця новина була просто даром з небес, адже це дало мені трохи часу на створення плану, куди можна сховати моїх друзів. Я обережно простежив, коли поліцейські остаточно покинуть мій будинок та поїдуть у відділок. Після цього вночі відвіз всіх до гаража, який знаходиться за 10 км від квартири. Я не був впевненим, що сусіди нічого не почули чи побачили, тому вирішив не покидати своїх друзів та залишитися з ними. Та вони почали мене ігнорувати, не відповідати на мої запитання. Мабуть, вони просто образилися на мене, але я вкотре пояснював, що це було конче необхідно. Це тривало 2 ночі. Але однаково не було ніякої реакції..

– Чому ви мовчите? ЧОМУ?

Моє серце розривалося, я не міг стримати сліз та своєї люті. На столі мені натрапився ящик з інструментами, з якого дістав молоток, та почав дубасити товаришів.. Свою родину.. Тієї ночі змішалося все: плач, гуркіт, крик, краплини крові, які залишилися всюди, зокрема, звичайно, й на мені. Бив їх, поки не зрозумів, що накоїв. Я вбив їх двічі… Тепер мені точно не залишилося прощення, тому вирішив приєднатися до моїх друзів, але вже в іншому світі. Я ретельно все спланував: дочекавшись ночі,  повернувся додому за їхніми речами. По дорозі на мене дивилися налякані та здивовані розплющені очі, адже на мені досі була кров моїх побратимів. Вона залишилася на ручці вхідних дверей, одежі, квартирі. Але я навіть не був спроможний її відтерти. Я НЕ ЗУМІВ, хоча у цьому не було необхідності, адже все одно покидаю цей світ. Повернувшись до гаража, переодягнув друзів у їхні оновлені речі, а я одягнув свої темно-сині брюки та краватку, які купив спеціально для вечері. Тоді настала та мить..

І пролунав постріл. Моє бездиханне тіло тепер лежить біля моїх друзів, а моя душа шукає їх на небесах. Мені не відомо, чи знайшли нас у гаражі, мені байдуже. Головне, щоб вони мене пробачили та ми залишилися разом. Адже ми – друзі назавжди.

Авторка заготовки, ідеї: @filerime_01(тт)