Студентська рутина/ Розділ 1

На вулиці було похмуро, втім, в цьому містечку це було звичайним явищем і сонце виходило рідко, але все одно дихати було важко, через сухе повітря.
Помилуватися сірим небом з білими відтінками мені було ніколи, на мене звалилася купа роботи, навчання тільки почалось, а на голову впали прохання вчителя на прийняття участі в її доповідях і іншої плутанини. Відволіктись не можна було навіть на дзвінок мами, не кажучи вже за погоду.

– Так, мам, я в порядку. – як завжди будильник спрацював невчасно, тому поспішаючи бігла крізь натовп студентів, щоб встигнути зайняти місце в бібліотеці, а то знов доведеться тіснитися на підвіконні з такими ж непунктуальними лузерами.

– Мам, я нормально харчуюсь і чудово себе почуваю, не варто так перейматись. – я зручніше розмістила величезні папки й стопку паперів під рукою, що стали з’їжджати.

– Добре мене Юці вже чекає, цілую тебе. – за звичкою цьомнула у динамік телефону і відключилася.

Біля входу стояла дівчина з рожевим волоссям клацаючи щось в телефоні.

– Привіт…

– Привіт, а ти чого така захекана, бігла чи що? – Юці відірвалася від телефону.

– Та ні, просто спекотно дуже. – я посмикала комір джинсової куртки, але це ніяк не допомогло.

– Зрозуміла справа, в таку спеку куртку напнути. – Юці почала розгладжувати мої неслухняні волосся, що стирчали в різні сторони. – В бібліотеці прохолодніше, давай, ходімо. – подруга схопила мене під лікоть і затягла в приміщення.

– Так, а чого ти куртку то наділа? Прохолодно чи що?

– За погодою просто не слідкую. – насправді комплекси дуже заважають жити.
Приємна прохолода в бібліотеці охолоджує гарячу голову, непогано тут би перечекати, поки спека не спаде.
Юці висмикнула руку і рвонула до порожнього столу з двома стільцями. Дівчина на ходу кинула сумку на стіл і почала махати мені, щоб я рухалася швидше.
Нарешті можна повчитися у холі, а не товпитися біля задушливого вікна.
Вільне місце і плани на майбутній день в бібліотеці пустили завісу в очі й що було навкруги не помічала, я цілеспрямовано йшла до того столика і не помітила удар в плече, удар був легким, але моя незграбність підвела мене, втім, як завжди, і я впала на кахельну підлогу. Папки з гуркотом упали, а листки з планами розлетілися убік.

– Вибач. – навпочіпки опустилася темноволоса дівчина. – Я не помітила тебе.

Вона блискавично зібрала всі розкидані речі, загнуті кути листів розігнула і вирівняла.
До мене зразу підбігла Юці допомагати встати. Поруч з нами вже стояла дівчина з обережно складеними речами та терпляче чекала, поки я приведу себе в порядок і прийду до тями. Вона простягла мені речі.

– Ще раз вибач. – дівчина пішла геть

Юці провела її поглядом і квапливо потягла мене до столу.

– Що там трапилося? – подруга через плече глянула на мене.

– Нічого, просто трішки не вписалася у маршрут.

– Надалі будь обережна, нічого не болить? – Юці посадила мене на м’який стілець, а сама сіла навпроти.

– Ні, все добре, просто невеликий інцидент. – я почала розбирати всі речі, що встигли вже повалятися на підлозі.

– Як же Шухуа без таких інцидентів, саме через таких ситуацій я й впізнаю тебе в толпі. – Юці хихикнула і почала креслити щось у книзі.

– Дуже смішно, дивись, щоб з тобою таке не трапилося. – мені довелося довгий час розкладати у порядку листи.

– І навіщо я погодилася на цей проєкт? – довелося нумерувати листи, щоб якось зорієнтуватися в цьому безладді.

– Проєкт? Який проєкт? – Юці відірвалася від книги й стала щось креслити на папері.

– Від міс Кім, проєктування торгового цента в Сеулі. Весь минулий рік за мною бігала із цим проєктом, довелося погодитися.

– Натомість залік з архітектурного проєктування забезпечений. – подруга вже встигла викреслити близько п’яти аркушів, через нерівність ліній проєкції кімнат виглядають безглуздо і не для студента архітектурного факультету.

– Від заліку я явно не відбудуся цим проєкт. – кинувши погляд на невдалі ескізи, я зрозуміла, що справи погані. – Гумка потрібна?

– Не відмовлюся. – Юці зітхнула і стала силою стирати весь олівець із паперу. Будь-який митець отримав би інфаркт від таких дій, по всьому столу валялися грудочки моєї новенької гумки.

– Моя новенька гумка… – я витягла руку, щоб Юці поклала до неї залишки моєї гумки.

– Вибач. – подруга ніяково почухала потилицю.

– Не тисни на олівець так, тоді й стирати так старанно не доведеться. – Юці кивнула і продовжила.

– До речі, Юці, ти знаєш ту дівчину. – я перевела погляд убік, на місце, де було зіткнення.

– Яку? –  дівчина відірвала погляд від навчальної роботи й подивилася на мене.

– Ну ту, з якою я зіткнулася сьогодні.

– А, Суджин. – Юці хмикнула. – Так, вона на нашому факультеті, тільки в іншій групі. Я її часто бачу, вона зависає з Ен Хі та його компашкою в аудиторії.

– А, ясно. – я пирхнула, Ен Хі та його компанія не дуже то були мені приємні, зазнавши цуценяти, виросли в багатих сім’ях, вступ до архітектурного дався мені нелегко, поки я працювала над натюрмортом, комусь потрібно лише грішми помахати перед ректором. – Значить вона одна з тих. – очі норовили закотитися, але все ж таки зосереджено почали розглядати знайомі речення на аркуші.

– Та ні, на відміну від Ен Хі та його хлопчиків і дівчаток на побігеньках, Суджин легко дається навчання, та й вона чудово малює, щодо вступу я не знаю, але в навчанні вона точно процвітає. – Юці сумно зітхнула. – Принаймні, це вона точно б намалювала краще за мене. – Юці тримала листок на рівні моїх очей.

-Та гаразд, трохи підправити й буде нічого. – відчуваю, як на моєму обличчі непомітно з’являється усмішка.

Юці скривилася.

– Дякую за критику, подруго. – під тихе хихикання дівчина почала переробляти роботу.
Стрілки на годиннику рухалися швидко, навчання займає майже весь час і не дає навіть перепочинку, іноді в сонних очах лінії двояться і періодично стають темнішими, але згадуючи скільки часу до здачі, все повертається до нормального річище, а сон як рукою зняло, навіть якщо не відкладати роботу на потім, то більше вільного часу не з’являється, з ранку до ночі доводиться сидіти у бібліотеці та гортати книги. Саме цим я зараз і займалася, гортати книгу з архітектурного проєктування не викликало жодного інтересу, водити олівцем по схемах та моделям було цікавіше. Все ж таки це іноді скидало напругу, що накопичується за весь день. Виконуючи домашню роботу буває іноді важко підняти руку з пензлем або зберігати холодний розум при прочитанні конспекту.

– Дізналася щось нове? – у бібліотеку з гуркотом і шумом уривається Ен Хі та його «друзі». Від несподіванки деякі студенти скрикнули. Шум стояв нестерпний, голова розболілася від несподіваних перепадів. Бібліотекарка почервоніла, чи то від агресії, чи то від безперервних її криків, але компанії, мабуть, було все одно, відчуття, що вони її навіть не чули. За таку поведінку легко можна було отримати заборону на відвідування, але це не така жахлива ситуація, більшість ходять сюди через атмосферу, книги всі носили з собою, часто в бібліотеці їх не чіпали, книги старі й непридатні для навчання, тому вони лише притягували пилюку, але точно не притягували інтерес студентів, іноді здається, що завдання бібліотекаря ганяти та витирати пил на полицях та книгах, щоб у прибиральниці роботи не так багато було. Але зараз атмосфера зруйнована гулом, що не збирався припинятися.

– Хто б міг подумати, що їх не буде. – Юці явно була роздратована цією ситуацією, як і багато студентів у бібліотеці.
Компанія Ен Хі була неприємна багатьом в універі, неповага до інших студентів та викладачів не додала їм крутості та популярності, а навпаки здобула не найкращу репутацію. Вони були схожі на темну громову хмару, що носилася по всьому небу, змушуючи місто стати в мертву тишу, так і відбувалося в універі, коридорами лунали їхні голоси й з іншого кінця корпусу можна було почути, кого вони обговорюють і хто буде наступною мішенню для знущань.
З себе вони змогли вивести навіть саму спокійну студентку університету.

– Мійон. – Вона сиділа недалеко від нас і переглядала креслення, але її заняття перервала шум біля столу..

– Мійон… – на обличчі незнайомої мені дівчина розлилася чеширська усмішка, тон голосу був схожий на нявкання кота, що спокушав свого господаря гарною мордочкою замість корм.
Креслення явно вимотали дівчина, вона підняла втомлений погляд на чорняву дівчину, що сиділа на краю столу. Мійон вигнула брову.

– Не могла б ти піти з цього місця. – дівчина явно чекала якихось дій після сказаних слів, але Мійон не рушила. Вона ліниво оглянула зал, що був забитий студентами, хтось тіснився на столі, хтось на підвіконні, а хтось на підлозі. Мійон знову перевела погляд на дівчину і почала її розглядати.

– Пробач, але ні. – І почала далі розглядати креслення, не звернувши увагу на незадоволений писк..

– Звали звідси. – дівчину явно не задовольнила відповідь, і зважаючи на все чеширська посмішка була лише чином. – Свою макулатуру можеш подивитись і в іншому місці.
Почорнілі очі Мійон можна було розглянути й з нашого столика, але вона так і не відвела від листів..

– Смоктатися з Ен Хі теж можна в іншому місці, необов’язково всією компанією тіснитися за цим місцем. – на обличчі Мійон з’явилася посмішка, вона явно отримувала задоволення від реакції дівчини. Та своєю чергою схопилася зі столу вся почервоніла.. – Хоча, напевно, це зручно, так можна з кожним облизатися і не треба далеко йти.
Дівчину торкнулися цих слів, але спростовувати вона їх явно не збиралася. Тихе хихикання Юці, її явно бавила ситуація.
До столу приспіла вся компанія, серед усіх студентів я впізнала тільки Суджин, дівчину з якою зіткнулася, вона впритул підійшла до чорнявої та стала з нею про щось розмовляти, гул компанії не дав розчути про що саме, але від гніву тієї дівчини й нічого не залишилася, вона розгорнулася поглянути на Мійон, що спостерігала за діалогом дівчат.

– Не варто так переживати за моє особисте життя. Тобі варто було б…

– Я волію не демонструвати своє особисте життя на людях. – на обличчі Мійон усмішка була вже не такою широкою. – А твоє особисте життя прямо зараз відірвало мене від справи.

– Миру. – З натовпу почулося ім’я, дівчина обернулася, кинула погляд і пішла геть.