Страшні створіння ці жінки

Страшні створіння ці жінки,
особливо коли горить образа у їхній душі.

 

” – Огидна шльондра.”

“- Відроддя.”

“- Її місце в канаві і тільки.”

 

Вона під замком. Без світла, без їжі. Порожня й холодна кімната, морок якої брав у свої обійми і стискав так міцно, що ребра зтикалися до гострого болю. Колись прекрасна жінка та найдорожча “лялька” тепер прихована від людських очей у цій “одинокій камері”. Вона зовсім бліда як крейда. Прекрасне колись волосся злиплося від бруду, а дороге кімоно в кривавих слідах. Вона вся брудна. Як фізично, і морально. Порочна та обезчещена. Липке і важке повітря витало навколо, пробиралося під шкіру і охоплювало все тіло до останньої клітини. Їй гидко від самої себе.

Скільки вона вже сидить тут без води та їжі? Тиждень? Два? Місяць? Жінка благала про якнайшвидшу смерть. Вона не могла тут перебувати. У неї ще були сили, але ніякого бажання робити щось, крім сидіти тут у кутку кімнати. Вхідні двері були всі подряпані нігтями ще в перший день ув’язнення. Усі пальці в засохлій крові, а чудовий червоний манікюр здертий.

Фенсянь довірилася чоловікові і тепер розплачується за помилки. Він не з’явився за нею і більше не з’явиться. А вона зганьбилася на весь квартал насолод і потягла на самісіньке дно Мідяний Дім. Пані була у нестямі від гніву, коли дізналася що її дорогоцінна квітка була зірвана. Карга била куртизанку мітлою довго за те, що та не послухалася і порушила правила. Їй пощастило, що стару відтягли, інакше та б забила Фенсянь до смерті власними руками.

Усьому публічному дому було заборонено хоч якось бачитися з нею чи говорити про таку, як Фенсянь. Меймей, яка лише один раз прийшла потай, щоб обробити рани і дати трохи їжі, була покарана. Жінка сама чула крики та плач дівчинки. Коли Мадам спіймала малечу, то її очі горіли від злості так, що здавалося вона вб’є дівчинку прямо зараз.

Через всі ці тортури, покарання та “уроки”, Фенсянь втратила все, що їй було дорого. У тому числі і дитину, що вона носила в утробі. Хоча вона не була впевнена, що змогла б народити. Жінка запевнила себе, що вони обоє помруть. Їй тільки залишилося дочекатися, коли прийде її черга і тільки.

“- У публічному домі не можна стати матір’ю.”

В черговий раз двері відчинилися. Яскраве світло зовні вдарило в очі Фенсянь і та заплющила очі, прикриваючись рукавом від кімоно. Вона вже знала, хто стоїть на порозі. Хто її гість. Її мучитель.

До куртизанки летить щось. Прибравши руку від обличчя, червоні очі оглядають те, що до неї прилетіло – пакунок із їжею. Фэнсянь не розуміє такого різкого “атракціону” щедрості. Її погляд піднімається на гостю. Карга самовдоволено палить трубку і дивиться прямо на неї.

– Якщо не хочеш гнити тут далі або валятися в канаві облита білилами та чорнилами так, що тебе ніхто не впізнає і не згадає навіть, то підеш обслуговувати клієнтів у ліжку за копійки.

Фенсянь не розуміла чи це питання чи поставлений в прямо факт. Вона ніколи в житті не піде на це і не лягатиме під кожного чоловіка. Вона не дозволить ганьбити її ще більше і користуватися так. Усередині все кипить від гніву. Куртизанка зчепила зуби так, що ті рипіли майже на всю кімнату. Якщо їй не вдасться дати відсіч цій старій, то ще не одна дівчина страждатиме так само.

Мадам не мала особливо багато терпіння грати в мовчанку теж. Вона все ще була розгнівана від витівки Фенсянь. Пані підійшла ближче до своєї полонянки і схопила ту за волосся, стягуючи до болю.

– Хочеш здохнути в канаві знівечена так, що твій коханець тебе не впізнає? Відповідай!

Фенсянь, незважаючи на біль, дивилася з викликом їй в очі. Отрута лилася в кожному сказаному слові і розпалювала злість з ненавистю сильніше. Усередині куртизанки зростала звірина лють. Вона з усієї сили вдаряє по руці, що схопила її, звільняючись від хватки. Карга злегка подається назад від цього і обтрушує руку.

– От же погань…

Гучна ляпас лунає на все приміщення і розходиться відлунням в коридори борделя. Фенсянь схиляє голову і хапається за щоку. Та горить від болю. Її трясе від злості. Дихання стає голоснішим і лютішим.

– Станеш зухвалятись тепер? Я тобі все дала! Їжу, одяг, кімнату. Ти жила тут не знаючи жодних проблем, а тепер почнеш бити мене? Ще не засвоїла свій урок, невдячна?

– За що я маю бути вдячною? – голос куртизанки пролунав тихо, але Мадам чудово розчула кожне сказане слово.

– Що ти посміла сказати щойно?

– За що я маю бути вдячною? Ти, ти остання мерзота, яку хвилюють лише гроші. Ми простий розхідник. Скільки ти занапастила і заморила так?

У старої буквально піна з рота пішла від почутого. Ніхто ще не наважувався заявляти про подібне. Тут кожна дівчина боялася сказати щось не те й тремтіла від жаху, якщо власниця була в поганому настрої. А скільки вже обходило її дорогою, коли куртизанки каралися за провини. Правила це перше, що відскакувало від зубів і мало знатися на пам’ять. Всі хто сміли намагатися втекти, втрачали цноту, якщо в ній була цінність або вагітніли – давно зникли з цього світу безвісти.

Фенсянь хотіла покласти край цій установці нарешті. Якщо раніше її не хвилювало подібне, то тепер, ставши жертвою цієї садистки, вона збиралася розібратися. Власна гордість не дозволяла впасти в ноги старої і благати про прощення та пощаду. Або помре Фенсянь, або Мадам.

У цьому світі немає ніде справедливості та порядку. Ти скрізь будеш у зоні ризику.

Куртизанка повільними рухами дістала свою шпильку для волосся. Це було ризиковано, але достатньо одного гарного влучення, щоб завершити все це. Їхні очі перетнулися поглядами. Кожна спостерігала, чекаючи на наступні рухи.

Фенсянь ловить глузування від карги. Стара явно не вірила в те, що куртизанка реально зібралася щось зробити і тим більше таким предметом. Металева шпилька була повсякденною окрасою жінки, головний плюс якої була її щільність та дуже гострий край. Блиск від прикраси передався у вічі Фенсянь. Вона була впевнена в тому, що збиралася скоїти.

Жінка накидається на власницю, від чого подається назад. Мадам хапає зап’ястя куртизанки, що напала, і тримає, стискаючи міцно до болю. Фенсянь начхати на все це. Вона йде в наступ рішуче, намагаючись присунути край шпильки до шиї старої.

– Божевільна зовсім? Ти цим вирішила мені погрожувати?

Слова пролетіли повз вуха Фенсянь. Нею рухало бажання помсти і тільки. Вона має це зробити, просто повинна. Їй не можна тепер просто здатися і ухвалити вирок від цієї тварюки. Мадам не витримує та відштовхує від себе Фенсянь, яка летить прямо у стінку. Зіткнення віддає болем по всьому тілу, але не заглушає інші почуття.

– Награлася? Ти сама собі забила цвях у кришку труни.

– Зараз подивимося…

Фенсянь знову накидається на каргу і вони падають на підлогу. Гучний звук металу, що впав, на підлогу викликав дзвін у вухах. Куртизанка лежала зверху старої і тримала ту всією вагою, при цьому намагаючись дотягтися до своєї шпильки. Мадам же, у свою чергу, намагалася перешкодити тій, хапала на руки і дряпала до крові.

Світло, що виходить з коридору, висвітлило гострий кінець шпильки, занесене над старою. Це було останні, що вона бачила перед тим, як Фенсянь встромила свою зброю прямо в шию мучительки. Кров бризнула їй на обличчя та кімоно, заливаючи підлогу під ними. Карга кинула наостанок єдину фразу, поки що могла говорити:

– Ми зустрінемося з тобою у пеклі по одній причині.

Куртизанка не зупинялася. Вона продовжувала бити та протикати Мадам, поки та вмирала. Їй хотілося продовжувати і продовжувати це, щоб стара відчула малу частку того, що відчувала всередині Фенсянь.

Незабаром постраждала лежала на підлозі. Її вбивця стояла над нею, оглядаючи тіло, безпристрасним поглядом. Світло танцювало на шпильці в руках; жорстоке, різке нагадування про життя, що обірвалося.

Відплата за занапащені душі дівчат наздогнала її. Нехай це й не окупило б кількість жертв.

***

Багато часу минуло з того дня і багато сил було витрачено, щоб вирішити всі проблеми. Медяний Дім знову піднявся у своїй популярності і став приносити гроші. Фенсянь зайнялася борделем дуже серйозно. Під її керівництвом жодна з куртизанок не ризикувала порушувати навіть старі правила, які запровадила Мадам. Але найголовніше, що безперервно твердила нова власниця було: “Не крутити романи з клієнтами”.

Вона ніколи не забуде того чоловіка у моноклі. Саме зв’язок з ним привів її до такої долі і перевернув життя. Через нього жінка зазнала знущань, бо посміла повірити йому. Він не прийшов сюди, навіть через стільки років. Нахабно збрехав про повернення, а за підсумком зник на три роки.

Понівечене тіло Мадам давно згнило і розклалося в тій самій канаві, куди погрожували викинути Фенсянь. А та сама кімната, що стала місцем убивства, була вимита і закрита від усіх, залишаючи події тієї судної ночі під замком.

***

– Що означає ви не можете мене впустити всередину? – Чоловік люто сперечався з охоронцями, намагаючись потрапити всередину Мідяного Дому.

– Ой, та як же ти набрид… – охоронець зітхнув і потер перенісся, – Власниця дала ясну вказівку не пускати вас.

– От карга стара, та за що? – Лакан розлютився не на жарт і вдарив з усієї сили колону. Він чекав цього дня довгі три роки найбільше за все. А тепер його не пускають з якоїсь причини. – Поклич сюди власницю, ну. Дай мені з нею поговорити. Це недоро…

Чоловік не встиг домовити, як якийсь хлопець пролетів між ними надвір і впав на підлогу. Обидва дивилися на цього постраждалого. На вигляд той був неабияк п’яний. Слідом за ним впевнено вийшла жінка з люлькою в руках. Вираз її обличчя говорив, що цей хлопець створив чимало неприємностей.

– Ще раз побачу тут – тобі кінець. – Жінка пригрозила молодому п’яниці, зі злобою дивлячись на нього.

Лакан не одразу звернув увагу на неї. За ходою та запахом тютюну він був впевнений, що це була Мадам. Але голос, що пролунав, змусив його здригнутися і обернутися на власницю. Перед ним стояла Фенсянь, але зовсім не така, якою він її пам’ятав. Сива пасмо в її волоссі, що було зібрано, не належали його Фенсянь. Люлька і дим, що йде від неї, ніколи не мали нічого спільного з його Фенсянь. Її поведінка була зовсім не такою, якою Лакан запам’ятав свою Фенсянь.

Червоні бальзамінові очі перевели свою увагу на охоронця і чоловіка, що стоїть з ним, в моноклі. Того самого чоловіка, через якого відбувся практично переворот у Медяному домі.

– Фен…

– Пішов геть. – Вона не дала йому нічого сказати і грубо перебила. Фенсянь обернулася до охоронця. – Якого біса він тут робить?

– Пані я намагався йому все пояснити, але він не розуміє.

– Погано намагався. Я тобі за що плачу?

Лакан нічого не розумів знову. Що тут сталося, поки його не було? Чому його кохана жінка стала такою холодною та злою? Чому вона така схожа на колишню власницю зараз і куди поділась карга? У нього було надто багато запитань, на які ще потрібно було знайти відповіді. Він простягнув руку до жінки, сподіваючись на щось. Фенсянь навіть не поглянула у його бік і грубо відбила цю спробу дотику. Не промовивши жодного слова вона розвернулась і пішла назад усередину.

Лакана починала злити ця поведінка. Він стиснув руки в кулаки так сильно, що кісточки на руках побіліли. Він не відпустить так просто тепер її. Зирнувши на охоронця, який і сам не знав що тепер робити, чоловік кинувся слідом за колишньою куртизанкою. Чоловік біг слідом, штовхаючи в сторони всіх поспіль будь то одна з робітниць, учениця чи клієнт. Він не піде ні з чим звідси.

Лакан перехопив її біля кабінету колишньої власниці. Він різко відчинив двері, вириваючи їх з рук Фенсянь і увійшов усередину, закриваючи їх за собою. Його руки міцною хваткою взяли жінку за плечі та притягли до себе.

– Фенсянь, що відбувається?

Вона мовчала. Її спроби вирватися з його рук були незначними. Лакан намагався не поводитися занадто грубо по відношенню до неї, але йому були потрібні відповіді. Він знав, що її викуп було зірвано, але не знав причини. Тепер він міг думати, що стара змінила свою думку і віддала управління Медяним Домом Фенсянь.

Лакан помінявся місцями з нею і притис до стіни, тримаючи за плечі. Він дивився в її очі з очікуванням на відповіді. Жінка дивилася безпристрасним поглядом, як на чужу людину. Ніби забула про все, що вони пройшли разом і про ті почуття, що захоплювали обох з головою і не відпускали.

– Не змушуй мене. Що вона з тобою зробила?

– Тобі тут не раді. Іди.

– А якщо не піду, то що?

Знову мовчання. Фенсянь не була впевнена, чи зможе вона викинути його. Її щось зупиняло всередині. Тим більше, якщо Лакан не розумів простих слів відмови, то дошкулятиме їй ще довго і далі тікати вона не зможе.

– Тебе не було три кляті роки. А тепер прийшов і щось хочеш?

Хватик чоловіка ослабла на плечах Фенсянь. Він відчував свою провину перед нею за це. Але він мав виправдання такому вчинку. Це зникнення не було по волі Лакана. Через проблеми, що навлік на Клан Ла його дядько Лоумен, батько змусив старшого сина їхати вчитися за кордон. А що міг зробити з цим Лакан? Нічого, як схилити слухняно голову і погодитися.

– Мене вислав батько за кордон. Я повинен був це зробити.

Вона йому не вірить. Обличчя Фенсянь вже говорило, що це не було для неї виправданням. Жінка просто вбивала поглядом Лакана, ніби він був найголовнішим ворогом для неї. Напруга в кімнаті підвищувалась сильніше і з цим було важко боротися. Тишу між цими двома порушували лише звуки, що долинали зовні.

Ручка дверей посмикалася, але не пустила всередину небажаного гостя. Фенсянь притримала двері рукою, не відводячи погляду від Лакана.

– Пані, там прийшов знову той клієнт. – Голос пролунав ззовні.

– То відправ Меймей до нього. – Фенсянь швидко відповіла, ніби знала наперед, що їй хочуть сказати саме це.

– Меймей? Це маля вже працює повноцінно? – Здивовано запитав чоловік, коли почув, як від дверей пішли.

– Звичайно. Вже доросла давно і якраз підходить для роботи.

Ця розмова змінила повністю минулу тему і зняла тяжкість минулої атмосфери на невелику частку. Так, та сама Меймей, що здавалося ще недавно була ученицею і протеже Фенсянь, стала повноцінною куртизанкою і вже приймала клієнтів.

Лакан знову оглянув жінку. Його турбувало сиве пасмо волосся, яке вона навіть і не ховала. Чи не зарано вона з’явилася? Він знову вирішив випробувати удачу і потягнув руку до її волосся. Фенсянь невдоволено відвела голову убік, після чого скористалася моментом і відійшла від нього, беручи дистанцію.

– Звідки це?

– Карга. – коротко відповіла Фенсянь, розпалюючи свою трубку. В очах Лакана читалося нерозуміння. Цього було замало відповіді. Жінка це помітила. – Куртизанки, що порушують правила та порядок борделю зазнають покарань. Це все через тебе. Ти винуватець всього цього і лише ти.

Слова Фенсянь буквально розрізали навколо і цілилися поранити Лакана, але ніби не долітали. У його голові почало з’являтися прояснення усієї ситуації. Ні, викуп зірвано не через зміну планів Мадам. Він сам його зірвав забравши головне, за що цінувалася колись Фенсянь. Але навіть так, ціна мала впасти в половину якщо тільки не…

– Стривай, не кажи що…

– Так, ти все правильно зрозумів. Але його нема. Вона замучила мене так, що я втратила все, що було.

Серце Лакана впало кудись униз. Він взявся за голову і відмовлявся вірити у це. Він був дурнем. Вони обидва були легковажними ідіотами і самі скалічили свої долі. Чоловік відійшов до канапи і сів, тримаючись за голову і далі. Не такого він очікував звичайно. Фенсянь не сказала, що була вагітна, і він нічого не знав. Адже все могло скластися набагато краще і приємніше. Але доля зіграла злий жарт з ними відібравши все.

– Чи можу я якось загладити провину перед тобою?

– Як, якщо я більше не куртизанка і керую борделем? Не можна ніяк. – Це була дуже очікувана для нього відповідь. Чоловік видихнув і прогладив руками по волоссю.

– Як ти примудрилася зайняти це місце?

– Забрала зі шляху стару. – Фенсянь відповіла різко, знову затягуючись димом. Вона вбила її…

Чим більше відповідей Лакан отримував, тим більше це довкола ставало безглуздим. Все життя повернулося в зовсім інший бік і набуло таких сюжетних поворотів, що не знайти в жодному закордонному романі. Єдине, що вибивало Лакана від перетравлення інформації, це їдкий тютюновий дим.

– Припини курити вже. Моя Фенсянь у житті б цю погань до рук не взяла.

– Твоя Фенсянь? Смішно. – Жінка видала смішок і пустила струмінь диму прямо в бік Лакана, від чого той закашлявся.

– Страшні ви створіння жінки однак. – промовив він, відмахуючи рукою хмару диму.

***

Він відвідає її ще раз. Його не цікавить жодна інша дівчина, якої б краси вона не була. Йому не дано побачити будь-яку іншу особу, крім обличчя Фенсянь. Лакан був єдиним, хто приходив лише заради Власниці. Чоловікові доводилося іноді платити їй гроші, щоб не марнувати її час. Яка вона принципова. Навіть не обслуговуючи більше клієнтів, вона із задоволенням здере з нього зайву сотню монет.

Лакан любив її. До безпам’ятства був закоханий у цю холодну стерву, якою вона стала. Він не знаходив собі місця усі ці роки. Вона тримала його у своїх руках навіть на такій відстані. Чоловік не міг не думати про цю прекрасну жінку, яка не давала йому працювати і спати, постійно проникаючи в думки.

Вони не мали жодних інших контактів, крім зорових. Фенсянь не дозволяла статися чомусь більшому, а Лакан не поспішав хоч якось до неї торкнутися, бо всі минулі рази вона била по руках. Для нього було й так велике щастя, що вона не гнала його і дозволяла хоч просто сидіти з нею, розділяючи час.

Він знову прийшов до неї, порушуючи спокій. Мішечок з грошима лягає на край столу. Жінка, не відволікаючись, писала якісь документи, а потім відсунула йому назад його монети.

– Забери, я не візьму більше.

Чоловік подивився з подивом на неї, але грошей не забрав. Він сів навпроти і тихо спостерігав за нею. Лакан думав, що може він добився якихось змін із нею і колишні образи почали йти. Можливо, Фенсянь почала поступово знову розташовуватись ближче до нього, нехай і не говорила нічого. У кабінеті лунав знову запах тютюну. Жінка знову палила перед його приходом. Вона не робила цього лише у його присутності. Лакан не відразу й помітив цю зміну. Це приємно гріло йому душу.

– Може відволічешся і зіграємо, як колись?

Бальзамінові очі піднялися на чоловіка. Фенсянь подивилася на нього, але без краплі агресії. Лакан не знав, як читати це. Скільки б вони не бачилися, він не міг звикнути до нового образу жінки. Вона прибрала всі папери, чорнильницю з пензлем і піднялася з місця. Зі своєї шафи Фенсянь дістала одну з гральних дощок для Го разом із камінцями. Поставивши це все на стіл, жінка простягла йому звичні білі гральні камені.

Без жодного слова вони почали грати. Кожен був зосереджений на грі. У кабінеті повисла тиша, яку перебивав лише звук ударів каміння об дошку. На поверхні вимальовувалися чорно-білі візерунки, які нагадували ту останню гру, коли їм не було дано дограти. Тільки зараз Фенсянь не поспішала перебивати знову. Жінка зосередилася на кожному кроці і думала, як би виграти цього разу.

Лакан бачив, як на дошці був написаний його програш. Їм залишалося лише кілька ходів. Він не міг щось зробити, щоб добитись для своєї перемоги. Фенсянь почала розпливатися у задоволеній посмішці. Вона простягла руку і збиралася зробити фінальний хід. Чоловіча рука несподівано взяла її долоню та стиснула, не даючи закінчити. Їхні погляди перетнулися. Вони завмерли в цьому положенні, не рухаючись. Жінка не давала жодного опору, але не робила жодних кроків.

Чоловік міцніше взяв її руку і потяг на себе, щоб наблизитися до обличчя Фенсянь. Він і сам подався до неї, скорочуючи дистанцію між ними. Лакан поставить сьогодні свій виграш над нею знову, нехай не так, як планувалося. Він відчував, як її серце починає битися сильніше, як змінювалося її дихання. Чоловік повільно наближався до неї через стіл, притягуючи жінку також. Лакан збирався зробити цей крок без найменшого відступу, навіть якщо йому прилетить по обличчю після.

Фенсянь різко накриває його губи своєю долонею і цілує через руку. Чоловік не очікував такого повороту. Вона обіграла його таки.

– Я виграла. – переможно промовила жінка, прибираючи свою руку і ставлячи камінь на дошку.

– Я ще відіграюся наступного разу, пані власниця.