Травми
від Solomiya YanПостійні кошмари діставали Ніла впродовж всього його життя,вони були різні,про батька,який наздогнав його та матір,як він дуже повільно здирає з нього шматки шкіри,ламає кістки і вирізає очі,але найстрашніше бачити як він знущається над мамою.
Так,вона була жорстка з ним часто била і лаялася,але вона захищала його,захищала як могла і за те що він ще живий він завдячував лише їй,а зараз коли він чує як ламаються кістки Мері і як М’ясник стоїть поруч і посміхається з тесаком в руках,у Ніла пробігають мурахи по шкірі і він думає що ще трохи і його вирве прямо на себе.
Ендрю проснувся від важкого дихання над ним,і перше що зробив це автоматично вийняв ножі з нарукавних пов’язок і став прислуховуватись.Тихо піднявшись з ліжка він подивився на гору звідки доносились ці звуки.Джостен був звернутий в лялечку на своєму ліжку,і видавав звуки жаху,які ні з чим не можна було сплутати.
Ендрю швидко,але м’яко забрався по сходах і обережно погукав Ніла,а коли не вийшло він почав голосно просити прокинутись,і в його зазвичай не зацікавленому тоні почав з’являтися панічний відтінок.
-Джостен чорт забирай,прокидайся!
Раптом очі Ніла розплющилися і він як загнаний в клітку звір відсахнувся від Ендрю на інший бік ліжка.
-Прошу,не треба,не треба,не треба! будь ласка!
Ендрю завмер на декілька секунд після чого почав заспокоювати Ніла так як могли тільки вони.
-Гей,ти Ніл Абрам Джостер,номер 10,стартовий нападаючий в команді ексі в університеті Пальметто.Вони всі мертві,ти у безпеці.
Потроху Ніл приходив до тями,але його руки все ще трусяться і спогади були свіжі.
Ендрю дивлячись на свого (не)хлопця обережно простягнув руку і запитав:
-Обійми,так чи ні?
Ніл був трохи шокованим бажанням Ендрю,але після такого страшного та реалістичного кошмару він більше всього на світі хотів бути в обіймах коханої людини.Ніл так заглибився у свої думки,що Ендрю вже почав відсуватися від нього сприйняв мовчання як відмову,але в останній момент Ніл обережно схопив край його спальної футболки і потягнув на себе не торкаючись шкіри.
-Це так,якщо з твоєї сторони все ще так.
Ендрю заглянув у такі рідні очі,які в темряві були кольору морської хвилі у негоду,намагаючись розгледіти хоч натяк на невпевненість,але Ніл дивився на нього так,ніби Ендрю не просто щось значив,а був його сенсом життя і він не міг не відчути як кінчики його вух починають горіти,але він спихує це на те, що в гуртожитку було надто спекотно.
-Не роби так.
-Як? – спитав Ніл
-Наче я відповідь на всі твої питання.
-Це тому,що я теб..- не давши договорити фразу Ендрю заткнув його єдиним дієвим методом.
-Наркоман – поглузував Ендрю
-Твій наркоман- ні краплі не образившись відповів Ніл.
Ендрю ще сильніше стиснув цього невгамовного хлопця і обережно поклав його голову собі на плече.
-Спи,наркоман.
-Ммм – хмикнув Ніл вже засинаючи на рідній людині і зариваючись носом у западинку на шиї,подумав про те,що все ж таки з Ендрю всі кошмари йдуть геть,всі страхи чи невпевненість зникають без сліду,і останнє що він відчув перш ніж провалитися в темряву це крихітний поцілунок в скроню і ніжні пальці що блукали його рудими вихрами.
Декілька синтаксични
, лексични
і пунктуаційни
помилок, але дякую за атмосферу твору. Коротко та мило. Світу потрібно більше Ендрілів, тому продовжуйте. Дякую ♡
від автора: Якщо знайдете помилки пишіть будь ласка,буду дуже вдячна за коментар))