Страчена

Ти приходиш до мене в неділю,
лягаєш поруч,
сидиш тихо,
як друг.

Ти такий мені рідний, але від тебе вже нудить,
Бо ти знову і знову забираєш надію та гладкість рук.

Я присвятила тобі, приблизно, третину болючих вiршів.
Відпусти вже.
Мене.
Будь ласка.
На волю.

Тисячі на майбутнє заготовлених звітів
гірше
гірше
гірше

«Ти цілком вже ув’язнена цією ганьбою»

Ти зі мною постійно, хоча зараз зуміла тебе придушити,

За допомогою хімії в суміші з повсякденними справами.

Від тебе навіть смерть і могила не звільнить,

І вкотре лежу нерухомо.
Знову.
Тобою.
Страчена.