Сто п’ятдесят дев’ятий розділ
від KrapkaЕштон повністю занурився з Кіром у дослідження свідомості під час медитації.
Дні летіли. Реалія змішалась з візією. І Ештон став втрачати відчуття часу, як буває коли у тебе занадто багато медитацій у графіку. Та, нарешті, почувався добре. Він відчував, що знову рухається тим шляхом, котрий був йому даний Деревом Життя. Хоч його перерва хаосу навколо й була короткою, та надто вже нестерпною. Чи то через те, що Мерін поруч не було, чи що… От у відпустці Ештон не почувався, наче він у підвішеному стані.
Інші Науковці трохи сумували, що Ештон більше не займається міні-проектиками і не кличе їх, але якимось чудом й самі час-від-часу вигулькували і показували Ештону свої напрацювання, на основі його даних та ідей. І він просто віддавав їм свої проекти. По-суті, він зайняв якесь керівне положення в усіх цих проектах, що передопучив. Тільки онлайн. Було не погано. Ештону було не шкода. Все одно він все не встигає. І хоч на столі ще чимала гора незавершених проектів, та деяким з них Ештон знайшов “хороші руки” – стіл помітно розвантажився. Це не могло не радувати. А самому Ештону, мабуть, варто зосередитись на тих проектах, котрі замість нього ніхто не зробить. Як Шона казала.
Вони з Кіром досить далеко просунулись у вивченні людської свідомості, й дослідження свідомості в медитації дуже цьому посприяла. Якщо узагальнити – Ештон був правий. Людська свідомість, ніби ув’язнена в мозку. В своїй фізичній оболонці, в якій і існує. Але коли вона виходить за межі фізичної оболонки, першопочатково мозок все одно її підтримує, але вона починає будувати нові тимчасові структури, розширюючи саму себе і власні можливості (Ештону це нагадувало процес еволюції амулета, тільки набагато, НАБАГАТО складніше і швидше). Коли, після завершення медитації, свідомість повертається у мозок – своє природою надане місце, додаткові структури руйнуються, і свідомість повертається в свій обмежений фізичним тілом стан.
З однією поправкою. Свідомість, як і все живе деградувати не любить. І повернувшись у фізичне тіло, намагається повернути собі те, до чого встигла вирости. І у мозку починають швидше формуватися нові зв’язки між нейронами. Свідомість розвивається, звісно до стану медитації це далеко… Але сам факт пришвидшення розвитку в осіб, що медитують… Багато пояснює…
«Ештон, а можна сьогодні поміняємось?»- Кір був не певен, чи має право просити про подібне, але сил вже ніяких немає. Це висмикнуло Ештона з роздумів про дослідження. Кіру й справді зовсім не переливки.
« Що ти маєш на увазі?»- Ештон допоможе, звісно. Що ще за дурниці. Яке там право?
«Побуть моїм якорем, будь ласка. Я постараюсь бути ніжним.»- О, Господи, як дибільно прозвучало. Кір сподівається…- «Заткнися!»- Кошмар! Що за хрінь у нього в голові? Медитація нічого спільного з гейством не має!
«Кір, вгамуйся. Побуду я твоїм якорем.»- Хоча асоціації кумедні. Кір аж втонув в тотальному соромі.
«Дякую.»- З Кіра сьогодні мало користі. Він чесно старався бути корисним Ештону…
«Все гаразд. Просто відпочинь.»- І Ештон дозволив Кіру розчинити в собі усю ту кашу, що назбиралася у ньому за цей час. І стільки всього там було… Біль, якийсь відчай, йому було так тяжко, так нестерпно тяжко.
«Кір розкажи мені…»- Ештон і справді хоче, аби Кір поділився. Ештон хвилюється. І чесно намагається пришвидшити процес, з яким зможе дати Кіру хоча б новий амулет. Але він застряг. Ештон вірить, що усе, що він робить зараз зможе йому допомогти з амулетом для Кіра. Окрім того… Все має певні етапи. Спершу Науковець Пірея вчиться, і Грейсон лікується і вчиться. Потім Кір і Рікон їдуть до Макнармерів. Потім Кір приїжає і розбирається з тими дослідженнями, що Ештон для нього підготує. А потім тільки амулет. І то Ештон сподівається, що встигне закінчити до того часу усі супутні дослідження.
«Я знаю, Ештон. Що ти стараєшся мені допомогти. І знаю, що час потрібен. Я й сам не можу впоратись з тим, що повинен зробити сам. Не можу знайти якір. Я стараюсь, чесно. Але я так втомився… І почуваюсь якимось лайном. Яке я право взагалі маю – жалітися! Я стільки всього отримав! Стільки всього! Я не те що насмілитися мріяти про таке не міг, я навіть не знав, що можна. Я маю кохану дівчину. Маю на всю голову шибануту сім’ю. І ще в мене є ти. А смію ще нарікати, що не маю якір…»- Шона… Як він взагалі насмілився думати про неї! І вистачило ж нахабності. Сам з себе в шоці.
«Я тебе розумію.»- Ще б не розумів. Його дружина – Мерін! Сміх Ештона у візії просто веселощами розливався в їх душах. Кір залишив весь негатив в Ештоні, тому позитив Ештона в ньому розливався так, наче й не було всередині Кіра нічого ніколи до цього. Це було… Кіру соромно зізнатися навіть самому собі. Але він хотів би, аби його якір був такий як Ештон. Він розуміє, що йому ні в якому вимірі не світить отримати Ештона в якості якоря. Але фантазії самі в голову лізуть…
«Сприйму за комплімент.»- Як же з Кіром весело. Ештон навіть трохи винним почувається, що йому смішно з того, чим ділиться Кір. Та він зовсім не насміхається! Просто від Кіра чути це… Мило? Чи якось так.
«Хочеться до біса послати. Але відчуваю, що не маю на це права зараз.»- Простогнав ментально Кір.
«Та що ти соромишся.»- Й справді соромитись немає чого. Ештон і сам добре розуміє, що вони з Кіром сумісні. Та що там. Настільки сумісні, що Ештон регулярно їх кокон стосунків бачить. Так і хочеться вже нарешті укласти цей договір! Ну, і, звичайно ж спокійніше буде. Тоді Кір точно нікуди не дінеться. Здається, Ештон починає примирюватись з загарбницькими рисами, що йому милостиво подарував шепіт Повелителя. Ніби й завжди такий був…
«Вибач мені за це.»- Кір вже вибачався, за те що втік тоді. Але, здається, нарешті він готовий і сам себе пробачити. І нічого спільного це з покараннями не має. Ештон був правий. Просто срана вихователька це йому на підкірку вбила. А Кіру, що багато треба? Як дресирований хом’ячок – як навчили, так і вміє. Мозок інколи начисто відмовляється переробляти нову інформацію і переписувати старі помилки його внутрішньої системи.
«Ясно. Ясно. Я перестаю за тобою встигати.»- Трохи сповільнив Ештон потік свідомості Кіра. Хотілось би щось з цієї медитації винести.- «Скажи краще, що з Мюреол».
«Поки що я виконую роль протеза. Як ти колись навчив. Її стан близький до того, що пережив я сам під час втрати амулета. Ти в достатній мірі здійснив заміну, аби зупинити руйнацію свідомості. А я роблю так, аби їй було комфортніше загоїти рани. Часто я використовую пісню душі, аби зняти гострий стан. І навчився стимулювати ті структури свідомості, що відповідають за відновлення. Така собі реабілітація. Там є ряд складнощів. По-перше, це боляче. По-друге, не сумісно с піснею душі. Або працюємо, або заспокоюємось. Якось так. В більшості я їй допоміг багато де уже відновитися. Хоча прогалини все ще є. В майбутньому я думав тобі запропонувати стерти її спогади. Або замінити. Складність в тому, що Ваш з нею зв’язок побудований на цих спогадах.»- Кір провів колосальну роботу. І багато в чому перестрибнув через власну голову.
«Навіть, якщо до цього дійде, ми залишимо цей вибір їй.»- Не можна подібного робити без дозволу.
«Гаразд.»- Вона не погодиться. Кір готовий йти за Ештоном. Але прекрасно розуміє, що деякі речі, котрі він хотів би зробити не спрацюють. Якщо Мюреол залишити вибір – вона не погодиться забути Розвідника, що був для неї мало не ангелом небесним. Кір і сам не знає, захотів би він забути чи ні. Пам’ятати про щось настільки прекрасне в своєму житті, але знати що повернути це – неможливо.
«Швидше за все ти правий. Але те що нам здається правильним, і на благо комусь, не можна робити проти волі. Хоч ми й могли б. Та не можна перетинати певну межу, скільки б можливостей не було в руках, і якими б безкарними ці дії не були. Інакше в результаті… Це змінить нас самих. Й я сумніваюсь, що в хороший бік.»- Ештон щиро сподівається, що Кір знайде для себе цей внутрішній кодекс честі.
«Я не проти слідувати твоєму.»- Додати нічого. Кіру подобається Ештон з усією його безглуздою доброзичливістю місцями, безмірною добротою, що розповсюджується в межах того ж кодексу, і жорстокістю – поза ним.
«Схоже, тобі потрібен все ж хтось інший в ролі якоря.»- Якір це не лише свідомість об яку можна «розрядитися». Кір, як Ештону здається, не розуміє однієї надважливої функції якоря. Якір – це точка навколо якої обертається весь світ того, хто ним користується. Ештон дуже сумнівається, що він – це те що справді потрібно Кіру. Що він зміг би бути настільки сокровенним для нього. Тим, що допоможе зупинитись, коли ти – торнадо. Тим, що допоможе знайти вихід з найтемніших глибин. Що зможе бути пристанню – куди можна повернутись, що б не накоїв, і зализати рани. Опора, на яку можна покластися, як би тяжко не було. І підтримка, з якою можна зайти далі, аніж бачить око, чи долітає уява.
«Де ж знайти такого?»- Це не можливо. Шона змогла б бути таким якорем для Кіра. Та він прекрасно розуміє чому Пірей казав йому триматись подалі від медитацій зі своєю парою. Та свідомість, що народжена бути твоєю половинкою і підходить тобі наче пазл… Як же легко в такій свідомості загубити себе самого. Як же хочеться розчинитися там. І не повертатись. Не буть у нього цього дару – Кір певен, що все було б інакше. Але все так як є. І свідомість Шони для нього – це наче відбірна наркота. Хоча Кір і не пробував. Суть в тому, що один раз тільки Кір ввійшов у медитацію з Шоною. І зупинив він себе тоді виключно силою волі. Просто живцем себе видер з неї.
«Тоді ви ще не були парою.»- Зауважив Ештон. А що взагалі означає бути парою? Звичайно, Ештон вірить, що існує зв’язок, що базується на рішенні. Як у нього з… Сірін, скажімо. І це не значить, що таким істотам разом погано – зовсім ні. Просто схоже на те, що існують люди, чи то інші істоти, дійсно, як каже Кір – народжені один для одного. Чи то підібрані Деревом Життя. Хто зна, як воно там є насправді. Але суть в тому, що істинні пари, про які згадувала Мерін, існують. Схоже, Кір і Шона саме така пара. І Ештон не перестає за них з теплотою радіти.
«Нахабство з мого боку так думати.»- Але перестати втішатися цією думкою Кір не міг. Як же він її любить… Він навіть уявити не міг, що здатен на такі світлі почуття.
«Я справді, щиро радий, що у вас все гаразд.»- Це дуже применшено. Ештон просто щасливий. Аж серце стискається від трепетного щастя за свою зграю, за своїх любих князів.
«Ну, годі.»- Соромно. Кіру дуже соромно… Та Ештон не розумів чого тут соромитись. Бути щасливим – не соромно.
«Може Мюреол змогла б бути твоїм якорем?»- Раз Він допомагає їй, то може і вона б йому допомогла б. Може це і їй на користь пішло б.
«Це навряд. Не думаю, що я те, що їй потрібно.»- А Кір все ж має хоч якусь подобу на самоповагу і бути з кимось, бо просто немає більше до кого йти – не хоче. Він це вже зрозумів раз. І певен, що правий.
«Розумію.»- Ештон ні в якому разі не примушує.
«Знаю.»- І в душі Ештона з’явився Кіровий сарказм. Це відчуття подобається Кіру, тож Ештон не став перешкоджати йому насолоджуватися цим. Схоже, Ештон стає все віртуознішим в ролі якоря…
«Та ти такий пиздатий, що за що не візьмешся, то за все хоч медаль видавай.»- Кіру шкода, що у візії закотити очі не можна. Ештону з цього весело.
«Не здавайся. Ти знайдеш якір.»- І це не підбадьорювання. Ештон точно знає, що так і буде. Раз Кір йде шляхом, даним йому Деревом Життя, то по дорозі знайде все що треба.
«Ти такий впевнений у цьому, що і я вірити починаю.»
***
Так і летів час. Медитація за медитацією, зустріч за зустрічею, день за днем.
Ештон майже всі висновки по дослідженням свідомості робив в медитаціях разом з Кіром. Або в самостійних медитаціях. Там же і робив напрацювання. Ештону важко сказати скільки часу він вже цим займався, але проект майже був готовий. От, власне, в цей вечір він розвалився в бібліотеці, за своїм столом, і займався тим, що просто методично переносив всю інформацію у ключ: всі висновки, спостереження і дані, всі напрацювання щодо амулету, ідеї та механізм того самого амулету, який поки що існував лише в голові Ештона. Він не став придумувати щось кардинально нове. Ештон просто скопіював “домівку” свідомості – мозок, а вже на основі цього вносив всі необхідні зміни, аби надати свідомості комфортні умови для медитації та розширити функціонал, котрий вона сама для себе створює, звичайно ж Ештон окрім всього надасть свідомості можливість і самій добудовувати структури для себе. Всіма цими діями Ештон перенаправить зусилля, що зазвичай затрачуються на створення умов для медитації, на щось більш корисне. А також, аби зосередити свідомість на самій собі та на виконанні поставлених задач, а не поглинання інформації з зовнішнього середовища, та підлаштовування під нього. Тобто Ештон, фактично замінив органи сприйняття на розширений функціонал переробки інформації, штучної пам’яті, розсортовування інформації, а також деякі штучні програми для обробки механічної інформації – такий собі обчислювальний комп’ютер. Було купа складнощів і моментів по з’єднанню амулету з мозком і доповнення свідомості… Адже принцип цього амулету був зовсім інший, аніж в звичних… Звичні амулети – це свого роду “калькулятор”, який підімкнули до основного комп’ютера (мозку). А Ештон намагався зробити для вже готового і самодостатнього комп’ютера(мозку) ще один з’ємний модуль з усім функціоналом, але без вмісту (ніби додаткова з’ємна кімната, що приєднується до квартири, ще й зі всіма можливими комунікаціями, але без жителів).
– Ештон, вибач, що перериваю.- Звернувся Рікон. Ну, це останнім часом так і виглядало. Ештон був всеціло поглинутий цим дослідженням. І якщо щось комусь було потрібно – він просто Ештона тимчасово висмикував з цієї гущі інформації у світ Божий і: говорив з ним, годував його, вкладав спати, відправляв на зустріч, раду, тренування…
– Що?- Розфокусовано знайшов він поглядом правицю.
– Через тиждень повня. Я забронював цю повню для тебе і Ейнар. І полювання в повні теж є. Ти пропустив минулу повню…- Що? Як це пропустив?
– А чому я її пропустив?- Нахмурився Ештон, щиро намагаючись в’їхати. Тож слідкують усі за ним! Що не могли сказати що повня? Щось він таке пригадує, що ХієдХайн в якийсь момент працювати не давала…
– Тому що на ту повню, що була, кілька договорів було заключено. А ти ж знаєш, що або кілька договорів інших вожаків та їхніх ларів, або один договір з тобою. А Ланс, і тим більше Ейнар – достатньо стабільні.- Спокійно пояснив Рікон. І в Ештона склалося стійке враження, що він робить це вже не вперше.- А полювання в повні не організували, тому що було забагото моментів, що перешкоджали цьому, а дітей, що конче потребували полювання якраз то й не було.
– Ясно.- То що це вже півтора місяці пройшло з тих пір, як вони з Ейнар узгодили заключення договору? Стоп. Яке узгодили?- Треба ж раду провести. Треба поговорити з нею, який вона договір хоче…- Якось Ештон геть не по-людськи з нею. А ще ж зміни потрібно внести в її договір… Це що в Храм йти? А які зміни взагалі вносити? Це зміни потрібно внести, не ясно в який договір…
Ештон зірвався і, на ходу організовуючи собі робоче місце(ментальними наказами все з підлоги подіставав), погнався до голографа. На ключ переносити все вже готове – ще куди не йшло, а от коректувати договори подумки Ештон не ризикне… Ох… Як же давно він коректував звичайні договори. Не те щоб він забув про механізми, що вносив в Храм… Але ж раптом щось випустить з уваги? Освіжити б в пам’яті.
– Так. Що це в Храм іти?- Це купу часу зараз втратити… Так у нього ж зграя є! В кого там договір звичайний?- Акелара мені сюди поклич!- Так. А якщо Ейнар не захоче договір покровительства? Ще й інші види треба. Клятву вірності вона не потягне, шлюбний договір не для них, приналежності – нехай в пеклі Ештон згорить, якщо таке на Ейнар натягне…- Так, ще б договір сімейної приналежності…- А хто ще в нього з зграї є з звичайними договорами? Ееем… Тільки Мюреол? Ні. Сльоза Ейнар теж ні до чого… Ештон простогнав.- Ооой, що йти в Храм все таки? Де я маю взяти договір сімейної приналежності зараз? Хееех…- О, може в когось, хто зблизька, договір сімейної приналежності є?
Ештон швидко знайшов у ключі всі списки. Так Ванесса ж! Вона якраз один договір заключила. Другий чекає ще… Вона на зміні? Так… Де графік? О! Супер! На зміні! Ештон відправив їй повідомлення – попросив прийти до нього з ларами. Як же суперово, що вони уже заключили договір… Ще й який потрібно.
Довго чекати не довелось:
– Що трапилось?- Влетіла у бібліотеку переполошена Ванесса, а за нею її лари: Іриша та Саріс.
– Та нічого. Мені потрібно освіжити в пам’яті договір сімейної приналежності, а ні в кого із моєї зграї його зараз немає.- Пояснив Ештон. А потім додав трохи менш впевнено:- Можна?- Поглянувши спершу в очі Ванесси, а потім Іриші. Ванесса, видно, заспокоїлась. Не в настрої вичитувати Ештона, можливо – зайнята.
– Не проти?- Запитала вона в Іриші.
– Ні, не проти.- Усміхнулася вона сяюче своєму вожаку. Тоді перевела погляд в очі своєму Хранителю і без заминки зняла якийсь шазарійський напівхалат, Ванесса забрала одежину десь по дорозі, й мала підійшла до Ештона, всередину столу, обернувшись до нього спиною, а тоді ще приспустила еластичний топ з плечей, аби у Ештона був кращий доступ до її лопаток, на яких були срібні крила договору сімейної приналежності. Краса. От же личить дівчатам цей договір. Та, мабуть, Сірін він личить найбільше.
Ештон приготувався, наблизив пальці до договору… Й не наважився. Якось легко вони погодились…
– Точно можна?- Відсмикнув він пальці, відхилився подалі від Іриші, й виразно поглянув в очі Ванессі. Як вожак вожаку. Вони розуміють, взагалі, що він може зробити? Наскільки це небезпечно – давати ось так доступ до договору? Наскільки це взагалі сокровенно?- Я ж… Бачитиму ваші стосунки, як на долоні. Розумієте? Ви мені точно довіряєте аж настільки?
Ванесса трохи здивовано поглянула на Ештона, з хитринкою, а потім перевела погляд на Іришу:
– Так, Ештон.- Ванесса говорила за двох, та Ештон відчував біохвилі Іриші, вона погоджується з Ванессою, довіряє її рішенню, як рішенню вожака, а Ештону – як Хранителю, і не має ніяких душевних метань з приводу цієї ситуації.- Ми довіряємо тобі. Знаємо, що ти не зашкодиш.- А тоді усміхнулася широко і багатозначно йому:- Кому завгодно ми б таке не довірили, якщо ти про це. Але ж це ти.
– Ну, гаразд.- Полегшено видихнув Ештон. І вже зі спокійною душею, торкнувся договору на тілі Іриші, занурюючись одночасно в медитацію.
Теплі, дружні стосунки дівчат, що рідкою невагомою есенцією розташувались всередині каркасу договору, порадували Ештона. Та він не дозволив собі надто довго зловживати дозволом Ванесси й Іриші. Ештон швидко нагадав собі що до чого, й навіть спробував зметикувати по ходу як змінити договір для Ейнар, якщо вона вибере собі такий же. Але щойно він, обшерстив весь функціонал, затримуватись не став – покинув медитацію та договір.
– Все гаразд, Іришко?- Звернувся Ештон якомога лагідніше до маленької.
– Так…- Чомусь засоромилась вона.
– Ну, добре. Біжи до свого вожака.- Усміхнувся він їй. Все у неї було добре. Дівчина спокійна. Їй затишно і цікаво з Ванессою. Вона їй довірилась і про це не жалкує. А ще це маленьке «вожак» її потішило. Ештон розумів її – коли з тобою говорять на твоїй мові, відповідно твоїй культурі… Це вагомо.
Мала кивнула, радісно підскочила до Ванесси і притулилася до неї. Ештон думав, що Ванессі, котра звикла, що її особистий простір поважають, буде тяжко призвичаїтись до такої близької компанії ларів, та помилився – вона швидко втягнулася, і зовсім не була проти того, що Іришка до неї лащилась.
Ну, гаразд. Ештон перемкнувся на роботу і став вносити в голограф об’ємну модель договору сімейної приналежності. Та давно вже потрібно було це зробити. Інші він теж внесе сюди. Потрібно тільки Храм відвідати. Та й договори своїх князів перевірити, чи все без сюрпризів…
– Точно рада вже потрібна.- Безпомилково визначив Ештон місцезнаходження Рікона за його столом по біохвилях, і нахмурено поглянув в очі.
– Гаразд.- Кивнув він, відмічаючи щось у себе в мозку. Ештон буквально відчув цю «галочку» у списку.
– О, Акелар.- Раптом помітив Ештон його присутність. Мабуть, зайшов, коли Ештон перевіряв договір Ванесси та Іриші.- Ти мені теж потрібен. А де Ейнар?
– Вона вже їде.- Повідомив Рікон з свого місця.
– Добре.- Кивнув Ештон у відповідь на це. Тоді знову пригадав, що Акелар у вільному доступі й почав вантажити його бідну голову, обертаючись до голографа, намагаючись паралельно вловити біохвилі Акелара з його настроєм:- Я хочу ще твій договір перевірити. Просто згадую, що там до чого. Я хочу внести зміни в стандартний договір для Ейнар. І поки що не вирішив куди це впихнути. А Ейнар мені ще не казала який хоче договір. І от я думаю, як внести зміни в договори, щоб не змінити баланс в них.- Більш вже він просто в голос думав, аніж говорив Акелару.- І не зовсім зрозуміло, як я повинен вносити ці зміни… Ні, ну я, звісно, можу і без Храму все зробити. Вручну. Але місячна енергія зайвою не буде… Просто, може, домовитись з Храмом наперед? Не хочу вносити зміни в механізм Храму, якщо випадок індивідуальний… Тут, все ж логічніше самому укласти договір. Місячну енергію потім якось у Храмі візьму… В мене її достатньо, впринципі. Але було б гарно, якби Місяць свідком був, та й всі лари. Ніби як церемонія, так?- Поглянув він на Акелара, зупинивши роботу з голографом. Той знічев’я стенув плечима.
– Мені було б все одно як заключати договір, якщо з тобою.- Щось Ештон не очікував таке від Акелара почути. Приємно стало.
Але хрін його знає, як на таке відповідати… Та й Акелар прекрасно його біохвилі розрізняє… Тож Ештон просто йому усміхнувся, та й продовжив роботу з голографом. Швиденько тут завершить, а тоді продовжить робити свій проект:
– До речі, про це. Акелар, ти мені потрібен будеш. Ти це знаєш?- Ештон раптом усвідомив, що це все надто відірвано від контексту…
– Ем…- Нічого він не знає.
– Я зараз досліджую свідомість під час медитації з Кіром. А одразу після цього я займуся дослідженням образу душі таким же чином. Я збираюся досліджувати душі через призму твого таланту. Для цього потрібно аби ти поділився зі мною своїм даром. А ще, я хочу внести зміни у твій договір теж. Я ще не знаю, не дійшов до цього, але мені потрібно посилити твій дар та розширити твої можливості. Я хочу додати в твій договір елемент князівського договору. А саме Милість Повелителя. Звичайно, я не робитиму її повноцінною… У дуже спрощеному варіанті, просто аби ти мав кращий доступ до свого таланту. Бачиш, Милість Повелителя це дар, подяка Повелителя своїм князям. За їх вірність, роботу, за те що вони себе… віддали Повелителю повністю. Не гарно буде по відношенню до князів роздавати Милість Повелителя всім. Що скажеш?- Знову відволікся від голографа Ештон, аби поглянути в очі Акелару.
– Я…- Він зробив паузу, й інтенсивно обдумував почуте.- Вважатиму за честь отримати такий подарунок.- На видосі сказав він. І додав уже з певним острахом за душею:- Сподіваюсь, не розчарую тебе.
– Звісно, ні. Що за дурниці?- Усміхнуся Ештон і з нетерпінням повернувся до своєї методичної роботи за голографом – він вже майже завершив. Голограф працював в його темпі. Тож швидкість роботи впиралася суто в можливості Ештона. А він і договір пам’ятав, і щойно бачив його, і з голографом наловчився вже…
А от і Ейнар. Який же договір вона захоче? Якби на місці Ейнар була б якась інша дівчина, мабуть, вона захотіла б договір сімейної приналежності. Але це ж Ейнар… Ештон не до кінця певен. Ну, він її зараз попередить, а до ради вже повинна обрати.
0 Коментарів