Стервожерове
від пташка-щурохвістканіч проходить крізь сталь дверей без одежі, самі кістки – даруватиме зграям дощ і пом’яті чужі казки. заклопотаний тихий дім шорохово втинає сон (треба вкласти своїх дітей: затулити роти вікон, позгортати щурам хвости і Русалонці жмутком мул – та й під подушку; Сфінксе, спи, може раптом наснится гул від мотора, ікластий сміх і знайома лосяча шерсть; Чорний може побачить Світ і руїну, розбиту вщент)
тільки Тато – пташиний Бог – не побачить сьогодні ніц. у холодному коридорі, де тривожно топоче Слон, колисаючи хвору ногу, він лежатиме горілиць, і гарячковими казками плюндруватиме свій Закон.
він селитиме їх у стінах (трохи криво – тремтить рука) нотуватиме вслід за братом
що у _нього_, _там_ є ріка
і могутні старі дерева
і колючі сухі шишки, що їх запах збавляє болю,
і немає (ніде!) туги.
жоден скорбний не носить траур, і обидва із них – живі; відкидають убік тростину і зриваються разом в біг, залишаючи десь позаду тричоботні смішні сліди, заїржавілу зв’язку сталі і щасливий пташиний крик.
(віра в диво дарує сенс, та у Тата порожній дзьоб, а під ребрами зовсім тісно – не вмістити туди казки. тож він втомлено тягне руки (над спиною – крилатий горб), обіймає ласкаво брата – до Наступного.
і щасти.)
____
мало хто знає, але кожний коментар я ніжно тримаю у долоньках і тішуся (правда-правда)
українськомовний фандом “Дому..” – С-М-А-К-О-Т-Адякую за Вашу роботу:)
дякую величезне! (тримаю у долонька
)