Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал

    Як не дивно, найцікавішою локацією цього міста є цвинтар, точніше стара його частина. Двохсотлітні склепи і такі ж старезні липи ніби доповнюють одне одного, кожної пори року створюючи різний настрій.

    Восени, коли дощ допомагає деревам плакати пожовклим листям, від кладовища віє тугою за померлими, як і має віяти від такого місця.

    Взимку, коли сніг вкриває від сторонніх очей муровані фігури на склепах, на цвинтарі стоїть потойбічний холод. Лише зимою живі відчувають, як холодно мерцям під землею. Саме тоді розумієш, що покійника не зігріє шовкова оббивка труни і парадний костюм. Йому вже все одно. Але люди створіння сентиментальні, тому в нас і існують традиції вшанування померлих.

    Навесні настрій трохи інший. Смерть, безперечно, сумна подія, проте весною, коли на старому цвинтарі липи починають пускати бруньки, а трава вперто росте вгору, мимоволі задумуєшся про переродження і кругообіг життя. Весною ти розумієш, що для того, аби дати життя, треба померти. Ця думка якось заспокоює, чи що.

    Літо – це період, коли на цвинтарі наповну клекотить життя. Тоді кладовище схоже на закинутий парк, по якому вже років десять ніхто не гуляв. По гілках бігають білки, літають ворони і співає купа іншого птаства, ганяють поміж високої трави дворові собаки, лежать на нагрітих сонцем могильних плитах коти. Літом тужити за померлими найприємніше. Закриваєш очі – і ти ніби не на цвинтарі, а в лісі, де тебе оточують душі твоїх предків. Вони говорять до тебе шелестом листя і шурхотом вітру, а ти слухаєш те, що зможеш зрозуміти, коли востаннє прийдеш на це кладовище…

    Тим не менш, всі ці образи не приходять до тебе одразу. На похороні ніхто не думає, яка зараз пора року. На похороні взагалі дуже важко думати. Ці настрої відчуваються тоді, коли ти приходиш на старий цвинтар вже далеко не перший і не десятий раз. Аж тоді він стає для тебе прекрасним місцем перетину живого і мертвого.

     

    0 Коментарів